Будьмо єдині як одне Тіло Христове у Святій Церкві
В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні Євангелія від Матвія і Євангелія від Луки містять родовід Ісуса Христа. Той родовід, який ми знаходимо в Євангелії від Матвія і який ми сьогодні читали, це єдине місце в Новому Заповіті, в усіх книгах Нового Заповіту, які були написані давньогрецькою мовою, і збереглися до наших днів давньогрецькою мовою, це єдиний уривочок в деяких кодексах, деяких рукописах міг писатись єврейською мовою. Для чого ми його читаємо? Гарно знати свій родовід, правда? Знати місця, походження своїх предків, місця, звідки вони походять, час, у який вони жили. Але в той час, особливо в іудейському суспільстві, знати свій родовід було важливо так, як мати паспорт сьогодні.
Як ми знаємо, Земля Обітована, Земля дана Божому народу, була розділена між дванадцятьма колінами Ізраїлевими. Між синами Якова і двома синами Йосифа, які взяли частку Йосифа і Левія, від якого пішли священники. І кожна людина, яка претендувала на землю, на якийсь клаптик своєї землі, з колодязем, з пасовищем, щоб там жити і працювати, щоб довести це право, ця людина мала довести своє походження до одного з цих племен. І особливо важливими стали родоводи після вавилонського полону. Тому що було велике переселення, цілі родини погубилися в цьому переселенні, цілі родини в цих війнах знищувалися, і кожен юдей, кожен єврей, який претендував на якесь місце в суспільстві, чи то будучи священником, чи то будучи царем, як пізніше, при відновленні монархії, мали довести своє походження до тих родів, які були ще до переселення. Тому і цей родовід розділяється «до Давида – після Давида», «до переселення – після переселення». В кожному з цих етапів чотирнадцять поколінь.
Що означає цифра чотирнадцять? Якщо взяти ім’я Давид і замінити ці літери на цифри, які вони позначали, а ми знаємо, що до того, як ми прийняли арабські цифри 1, 2, 3 і т.д., які ми зараз використовуємо в європейських мовах, цифри позначалися літерами. І в юдейській мові, і в грецькій, і в латині, і в слов’янських мовах. І якраз літери з імені Давид позначають цифру чотирнадцять.
Ми читаємо цей родовід, деякі імена ми пам’ятаємо з Старого Заповіту, деякі імена не пам’ятаємо. Ми бачимо тут і імена жінок, які згадуються, що дуже дивно для єврейського родоводу. Як правило там згадувалися чоловіки. Тут ми бачимо Фамар, тут ми бачимо Рут, Раав, і Варсавію, ім’я якої не називається, але вона згадується як дружина Урієва. Ці жінки далеко не найбільші праведниці Старого Заповіту. Чомусь не згадується Сара, Рахиль, Ребека, а згадуються ці жінки. Фамар, яка прелюбодійствувала з своїм свекром, Раав, яка була блудницею за своєю професією, і переховувала єврейських розвідників в місті і спасла їх, згадуєтья Рут, яка і вела праведний спосіб життя, але не була іудейкою, не була з тих колін ізраїлевих, вона була моаветянкою. Так само і Фамар була хананеянкою, і Рут. Так само там є і чоловіки, чиє життя було суперечливим, скажімо так, наприклад, цар Манасія.
Парадоксальна річ родовід. Дуже часто, коли ми хочемо довести своє благородне походження, хочемо довести свою приналежність до якоїсь національності, до якоїсь території, до якоїсь спільноти людей, ми використовуємо родовід і показуємо, що мій дідусь, або мої прабабусі були з цього міста, або з цього регіону, або вони були слов’янами, або вони були українцями, або ще щось.
Скільки в кожної людини є дідусів і бабусь? Чотири. Навіть якщо ця людина сирота, все одно ці дідусі і бабусі були. Скільки було прабабусь і прадідусів? Вісім. А скільки було, якщо ми дійдемо до чотирнадцятого покоління? Тисячі! Дідусів, бабусь, прапрапрапрадідусів, і багатократних прапрапрапрапра дідусів. Тисячі людей. Кожен з нас, якби зібрав своїх предків до чотирнадцятого покоління, навряд чи зміг би їх усіх помістити в цій церкві.
Чи хтось може поручитися, що всі ці тисячі наших предків були українцями? Чи всі вони були слов’янами? Чи всі вони були достойними людьми? Чи не було серед них блудниці? Чи не було серед них жебраків? Чи не було серед них злодіїв, чи алкоголіків, чи зрадників, чи ще якихось грішників? Ми не можемо знати. Але теорія ймовірності говорить, що скоріше за все, були такі люди.
Парадоксальна річ родовід. З одної сторони вказує нам на якусь чистоту, походження, на якусь послідовність, і в той же час той же родовід, якщо брати більш широко, вказує, що ми всі є маленькою точкою в усій повноті людства. Що ми всі є одне. Що ми повинні бачити своїх братів і сестер і в тих ближніх, які серед нас ходять. І, можливо, хтось із них є нашим троюрідним, чотириюрідним, чи п’ятиюрідним братом чи сестрою. Ми всі маємо відчувати цю єдність. Ту єдність, про яку говорить апостол Павло – що ми всі одне ціле. І, як говорить один автор, світський автор, не треба себе запитувати, по кому подзвін – дзвін, який дзвонить, коли хтось помер, він завжди дзвонить по нас. Коли хтось помирає, упокоюється, і часточка нас помирає. Коли хтось святкує, веселиться, і часточка нашого серця має також з ним святкувати і веселитися. Тому що ми є як одне ціле, наші радості і перемоги є спільними, і наші біди, поневіряння і випробування мають бути також нашими спільними.
І особливо важко нам часом прийняти цю близькість, коли є певне небажання і певний сором за цього ближнього, але, думаючи про це, варто згадати про цей родовід. Чого вартувало євангелисту Матвію не згадувати цих людей, наприклад, тих же жінок? І було б зручніше, було б менше запитань, було б менше докорів. Але він згадав. Так само і ми не вправі усувати щось з нашого життя, те, що нам не комфортне, і неприйнятне, можливо.
Будьмо єдині. Єдині, як одне Тіло Христове у нашій Святій Церкві.
Слава Ісусу Христу.
Написати листа