Допоможи моєму невірству
В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми читаємо євангельське зачало, в якому розповідається історія зцілення юнака, біснуватого юнака, коли чоловік привів свого сина, у якому був злий дух, і Ісус Христос його зцілив. Чоловік приводить сина і каже: «Я приводив свого сина до Твоїх учнів, і їм не вдалось його зцілити, і ось я привів його до Тебе». Ісус Христос відповідає: «О, роде і невірний, скільки мені ще бути з вами?!»
О, роде невірний! Таке трохи неочікуване звернення, такий досить недружній початок бесіди. Чому такий початом? Чому Ісус Христос зустрів такими словами цього чоловіка? Напевно, тому, що Ісус Христос як Месія, як Спаситель, який прийшов спасти людський рід, змінити світ, дати надію на воскресіння, перемогти смерть, очікував, що люди будуть турбуватися про щось інше – не будуть турбуватися про своє земне життя і проблеми, навіть такі великі проблеми, які були у того сина, що люди приймуть, зрозуміють і приймуть Слово Його проповіді. Тому Він і нагадує: «Скільки Мені ще бути з вами?! Я не вічно буду з вами. Я прийшов, щоб вас навчити і піти». І в кінці цього зачала Він нагадує: «Мене видадуть, Мене вб’ють. Я не буду тут з вами постійно, а ви Мене відволікаєте такими речами. Ви мене відволікаєте від вічності, яку Я хочу вам подарувати».
І в той же час, про яку вічність людина може думати, коли її син, а в кожної людини це найдорожче – дитина, син чи дочка, чи внуки, коли син так тяжко хворіє. Про яку вічність можна слухати і яку вічність можна розуміти, приймати, який діалог можна вести, коли в голові тільки одна турбота. І ми зараз так само переживаємо у наш час, коли в когось хтось там далеко на сході. Можливо, у когось хтось поранений, можливо, у когось хтось на окупованій території. І як ми можемо думати про якісь речі загальні? Як ми можемо думати про життя, про його сенс, про наше місце в цьому світі, про те, що ми маємо робити? Всі наші думки там, з цими людьми.
І так само Ісус Христос зрозумів того чоловіка, попри те, що Він нагадав цьому чоловіку, з Ким він говорить, Він зціляє цього юнака. Але також і вказує, що «віра твоя зцілила», для віруючої людини нема нічого неможливого. І навіть тут, попри зцілення, Він продовжує Свою проповідь, і це чудо стає частиною Його проповіді, частиною Його місії. Попри те, що Він не зцілив всіх біснуватих, не зцілив всіх хворих, не зцілив всіх прокажених, але Він дав надію зцілення духовного всім наступним поколінням, освятивши людську природу Своїм втіленням, даючи надію. І ми також, живучи в цьому світі, який часом бере гору над нами, його турботи, його страхи – не все нам вдається контролювати, не все нам вдається в собі стримувати, і відчувати, любити, переживати – це також наша природа, це робить нас людьми, але й має бути пам’ять про цю віру, про це Слово, яке навіть в цьому короткому євангельському зачалі згадується, що для віруючого немає нічого неможливого.
І цей чоловік приймає це слово, попри свій страх, свою тривогу. Допоможи моєму невірству. Допоможи моєму невірству – як мудро сказано. Три слова. І ці три слова ми повинні казати один одному і самому собі. Допоможи моєму невірству, Боже. Сьогодні, коли знову буде важкий день, коли знову, можливо, втрачу віру в людство, коли знову мені здасться, що темрява перемогла, коли мені знову здається, що вже не буде спасіння для нас всіх – Боже, допоможи моєму невірству. Проведи мене крізь ці темні часи. Це маємо робити із згадкою про вічність. Ту вічність, яка була нам дарована. Ту вічність, яка нас чекає. Та вічність, до якої ми прагнемо.
І так само, коли ми приходимо в церкву, згадка про цю вічність, те, що ми прийшли в цей храм, де лунає слово про цю вічність, про це спасіння, має нас надихати і допомагати формулювати наші прохання. Формулювати наше звернення до Спасителя. Розуміти, що є ще вічність. Розуміти, що є ще речі набагато вищі за наші маленькі турботи, за наші проблеми. Тому що, погодьтеся, не кожен раз ми приходимо в храм і молимось за тих, хто потребує молитви – за тих, хто воює, тих, хто поранений. Часом буває так, що ми молимося, тому що у нас в житті спіткала невдача, нам не пощастило, або щось останніми днями ми себе погано почуваємо, або нам здається, що немає фарту в житті. Чи це думки наші направлені з пам’яттю про ту вічність? Чи це те, що нас направляє до тої вічності? Чи коли ми приходимо і просимо якусь іконку, щоб в нас була в портмоне – чи ми просимо для молитви і згадки про цього святого, його життя, для молитви до цього святого про заступництво? Чи просто для того, щоб була удача? Щоб нам в цих наших маленьких турботах трохи легше було крокувати, трохи легше було йти повз них?
Це все має мати сенс. Все наше духовне життя, життя, як християнина, життя віруючої людини. І навіть в такій ситуації – зцілення цього юнака, - Ісус Христос знайшов час нагадати про віру. Нагадати про те, що для віруючого нема нічого неможливого. Навіть тут було місце для Його проповіді. Тому що немає такої години в нашому житті, коли б не брали гору над нами якісь турботи. Тому що завжди є якісь моменти в екстраординарній ситуації, яка вимагає від нас концентрації наших зусиль і нашої віри, завжди є якісь моменти, коли ми думаємо про щось непотрібне, про щось марне. І ми це зараз дуже гарно відчуваємо, коли є питання життя і смерті, коли є питання чиєїсь долі, а в когось постає питання, де відпочити. Коли є хтось хворий, поранений, потребує допомоги, а в когось є питання якогось пишного святкування, яке потім виливає хтось в інтернет і це всіх обурює? Але чи в нас так само не буває таких дрібних, маленьких, простих і пустих думок і вчинків? Чи наше життя завжди повне любові і милосердя?
А звідки ми візьмемо любов і милосердя – якраз з пам’яті про цю проповідь. Про цю ціль, яка стоїть перед нами, яка світить нам як віфлеємська зірка, яка веде, яка мала б нас вести. І тому, згадуючи це сьогоднішнє євангельське зачало, подумайте над цими словами. Допоможи моєму невірству.
Нехай Господь Бог допоможе нашому невірству. Нехай збереже нас надією. Нехай проведе нас через ці темні часи.
Слава Ісусу Христу.
26.03.2023
Написати листа