Проповідь у другу неділю Великого Посту, 28.03.2021
Слава Ісусу Христу.
Сьогодні ми вшановуємо одного з великих богословів нашої Церкви, певно, останнього з отців Церкви і богословів нашої Церкви, якого ще можна назвати великим. Того, кого ще можна поставити в один ряд з такими богословами, як Василій Великий, Григорій Нисський, Іван Золотоуст. Ми сьогодні вшановуємо Григорія Паламу, богослова ХІV століття, який вступив на захист церковного віровчення в диспутах і іншим ченцем, монахом Варлаамом Калабрійським.
Праці Григорія Палами є дуже складними для розуміння. Коли читаєш його праці, дуже важко збагнути, про що йдеться. Навіть коли читаєш пояснення його праць в підручниках для семінаристів, на богословських факультетах, навіть коли чуєш пояснення його ідей, його богослів’я в устах викладачів – і так навіть важко зрозуміти, про що йдеться. Тільки якісь крихти, якісь невеличкі уривочки, якісь фрази можна зрозуміти.
То як нам осягнути ту велику ідею, якою він збагатив богослів’я нашої Церкви. А розуміти стає легше, коли ми розберемося: в чому була полеміка? Проти чого виступив Григорій Палама? Тому що більшість його праць, більшість його творів були полемічними. Такими, які зародилися в дискусії. І дискусія була, як я вже казав, з Варлаамом Калабрійським, також ченцем православної церкви, який народився на півдні Італії, в провінції Калабрія, отримав богословську освіту. Крім богослов’я, також був обізнаний у філософії, світських науках. І ось цей хлопець, який знав грецьку мову і, скоріш за все, був грецького походження, повертається на свою батьківщину – в Грецію, з почуттям великої ностальгії за тою великою античною Грецією, з її філософією, з її науками. Повертається і продовжує своє навчання вже в Греції. І, маючи цю велику ностальгію, він поклав всю свою надію на філософію.
В той час, у ХІV столітті, тільки розпалюються диспути між західним і східним богослів’ям щодо сходження Святого Духа – чи Він сходить від Отця, чи Він сходить від Сина і Отця? І в гарячих диспутах Варлаам Калабрійський доходить простої думки, найлегшої думки – все це не має значення. Яка різниця? Нічого не зміниться. Має значення лише філософія. Має значення лише те, що ми можемо почути, те, що ми можемо побачити, те, до чого ми можемо доторкнутися. Мають значення всі ті ідеї, які ми можемо поєднати як силогізми і отримати знання через діалектику. Тобто, те, що ми сьогодні виражаємо «яка різниця?».
І така ідея в той час, коли був такий розпал дискусії і в суспільстві, і в церкві, знайшла своїх прихильників. Так само як сьогодні знаходять своїх прихильників це відношення до життя «яка різниця». Нічого не зміниться, ніщо не має значення. Якоюсь мірою Варлаама Калабрійського можна назвати агностиком, тому що він стверджував, що нічого неможливо дізнатися про Бога і Його природу.
Але Григорій Палама каже так: ми не можемо зрозуміти суті Божественного, але ми можемо пізнати Бога через Його енергію, через Його присутність у цьому світі. Так само як гончар, коли ліпить скульптуру з глини чи глечик, лишає відбиток свого пальця на цій глині, так само і Господь, створюючи цей світ, лишив Свій відбиток, ці енергії, цю згадку про Свою присутність у цьому світі. І через ці енергії, через Його промисел, через Його волю, яка виражається у цих випробуваннях, які є в нашому житті, через цю благодать, яку ми маємо у нашому житті, через ці благословіння, які ми отримуємо від Господа, ми можемо осягнути Його мудрість, Його любов, Його милосердя. І до якоїсь міри ми можемо пізнати божественне. Але пізнати не науковим методом, не методом складання і віднімання, не експериментом, не вимірюванням, а через уподібнювання божественному, через діяльну любов, через милосердя.
Що буде далі за цією ідеєю Варлаама Калабрійського? Що буде після фрази «яка різниця»? Нічого. Нічого не буде.
Має бути продовження. Має бути подвиг. Християнський подвиг. Духовний подвиг. Той, до якого готують себе всі віруючі. А тому ця ідея Григорія Палами живе і в цей час. Тому що для цього ми і приходимо в церкву. Для пізнання божественного, але через уподоблення божественному. Тому що це те пізнання, яке веде нас до Господа.
Не дивно, що у Святому Писанні, в Новому Заповіті так мало якихось фраз Ісуса Христа. Якихось Його виразів, якихось Його стислих сенсів, понять. А все більше і більше Його чудес. Все більше Його діянь, де Він захищає блудницю, все більше діянь, де Він зцілює хворих, виганяє бісів. Все більше цього тріумфу любові і милосердя. Певно, тільки Нагірна проповідь містить в собі певні вирази, певні Його думки, які Він подає в реченнях і силогізмах. А все решта – це є діяльність любові.
Так само і ми маємо пізнавати цей світ, маємо пізнавати присутність Господню у цьому світі через власні діяння любові, через власне милосердя. Накопичувати цю мудрість, мудрість від Бога, якою потім ми могли б поділитися з іншими, яка могла б нас вести у нашому житті. Тому що якщо ми і в нашому житті будемо іти за принципом «яка різниця», то і наше життя буде пусткою, і в нашому житті не буде нічого далі: не буде продовження, не буде майбутнього.
Має бути жага до подвигу. Має бути воля до подолання тих перешкод, які ми маємо у своєму житті. Має бути мудрість, щоб побачити присутність і провидіння Господа у нашому житті, яке нас веде. І накопичення цієї мудрості якраз через уподоблення божественному, через уподоблення Його милосердю, через уподоблення Його любові.
Слава Ісусу Христу.
Написати листа