Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Чи готові ми взяти хрест свій?

Проповідь настоятеля церкви Святого Миколая о.Володимира Гошовського у п'ятнадцяту неділю після П'ятидесятниці

 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Амінь!

Слава Ісусу Христу!

 

Наскільки  добре  ми б знали Слово Боже, наскільки б ми знали Десять Заповідей Божих, ми завжди один одного спокушаємо. Бо що таке заповіді? Це закон. І закону треба дотримуватися. Але ми використовуємо закон не для того, щоб його дотримуватися, а для того, щоб себе ним виправдовувати. Та якщо ми починаємо себе ним виправдовувати, то там нема правди. Бо ми втрачаємо тоді всяку міру моралі. Ми відходимо від любові. Ми відходимо від Бога. Хочемо тільки виправдання, виправдання для себе і приниження,  і покарання для ближнього. 

 

Так це відбувається сьогодні і з державним законом. Тому, що немає любові. В будь-якій державній установі, в будь–якого чиновника, прокурора, поліцейського, - кожен з них  любить вас настільки, щоб з вас гроші отримати за якусь послугу, і придумує щось своє і додає до цього закону, і робить цей закон недієздатним.  Бо він себе бачить у цьому законі, і хоче, щоб йому гроші заплатили, тому робить перепони для людини. І скажіть, будь ласка, чи він любить людину? Він любить гроші, любить мамону, і хоче використати людину, щоб просто розбагатіти. 

 

Ми сьогодні бачимо багато збудованих  величезних будинків, якесь велике майно і т.д., та  коли проаналізуємо будь-яке багатство, то побачимо, що у цьому будинку не живе якийсь бізнесмен, який своїм розумом, згідно з законом, організував бізнес, якесь виробництво, збудував якийсь ресторан, побудував фабрику, завод, якесь сільське господарство і чесно працює, наймає людей, дає людям роботу, люди працюють, забезпечені, мають за що утримувати свої квартири, домівки, мають за що їсти, одягатися, мають за що утримувати своїх дітей, вистарчає їм ще й на відпочинок. Прекрасно було б. Але в багатьох будинках, ви зайдете і побачите, що цей будинок збудував законник, той, хто усіх спокушає, той, хто спокушає нашу любов. Любов до Батьківщини, до влади, до укладу цього, і виявляється що це суддя, прокурор, начальник поліції, які мають не таку вже й велику зарплату. Запитайтеся – а з чого? 

 

Отакі законники були і за часів Ісуса Христа. Сьогодні ті законники теж говорять, яка стаття важливіша в Конституції, і якщо ми скажемо яка – вони починають прикриватися тією статтею. Так само прикривалися і законами Мойсея, Талмудом законники, фарисеї, саддукеї, які жили в ті часи. І один з них підходить до Ісуса Христа. Напевно, хороший був адвокат, чи хто там, що дуже добре закон знав, спокушає і говорить: «Учителю, яка найбільша заповідь?» Ісус Христос знає його серце, знає його помисли, Він не говорить заповіді «Возлюби Бога» так,  як у Заповідях: «Я є твій Бог, і нехай не буде у тебе інших богів» - ні. І не говорить: не вбий, не вкради, - так, як ми це знаємо. Ні. Він говорить: «Возлюби Бога всім серцем своїм, всією душею, тобто, всім життям своїм, і всіма помислами, всім розумом возлюби Бога». 

 

Возлюби Бога, возлюби цей Закон. Коли ми будемо дотримуватися закону, а не будемо любити, не будемо мати любові – нічого не буде. Не буде державного закону, якщо ми не будемо любити ту державу, свій народ, свою землю – цей закон ніякої вартості не буде мати. Тому у нас така є ненависть до своєї країни, до своєї держави, до своєї землі, і ми, як законники, тільки шукаємо свого закону, якусь лазівку, щоб щось «провернути». А любові в нас нема. І що з цього буде? 

 

Христос якраз і вчить нас:  – Возлюбіть не закон, а возлюбіть Бога! І якщо ми живемо в державі – возлюбіть державу свою, а не закон. Закону дотримуйтеся. А не треба, як законники: о, який хороший закон, я його люблю, бо через цей закон я можу багато вкрасти і мене не впіймають. Який прекрасний закон!  І всі законники живуть за цим законом і багатіють нечесно. 

 

І говорить Господь: є ще друга така заповідь, подібна до першої – возлюби ближнього свого як самого себе. На цих двох законах все побудовано, вся наука, і все життя. Але ми цього сприйняти не можемо. Бо для того, щоб возлюбити Бога, щоб возлюбити ближнього, треба йти. Не руки в кишені, ні, треба йти працювати, а правильніше в сьогоднішній Євангелії сказано:  «Взяти хрест свій і йти за Ним». Кожен з вас має свій хрест. Лікар має свій хрест. Вчитель має свій хрест. Сталевар має свій хрест. Комунальник має свій хрест. Священник має свій хрест. Батько має свій хрест. Мати має свій хрест. Діти малі творять свій хрест і Господь їм потім дає цей хрест у житті. І треба його нести достойно. 

 

Але для того, щоб був певний порядок, щоб ми своїми хрестами не нашкодили один одному, повинні бути певні правила. У нас нема таких правил, у нас нема любові, а це дуже помітно. Особливо, коли вас багато в храмі, а на вулиці освячення, - як ви штовхаєтеся, щоб прийти і першими освятити! Цю любов, вашу брехливу любов, можна побачити тоді, коли вас є багато, а вам часу не вистарчає, і ви нікого не пропустите. Та навіть якщо у вас часу достатньо, а хтось спішить – ви не можете зрозуміти цю людину. І де б це не було: чи в магазині, чи на пошті, чи в банку, - ми бачимо страшний клубок зла. Один проти одного. 

 

Але людина придумала ноу-хау - черги. І вже трішки людям легше, бо всі стали в чергу. Це як колесо винайшли. Люди почали їздити на конях, далі на автомобілях, їх стало більше, люди винайшли світлофори і правила. Уявіть, що б було, якби їх прибрати. Але є правила,  і постійно є аварії. Скільки калік, скільки втрачених життів. Ніхто майже не дотримується правил, а їх треба дотримуватися. 

 

Мене недавно вразило інше життя, в іншій країні. Місто, в якому 45-50 тисяч населення, в кожній сім’ї автомобіль. Але практично нема аварій, хоч в місті нема жодного світлофора! Але є повага. Один одного пропускає. При вході до магазину ніхто не буде пхатися вперед, спочатку випустять тих, хто виходять. Чи ви в нас таке побачите? Ось розуміння наше – я повинен втиснутися в переповнений автобус, бо мені треба. Не може людина дочекатися іншого, бо спішить на роботу і їй треба втиснутися першою. Втиснулася. Пом’ята, обшарпана приходить на роботу. Ой, треба трішки відпочити. Починає пити каву. Люди прийшли – почекайте, ще не поспішайте, бо я тільки годину як прийшла на роботу, почекайте, зроблю свої справи, відпочину, бо дуже важкий день. А так поспішала. 

 

Так само вже з дитинства ми вчимо учнів – так поспішають до школи, щоб не запізнитися, а як вони поводяться на уроці? Хіба вони слухають, що їм учитель говорить? Сидить собі, щось малює. Питається - чого так спішити? Ви за знаннями так поспішали? Може краще пройтися до роботи чи школи? Може це буде краще для вас? 

 

Ця законність, це фарисейство в нас найбільше помітно, тому, що 70 років радянської влади було одне фарисейство. І люди, які були виховані при цій владі, говорять: нам все належить. Нам належить пенсія. Нам належить зарплата, і все-все-все. Але ніхто сьогодні не думає про те, чи заробив я пенсію, чи заробив я зарплату? Якщо кожен з нас каже – я заробив зарплату, то долар би не коштував 25 гривень. Якби кожен з нас чесно заробив зарплату, то наша гривня коштувала б 25 доларів. А це означає, що ми не заробляємо, нема продуктивності праці, ми не заробляємо гроші. Ось в чому проблема. В тому, що немає любові. 

 

Ми говоримо про те, що нам пенсія належить. Ніби з неба гроші падають. А скільки ваші діти, внуки, які працюють, які відрахування вони роблять, щоб вам пенсію платили? Ніяких не роблять. Бо ті, що торгують на базарі, вони повинні хоч мінімальні відрахування робити, щоб утримувати своїх батьків, і ще інвалідів, інших. А вони лише 50 гривень в місяць на пенсійний фонд дають. Дати б їх батькам 50 гривень, щоб вони прожили місяць на ці гроші. 

 

Але певні чиновники дуже хочуть бути добрими, і всі податки, які повинні йти на будівництво і на утримання інфраструктури, витрачають на те, щоб затикати рот людям, щоб не кричали ми пенсії хочемо і т.д., і тому таке наше життя. Така є велика проблема в цьому. Проблема любові. 

 

Бо тільки коли є в серці любов, вона відкриває людині очі на правильне життя. А коли тільки є зло в серці, то людина закон використовує не для держави. Не для суспільства, а тільки для себе. 

 

Тому кожен із нас, слухаючи сьогодні цю Євангелію, може собі визначити: чи є в мене любов в серці, чи виконую я цю заповідь, що Христос сьогодні сказав: «Возлюби Бога всім серцем своїм, своєю душею, життям своїм, своїми помислами, а ближнього свого як самого себе»? 

 

Чи кожен сьогодні із нас готовий взяти хрест свій і йти за Учителем, іти за Ісусом 

Христом?

 

Слава Ісусу Христу. 

 

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа