24.05.2026. Проповідь у сьому неділю після Пасхи
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні неділя, присвячена пам’яті святих отців Першого Вселенського Собору. Перша половина, кінець першої чверті четвертого століття, 324-325 рік. У Нікеї проходить Собор. На цьому Соборі присутні представники всіх християнських країв, з Ватикану, з Риму, східних церков, з Африки – 318 єпископів. Вони приймають на цьому Соборі Символ Віри, той, який ми щойно співали: «Вірую в Єдиного Бога….» і «Вірую в Ісуса Христа».
У той час з’явилося аріанство, яке свідчило, що Ісус Христос – не є Бог, а творіння Боже, Бог створив. А ми чуємо – рожденного! Сьогоднішня Євангелія якраз і підказує нам, що Бог Отець і Бог Син – єдині.
Сьогодні, можливо, вам вкидують листи про те, що Ісус Христос є творіння, бо є багато течій, які ніби називають себе християнськими, але вони не християнські, бо не визначають Ісуса Христа як Сина Божого, а як творіння, тому вони не можуть вважатися християнами. Але всюди проповідують, роздають книжечки і доказують, що Він є творінням. А сьогоднішня Євангелія доказує, що все навпаки.
Але цю Євангелію запам’ятати вам важко. Треба завжди дивитися на сутність. Чи може бути створена людиною інша людина? Якщо Бог є професія, така собі професія – Бога Отця, – то по професії Бог Отець може щось створити, як у мультиках Папа Карло Буратіно створити. Нам це здається смішним, але це не є смішно. Ми дітям можемо дати професію і чогось навчити. Але це створено, навчання створене людьми. Може бути президентом, прокурором, суддею, лікарем, інженером, вчителем – ким ми хочемо. Це все створюється. Але за єством від Бога тільки походить Бог. Від людини походить тільки людина.
І зібралися святі отці Церкви. Там був святитель Миколай, Афанасій, Кирило Олександійський, на той час великі богослови. Олександрія в Африці, де нині Єгипет, там була велика школа християнська, потім там працював і проповідував блаженнійший Августин. Люди зібралися і подивилися, що треба віру захистити. Бо немає нічого страшнішого, як спотворення віри. Це страшно. І страшно в сьогоднішній час, коли віра дуже і дуже спотворена.
Приходять в церкву похрестити дитину. Не для того, щоб дати цій дитині віру, ні, а щоб щось відбути, відсвяткувати так, як Новий рік, як 1 Травня, так само і хрещення відсвяткувати, щоб сфотографуватися в церкві.
Щоб охрестити дитину батьки можуть бути не хрещені, якщо вони цього бажають. Але хресні батьки повинні бути хрещені, миропомазані. Хрещені батьки повинні бути на сповіді і повинні бути до причастя. Вони повинні бути практикуючі християни. Якщо вони одружені, в державному шлюбі, то повинні ще й таїнство вінчання пройти. Церква ще може дозволити невінчаним, але ті, що не були до сповіді і причастя – вони не можуть бути хресними батьками.
Люди приходять в храм як за якоюсь потребою. Вони так вірують в Бога, що не знають жодної молитви, але вони християни! Зате гороскопи вони знають, і хто який знак, і хто вони, і коли – все це вони знають. Овен, Бик, Риба – вони так себе називають. Але вони забувають, що вони – християни! Вони забувають, що вони спотворюють свою віру. І ця віра втрачається. І вона знищується.
Один єпископ мені сказав: краще, нехай церква буде зруйнована, храм буде зруйнований, але віра буде не спотворена! Якщо в цьому храмі проповідується спотворена віра, то краще цього храму не треба. Тому що це набагато більша бомба, ніж та, яка прилетить і зруйнує храм.
Інколи на недільній школі навіть ті люди, які приходять на недільну школу і трохи більше знають, але навіть вони, бачу, життя наше, розуміння наше, накладається, люди не можуть себе знайти. Не можуть зорієнтуватися у вірі.
Євангелія дається для того, щоб ми під час свого життя перетворили себе у синів божих, щоб у вічність увійти. А ми Євангелію сприймаємо так само, як діти казочки сприймають. А це не так. Казочки змінюються, як життя розвивається, так і різні притчі і казки. А те, що в Євангелії Ісус Христос підібрав для нас, доки цей світ існуватиме, воно не зміниться. Воно завжди буде актуальним.
Сьогодні ми теж повинні боротися за чистоту віри. За те, щоб ця Любов Божа була між нами. Вона є тоді, коли людина виконує Заповіді Божі.
Скільки запитуєш людей: ти знаєш Заповідь Божу? Знаю. А які? Не вбий, не вкради. А ще яку знаєш? Не збреши. Такої заповіді немає, є заповідь «не наговорюй неправду на ближнього свого». Але і правда може бути гріхом, якщо ви говорите правду для того, щоб принизити людину. Коли запитуєш про четверту заповідь – ніхто її не знає. А ця заповідь про те, щоб кожної неділі ви були в храмі і брали участь в Євхаристії.
Ми говоримо, що ми віруючі. Які віруючі? Ми не можемо бути віруючими, ми всі стараємось відокремитися один від одного, окремо жити за принципом «моя хата скраю, я нічого не знаю».
Я на Вознесіння розказував про те, що якщо ми будемо триматися свого грузу, матеріального, то як ця кулька, ніколи не підніметься, бо груз, рутина життєва тримає нас, не дає нам піднятися. В Україні ця приказка приводить до того, що люди байдужі до своєї землі, до народу, стараються втекти під час війни за кордон – нехай хтось інший, тільки не я, захищає Батьківщину. Але скажу вам, які нещасні ці люди будуть, навіть за кордоном, якщо вони втратять свою Батьківщину. Сьогодні вони перебувають там за рахунок державності своєї, з паспортом України, де безвіз, і вони вільно пересуваються по всіх державах практично. Але якщо впаде держава Україна, закриються всі посольства і вони залишуться в тих країнах, де зараз перебувають, без усяких прав, без пересування, вони не зможуть нікуди в’їхати і не зможуть виїхати.
Це було вже після 1945 року в Австрії. Розказував священник з Канади, ви його пам’ятаєте, наш земляк з Михайлівського району. Він народився в 1949 році в Австрії. А покинув Австрію в 1961 році. Батьки 16 років чекали, щоб залишити Австрію. Але вони не жили, як австрійці, чи люди інших національностей. Вони жили за колючим дротом, як на зоні. Бо не хотіли повертатися сюди, в Радянський Союз, а отже в табори. І якщо ми сьогодні втрачаємо державу, то ті люди, які не мають громадянства за кордоном, які не матимуть паспортів, їм або десять років в якійсь колонії доведеться сидіти, поки все не легалізується, або їх будуть висилати в Росію. І не вдома вони будуть, а десь там, де дуже холодно… Якщо комусь ще пощастить туди дістатись.
Тому любіть свій народ, любіть свою мову, бо вона – це основне для народу, це наша ідентичність, любіть свою культуру, любіть свою землю, любіть свою країну і будуйте свою міцну державу.
Слава Ісусу Христу.
24.05.2026
Написати листа