Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Євангеліє про Хрещення Господа

Євангеліє про Хрещення Господа

Святитель Микола Сербський

І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!

(Ісайя 40:5)

В давні часи Господь обіцяв явитися у славі великій. Люди почули – і забули. Але Господь не забув слова Свого. Бо слова Господні подібні до твердинь кам’яних, непорушних. Господь пообіцяв прийти, однак Він прийшов не тоді, коли Він нам найменше потрібен, а тоді, коли Він нам потрібен найбільше. Доки Господа міг замінити пророк чи ангел, доти Господь посилав замість Себе пророків та ангелів. Але коли зло у світі виросло настільки, що ні ангел не міг спалити його своїм світлом, ні пророк – зменшити своїм словом, тоді Господь виконав Свою древню обітницю і явився на землю. Але як явився Господь у славі? В невисловленому смиренні і покірності. Так, що ангели Його здавалися світлішими від Нього, а пророки Його – більшими за Нього. Коли на Йордані стояли пророк і Владика, пророк був помітнішим, ніж Владика. Іоан Предтеча виглядав чудеснішим і більшим, ніж Господь наш Ісус Христос. За двома важкими завісами приховав Христос Свою славу і велич: за тілом людським і за смиренням. Тому люди не помітили і не пізнали Його, в той час як очі всіх небесних сил були звернені до Нього більше, ніж увесь створений світ. Втілений в істинне тіло і істинне смирення, Господь Ісус Христос приходить з Галілеї на Йордан до Іоана хреститися від нього. 

Дивний Бог у ділах Своїх! Через усі Свої справи Він вчить нас смирення і покірності. Він приховується за справами Своїми, як сонце вночі – за сяйвом зірок, як соловей у кущах – за своєю піснею. 

Він позичає сонцю Своє світло, і сонце світить ним наче своїм власним, в той час як світло Боже залишається сокровенним. 

Він дає голос Свій громові і вітрам, і їх чутно, а Його – ні. 

Він дає сяйво Своє горам і долинам, і гори і долини виблискують сяйвом як своїм, а сяйво Боже залишається в тайні. 

Він дає красу і пахощі квітам польовим, і прекрасні квіти пахнуть як своїм власним ароматом, а пахощі Божі залишаються непомітними.

Він дає силу всілякому творінню, і всі творіння пишаються одне перед одним силою як своєю, а безмірна сила Божа не кричить і не пишається. 

Від дає людині від розуму Свого, і людина міркує і думає як своїм розумом, а розум Божий перебуває в тишині, далеко від поголосу, прихований від похвали світу.

Так Господь вчить нас смирення. Бо все, що Він робить, Він робить як з природи Своєї, так і заради людини. Нехай посоромиться людина і відкине безумну гординю. Нехай не хвалиться людина сама собою, не маючи ніяких добрих справ; але нехай пускає вона спочатку справи свої, а сама нехай іде позад них, як Бог позаду діл Своїх, ледь чутний і ледь видимий, наче пастир за чисельною чередою.  

Дивен Бог тоді, коли вчить нас смирення. Але дивен Бог наш і тоді, коли вчить нас покірності. Ніколи людина не може бути такою покірною, як Бог. Людина засіває ниву і залишає її Богові. Людина за один день засіває ниву, а Бог стоїть над насінням сотню днів, і оберігає його, і зігріває, і животворить, і поступово дістає з землі у вигляді трави, і поступово наповнює траву зерном, і поступово доводить до зрілості, доки людина знову не прийде на ниву, щоб за день-два зібрати зерно і сховати у житниці. 

Ворон виводить пташенят – і кидає їх, і більше зовсім про них не піклується. А Бог бере піклування про них на Себе і день і ніч покірно пильнує пташенят. Риби виметують ікру і відпливають, а Бог залишається, щоб вивести з ікри мальків і потурбуватися про їх поживу та розвиток. Незліченні сироти – і людські, і звірині – загинули б, якби Бог не піклувався про них. Денно-нощно пильнує Бог над усіма Своїми творіннями, дослухається до їх бажань і задовольняє їх потреби.

Бог слухає прохання і молитви людей, і виконує їх; виконує їх слухняно завжди, коли ці прохання і молитви не пов’язані з гріхом. Молитви ж, якими Бога хочуть втягнути у гріх і зробити співучасником людського гріха, Бог відкидає і не слухає. А з усіх молитов Бог з найбільшою милістю слухає сокрушенні молитви тих, хто кається, тих, хто просить прощення гріхів. Бо нема у світі нічого кориснішого для людини, ніж прощення гріхів, ніж звільнення від гріха. Через це людина стає новим творінням, через це вона починає нове життя, життя сина замість життя раба. Тому усі пророки споконвіків вимагали від людей покаяння. Тому й святий Іоанн Предтеча не лише проповідує покаяння, але й здійснює хрещення покаяння, щоб люди відобразили своє покаяння видимим чином. Чим більше люди каються, тим більше вони віддаляються від світу і наближаються до Бога; і – тим скорослухнянішим стає Бог до молитов людей.

І, таким чином, ніколи людина не може бути ні такою ж смиренною, як Бог, ні такою ж слухняною, як Бог. Через всі Свої творіння на небі і на землі Бог вчить людей смиренню і покорі. Бог дає людям настанову цю зі Своєї найбільшої любові до людини і з Свого полум’яного бажання, щоб усі люди спаслись і ніхто не загинув.

Але всі ці уроки  смирення і покірності Бог давав людям опосередковано, або через створену природу,  або через своїх пророків, вибранців і ангелів. Лише в особі Господа Ісуса Христа Бог навчає цьому людей безпосередньо, через Самого Себе, втіленого. Кожну мить Свого земного життя, від Різдва у вертепі до розп’яття на хресті, Господь Ісус Христос є для людей живим уроком смирення і послуху. Таким же живим уроком явився Він і при Своєму хрещенні на Йордані. 

Іоан був героєм дня. Христа ніхто не знав. Та й коли Його взнали, грішні люди вважали Іоана більшим за Нього. До Іоана виходить народ з усіх сторін, прості і вчені, бідні і багаті. Іоан вельми кидався у вічі як своєю зовнішністю, так і своїм пустельним і постницьким життям, а також своїми дивними промовами. Люди линули до Іоана не стільки через усвідомлення своєї гріховності чи через спрагу покаяння, скільки з цікавості, щоб побачити й почути дивовижну людину. Марна цікавість! Як багато дорогоцінного часу відбирає вона у нас, нічого не даючи нам взамін, крім скороминущого людського сластолюбства, яке швидко обертається гіркотою! Як вловлює воно нас у свої тенета, все відкладаючи і відкладаючи наше покаяння, а разом з тим і наше спасіння!

 Христос не викликає цікавості. У натовпі народу Він повільно крокує до Йордану. Він нічим не кидається людям у вічі, і ніхто не звертає на Нього уваги. Його вигляд не такий незвичайний, як вигляд Іоана, і Його одяг не такий дивовижний, і Його життя не таке суворе і постницьке. 

Він змішався з людською масою, і ця маса рухалась з Ним з Галілеї до Йордану, і люди їли та пили з Ним, і розмовляли з Ним, як і з усяким іншим чоловіком з того ж натовпу. Великий Ісайя заздалегідь передбачив це і попередив про це, пророкуючи: і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! (Ісая 53:2)

Однак серед усіх, хто зібрався на Йордані, був один чоловік, один-єдиний, котрий пізнав Його, і пізнав істинно. Це був сам Іоан Хреститель. І засяяли очі строгого пустельника, і змовкли на мить громоподібні вуста його, і забув Іоан про всю іншу масу народу, у воді і біля води, і, вказуючи на Ісуса, замиловано прорік: ось Агнець Божий (Ін. 1:29).

Агнець Божий! Цими двома словами виразив Предтеча смирення і покірність Господа Ісуса Христа. Він смиренний, як агнець, і Він покірний, як агнець. І смиренний Він перед Богом і покірний Богові. Тому й говориться: Агнець Божий. Як агнець, Він ступає лагідно і смиренно. І як агнець йде і на пасовище, і на заклання з рівною відданістю своєму пастиреві, так і Христос іде туди, куди направляє Його Отець Небесний: на Різдво у вертепі, на хрещення на Йордані, на розп’яття на хресті – завжди з однаковою готовністю і однаковою відданістю. 

Але до слів ось Агнець Божий Іоан додає ще й наступне: Котрий бере на Себе гріх світу. Як Христос бере на Себе гріх світу? Своєю любов’ю і Своєю жертвою, що є невіддільними; бо нема ні істинної любові без жертви, ні принесення істинної жертви без любові. По Своїй любові Христос зійшов у цей тілесний світ і втілився у немічне людське тіло. Світ цей не такий чистий, прекрасний, і люб’язний, яким він був до гріха Адамового. Гріх натягнув на цей світ темну і дебелу плотську подобу, яку світ нині носить. Світ прозорий став світом дебелості й темряви; світ чистий став світом нечистим; світ прекрасний – світом огидним і потворним; світ люб'язний – світом суворим. У світ цей спустився Прозоріший, Чистіший, Прекрасніший і Люб’язніший. Тим Він уже взяв на Себе гріх світу – тим, що явився у світі в тілі світу, тілі грубому, що живиться грубою їжею. Отже, Він взяв на Себе гріх світу, по-перше, тим, що прийняв на Себе тіло таким, яким воно стало після первородного гріха. 

По-друге, і тим, що з любові Він зійшов до виконання всіх законів, даних людям після гріхопадіння. Сам не маючи потреби в цих законах, Він зійшов до виконання їх усіх, всіх – як законів, даних природі, так і законів, даних людям. Тому Він піддав Себе і голоду, і спразі, і втомі, і різному болю, як і інші смертні люди; і тому Він повинен був повільно рости, як і всі народжені, протягом цілих тридцяти років, перш ніж почати Своє громадське служіння. Нарешті, тому Він і був обрізаний; тому й хрестився; тому й ходив у храм на молитву; тому платив податок кесареві. Всі закони після первородного гріха Він прийняв на Себе і виконав їх. Тому й говориться: бере на Себе гріх світу. Тобто Він взяв на Себе виконання всіх законів, і при цьому з тією ж мірою покірності і легкості, з якою мірою непокірності і складнощами люди виконували ці закони. 

І, нарешті, по-третє, тим, що Він приніс Себе у жертву за гріх світу, Своїм добровільним розп’яттям на хресті; тим, що Він був принесений у жертву, як агнець, і пролив Свою невинну кров за гріхи багатьох. Воістину, все Його земне життя є жертвою, як і все Його життя загалом є любов’ю. Жертва – і те, що Він прийняв на Себе тіло; жертва – і те, що Він прийняв на Себе закон. Але на хресті Він показав, як увесь жах людського гріха, так і всю любов Божу, що доходять до самопожертви. 

Так, Христос взяв на Себе гріх світу трьома способами: по-перше, прийняв на Себе плоть; по-друге, прийняв на Себе закон; і, по-третє, прийняв на Себе жертву. 

Коли Господь, втілений, прийшов у світ і, як тілесний, підкорився законові, ця подія супроводжувалася дивним явищем природи  – появою зірки на Сході; а згодом – і сходження ангелів на землю; і радістю пастухів віфлеємських; і поклонінням простолюдинів-пастухів і мудреців-волхвів Йому, Богонемовляті. Але за подією цією настало вбивство Іродом дітей і втеча Спасителя у темряву єгипетську від ще чорнішої темряви – єрусалимської. 

Коли Господь явно і ясно підпорядкувався закону людському і прийняв хрещення на Йордані, ця подія також супроводжувалася дивним явищем природи, як пізніше дізналися угодники Божі, а саме: вода в Йордані зупинилась, море відступило назад. Побачило море все це і побігло, Йордан повернувся назад! (Псалми 113:3). Тоді небеса відкрилися і почувся голос Отця Небесного, і було видно Духа Святого, як голуба. Рід людський відчув і побачив це через свого представника, святого Іоана Хрестителя. Але за цією подією настав сорокаденний піст Христів і морок, і жах диявольської спокуси. А потім – явлення ангелів, котрі служили Йому. 

І тоді, коли Господь всі Свої страждання у плоті на землі закарбував на хресті, природа й цю подію супроводжувала страшними явищами: земля стряслась, сонце померкло, камені тріснули, гроби відкрились. Живі і мертві відчули страшну велич Божої жертви на Голгофі: розбійники і язичники увірували в Сина Божого, а мертві явились на вулицях єрусалимських. І за цією подією настала темрява, темрява поза гробом і темрява у гробі; після чого настав остаточний світанок, остаточна перемога і – остаточне воскресіння. І знову – явлення ангелів!

І так ці три події у житті Христовім дають нам найясніший і безпосередній урок Божественного смирення і Божественної покірності. Небесна радість і піднесеність кожного з них переплітаються із жахом людського злодійства і диявольської спокуси. Але у всіх трьох випадках Христос здобув блискучу перемогу: над людиною Іродом, після Свого Різдва; над сатаною, після Свого хрещення; і над зібраними разом людьми та сатаною, після Своєї смерті. Хрещення ж на Йордані Божественний Матвій описує так: Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього. Іоан же утримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і Ти приходиш до мене? Іоан впізнав Христа, але не пізнав Його плану порятунку. І нині відкривається єдина в історії людська сцена: Бог змагається у смиренні з людиною! Іоан здійснює над грішниками хрещення покаяння. Між тим, до нього приходить Безгрішний, який не мав у чому каятися, і вимагає від нього хрещення. Іоан, духовно сильніший від усіх оточуючих його смертних людей, раптом впізнає у Христі Сильнішого від себе. І перш ніж побачити Його, Іоан уже знав, що Він прийшов на землю і знаходиться серед людей. А між вами стоїть, що Його ви не знаєте. (Ін. 1:26). Однак тільки вставши з Ним лицем до лиця, Іоан впізнав Його і вказав на Нього людям: ось Агнець Божий. Побачивши Його, святий Іоан міг подумати, що його роль як Предтечі завершена, і сказати, як колись праведний Симеон: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму, з миром (Лк.2:29); чи, як він сам скаже пізніше, в іншому випадку: Він має рости, я ж маліти. (Ін. 3:30). Але ні; замість того, про що думає Іоан і чого він очікує, Христос ставить перед ним несподіване завдання. Приєднавшись до грішних людей, безгрішний Христос вимагає від Іоана, щоб останній зробив з Ним те ж, що й з  іншими, тобто, хрестив Його у ріці, як і інших. Заперечення Іоанові цілком зрозумілі смертним людям. Ох, страшно, браття, увести в воду Чистішого від води! Страшно-престрашно творінню опустити руку свою на голову Творця. Як наважиться людина з праху і попелу покласти руку на Того, для Кого херувими – підніжжя ніг Його!

Але Христос швидко закінчує розмову з Іоаном коротким, але рішучим висловом: залиш тепер, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоан допускає Його. Цим Господь хоче сказати: «Залиш тепер слова про Мою і твою гідність і про те, хто з нас більший і сильніший. День цей не для цього визначений, але для іншого. Прийде час, коли явиться і те, про що говориш ти. Ми не можемо навчити людей нічого, чого раніше не сповнили самі. Інакше хто нам повірить? І чим інакше ми відрізнялися б від законників та книжників єрусалимських, які вчать, але не роблять? Весь закон повинні ми виконати, щоб усьому закону дати вищий, духовний зміст і значення. І Мені треба спочатку хреститися водою, щоб згодом хрестити Духом Святим і вогнем. План спасіння розкривається самим своїм втіленням. Те, що тобі нині не ясно, скоро стане ясно. Небеса відкриються і виправдають те, чого Я вимагаю від тебе». 

Наскільки Іоан в першу мить боявся здійснити хрещення над Христом, настільки ж він тепер був слухняний заповіданому Месією. І небеса воістину поспішили виправдати і благословити діяння рук Предтечі. («Потрійна була причина того, що Спаситель прийняв хрещення від Іоана. По-перше, щоб таким чином, оскільки Він вже народився як Людина, сповнити усяку правду і смирення перед законом. По-друге, щоб Своїм хрещенням ствердити значення хрещення Іоанового. По-третє, щоб, освячуючи воду йорданську, показати через сходження голуба зішестя Духа Святого в момент хрещення вірних». Блж. Ієронім). 

Христос занурюється у воду не для того, щоб очистити Себе, але для того, щоб символічно втопити старозавітну людину. Своїм зануренням у воду Він подумки повторює всесвітній потоп у часи Ноя, утоплення фараона та його єгипетського війська у Чорному морі. Під час всесвітнього потопу загинуло грішне людство, у Чорному морі втонув фараон, ворог Бога живого. Христос взяв гріхи людей на Себе. Добровільно Він погодився потопити Себе замість грішного людства; добровільно Він прийняв на Себе долю втонулого фараона, ворога Бога живого. Він занурює у воду Своє тіло, наче покладає його у гробі. Він занурюється у воду на мить, а потім встає і виходить з води. Цим Він повторює той страшний урок, який Бог дав людям, потопивши грішників у часи Ноя і потопивши фараона у Чорному морі. Цим Він видимим чином, але безмовно говорить те, що пізніше сказав словами вченому начальнику іудейському Никодиму, а саме: якщо хто не народиться згори, не зможе побачити Царства Божого (Ін.3:3). А згори ще в цьому житті може народитися той, хто помре для старої людини, чи, інакше кажучи, у кому помре стара, грішна людина. Той, хто зануриться зі своїм гріхом, а повстане чистим від гріха. Хто зануриться плоттю як плотська людина, а повстане духом як духовна людина. Хто поховає себе з Христом у хрещенні, як у гробі (Кол.2:12). Хто втопить гордість, непокірність, себелюбство і всіляку нечистоту ветхої, грішної людини, спорудить же смирення і лагідність, покірність і любов. Хто помре для себе, оживе ж для Бога. Одним словом: хто поховає себе як грішник і знову народиться як праведник – той наслідуватиме приклад, який Христос подав йому Своїм хрещенням у водах йорданських. «Перш ніж почнеться друге життя, треба покінчити з першим», - говорить Василій Великий. О, яким багатозначним і багатоповчальним є Христове хрещення, що здійснилося зануренням Його святого тіла у воду! Лише безмежна мудрість Божа могла влаштувати настільки корисне і повчальне для людей хрещення на Йордані. Лише ця безмежна мудрість, що бачить минуле і майбутнє, як теперішнє, могла пов’язати початки і кінці людської історії і явити зв’язок потопу грішного людства з зануренням Христа у воду. Лише ця невисловлена мудрість може однією картиною, однією дією, одним знаком сказати більше, ніж усі людські мови на землі. Бо це увесь образ спасіння виражений дією Христового хрещення в Йордані. 

І, охрестившись, Ісус відразу вийшов з води, - і ось відкрились Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Котрий сходив, як голуб, і зійшов на Нього. І ось голос з небес виголосив: Ось Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління. Дух зійшов на Христа не тоді, коли Він був занурений у воду, але тоді, коли Він вийшов з води. Цим премудрість Божа хоче показати нам, що на ветху людину, живу для гріха, мертву ж для Бога, Дух Божий не сходить. А сходить Дух Божий тільки на людину, народжену згори, духовно перероджену, що померла для гріха і ожила для Бога. 

Дух зійшов на Христа у вигляді голубиному («Голуб спустився над головою Ісусовою, щоб ніхто не подумав, ніби голос Отця звернений був до Іоана, а не до Господа». Блж. Ієронім), не втілившись у голуба, як Христос втілився у людину, а лише у вигляді голуба, наче голуб. Це означає, що Дух може явитися і в якомусь іншому виді. І воістину, згодом Він явився апостолам у вигляді вогненних язиків і поривчастого сильного вітру (Діян. 2:2). У Книзі Буття про Духа говориться: і Дух Божий носився над водою (Бут.1:2). Таким чином, Дух Божий являється у різних видах, згідно з подіями, які Він освячує чи надихає. Але кожен Його вид показує Його як Щось діюче, рухоме і чисте, що викликає Собою теплоту, рух і чистоту. При хрещенні водою на Йордані Дух явився у вигляді лагідного голуба; а при хрещенні апостолів Духом Святим і вогнем у день П’ятидесятниці Він явився у вигляді сильного вітру та полум’я. Цим показана різниця між хрещенням Іоановим і хрещенням Христовим. Хрещення Іоанове, або хрещення водою, робить людей лагідними і чистими, як голуби, в той час як хрещення Христове, або хрещення Духом, робить людей сильними і полум’яними (“Оскільки людина складається з двох частин: з душі і тіла, - то й очищення двояке: безтілесне для того, що безтілесне, і тілесне для тіла. Вода очищує тіло, а Дух (очищує і) відображає душу». Свт. Кирило Єрусалимський. Огласильне повчання ІІІ). Зішестя Духа Святого у вигляді голубиному – як і святі отці тлумачать – нагадує про голуба, котрого Ной тричі випускав із свого ковчега, щоб з його допомогою перевірити, чи зійшла вода з землі. І голуб повернувся до нього з оливним листком у дзьобі. Оливний листок означає мир; мир між Богом і людиною. І нині, після виходу Христа з води, після символічного втоплення ветхої людини у воді, являється над головою Христовою Дух у вигляді голуба, щоб показати: тепер потоп закінчився і зацарював мир між Богом і новою людиною. Чому голуб цей не несе в дзьобі оливного листа – знамення миру? Тому що тут, замість оливного листа, Сам Господь Ісус Христос – досконаліше знамення миру між Богом і людиною, між небом і землею. Він є оливним листком у Новому Творінні. Тому голуб, що лине над Христом, не має потреби тримати іншого знака миру, іншого оливного листка. Христос є кінцем потопу і початком миру. 

І ось, голос з небес промовляє. Небеса відкриті, Дух у вигляді голубиному, і понад те – голос з небес! Таке велике значення хрещення Христового, що при ньому являються не ангели, а Сама Свята Трійця: Отець, Син і Дух Святий; Отець у вигляді голосу з небес, Дух у вигляді голуба і Син як нова і досконала Людина, як Боголюдина.

Цей є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління. Цими словами Бог Отець являє Сина Свого Ісуса. У цьому гласі і словах – виконання слів, сказаних могутнім архангелом Гавриїлом Пресвятій Діві Марії: і наречеться Сином Всевишнього (Лк.1:32); і ще: наречеться Сином Божим (Лк.1:35). І нині Бог Отець воістину називає Його Сином Своїм, Сином Улюбленим. Бо Христос є єдиним Сином Божим у народженні і вічності, і єдиний Син Божий у народженні і часі. Бог Отець називає Своїми синами не всіх людей, а тільки Христа. Бо інші люди можуть бути названі синами Божими по всиновленню від Бога, і це – Христом і в ім’я Христове. І коли пізніше Христос говорить людям: один у вас Отець, Котрий на небесах (Мф. 23:9), Він цим не має наміру сказати нічого іншого, крім того, що люди – сини Божі лише у всиновленні. Тільки величезна любов Божа може називати Свої творіння синами. Але Христос – єдиний і істинний Син Божий і по любові, і по суті.

Тому й говориться: Це є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління. Цими двома фразами посилюється вираження Отчої любові і Отчого благовоління до Сина Свого. Вічний зв'язок Отця і Сина не послаб і Їх взаємна любов не охолола через те, що Син, втілившись у слабке людське тіло, зійшов у грішний світ. 

І, таким чином, хрещення Христове в Йордані пов’язане з одкровенням Святої Трійці людству. Немає більшого одкровення, ніж це. Бо через нього виявлена перед нами тайна Триєдності Божества. Спаситель на Йордані зняв печать з цієї тайни, найбільшої на небі і на землі. Ми говоримо «і на землі», тому, що Трійцею Божества пояснюється і найглибша таємниця самої людини – її потрійність, як уже на самому початку Священного Писання сказано: Бог сотворив людину за образом Своїм (Бут.1:26). Тому свято хрещення Христового і називається Богоявлення, бо Бог явився на річці Йордан таким, яким Він є, наскільки це явище доступне людині у тілі. Це свято називається ще й  Просвіщенням, бо воно освітлює дух людський пізнанням найглибшої Божественної тайни. Воно називається Просвіщенням і тому, що хрещення Христове зануренням у воду просвіщає наш розум, очищує наше серце і ушляхетнює нашу душу пізнанням побудови нашого спасіння, що полягає в похованні ветхої людини і народженні нової, чи, іншими словами, у смерті всього нашого грішного і смертного єства і оживленні безгрішного та безсмертного. 

Все те, що відбулося при хрещенні Христовому, відбувається і при хрещенні кожного з нас. («Господь, що керує життям нашим, встановив для нас заповіт хрещення, який має в собі образ смерті і життя… Вода має образ смерті, що приймає тіло для поховання, а Дух вливає животворчу силу, яка оновлює життя душі нашої від смерті гріховної у первозданне життя». Свт. Василій Вликий. Про хрещення). Зануренням у воду ми помираємо з Христом, піднесенням з води ми поєднуємося з живим Христом. Лагідний Дух Божий, як голуб, лине над нами, надихаючи нас Своєю всемогутньою благодаттю. А Отець всиновлює нас через любов Ісуса Христа і свідчить про це всиновлення Своїм голосом. Хто може знати, що відбувається в душі кожного немовляти у момент хрещення? Затьмарені і подавлені наступними гріхами, ми забуваємо найбільшу небесну таємницю, що відкривається нам при хрещенні. Бо хрещенням ми очищаємося від усякого гріха, але після нашого хрещення приходять спокуси диявольські, яким не піддався Христос, але піддаємось ми. Однак ті з нас, хто денно і нощно дбає про спасіння своє, з цілковитим смиренням і покірністю Богові, можуть удостоїтися одкровення превеликої таємниці Божої, що явилася на Йордані, як удостоїлися цього видіння багато угодників і мучеників Христових. Мучеництво ж за Христа вважається третім хрещенням; бо перше хрещення – Іоанове, водою; друге – Христове, Духом Святим і вогнем. Третє хрещення, мученицьке, називається хрещенням кров'ю. Мученики Христові, хрещені пролиттям крові своєї за Христа, звичайно бачили багато з йорданської тайни, відкритої при хрещенні Господньому. Найвідоміший приклад цього тайновидного хрещення кров'ю – смерть первомученика Христового, архидиякона Стефана, про якого написано: Стефан же, сповнений Духом Святим, поглянув на небо, побачив славу Божу і Ісуса, який стоїть одесную Бога. Таким чином, тут показані і Дух, і Син, і Отець. І сказав (Стефан): ось, я бачу небеса відкриті і Сина Людського, що стоїть одесную Бога. І був він побитий камінням від іудеїв (Діян. 7:55-60).

Потрудімось же й ми твердою вірою, добрими ділами і братською співучастю у радощах та скорботах наших ближніх, і при тому в незмінному смиренні і покірності живому Богові, повернути безгрішну чистоту, в котру ми зодягнулися хрещенням; тоді і ми сподобимось слави, радості і вічного сяйва Божих угодників і мучеників. Так і ми просвітимося, відкриються нам небеса і явиться нам Бог – Отець, Син і Дух Святий, Трійця Єдиносущна і Нероздільна, Якій подобає слава, нині і прісно, у всі часи і во віки віків. Амінь.

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа