Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Через покаяння робімо крок вперед

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. 
Амінь. 
Сьогодні читається Євангельське зачало з Євангелія від Луки. Це початок Євангелія, перші його глави, перші його стихи. І в цьому уривку, цьому зачалі ми читаємо про Іоана Хрестителя. Про ангела, посланого приготувати стезі Господеві – Месії, Спасителю, який має прийти і спасти людей. Ми читаємо про те, що він прийшов хрестити людей на сповідання їх гріхів, прийшов хрестити і Самого Ісуса Христа. Прийшов приготувати дорогу Тому, Кому він не достойний навіть сандалі розв’язати. Тому, Хто буде хрестити Духом Святим. 
 
З чого починається місія? Якраз починається з цього хрещення, місія Ісуса Христа. 
З чого починається шлях цих людей, які були приготовлені для проповіді? Починається їх подорож зі сповідання їх гріхів. З покаяння. З усвідомлення своїх гріхів. І тут нема нічого дивного. Навіть філософи, і зараз, як кажуть, психологи завжди, коли людина стикається з якоюсь проблемою, радять розібратися, в чому була помилка, зробити певний аналіз, переосмислити свої вчинки, переосмислити свій вибір, можливо, свої якісь проступки, можливо, свої якісь хибні враження, хибні уявлення. І потім на основі цього аналізу, самоаналізу зробити висновок, де ж правильна відповідь, куди треба рухатися. 
 
І так само і ми, християни, мали б робити цей аналіз, це самовивчення, набагато частіше, ніж ми це робимо, через таїнство покаяння, через сповідь. Дуже часто так буває, що ми нехтуємо цим таїнством, нам здається, що це так нерелевантно, що це просто якийсь такий невеличкий етап перед тим, як приступити до причастя. От є причастя, ну і ще треба піти до сповіді. Хай батюшка накине на мене єпитрахиль і прочитає молитву, і того достатньо. Або я просто підійду і скажу, що я каюсь-каюсь, дуже шкода, більше не буду. І на цьому все закінчується. 
 
Але якраз нехтування цим таїнством і робить застій і в наших серцях, і в нашій родині, і в нашій церкві. Тому що кожне таке покаяння – це невеличкий крок, це невеличкий крок вперед. Тому що без цього покаяння, не просто «мені шкода, я більше так не буду», але ще відбувається покута, що це дійсно покаяння зроблене щиро, від щирого серця. А покута полягає в тому, щоб щось виправити в своєму житті. Щоб щось преобразити. Щоб самому преобразитися в очах Господніх. Щоб дійсно відбувся цей рух назустріч Господу. Так само, як відбувся рух цих людей через спокутування їхніх гріхів. 
 
І коли кожен з нас робить цей крок вперед, тоді вся церква робить крок вперед, тоді ми всі рухаємося, тоді є рух і надія. 
 
І тому кожен з нас має мати цей час в пустелі. Кожен з нас має почути цей голос волаючого в пустелі. Кожен з нас має мати хвилинку в своєму житті, час, коли ми можемо сісти чи вдома, за чашкою чаю, чи десь на прогулянці наодинці, і подумати над своїм життям. Що ми є? Де наше місце у цьому світі? Де ми себе бачимо? Де було наше місце у цьому світі? Як ми себе вели? Що ми робимо не так? Сто разів задати собі запитання «чи правий я?» у цій ситуації. Чи не помилився я? Часом так буває, що треба бути впевненим. Треба бути впевненим в собі, треба прямо йти до цілі, але часом корисно і засумніватися. І запитати себе, чи правильно я чиню? Чи правильно я вчинив? З цього починається і покаяння. 
 
І подумати – що я можу виправити? Тому що без цього неможливий крок вперед. Без цього неможливий прогрес у нашій душі. І потім людина після цього повинна зробити роздуми і подумати, як вона може принести покаяння, вона приходить в громаду. Колись християни сповідалися усій громаді, перед всіма, зараз це неможливо, тому що не всі можуть зібратися в одному місці, щоб вислухати кожного, але для цього є священник. І священник не є ні прокурор, ні суддя. Священник є свідком. Він є свідком того, що людина готова каятися. І покута, покаяння людини починається з того моменту, коли людина виходить з церкви, або сповідається. І тоді починається вже її покута. І тоді починається цей перший крок, який треба зробити. І так ми йдем крок за кроком. 
 
На жаль, дуже шкода, що все це нехтується, і все це не відбувається, і все це спрощується. В нашому житті часто так буває, що якісь речі, над якими треба роздумувати, з якими треба розібратися, з якимись проблемами, ми відкладаємо в якийсь ящик, якусь далеку шухляду, на якусь далеку поличку – хай воно там буде, чекає свого часу. Але так не буває. Настане такий день, коли ця проблема сама про себе нагадає. Але вже нагадає тоді, коли нам буде не зручно, вже нагадає тоді, коли у нас не буде на це часу, а нам треба це вирішувати. І тому, щоб не перетворити цю проблему на катастрофу, треба її вирішувати. Як і свої гріхи, які так само є проблемами, найбільшою проблемою.
 
Часто люди приходять і кажуть: «На мені порча, на мені зглаз, на мені наворот», бояться якихось заздрощів людських… Найбільше, чого християнин має боятися –  це гріха. Гріх – це найгірше, що може статися з людиною. Коли людина сама може комусь зіпсувати життя. Коли людина сама робить якийсь злочин. Коли людина сама собі шкодить. Оце найбільше, чого людина може боятися. І якраз покаяння – це є вихід, це є зцілення. Це є зцілення тої проблеми. Але воно має відбуватися відповідально, від щирого серця. Не має нехтуватися. Щоб ми вийшли з тої пустелі за нашим Спасителем. 
 
Почувши цей глас волаючого в пустелі, глас, який закликає до покаяння, глас, який закликає до віри і надії, до очікування - вже ми чекаємо не Месію, вже ми чекаємо Царства Небесного, Його другого пришестя. І цей глас нас закликає, щоб ми зробили  крок до цього. Ми маємо робити цей крок. Ми маємо робити цей крок кожного дня. Відповідально робити його. Не спрощуючи, не зашліфовуючи ці речі у нашому житті, так, щоб вони гладенькі були і нас не змушували зробити вибір. Не змушували стати перед дзеркалом і сказати: «Я – погана людина. Я – монстр. Я зруйнував життя своїм близьким». 
 
Це важко. Часом буває злість така, що не дає нам це зробити, образа, ще якісь обставини в житті. Але це треба робити. Треба стати обличчям до своїх проблем, своїх гріхів, своїх провин і постаратися їх вирішити. Постаратися в них розібратися. Якраз покаяння, до якого закликає Іоан Хреститель, сповідання своїх гріхів, покута – це якраз і є той бій з нашою темною стороною. Темною стороною, яка кожного дня в нас проявляється. Але ми маємо стати до неї лицем і подавити її, перемогти її, вирішити її, і йти далі. 
Іти далі, тому що якщо ми цього не зробимо, то у нас не буде ніякого «далі». І ми маємо зробити цей крок. 
Слава Ісусу Христу!
 
15.01.2023
 
Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа