Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Різдво Христове (ІІІ). Євангеліє про східних волхвів. 

Різдво Христове (ІІІ). Євангеліє про східних волхвів

Святитель Микола Сербський

 Мф., 3 зач., 2:1-12.

Легше смертній людині дослідити глибину моря і висоту зоряного неба, ніж глибину і висоту Божественної мудрості в Домобудівництві людського спасіння. Тому значно більше синів людських віддаються вивченню першого, а не другого. Більше тих, хто досліджує очима, а не духом. Здається, тільки здається, ніби ширше те поле, яке досліджують очі; насправді ж невимовно ширшим, розлогішим і глибшим є досліджуване Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини (1Кор.2:10).

Глибина Божественної мудрості не явилася на початку старого світу ні глибшою, ні вищою, ніж вона явилася на початку нового світу, що почався з Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Візьміть як приклад цієї невисловленої Божественної мудрості лише опис Різдва Господа нашого, зроблений двома святими Євангелистами: Лукою і Матфеєм. Взагалі, слід сказати, що всі четверо Євангелистів, хоча кожен з них є дивовижною цілісністю, все ж доповнюють одне одного, як зірка доповнює зірку, як літо доповнює весну, а зима – осінь. І як неможливо уявити собі Схід без Заходу, а Північ – без Півдня, так і жодного з Євангелистів неможливо уявити без іншого, двох з них – без третього, трьох – без четвертого. І ще: як чотири сторони світу, кожна по-своєму, відкривають славу і велич живого Триєдиного Бога, так і чотири Євангелисти, кожен по-своєму, відкривають славу і велич Христа Спасителя. Одні люди, у відповідності зі своїм темпераментом (а налічується чотири головних людських темпераменти) знаходять більше спокою і здоров’я для свого тілесного життя на Сході, інші – на Заході, треті – на Півночі, четверті – на Півдні. Про того, хто  в жодній з чотирьох сторін світу не знаходить ні спокою, ні тілесного здоров’я, зазвичай говорять, що тут винен не світ, а він сам. Так самісінько одні люди, у відповідності зі своїм духовним устроєм і налаштуванням, знаходять більше відпочинку і ліків для душі своєї у Євангелиста Матфея, інші – у Марка, треті – у Луки, четверті – в Іоана. Якщо ж у жодного з Євангелистів не знаходить відпочинку і ліків для душі своєї, то винні тут не Євангелисти, але він сам. І цілком можна сказати: для нього взагалі нема ліків. Премудрий і премилостивий Творець людей. Йому відомі різноманітності і слабості нашої людської природи, тому і представив до наших послуг чотири Євангелія, щоб кожному з нас дати можливість, відповідно до його духовної природи, засвоїти одне з Євангелій швидше і легше, ніж три останніх; але таким чином, щоб це перше засвоєне Євангеліє стало путівником і ключем до інших.

Однак, нехай зблисне яскравіше мудрість Божественна, явлена у будові і чині Євангельського вчення, зупинімося сьогодні на описі однієї і тієї ж події у двох Євангелистів, Луки і Матфея, - на їх описі Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Насамперед, обидва Євангелисти при цьому описі мали перед собою одне й те ж богонатхненне завдання, а саме: в особі Господа Ісуса Христа ясно показати вірним дві взаємодоповнювальні істотні особливості, які колись прикрашали нашого прабатька Адама в Раю, але були ним втрачені, коли він причастився сатанинського гріха. І хоча ці дві суттєві особливості здаються протилежними, вони чудесно доповнюють одна одну, як сонячне світло, що сяє зверху, і польові квіти, що ростуть знизу. Одна особливість є царською свободою, а друга – синівською покірністю.  Вони зумовлюють одне одного, вони роблять одне одного безмежними, вони можуть одне одного обмежити, вони можуть одне одного знищити. Вони народжуються як близнюки, як близнюки живуть нероздільно і як близнюки можуть нероздільно померти. Безмежна покірність супроводжується безмежною свободою, обмежена покірність – обмеженою свободою, а непокірність – несвободою. Обидва цих святих Євангелисти прагнуть виразно представити людям, з одного боку, Царську свободу Боголюдини, а з іншого боку – Його Синівську смиренну покірність. 

Між тим, Лука говорить про римського кесаря Августа і про віфлеємських пастухів, в той час, як Матфей не згадує ні про кого з них. З іншого боку, Матфей говорить про Ірода, царя іудейського, і про східних волхвів, в той час як Лука не згадує ні про кого з них. Що це означає? Чи не означає це недоліку і недосконалості? Ні, але повноту двох джерел, котрі доповнюють і переповнюють одне одного. «Але, - запитає хто-небудь, - хіба вони так самісінько не доповнювали б одне одного, якби Лука згадав про кесаря римського у зв’язку з волхвами східними, а Матфей – про царя Ірода у зв’язку з пастухами віфлеємськими?” На перший погляд може здатися, що у такому випадку ці два Євангелисти так само доповнювали б одне одного і описи їх не втратили б нічого ні із своєї зовнішньої краси, ні із внутрішнього змісту. Хіба пастухи віфлеємські не могли б точно так само, як і волхви східні, принести цареві Іроду і старійшинам єрусалимським звістку, що у світі народився Новий Цар? І у цьому випадку, як і в тому, Ірод, безумовно, здійснив би своє страшне злодійство над численними немовлятами у Віфлеємі та його околицях. Так само: хіба не було б так само мудрим згадати про кесаря Августа у зв’язку зі східними волхвами, а не з віфлеємськими пастухами? Бо, як прості пастухи не могли мати ніякого впливу на кесаря, так не могли б ніяк вплинути на нього і східні волхви, що несподівано з’явилися у Віфлеємі і незабаром щезли, подібно до їх дороговказної зірки. 

Але все це лише людське мудрування оманливого і немічного плотського розуму. Між тим, за глибоким і таємним змістом ці два Євангельські описи Різдва Христового мудрі і добрі лише тоді, коли всі особи розподілені в двох Євангелистів саме так, і ніяк інакше. Про кесаря Августа слід було згадати в тому самому Євангелії, в тій самій главі цього Євангелія, де згадані й пастухи віфлеємські; а про Ірода – в тому ж самому Євангелії і в тій же самій главі цього Євангелія, де згадані й волхви східні. Для чого? Для того, щоб якомога сильніше підкреслити протилежність тих, хто за Христа, і тих, хто проти Христа; тих, хто за істинну Божественну мудрість і тих, хто проти неї. Святий апостол Павло виголошує: Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне… (1Кор.1:27). В очах людей ніхто не був тоді сильнішим, ніж кесар Август, і ніхто не був немічнішим, біднішим і мізернішим, ніж пастухи, тим більше пастухи з віддаленого і незначного Віфлеєма. Господь наш Ісус Христос народився серед людей цих, немічних, бідних і нічого не значущих в очах людських, їм першим відкрився і їх перших прославив Своєю славою. А могутній кесар Август помер у людській немочі, до смерті перебуваючи в мороці невідання і самообману. З іншого боку, ніхто в світі не вважав себе більш мудрим, ніж той народ, яким правив Ірод. Іудеї зневажали всі інші народи як нижчі і дурніші, ніж вони самі. Старійшини і книжники іудейські вважали, що тільки вони володіють істиною і тільки вони тримають ключі від неба. Але коли небо розчинилося навстіж, і Господь Ісус Христос зійшов на землю, щоб вознести людей на небо, вони залишились сліпими і не бачили нічого, у той час як зневажені ними язичники ринулись за Христом у відкриті ворота небесні. Звідси й дивовижна подія: Ірод, почувши про новонародженого Царя царів, поспішив Його вбити, а його самовпевнені наближені та гордовиті мудреці єрусалимські не вважали за потрібне всього дві години пройти пішки до Віфлеєма і побачити Того, Чийого пришестя очікували сорок родів від Авраама; в той час як волхви зі Сходу, з темних язичницьких країн, мандрували місяцями, щоб вклонитися Цареві Христу. Щоб збулося так ясно пророковане великим Ісайєю: Я прихилявся до тих, що Мене не питали, Я знайдений тими, що Мене не шукали. Я казав: Оце Я, оце Я! до народу, що Йменням Моїм не був званий. Я ввесь день простягав Свої руки до люду запеклого, що він, за своїми думками, дорогою ходить недоброю…(Іс. 65:1-2). 

Римський кесар з одного боку і віфлеємські пастухи з іншого являють собою протилежність у відношенні земної могутності, багатства і величі. Ірод та єрусалимські книжники з одного боку і волхви східні з іншого являють собою протилежність у володінні істинною правдою, чи в пізнанні істинного Бога. Господу було угодно вибрати бідняків і язичників, щоб через них посоромити великих і гордих. Бо, перш ніж Господь посоромив їх, вони посоромили Господа своєю гордістю і непослухом. Найбільші вороги Божі – а через це й найбільші вороги самі собі – є загорділі або своїм земним багатством, або силою, або вченістю. Гордість вельмож і гордість учених створює нездоланну перепону між людьми і Богом, найбільшу ворожнечу з Богом. Але Бог не має і не може мати ворогів, які Йому, Богові, можуть нашкодити. Бути ворогом Божим означає не що інше, як бути ворогом самому собі. Витіснити Бога зі свого життя означає не що інше, як витіснити самого себе з книги життя. І горді власники світу цього, і горді вчені, що думають, ніби вони витіснили Бога зі свого життя та зі світу, але насправді витіснили самих себе з книги життя. І ця їх фантазія, що вони ніби витіснили Бога живого зі світу, рівноцінна фантазії безумця, який би зажмурився і крикнув, ніби він витіснив яскраве сонце з зоряного неба. Горді багачі і горді вчені, на щастя, все-таки складають меншість людства, бо у світі більше бідних, ніж багатих і більше убогих духом, ніж погірдливо вчених. Тому можна сказати, що горді багачі римські і горді мудреці єрусалимські представляли перед Народженим Христом меншість людства, в той час як бідні пастухи віфлеємські і спраглі правди волхви східні представляли більшість. Останні є убогими духом, кращі новобранці для Царства Христового, а перші – ті, кому увійти в це Царство важче, ніж верблюдові пройти через голчине вушко. 

Хто ці таємничі волхви зі Сходу? І чому саме вони прийшли і вклонились Народженому Ісусові? Нам важко точно сказати, з якої східної країни вони прийшли до Єрусалиму, чи з Персії, чи з Єгипту, чи з Вавилона, чи з далекої Індії; чи може вони, як свідчить один чудовий переказ, вирушили з цих кількох східних країн кожен одноосібно, а по дорозі зустрілися і разом прибули вклонитися Месії. Але те, з якої саме східної країни вони прийшли, має другорядне значення; головне, що вони приходять від імені усього зорепоклінного Сходу, аби вклонитися найблискучішій зорі на небі історії людської. Це й хоче повідомити нам Євангелист: вони прийшли на поклоніння Новонародженому зі Сходу і від імені Сходу, а не від імені однієї зі східних країн чи одного зі східних народів.

Забувши єдиного живого і всемогутнього Бога, Схід з часом повністю опинився під владою створеної природи; а оскільки зорі є найпотужнішими тілами у створеній природі, то можна сказати – під владою зірок. Спочатку східні народи вірили, що зорі є живими і могутніми істотами, які керують перебігом усіх справ на землі, у тому числі й людським життям. Цих істот жителі Сходу обожнили і поділили їх на добрих та злих. То були добрі та злі боги, які своїми вогненними очима зігрівають або спопеляють, допомагають у житті, або відбирають життя. Люди однаково приносили жертви, навіть людські, і добрим, і злим богам, тільки б заручитися дружбою і відвести ворожнечу злих. Учені люди Сходу, аби врятуватися від тої грубої віри народної, почали вивчати зорі та їх вплив на життя людей. Вони перші й створили вчення про зорі, назване «астрологія». Але вчення це не принесло людям свободи, а відкрило ще більше рабство і більший жах. А саме східні волхви-звіздарі вирішили, що зорі насправді не є богами, як вірив народ; але їх панівний вплив на усіх живих істот на землі такий сильний і такий математично точний, що ніщо живе не може ні на волосину у просторі і ні на секунду у часі звільнитися від цієї невідворотної і сліпої тиранії зірок. Наче не зорі створені для людини, а людина для зірок! Від зірок залежить народження людини, щастя чи нещастя, характер і розвиток, усі події у житті, та й сама смерть! Таким чином, людина є абсолютним і безсилим рабом зірок, сном, у якому зорі ще раз переживають явне. Ця «наука» породила або ж виправдала і виплекала усі види окультизму, магії, ворожби, чаклувань, чародійства та усього іншого, що у Християнстві має одну назву – забобонність. Це була темна і задушлива хмара, яка зі Сходу поширилась також на Захід і своїм смертельним тягарем притиснула увесь рід людський. І так учені звіздарі не звільнили людське сумління, а ще більше й сильніше взяли у рабство, створивши залізну систему фаталізму, у якій людина задихається від жахливої самотності, покинутості і безпомічності.

Та у глибині людської душі, сповненої цієї астрологічної темряви, милість Божа не дала згаснути одній маленькій іскрі – якщо не віри, то бодай здогаду, що людина, все ж, вільна істота, що вона створена для свободи і прямує назустріч свободі. З цього здогаду розгоралося прагнення свободи, наперекір усьому зоряному казану над людством. А з цього прагнення народжувалася надія. Що з’явиться чоловіколюбна зоря, яка виведе людей з темниці світу, прикрашеної зорями, і запровадить у царство свободи, щоб люди таким чином померли для стихій світу, жили ж і були вільні у Богові (Кол.2:20). І ця бажана зоря з’явилася якось уночі над заклопотаними головами вчених Волхвів; вона кликала їх у невідому дорогу, і вони швидко залишили все й пішли за нею. Схоже, що у дорозі вони розмовляли з цією таємничою зорею і від неї багато дізналися! Схоже, від неї самої вони дізналися, що вона не та зоря-визволителька, а лиш дороговказ до новонародженого Царя, Який і є істинним Визволителем людей; що Цар Цей зветься Царем іудейським; що Він народжений в Іудеї; що вони повинні принести Йому в дар три речі: золото, ладан і смирну!

Святі отці мудро мислили, що ця зоря-дороговказ, яка вела волхвів зі Сходу у Віфлеєм, і не була зорею, як інші зорі, а була певною духовною силою у вигляді зорі. Адже якщо Господь міг з’явитися пастуху Мойсею у полум’ї купини, і Аврааму в особі трьох юнаків, і пророку Ілії у подуві вітру та голосі, то чому Господь, або Його ангел, не міг з’явитися перед волхвами у вигляді зорі? По Своїй милості Він сходить до людей і з’являється їм у подобі, у якій вони найбільше сподіваються Його побачити. Як зоря Він явився волхвам, котрі шукали Його у зорях. Але Він не хотів з’являтися як зоря ізраїльтянам, які не шукали Його у зорях. Тому зоря, що сяяла волхвам на шляху по усьому Сходу, зникла над Єрусалимом. Єрусалиму Бог відкривався інакше, і не потрібно було, щоб Він відкрився йому у вигляді зорі. («Щоб іудеї, на свою ганьбу, від язичників прийняли звістку про Народження Христа, тому зоря з’являється на Сході”. Блж. Ієронім. Тлумачення Євангелія від Матфея.)

Прийшовши в Єрусалим, волхви повідомили Іродові і його наближеним про появу дивовижної зорі та про її вказівку, що народився новий Цар іудейський. Замість того, щоб втішитися – адже Іроду, старійшинам і книжникам ізраїльським та усьому Єрусалиму дано було бачити те, що багато інших пророків і царів бажали бачити ... і не бачили (Лк. 10:24); замість того, щоб вигукувати на радощах, Ірод цар стривожився і увесь Єрусалим з ним. (Для чого прийшли волхви в Єрусалим? На осуд іудеям. «Якщо волхви, будучи ідолопоклонниками, увірували (в Христа), яку відповідь зможуть дати іудеї?» Блж. Феофілакт. Тлумачення Євангелія від Матфея.) Чому знітилися ті, хто говорив про Нього щодень і щодень возносив до Бога молитви про Його пришестя? Чому вони злякалися пришестя Того, Кого праотці їх очікували тисячоліття? Збентежив їх гріх їхній, злякала їх злочинна їх душа. В особі Месії праведник очікував Друга, грішник же – Суддю. Прирослі до землі і розумом, і плоттю, Ірод та книжники злякалися, як би новий Цар не змусив їх відірватися від землі. Ірод і старійшини народні злякалися, як би новий Цар не позбавив їх, як недостойних, їх становища і не взяв би собі інших співпрацівників та помічників; а книжники злякалися, як би Він не применшив усі їх знання і не змусив на старості вчити щось нове. «Навіщо Він нам,- могли подумати вони,- нам і без нього добре. Хай Він явиться іншому поколінню після нас, а не нам. Час є. Потурбує Він нас, змусить нас до багатьох нових занять, викриє наші беззаконня, дізнається про наші інтриги, виявить нашу жалюгідність, позбавить нас нашого становища і приведе нових людей, Своїх людей. Він залишить нас голодними, зовсім голодними, без хліба і без влади; візьме народ у Свої руки, нас же відкине, а ймовірно, і візьме під варту, буде судити і стратить». Усе те, що й сьогодні відчули і подумали беззаконники, якби їм сказали: «Це, Христос гряде!» - відчули й подумали єрусалимські беззаконники у ковпаках мудреців та з владними жезлами у руках.

Та ніхто не злякався так, як  Ірод. Сповнений жаху, збирає він первосвящеників і книжників народних, щоб вони зрозуміло сказали йому: як написано, де повинен народитися Христос? Він був не іудей, а чужоземець, ідумеєць, і тому міг не знати пророцтв про пришестя Месії. Заражені страхом свого пана, слуги швидко розгорнули книги пророцькі і відповіли: у Віфлеємі Іудейському. І спеціально підкреслили: в Іудейському, а не в якомусь іншому Віфлеємі, - з двох причин. По-перше, тому, що був ще один Віфлеєм в землі Завулоновій (Нав.19:15), а, по-друге, тому що Месія очікувався лише від коліна Іудиного, з якого походить і цар Давид. І сам пророк підкреслює це: і ти, Віфлеєме, земле Іудина, нічим не менший воєводств Іудиних, бо з тебе вийде Вождь, Котрий порятує народ Мій, Ізраїлю (Мих.5:2; пор. Ін.7:42). А що Цей Вождь вийде з коліна Іудиного, прорік ще праотець Яків в Єгипті, коли перед смертю своєю благословляв синів і прозорливо пророкував майбутнє їх потомства. Поклавши свої руки на голову Іудину, Яків сказав: Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від чересел його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів (Бут. 49:10). 

Ще пророк Михей передбачав, що Христос буде пасти, або живити народ Свій, Ізраїлів. Це означає, що Він буде не як інші царі і князі, котрі вміють лише владарювати над народами, але буде для народу живителем, як отець для своїх чад. В той час, коли Господь явився у світ, світ воістину був спраглий їжі духовної. Що світ був таким, краще за все показують два факти, що були при Різдві Спасителя. По-перше, той факт, що волхви з далеких країн почали довгу і небезпечну подорож, щоб прийти до Того, Кого вони вважали багатою поживою духовною. І, по-друге, той факт, що поодинокі мудреці в тодішньому світі, які знали про єдиного живого Бога, а саме, єрусалимські мудреці, вже настільки зголодніли, що навіть не відчували голоду, наче знепритомнівши. Бо, якби вони могли хоч скільки-небудь відчути голод, вони б вирушили з волхвами в Віфлеєм, щоб побачити Царя іудейського, Царя і Месію свого. Бо у людини, насиченої поживою духовною, завжди з’являється бажання отримати ще більше духовної поживи. Така властивість справжньої духовної людини і справжньої духовної поживи. Між тим, мудреці єрусалимські у відповідь на звістку про Месію залишились наче паралізовані, і живились тільки гнівом на Нього та страхом за себе. 

Повідомлення мудреців єрусалимських повинно було подвійно прогнівити нелюда Ірода. По-перше, пророцтво не залишає ніяких сумнівів, що новому Цареві подобає народитися в його, Ірода, царстві, тобто в Іудеї, і до того ж безпосередньо поблизу столиці. По-друге, пророцтво вказує на характер нового Царя: Він спасе народ Свій, тобто, Він буде для народу істинним Пастирем і буде піклуватися про те, щоб поживити спраглий народ Свій. І цей другий постулат пророцтва зачепив Ірода точно так само неприємно, як і перший. Отже, новий Цар буде кращим від Ірода; Він буде піклуватися про народ; Він буде живити і захищати народ, як пастир живить і захищає стадо своє. Тому Він буде приємніший народові, ніж Ірод, тиран і вовк у людському обличчі. Таким чином, подібний характер нового Царя загрожує царству Ірода та його нащадків так само сильно, як і Різдво Його біля воріт столиці. Страх швидко створив в голові Ірода план самооборони. Цей план в такому випадку був таким же кровожерним, як і в усіх інших, попередніх випадках, коли хто-небудь дерзав зазіхнути на престол Ірода. Тому Ірод таємно закликає до себе волхвів і починає їх детально розпитувати наче про появу чудесної зірки. Але для нього головне не це. Він уже цілковито увірував, що у світі народився його суперник, увірував, як через ясні пророцтва, так і, ще більшою мірою, через появу зірки та прихід волхвів. Бо якщо у Ірода взагалі була хоч яка-небудь віра, то ця віра, звичайно, мала характер астрології та волхвівництва, як і віра всіх правлячих кіл Римської імперії того часу. Головне для Ірода – те, чим він закінчує свою розмову з волхвами і для чого він покликав їх до себе таємно; а саме, щоб дати їм доручення: підіть, ретельно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, повідомте мене, щоб і мені піти вклонитися Йому. Він хоче зробити волхвів своїми шпигунами, а потім і співучасниками в своєму злочині, який він уже собі замислив. Своїх піднесених гостей, котрих спрага істини і свободи спонукала залишити свої будинки і всі земні зручності, наразити себе на довгу та небезпечну подорож, кривавий вождь боговибраного народу Ірод хоче втягнути у свої інтриги, в підготовку жахливого злочину, заради своєї вовчої впевненості у своєму лігві! Яка пекельна безодня, і який страшний плід на Адамовій ниві гріха! Передбачаючи такого правителя в народі ізраїльському та задумані ним злодійства, пророк Єзекеїль за багато віків до того гримить проти Ірода: І ти, недостойний, злочинний вождь Ізраїлю, котрого день настав нині, коли нечестю його покладено буде кінець! Так говорить Господь Бог: зніми з себе діадему і склади вінець; цього вже не буде; принижене возвиситься і високе принизиться. Руїною, руїною, руїною покладу його! Та цього не станеться, аж поки не прийде Той, Хто має право, і Я Йому дам! (Єзекіїль 21:32)

Залишивши Ірода і можновладну зграю духовних та моральних бідняків довкола нього, волхви зі Сходу, спраглі істини, вийшли з Єрусалима і вирушили своїм шляхом. Вони йшли тими самими вулицями, на яких у давнину богонатхненні пророки передбачали пришестя Того Царя, на поклоніння Котрому вони тепер вирушили. Вони крокували по могилах тих полум’яних вуст, що заздалегідь описали чимало особливостей Царя царів. Однак вони не знали про жодну з Його особливостей; вони не читали іудейських пророків, але серця їх підказували, що у Цареві Цьому – все благе. Виходячи з міста, вони повинні були пройти повз дім Давидів, на даху якого Давид під звуки псалтири оспівав велич Нащадка свого. Вони нарешті залишили місто, де живий Господь явив численні знамення про Христа, - залишили Єрусалим і пішли за єдиним знаменням, даним їм від Господа, за сяючою східною зорею, що таємно очікувала їх біля воріт Єрусалима. 

І ось, зірка, котру бачили вони на сході, йшла перед ними, як нарешті прийшла і спинилась над місцем, де було Немовля. О, радість їх! Вони, звісно, повинні були їхати верхи на верблюдах, по-перше, через далеч шляху, а, по-друге, через піщані пустелі, які їм належало проминути, щоб потрапити в Єрусалим, і які пішки не пройдеш. З Єрусалиму вони спершу піднімалися в гору, потім їхали каменистим плоскогір’ям, полями і маслиновими гаями, огородженими камінням, повз гріб Рахилі – і нарешті прибули у Віфлеєм. Їх очі дивились на зірку, їх серця тішились зіркою, їх думки безперестанно оберталися довкола Новонародженого. Але яка була радість, коли зірка зупинилась над віфлеємською печерою! Євангелист пише: вони зраділи радістю вельми великою.

З благоговійним страхом і радістю волхви увійшли всередину, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і впавши, вклонилися Йому. Зрозуміло, вони повинні були побачити Марію раніше, ніж побачили Дитя, але Євангелист навмисне говорить спершу про Немовля, а згодом – про Марію, в той час як Йосипа взагалі не згадує. Євангелист перечислює членів Божественного сімейства відповідно із значенням, яке вони мали для гостей з далекого Сходу. Для них найважливіше – побачити Царя, потім – Його Матір і тільки потім – інших. Йосипа Провидіння поставило поруч з Марією для іудеїв, а не для язичників. Через іудеїв Йосип повинен був назватися чоловіком Марії, щоб таким чином захистити Її від зневаги законників та суворості законів земних; для язичників, що прийшли здалеку, Йосип ніби й не існує. Це й хоче сказати богомудрий Євангелист, згадавши Ісуса і Марію, але пропустивши ім’я Йосипа. Хоча безсумнівно, що волхви не могли не бачити і Йосипа. 

І впавши, вклонилися Йому. Вони, що падали перед зірками і вклонялися їм із страхом та жахом, нині з великою радістю падають на землю і вклоняються живому Господу, що прийшов на землю, щоб звільнити їх від поневолення зорями і віри в сліпу долю.

І, відкривши скарбниці свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну. Вони принесли Йому три види дарів, щоб цим знаменувати, ще й несвідомо, Святу і Животворящу Трійцю, в ім’я Котрої і приходить Немовля Ісус до людей; і щоб цим позначити потрійне служіння Господа Ісуса Христа: царське, священиче і пророче. Бо золото є царською гідністю, ладан – священичою, а смирна – пророцькою або жертовною. Отже, Новонароджене Немовля буде Царем Царства безсмертного, буде Священиком безгрішним і буде Пророком, Котрий, як і більшість пророків до Нього, буде закланий. Всім людям ясно, що золото означає царя і царство. Ясно й те, що ладан означає молитвеника, священика. І так само ясно зі Священного Писання, що смирна означає безсмертя: ось, смирною Никодим дійсно помазав мертве тіло Ісусове (Ін.19:39; пор. Пс.44:9;Мк.15:23), а тіло помазували, щоб якомога довше зберегти його від розкладення та тліну, і хоча б на якийсь час вберегти від страшного смертного знищення. Від Христа світ засяє, як від золота; і наповниться молитвою, як храм наповнюється курінням ладану; і буде пахнути весь всесвіт від Його вчення і Його тіла, як від смирни. І крім того, всі ці три дари представляють собою постійність і незмінність: золото залишається золотом, ладан залишається ладаном, смирна залишається смирною; ніщо з них з часом не втрачає своїх властивостей, але й через тисячу років золото блистить, ладан горить, а смирна пахне. Не можна було знайти на землі три речі, котрі б так вірно символізували земну місію Христову, котрі б ясніше і красномовніше виразили постійність – і вічність – Христового діла на землі і всіх духовних та моральних цінностей, принесених Ним з небес людям. Він приніс істину, Він приніс молитву, Він приніс безсмертя. Яка інша річ на землі представила б істину краще, ніж золото? Робіть з золотом що хочете, - воно не перестає блистіти. Яка інша річ представила б молитву краще, ніж ладан? Як запашне кадіння ладану поширюється по храму, так молитва поширюється по всій душі людській; як кадіння піднімається вгору, так молитва душі людської підноситься до Бога. Нехай стане молитва моя, як кадило перед Тобою. Правда, й інші речі можуть кадити, але жодне інше кадіння не закликає душу до молитви, крім кадіння ладану. І яка інша річ на землі представила б безсмертя краще, ніж смирна? Ось, смертність породжує сморід, безсмертя ж є стійким ароматом. І так східні волхви символічно передали все вірування християнське, починаючи від Святої Трійці і закінчуючи Воскресінням та безсмертям Господа Ісуса Христа і Його послідовників. Тому вони не просто шанувальники, але й пророки, пророки як християнського віросповідання, так і життя і служіння Христових. Все це вони не могли дізнатися самі по собі, із своєї людської мудрості, але дізналися з Божого натхнення, яке і спонукало їх на подорож у Віфлеєм, давши їм дивну зірку в якості дороговказу.  

Завершивши своє поклоніння у Віфлеємі, волхви збиралися повернутися в Єрусалим, а потім тим же шляхом вирушити в свої землі. Ірод очікував їх нетерпляче, і вони думали, через наївність свою, піти до нього та розділити радість свою з цим нерадісним володарем. Але, отримавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншим шляхом відійшли в країну свою. («Перш ніж вони побачили Немовля, Зірка вказує їм шлях, а після того, як вони Його побачили, ангел розмовляє з ними (уві сні), як з уже посвяченими». Монах Євфимій Зігабен. Тлумачення на Євангеліє від Матфея). Вони поклалися на Провидіння, і Провидіння направляло ступні їх. Вони не знали серця Іродового і його злого наміру, але всезнаюче Провидіння оголосило їм уві сні і звеліло не повертатися тим же шляхом, але вирушити на батьківщину іншою дорогою. («Щось велике нагадують нам волхви тим, що вони повертаються у свою вітчизну іншим шляхом. Наша вітчизна є Раєм; оскільки ми пізнали Ісуса, нам заборонено повернення в Рай тим шляхом, яким ми йдемо. Бо ми вийшли зі своєї вітчизни шляхом гордості, непослуху, пристрастей до видимого світу, вкушання заборонених плодів; а для повернення треба йти шляхом плачу, послуху, презирства до видимого, приборкання плотських бажань». Свт. Григорій Двоєслов. Бесіди на Євангелія, книга І, бесіда Х). Звичайно, цю звістку отримали вони через ангела Божого, як і праведний Йосип кілька разів. В усьому покірні Богові, вони тут же вирушили іншим шляхом, обійшли Єрусалим і, радісно славлячи і хвалячи Бога та новонародженого Спасителя світу, пішли додому до своїх близьких, несучи їм більший дар, ніж той, що вони зі свого дому взяли для Царя Христа. Бо нині вони несли у серцях своїх Самого Царя Христа; тобто, замість залишеного золота, ладану і смирни вони несли повні серця істини, молитви і безсмертних пахощів Христових. 

І ось так за короткий проміжок часу під склепіння віфлеємської печери увійшли для поклоніння Христові пастирі і волхви, найпростіші та найученіші люди у світі. Щоб показати цим приклад усім нам, як простим, так і вченим; щоб показати, що всі ми однаково потребуємо Господа Ісуса Христа і всі з однаковим смиренням і покірністю повинні покланятися Йому як Життєдавцю, і славити Його як свого Бога і Спаса, з Отцем і Святим Духом – Трійцю Єдиносущну і Нероздільну, нині і прісно, у всі часи і в усі віки. Амінь.

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа