Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя друга після Пасхи. Євангеліє про сумнів і віру апостола Фоми

Євангеліє про сумнів і віру апостола Фоми

Проповідь святителя Миколи Сербського

Ін., 65 зач., 20:19-31.

Які чудові взаємини матері і дитини! З одного боку – любов і жертовність, з іншого – віра і послух.

Чи є для дитини якийсь інший шлях до щастя, крім як вірити матері і слухатися її? Чи є більше чудовисько, ніж дитина, котра не вірить своїй матері і не слухає її?

Віра – найцнотливіший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає нецнотливим, нечистим.

Віра – найшвидший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає на шлях запізнення.

Де є віра,  є і порада; де нема віри, порада не допомагає.

Де є віра, є і бесіда; де віра зменшується, там зменшується і бесіда; там і сумніви, і спокуса займають місце бесіди.

Чужинець не вірить чужинцеві, родич вірить родичу. Коли між чужими поселяється віра, вони стають рідними; коли між рідними зникає віра, вони стають чужими.

Чи міг би спокійно спати господар, якби закрив в одному загоні вовка і вівцю? Як може бути веселою і мирною людина, в душу котрої закрався сумнів і націлився на віру її?

Коли у віри нема сусіда-сумніву, тоді душа людини спокійна і сильна, а лице веселе. 

О, яка сумна картина: зустрілись дві смертні людини, обидві сотворені Тим, Хто і серафимів сотворив, і одна до другої говорить, спокушаючи, і одна другу слухає, сумніваючись!

Лише одна картина ще сумніша від цієї: коли сотворена людина слухає Євангельське слово свого Творця і сумнівається в ньому.

Великий Мойсей лише раз засумнівався у слові Божому – і за це був покараний: не увійшов у землю, до якої мандрував сорок років. Пророк Захарія не повірив словам архангела Гавриїла про різдво Іоана Предтечі – і в ту ж мить онімів.

А яке ж страшне покарання прародичів наших! Адам і Єва вигнані з Раю за те, що, засумнівавшись у слові Божому, повірили своїм очам, повірили собі і дияволу.

Поки прародичі людства берегли віру в слово Боже, і для них, і для всього творіння все було вельми добрим (Бут.1:31). Але як тільки вони зрадили цю віру, Рай закрився і біля воріт його був поставлений Херувим і полум’яний меч, що обертається, щоб ніхто з тих, хто сумнівається і не вірить ніколи не повернувся до Раю.

З усіх гідних жалю випадків людського невір’я Богові, два випадки є найсумнішими і незбагненними для розумної істоти в усій історії світу. Перший випадок пов’язаний з деревом пізнання, а другий – з деревом життя. У першому випадку Бог попередив людей, що жили в Раю, про смертельну небезпеку з боку сатани; у другому Він показав смертному родові Адамове безсмертне життя у воскреслому Христі. Коли Бог сказав людям, щоб вони не йшли на смерть, вони пішли на смерть. Коли Бог закликав людей увійти в Життя, багато не захотіло увійти. 

Всі люди люблять життя, люблять радість, бажають безсмертя, прагнуть повноти щастя. Однак, коли Бог все це їм відкриває і пропонує, деякі зволікають і сумніваються. Сумніваються насельники цієї юдолі плачу, що є якесь Царство Життя, краще, ніж це! Сумніваються сопричасники червів і гусені, що Бог може перетворити їх у безсмертних царів і сопричасників  світлих ангелів!

Сумнів людей в одкровенні Христовому є останньою хворобою людською у великій світовій лікарні: від цієї хвороби у світі нема ліків. Бо воскреслий Христос є єдиними ліками, і якщо хто-небудь цих ліків не приймає, то як йому одужати?

Своє одкровення істини Господь наш Ісус Христос підтвердив Своїм Воскресінням – перемогою над смертю. Як не віруючий в Його Воскресіння з мертвих може вірити у все інше, Ним проголошене і сотворене? Бо який розум міг би повірити, що Він воістину воскрешав мертвих, а Сам залишився у гробі і зотлів? Який язик міг би вимовити, що слова Його є словами життя, якщо життя Його навіки згасло на Хресті Голгофському?

О брати мої, Господь воскрес і живе! Яких доказів тут ще можна вимагати, коли це найдоведеніший факт в історії світу? Промисел Божий з чоловіколюбства влаштував так, що це є найдоведенішим фактом в історії світу.

З усіх подій у всьому минулому людства жодна не доведена так ясно, як подія Воскресіння Христового. Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, коли віра в людях була найслабшою; тому Промисел Божий влаштував, щоб Воскресіння Господнє було доступне і людям з найслабшою вірою. Чому Бог не сказав Адамові і Єві трохи більше про небезпеку вкушання від забороненого дерева в Раю? Чому Він не надав їм жодного доказу цього, а лише виголосив коротку заборону? Воістину тому, що Адам і Єва були тоді безгрішні, і, як безгрішні, були тверді у вірі. А Воскресіння Христове Бог довів за допомогою численних доказів, і більше того – показав наочно. Бо під час Воскресіння Христового рід людський був грішний-прегрішний і у вірі слабкий-преслабкий.

Сьогоднішнє Євангельське читання представляє особливий доказ Воскресіння Христового, доказ, що утвердив у вірі апостола Фому і разом з Фомою – тисячі інших християн з початку історії спасіння і донині. 

В той же перший день тижня увечері, коли двері дому, де збиралися учні Його, були закриті через небезпеку від Іудеїв, прийшов Ісус, і став посередині, і говорить їм: мир вам! Перший день тижня є день, що йде за суботою, як це ясно з Євангелія від Марка, де говориться: Як минула ж субота.... на світанку дня першого в тижні (Мк. 16:1-2). Це неділя, той самий день, рано вранці якого Господь воскрес. Отже, в той же самий день пізно увечері всі учні його, крім Фоми, зібралися в якомусь домі в Єрусалимі. Збулося те, що й було пророковане: вразили пастиря і розпорошилися вівці (Мк. 14:27). Але апостоли все ж не були подібні до безсловесних овець, щоб розбігтися хто куди; вони знову швидко зібралися в одному місці, щоб разом очікувати подальшого розвитку подій, молитися Богові і один одного підбадьорювати. Через небезпеку від іудеїв вони тримали двері закритими. Бо, безсумнівно, у них був живий спогад про пророкування їх Учителя, Котрий пророкував їм віддання на судилища і побиття в синагогах  (Мт.10:17).  Та хіба вони могли забути такі страшні слова: навіть настає час, коли кожен, хто вбиває вас, буде думати, що він цим служить Богові (Ін. 16:2)? Втім, побоювання апостолів у ті дні, коли у них на очах був здійснений безумний і кривавий злочин проти їх Учителя, більш ніш зрозумілі. Чого могли вони, немічні люди, очікувати для себе від старійшин іудейських, з ніг до голови забруднених кров’ю, коли вже пізнали їх кричущу безсовісність під час процесу над безгрішним і всемогутнім Чудотворцем Христом? Але Христос і у гробі розмірковував про них, щоб не трапилося з ними ніякого зла; щоб не зрадили вони одне одного, щоб не розбіглися на всі чотири сторони, перш ніж побачать Його, живого і прославленого. 

І ось у цей вечір – четвертий відтоді, як учні розлучилися із схопленим і відведеним на суд Господом, і перший після Його Воскресіння – Господь являється їм, живий і прославлений. Він входить до них і стає посередині, в той час як двері залишаються зачиненими і закритими. Всі чудеса Господа нашого Ісуса Христа доцільні і розраховані на те, щоб принести користь людям – таке і це чудо. А наш Євангелист не залишає місця для сумнівів у тому, що Господь увійшов в закриту горницю чудесним чином. Він з’явився серед Своїх учнів таким чином, по-перше, щоб не злякати їх стуком у двері. Вони були вже достатньо налякані іудеями, і чоловіколюбний Господь не хотів навіть на мить посилювати їх страх. А, по-друге, і це набагато важливіше, Він бажав показати Свою повернену всемогутність після показної немочі і показної поразки останніх двох-трьох днів. Незабаром після цього Він висловив це словами: дана Мені всяка влада на небі і на землі (Мт.28:18). Як би Господь без такого великого чуда повернув учням віру в Нього, що похитнулася? Як би Він, переможений, явив Себе Переможцем? Як інакше Він, принижений, обпльований, поранений, вбитий і похований, показав би Себе прославленим? Як по-іншому Він міг би переконати Своїх друзів, що страждання і смерть нічого не відняли від  Його сили, але, навпаки, багато додали до Його сили Людини? Нарешті, що тваринне може супротивитися волі Пресвятого і Пречистого? Святості і чистоті покірна вся природа. І коли Він був у смертному тілі, Його волі підкорялися моря і вітри. Як же нині Йому, у прославленому тілі, зможуть протистояти дерев’яні двері і кам’яні стіни? Варто Йому тільки захотіти – а Він хоче цього, коли це доцільно, як у даному випадку, - і все сотворене стає ніби неіснуючим; простір і час, твердий і рідкий стан тіла, висота і глибина, внутрішнє і зовнішнє – все стає байдужим, слабким, відкритим, покірним і позбавленим якої б то не було сили спротиву. 

Мир вам! – цими словами вітає Переможець смерті Своє мале військо. Господь благословить людей Своїх миром (Пс.28:11), - так пророк Давид передбачив через темряву віків цю світлу мить. «Мир вам» - це, насправді, звичайне східне вітання, але в устах Христових вітання це має особливий зміст і особливе значення. Раніше, при прощанні зі Своїми учнями, Господь сказав: Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! (Ін. 14:27). В порожню посудину мирську Він влив Своє вино;  звичному мирському вітанню Він надав райської соковитості і солодкості. Коли люди, що не здобули внутрішнього миру, обтяжені житейськими турботами, кажуть: «Мир вам!» - вони пропонують те, чого самі не мають. Це їх вітання не додає миру ні їм, ні тим, кому вони миру бажають. Коли вони говорять це, то говорять за звичкою і з ввічливості, бездумно, марно: одне й те ж вони вимовляють, і коли зустрічаються, щоб повеселитися, і коли – щоб судитися одне з одним і одне одного обманювати. Христос дає інше і по-іншому. Він дає те, чим воістину володіє. Його мир є мир Переможця, що переміг усе. Тому Його мир є радість, хоробрість, здоров’я, тиша і сила. І дає Він його не так, як світ дає, тобто не лише язиком, але всією душею, всім серцем і всім розумінням Своїм, як любов дається любові. Даючи їм Свій мир, Він чудесним чином, так би мовити, переносить Свою сутність в них. Це є мир Божий, котрий вищий усякого розуму (Флп.4:7); такий мир означає воцарювання Бога в душі людській. Такий мир – вершина, плід і вінець духовного життя істинного християнина. 

Привітавши Своїх учнів, Господь починає запевняти їх, що Він не дух, як деякі з них могли в ту мить подумати (Лк.24:37), але істинний і живий їх Вчитель і Господь:

Сказавши це, Він показав їм руки і ноги і ребра Свої. Учні зраділи, побачивши Господа. Чому Господь показав руки і ноги, і ребра? Зрозуміло, що через рани, нанесені Йому на Хресті гвіздками і списом. Показуючи їм Свої рани, Господь хоче і переконати їх, і звістити. Переконати в тому, що це Він – бо хто ще міг мати рани ці на руках і ногах і під ребрами, крім Нього? Звістити ж про те, що Він буде носити рубець від цих ран і в Своїй безсмертній славі як вічне свідоцтво Його любові і Його страждань за рід людський. 

Учні зраділи, побачивши і впізнавши свого Господа. Пророкуючи, Спаситель раніше передбачав навіть і цю радісну мить Своєї нової зустрічі з учнями. Це було перед самими Його стражданнями, коли учні були вельми засмучені. Він, що більше всіх як Людина потребував потіхи напередодні Хресних мук, забувши про Себе, намагався втішити скорботних учнів:  Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме!(Ін. 16:22). Ось мить, коли збулося це чудесне пророцтво! Ось несподіване перетворення засмучених сердець у радісні серця!

Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Чому Господь знову говорить їм: мир вам? Тому, що хоче озброїти їх цілковитим миром для боротьби, котра їх очікує, і на котру Він їх посилає: по-перше, миром внутрішнім і, по-друге, миром зовнішнім. Іншими словами, миром по відношенню до самого себе і миром по відношенню до світу. Коли Він вперше сказав їм: мир вам! – то явив їм, що посеред них тілом і духом знаходиться Він, їх істинний Господь. Цим Він бажав сказати їм: «Коли буде у вас внутрішня боротьба з пристрастями і помислами, і похотями світу цього – тоді і Я буду посеред вас, тобто, у серці вашому, не бійтеся нічого. Я є Мир і Творець миру в серцях ваших». Нині ж, посилаючи їх у світ, тобто, на зовнішню боротьбу зі світом, Він вдруге вітає їх і відпускає з миром, щоб вони не побоялися миру цього, вистояли у боротьбі і були сіячами миру в серцях людських. Це є надлишок миру, який Він дає їм, бо вони повинні не лише мати мир в собі і для себе, але й давати його іншим, як Він їм і раніше заповідав: а входячи в дім, вітайте його, кажучи: мир дому цьому (Мт. 10:12). Це дарування цілковитого миру може бути ще витлумачене, як дарування миру душі і тілу, за словами деяких із святих отців. Втім, мир у тілі і мир у світі, врешті, є один і той же мир, бо що таке мир цей, якщо не хіть від плоті, хіть від очей (1Ін. 2:16)?

Так, озброївши їх цілковитим миром, переповнених щедротами миру, Господь посилає їх у світ. Як Він їх посилає? Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. А Отець послав Сина з любові до тих, до кого послав Його. Він полюбив нас і послав Сина Свого вблаганням за наші гріхи (1Ін.4:10; Ін.3:16). Ось і Господь наш Ісус Христос посилає учнів Своїх з любові до роду людського. Далі, Отець послав Сина в світ з силою і владою: Все передане Мені Отцем Моїм (Мт.11:27); Все, що має Отець, є Моїм (Ін.16:15). Ось і воскреслий Господь дає Своїм учням силу і владу прощати і залишати гріхи, як ми побачимо трохи згодом. Далі, Сам Господь виголосив: Він посланий Отцем не для того, щоб творити волю Свою, але волю Отця (Ін.6:38). Точно так само і Він посилає учнів Своїх не для того, щоб вони творили волю свою, але волю Його. Далі, хоча Господь і посланий Отцем, Він ні на мить не розлучався з Отцем: Я не один, але Я і Отець, що послав Мене (Ін.8:16). Так само і Він посилає учнів у світ, обіцяючи їм бути з ними у всі дні до кінця віку (Мт.28:20). Далі, щоб навчити смирення безумно гордий рід людський, Господь приписував Отцеві Своєму і всі діла Свої (Ін.5:19), і все учення Своє (Ін.7:16). І Він нагадує учням про смирення, кажучи їм: без Мене не можете робити нічого (Ін.15:5). Нарешті, Він посилає їх, як овець серед вовків (Мт.10:16), бо й Сам Він був так посланий. Вони самі були свідками того, як грішники, наче вовки, завивали довкола Нього в останні дні і як вони з вовчою кровожерністю муками Його умертвили. Але нині Він являється для них живим Свідком того, що грішники, вбиваючи себе і вбиваючи інших, завжди вбивають  тільки себе, а не інших. Його перемога є запорукою і їх майбутньої перемоги. 

Сказавши це, подув, і каже їм: прийміть Духа Святого. Кому простите гріхи, тому простяться; на кому залишите, на тому залишаться. Отже, ми бачили, як Господь спочатку озброїв Своїх учнів повнотою миру; потім –  як Він підніс їх гідність, порівнюючи їх апостольство зі Своїм і посилаючи їх так, як Він Сам був посланий Отцем; а ось, нині ми бачимо, як Він дає їм силу і владу. Силу Він дає їм, подувши їм у лице, а владу – через сказане ним слово. Оновитель світу чинить так само, як і Творець світу. Створивши людину з пороху земного, Творець вдихнув в лице її подих життя, і стала людина душею живою (Бут.2:7). Точно так само чинить нині Оновитель світу. Він вдуває подих життя в людей, знесилених гріхом. Своїм животворчим подихом Він оживляє, оновлює, воістину воскрешає заземлені і зів’ялі душі людські. Подувши в лице учням, Господь сказав їм: прийміть Духа Святого. Це є перше дарування Духа Святого. Друге відбудеться на п’ятдесятий день після цього знаменного вечора. Перше дарування – щоб оживити і зміцнити самих учнів, а друге – для їх апостольського служіння у світі – щоб оживити світ. Давши їм таким чином силу, Господь тепер дає їм і владу прощати гріхи і залишати гріхи. О, як страждає світ від людей, що чіпляються за владу, не маючи в собі сили Божої, не маючи Духа Святого! Бичем для людей стає безсила людина, що дорвалася до влади судді і старійшини. Це труп, прив’язаний до сідла необ’їждженого коня. Так буває у язичників, у яких за владу борються; але так не повинно бути у християн, в котрих влада дається від Бога тим, кому спочатку дається сила Духа Святого. Подивіться, як все струнко і продумано, і премудро у Царстві, що твориться Христом!

Владу прощати і залишати гріхи, владу в’язати і розрішати Господь ще раніше обіцяв спочатку апостолу Петрові (Мт.16:19), а потім і іншим апостолам (Мт.18:18). Ось, Господь виконує цю обітницю Свою у сам день Свого преславного Воскресіння. Нині Він не виділяє Петра серед інших, але всім дає порівну і силу, і владу. Ніколи Господь не давав окремо Петрові сили і влади, але дав йому окремо лише обітницю, і при цьому – в ту світлу мить, коли Петро з натхнення сповідав Христа як Сина Бога Живого. На знак схвалення цього сповідання і для утвердження всіх учнів у вірі цій Господь дав Петрові ту саму обітницю, коли трохи згодом дав усім Своїм учням; котру тепер, у день Свого Воскресіння, і виконав по відношенню до них усіх в рівній мірі. Цю силу і владу апостоли пізніше переносили на своїх  наступників, єпископів, а через них – на священників, так що сила і влада ці і донині діють і правлять у Церкві Божій. 

Фома ж, один з дванадцяти, названий Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус. Інші учні сказали йому: ми бачили Господа. Але він сказав їм: якщо не побачу на руках Його ран від гвіздків, і не вкладу пальця свого у рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його не повірю. «Близнюк» - не прізвисько Фоми, а значення його імені в єврейській мові. Можливо йому і дане це ім’я з таємного і неосяжного Промислу, щоб позначити двоякість його душі, поєднання у ній сумніву і віри. У всі часи його слідування за Господом ні його віра, ні його сумнів ніде особливо не виділяються. Одного разу проявив він свою особисту хоробрість і відданість Господу, і до того ж через нерозуміння. Це було, коли вони дізналися про смерть Лазаря і Господь закликав Своїх учнів: підімо до нього. Фома зрозумів це так, ніби Господь покликав їх на смерть, бо не розумів ще, що у Господа живого нема мертвих, і не міг духом прозріти намірів Христових воскресити Лазаря. Ось як пише Євангелист:  Сказав же Фома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати. (Ін.11:16). І хоча слова ці сказані через непорозуміння, все ж вони характеризують серце хоробре і віддане. Тоді Фома був свідком воскресіння Лазаря, як в іншому випадку він був свідком воскресіння сина наїнської вдови. При воскресінні доньки Яіра він, правда, не був присутній особисто в кімнаті померлої, куди були покликані лише три верховних апостоли;але, втім, все ж ніде не говориться, що він засумнівався у цьому чудесному ділі Господньому. Нарешті він був свідком всіх величних чудес Христових протягом кількох років. Він знав Христове передбачення про Його Воскресіння на третій день. Нині він дізнався від десяти своїх товаришів, що живий Господь явився їм і показав рани Свої. Він чув, що Петро та Іоан знайшли гріб порожнім.  Те ж саме він міг чути і від жінок-мироносиць. Він чув, що Марія Магдалина бачила воскреслого Господа і говорила з Ним. І ще він чув, що двоє з учнів того дня йшли з Ним, живим, в Еммаус. Все це Фома чув і знав, але всьому цьому Фома не вірив. А не вірив він всьому цьому тому, що сам особисто не бачив Воскреслого. Його невір’я доходить до того, що він заявляє: він не повірить навіть власним очам, якщо побачить Його, поки руками не торкнеться до ран Його. Воістину, міркуючи по-людськи, незвичайна і не зрозуміла жорстокість і впертість у невір’ї! Але хто може збагнути, як виглядає це, якщо дивитися з точки зору Божественного Домобудівництва? Бо і сила віри залежить від благодаті Божої. Хто може збагнути таємничі глибини Божого Промислу? Хто може сказати, хто ж скаже, що Бог Промислитель не хотів тут невір’я Фоми використати для віри багатьох? У всякому випадку, тут були ясно явлені дві речі: страшна пошкодженість людської природи, що показала себе у впертому невір’ї одного з апостолів, у котрого були численні підстави вірити; і надлишок Божої мудрості і Божої любові. Через чистоту і святість Свою Бог не користується злом для блага і не використовує поганих засобів для досягнення благих цілей; але з мудрості і любові Своєї до людей Він виправляє наші погані шляхи і навертає їх на благо. 

Фома зарікається вірити, доки не вкладе пальця свого в рани від цвяхів і не вкладе руки своєї в ребра Христові. Безумовно, він говорить так тому, що товариші розповіли йому: Сам Господь показав їм рани Свої на руках і ногах, і під ребрами. Та ось преблагий Господь  поспішає переконати Фому невірного:

Після восьми днів знову були в домі учні Його, і Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були закриті, став посеред них і сказав: мир вам! Знову недільний день, знову учні зібралися разом, знову закриті двері, і знову Ісус став посеред них і сказав: мир вам! Все точно так само, як і при першому явленні, з тією тільки різницею, що тепер і Фома був в товаристві інших учнів. Ніби Сам Господь хотів явитися Фомі за абсолютно таких самих обставин, щоб таким чином виправдати перед Фомою свідоцтво десяти учнів про Свій перший прихід. Але чому Господь явився вдруге тільки після восьми днів, а не раніше? По-перше, щоб схожість обставин була цілковитою, бо і в перший раз Він явився у неділю – день воскресіння – і нині знову являється у день воскресіння. По-друге, щоб невір’я Фоми повністю себе виявило і ще посилилося від довгого очікування. По-третє, щоб навчити Своїх апостолів терпіння і постійності в молитві про ствердження ближнього свого у вірі. Бо, без сумніву, учні молились Господу, щоб Він знову явився заради Фоми. По-четверте, для того, щоб апостоли побачили всю неміч свою і всю безплідність зусиль своїх у проповідуванні воскреслого Господа без Його помочі. Нарешті, можливо, і тому, що число «вісім» означає останній час, навечір’я другого пришестя Христового, коли люди, подібно до Фоми, будуть вельми слабкі у вірі, слідуючи лише за своїми органами чуття і вірячи лише в те, що досяжне чуттєвому сприйняттю. Бо й тоді люди будуть говорити, як Фома: «Якщо не побачимо, не повіримо». І дано буде їм побачити. І тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського (Мт.24:30). 

Потім говорить Фомі: подай палець сюди і подивися на руки Мої; подай руку Твою і вклади в ребра Мої; і не будь невірним, але вірним. Фома сказав Йому у відповідь: Господь мій і Бог мій!

Заради Фоми Господь і явився вдруге: заради одної людини, одного грішника. Він, оточений ангельськими ликами, що радісно вітали Його як Переможця смерті, залишає Свою небесну отару і поспішає врятувати одну пропалу вівцю.  Нехай посоромляться від Його прикладу всі ці люди, хто, досягнувши великої слави і сили у цьому світі забувають своїх немічних і бідних друзів, та ще й з гидливістю і презирством стороняться їх. У Своєму чоловіколюбстві Господь не цурається ніякого приниження, ніякої праці. З чоловіколюбства Він, прославлений і всесильний, вдруге заходить у скромну горницю в Єрусалимі. О, благословенна ця горниця, з якої вилилось на рід людський більше благословінь, ніж з усіх палат царських!

Коли Господь постав перед Фомою, Фома радісно вигукнув: Господь мій і Бог мій! Цими словами Фома визнав Христа як Людину і як Бога, обох в одній живій Особі. І тепер доторку прославленого Господа було досить для того, щоб дати Фомі ту благодать Духа, те оновлення життя і ту владу прощати та залишати гріхи, яку Господь вісьма днями раніше дав іншим апостолам через слово і подих. Бо, якщо Господь, ще не прославлений, у смертному тілі, міг через доторк цього тіла зцілити кровоточиву жінку і сповнити її силою та здоров’ям, тим більше міг Він, уже в Своєму воскреслому і прославленому тілі, дарувати Фомі через відчуття всю ту силу і владу, яку Він вже дарував іншим апостолам іншим способом. Звичайно, не виключено, що Господь дав у цьому випадку силу і владу Фомі якраз тим самим способом, яким раніше дав їх іншим учням, хоча про це в Євангелії не говориться. Бо записане далеко не все, виголошене і сотворене Господом після Його славного Воскресіння, що трохи нижче з певністю підтверджує і сам Євангелист. Головне, і Фома, так чи інакше, прийняв від Господа ту ж силу і владу, що й інші учні. Втім, пізніше це ясно проявилося у його апостольському служінні, в чудотворних діяннях і в мученицькій смерті. (З життя святого апостола Фоми ми знаємо, що він був засуджений на смерть за свою безстрашну проповідь про воскреслого Господа Ісуса Христа. П’ять воїнів проткнули п’ятьма списами цього хороброго воїна Христового). 

Повернувши Фомі віру і утвердивши її, Господь м’яко дорікає йому:

Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, хто не бачив і повірив. Господь хоче сказати: «Ти, Фомо, повірив почуттям більше, ніж духу. Ти ходів переконатися за допомогою чуттів, і ось, Я дав тобі таку можливість; і ти тільки тепер повірив, тому що побачив Мене і торкнувся до Мене. Але блаженні ті, хто не бачив і повірив, тобто, ті, хто не бачив очима, а лише прозрів духом і прийняв віру серцем». Блаженні ті, хто повірив у Христа і Його Євангеліє, не бачивши Христа тілесними очима і не торкавшись до Нього руками. Блаженне дитя, яке вірить усьому сказаному матір'ю, і не ходить, сумніваючись, перевіряти це за допомогою своїх очей і рук. Але нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні (Мт. 5:37). Господь вже стільки разів говорив, що воскресне, - треба було вірити Йому. Однак, щоб навернути невірних і утвердити тих, хто засумнівався, Господь не обмежився тільки пророцтвом про Своє Воскресіння, але багато разів являвся після Воскресіння. Найважливішим для Нього було, щоб апостоли, а через них і всі вірні, непохитно увірували в Його Воскресіння з мертвих. Це - основа віри і вінець радості для кожного християнина. Тому премудрий Господь сотворив усе, щоб задовільнити і дух, і почуття Своїх апостолів, щоб ніхто і ніколи не похитнувся у вірі в те, що Він, Господь, живий і прославлений. Хоча дух животворить; плоть не користає нітрохи (Ін.6:63), хоча почуття можуть обманути людей швидше, ніж дух, все ж милостивий Господь зійшов до немочей людських і зробив усе, щоб задовольнити і чуттєвий розум людей і їх чуттєву логіку. Тому Воскресіння Господнє воістину стало і донині є найбільш доведеним фактом в історії людства. Бо який інший факт з далекого минулого так всебічно і ретельно доведений, як цей?

Багато сотворив Ісус перед учнями Своїми і інших чудес, про які не написано у книзі цій. Це ж написане, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім'я Його. Ймовірніше за все, Євангелист Іоан тут має на увазі чудеса, здійснені Господом після Воскресіння. Це видно, насамперед, із зв'язку з попереднім описанням явлінь воскреслого Господа. Це видно також і з Діянь святих апостолів, де говориться, що Господь явив Себе живим, після страждань Своїх, з багатьма вірними доказами, і протягом сорока днів являвся їм і говорив про Царство Боже (Діян. 1:3). Де ж описані всі ці безлічі істинних знамень, що відбувалися протягом сорока днів? Ніде. І сам Іоан визнає, що про них не написано в книзі цій, тобто, в Євангелії. Нарешті, те, що наш Євангелист згадує тут лише чудеса, явлені після Воскресіння Господнього, а не всі чудеса протягом всього Його земного життя, зрозуміло зі слів, якими той же Євангелист завершує своє Євангеліє: Багато і іншого сотворив Ісус; але якби писати про те детально, то, думаю, і самому світові не вмістити б написаних книг (Ін.21:25). Ці слова стосуються усіх чудес, сотворених Господом під час Його життя на землі, і до Воскресіння, і після. Між тим, наведені вище слова з сьогоднішнього Євангельського читання не можуть мати того ж значення, що й ці, якими святий Іоан закінчує своє Євангеліє. Бо навіщо б йому було повторюватися?

Те ж, що написане в Євангелії, написано з певною метою,  а саме: щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий. Тобто: щоб ви не чекали іншого Месію і Спасителя світу, бо Той, Кому належало прийти, прийшов. Той, Кого провіщали пророки в Ізраїлі і сивілли у язичників, явився воістину. Те, що написане, написане ще й для того, щоб ви, віруючи, мали життя в ім'я Його. Тобто, через ту віру, яка була для Фоми підтверджена і матеріально, мали життя вічне. І це показує, як ці заключні слова сьогоднішнього Євангелія пов'язані з попередньою подією, з Фомою і його невір'ям. Отже, Господь явився Фомі не лише заради самого Фоми, але й заради усіх нас, що шукають істини і життя. Своїм явлінням Фомі преблагий Господь допоміг і всім нам легше вірувати в Нього, воскреслого і живого, і через цю віру мати частку у вічній істині і вічному житті. В ім'я Його, - додає Євангелист. Чому в ім'я Його? Бо нема під небом іншого імені, даного людям, котрим належало б нам спастися (Діян.4:12). Бо всякий, хто призве ім'я Господнє, спасеться (Рим.10:13). Істинним є лише те життя, яке шукають і здобувають в ім'я Господа Ісуса Христа. Все інше – смерть і тлін. В жаркій пустелі людської історії воскреслий Христос є єдине відкрите і непересихаюче джерело, що напоює, освіжає і животворить. Все інше, що втомленому і спраглому мандрівнику може здатися джерелом, не джерело, але блиск розпеченого піску, подібного до блиску води, або бісівська манна. 

Внутрішній зміст сьогоднішнього Євангельського читання стосується внутрішньої драми душі людської. Хто бажає, щоб воскреслий і живий Господь явився Духом Божим у душі його, повинен зачинити і закрити світлицю душі своєї, щоб зберегти її від нашестя зовнішнього плотського світу. («Наслідуй мудрості бджіл: вони, бачачи поблизу рій ос, залишаються всередині вулика, і так уникають шкоди від нападаючих». Митрополит Феоліпт. Добротолюбіє). Точно так само апостоли закривалися від кровожерливих і матеріалістичних іудеїв. Іудеї, в глибинному сенсі, означають плотськість і матеріалізм. Так ревно збереженій при закритих дверях душі явиться Господь у славі. Явиться красний добротою Наречений мудрій нареченій Своїй. Коли ж Господь явиться, побоювання від зовнішнього світу щезне, і мир Христів сповнить душу. Але не лише мир. Господь завжди приносить багато дарів одночасно. Даруючи мир, Він в той же час дарує і радість, і силу, і хоробрість; Він стверджує віру; Він зміцнює життя. Але і коли явиться нам Господь, і принесе нам всі ці дорогоцінні дари, все-таки в якомусь куточку нашої душі залишається сумнів. Цей куточок являє собою невіруючого Фому. Щоб і цей куточок освітити і зігріти благодаттю Духа Господнього, ми повинні бути постійні в молитві до Господа і терплячими в очікуванні, безперервно закриваючись душею від зовнішнього світу, від плотських похотей і бажань. Тоді чоловіколюбний Господь помилує нас і сотворить нам по молитві нашій. І явиться Він знову, і Своєю благодатною присутністю освітить і останній темний куточок нашої душі. Тоді, і тільки тоді, ми зможемо назватися живими душами і з благодаті синами Божими. І все це – через заслуги Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, Якому подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

 

 

 

Які дивні взаємини матері і дитини! З одного боку – любов і жертовність, з іншого – віра і послух.

Чи є для дитини якийсь інший шлях до щастя, крім як вірити матері і слухатися її? Чи є більше чудовисько, ніж дитина, котра не вірить своїй матері і не слухає її?

Віра – найцнотливіший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає нецнотливим, нечистим.

Віра – найшвидший шлях пізнання. Хто зверне з шляху цього стає на шлях запізнення.

Де є віра, і є порада; де нема віри, порада не допомагає.

Де є віра, є і бесіда; де віра зменшується, там зменшується і бесіда; там і сумніви, і спокуса займають місце бесіди.

Чужинець не вірить чужинцеві, родич вірить родичу. Коли між чужими поселяється віра, вони стають рідними; коли між рідними зникає віра, вони стають чужими

Як міг би спокійно спати домовласник, якби закрив в одному загоні вовка і вівцю? Як може бути веселою і мирною людина, в душу котрої закрався сумнів і націлився на віру його?

Коли у віри нема сусіда-сумніву, тоді душа людини спокійна і сильна, а лице веселе. 

О, яка сумна картина: зустрілись дві смертні людини, обидві сотворені Тим, Хто і серафимів сотворив, і один до другого говорить, спокушаючи, і один другого слухає, сумніваючись!

Лише одна картина ще сумніша від цієї: коли сотворена людина слухає Євангельське слово свого Творця і сумнівається в ньому.

Великий Мойсей лише раз засумнівався у слові Божому – і за це був покараний: не увійшов в землю, до якої мандрував сорок років. Пророк Захарія не повірив словам архангела Гавриїла про різдво Іоана Предтечі – і в той же час занімів.

А яке ж страшне покарання прародичів наших! Адам і Єва вигнані з Раю за те, що, засумнівавшись у слові Божому, повірили своїм очам, повірили собі і дияволу.

Поки прародичі людства берегли віру в слово Боже, і для них, і для всього творіння все було вельми добрим (Бут.1:31). Але як тільки вони зрадили цій вірі, Рай закрився і біля воріт його був поставлений Херувим і полум’яний меч, що обертається, щоб ніхто з тих, хто сумнівається і не вірить ніколи не повернувся до Раю.

З усіх гідних жалю випадків людського невір’я Богові, два випадки є найсумнішими і незбагненними для розумної істоти в усій історії світу. Перший випадок пов’язаний з деревом пізнання, а другий – з деревом життя. У першому випадку Бог попередив людей, що жили в Раю, про смертельну небезпеку з боку сатани; у другому Він показав смертному родові Адамове безсмертне життя у воскреслому Христі. Коли Бог сказав людям, щоб вони не йшли на смерть, вони пішли на смерть. Коли Бог закликав людей увійти в Життя, багато не захотіло увійти. 

Всі люди люблять життя, люблять радість, бажають безсмертя, прагнуть повноти щастя. Однак, коли Бог все це їм відкриває і пропонує, деякі зволікають і сумніваються. Сумніваються насельники цієї юдолі плачу, що є якесь Царство Життя, краще, ніж це! Сумніваються сопричасники червів і гусені, що Бог може перетворити їх у безсмертних царів і сопричасників  світлих ангелів!

Сумнів людей в одкровенні Христовому є останньою хворобою людською у великій світовій лікарні: від цієї хвороби у світі нема ліків. Бо воскреслий Христос є єдиними ліками, і якщо хто-небудь цих ліків не приймає, то як йому одужати?

Своє одкровення істини Господь наш Ісус Христос підтвердив Своїм Воскресінням – перемогою над смертю. Як не віруючий в Його Воскресіння з мертвих може вірити у все інше, Ним проголошене і сотворене? Бо який розум міг би повірити, що Він воістину воскрешав мертвих, а Сам залишився у гробі і зотлів? Який язик міг би вимовити, що слова Його є словами життя, якщо життя Його навіки згасло на Хресті Голгофському?

О браття мої, Господь воскрес і живе! Яких доказів тут ще можна вимагати, коли це найдоведеніший факт в історії світу? Промисел Божий з чоловіколюбства влаштував так, що це є найдоведенішим фактом в історії світу.

З усіх подій у всьому минулому людства жодна не доведена так ясно, як подія Воскресіння Христового. Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, коли віра в людях була найслабшою; тому Промисел Божий влаштував, щоб Воскресіння Господнє було доступне і людям з найслабшою вірою. Чому Бог не сказав Адамові і Єві трохи більше про небезпеку вкушання від забороненого дерева в Раю? Чому Він не надав їм жодного доказу цього, а лише виголосив коротку заборону? Воістину тому, що Адам і Єва були тоді безгрішні, і, як безгрішні, були тверді у вірі. А Воскресіння Христове Бог довів за допомогою численних доказів, і більше того – показав наочно. Бо під час Воскресіння Христового рід людський був грішний-прегрішний і у вірі слабкий-преслабкий.

Сьогоднішнє Євангельське читання представляє особливий доказ Воскресіння Христового, доказ, що утвердив в вірі апостола Фому і разом з Фомою – тисячі інших християн з початку історії спасіння і донині. 

В той же перший день тижня увечері, коли двері дому, де збиралися учні Його, були закриті через небезпеку від Іудеїв, прийшов Ісус, і став посередині, і говорить їм: мир вам! Перший день тижня є день, що йде за суботою, як це ясно з Євангелія від Марка, де говориться: Як минула ж субота.... на світанку дня першого в тижні (Мк. 16:1-2). Це неділя, той самий день, рано вранці якого Господь воскрес. Отже, в той же самий день пізно увечері всі учні його, крім Фоми, зібралися в якомусь домі в Єрусалимі. Збулося те, що й було пророковане: вразили пастиря і розпорошилися вівці (Мк. 14:27). Але апостоли все ж не були подібні до безсловесних овець, щоб розбігтися хто куди; вони знову швидко зібралися в одному місці, щоб разом очікувати подальшого розвитку подій, молитися Богові і один одного підбадьорювати. Через небезпеку від іудеїв вони тримали двері закритими. Бо, безсумнівно, у них був живий спогад про пророкування їх Учителя, Котрий пророкував їм віддання на судилища і побиття в синагогах  (Мт.10:17).  Та хіба вони могли забути такі страшні слова: навіть настає час, коли кожен, хто вбиває вас, буде думати, що він цим служить Богові (Ін. 16:2)? Втім, побоювання апостолів у ті дні, коли у них на очах був здійснений безумний і кривавий злочин проти їх Учителя, більш ніш зрозумілі. Чого могли вони, немічні люди, очікувати для себе від старійшин іудейських, з ніг до голови забруднених кров’ю, коли вже пізнали їх кричущу безсовісність під час процесу над безгрішним і всемогутнім Чудотворцем Христом? Але Христос і у гробі розмірковував про них, щоб не трапилося з ними ніякого зла; щоб не зрадили вони одне одного, щоб не розбіглися на всі чотири сторони, перш ніж побачать Його, живого і прославленого. 

І ось у цей вечір – четвертий відтоді, як учні розлучилися із схопленим і відведеним на суд Господом, і перший після Його Воскресіння – Господь являється їм, живий і прославлений. Він входить до них і встає посередині, в той час як двері залишаються зачиненими і закритими. Всі чудеса Господа нашого Ісуса Христа доцільні і розраховані на те, щоб принести користь людям – таке і це чудо. А наш Євангелист не залишає місця для сумнівів у тому, що Господь увійшов в закриту горницю чудесним чином. Він з’явився серед Своїх учнів таким чином, по-перше, щоб не злякати їх стуком у двері. Вони були вже достатньо налякані іудеями, і чоловіколюбний Господь не хотів навіть на мить посилювати їх страх. А, по-друге, і це набагато важливіше, Він бажав показати Свою повернену всемогутність після показної немочі і показної поразки останніх двох-трьох днів. Незабаром після цього Він висловив це словами: дана Мені всяка влада на небі і на землі ( Мт.28:18). Як би Господь без такого великого чуда повернув учням віру в Нього, що похитнулася? Як би Він, переможений, явив Себе Переможцем? Як інакше Він, принижений, обпльований, поранений, вбитий і похований, показав би Себе прославленим? Як по-іншому Він міг би переконати Своїх друзів, що страждання і смерть нічого не відібрали від  Його сили, але, навпаки, багато додали до Його сили Людини? Нарешті, що тваринне може супротивитися волі Пресвятого і Пречистого? Святості і чистоті покірна вся природа. І коли Він був у смертному тілі, Його волі підкорялися моря і вітри. Як же нині Йому, у прославленому тілі, зможуть протистояти дерев’яні двері і кам’яні стіни? Варто Йому тільки захотіти – а Він хоче цього, коли це доцільно, як у даному випадку, - і все сотворене стає ніби неіснуючим; простір і час, твердий і рідкий стан тіла, висота і глибина, внутрішнє і зовнішнє – все стає байдужим, слабким, відкритим, покірним і позбавленим якої б то не було сили спротиву. 

Мир вам! – цими словами вітає Переможець смерті Своє мале військо. Господь благословить людей Своїх миром (Пс.28:11), - так пророк Давид передбачив через темряву віків цю світлу мить. «Мир вам» - це, насправді, звичайне східне вітання, але в устах Христових вітання це має особливий зміст і особливе значення. Раніше, при прощанні зі Своїми учнями, Господь сказав: Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається! (Ін. 14:27). В порожню посудину мирську Він влив Своє вино;  звичному мирському вітанню Він надав райської соковитості і солодкості. Коли люди, що не здобули внутрішнього миру, обтяжені житейськими турботами, кажуть: «Мир вам!» - вони пропонують те, чого самі не мають. Це їх вітання не додає миру ні їм, ні тим, кому вони миру бажають. Коли вони говорять це, то говорять за звичкою і з ввічливості, бездумно, марно: одне і те ж вони вимовляють, і коли зустрічаються, щоб повеселитися, і коли – щоб судитися одне з одним і одне одного обманювати. Христос дає інше і по-іншому. Він дає те, чим воістину володіє. Його мир є мир Переможця, що переміг усе. Тому Його мир є радість, хоробрість, здоров’я, тиша і сила. І дає Він його не так, як світ дає, тобто не лише язиком, але всією душею, всім серцем і всім розумінням Своїм, як любов дається любові. Даючи їм Свій мир, Він чудесним чином, так би мовити, переносить Свою сутність в них. Це є мир Божий, котрий вищий усякого розуму (Флп.4:7); такий мир означає воцарювання Бога в душі людській. Такий мир – вершина, плід і вінець духовного життя істинного християнина. 

Привітавши Своїх учнів, Господь починає запевняти їх, що Він не дух, як деякі з них могли в ту мить подумати (Лк.24:37), але істинний і живий їх Вчитель і Господь:

Сказавши це, Він показав їм руки і ноги і ребра Свої. Учні зраділи, побачивши Господа. Чому Господь показав руки і ноги, і ребра? Зрозуміло, що через рани, нанесені Йому на Хресті гвіздками і списом. Показуючи їм Свої рани, Господь хоче і переконати їх, і звістити. Переконати в тому, що це Він – бо хто ще міг мати рани ці на руках і ногах і під ребрами, крім Нього? Звістити ж про те, що Він буде носити рубець від цих ран і в Своїй безсмертній славі як вічне свідоцтво Його любові і Його страждань за рід людський. 

Учні зраділи, побачивши і впізнавши свого Господа. Пророкуючи, Спаситель раніше передбачав навіть і цю радісну мить Своєї нової зустрічі з учнями. Це було перед самими Його стражданнями, коли учні були вельми засмучені. Він, що більше всіх як Людина потребував потіхи напередодні Хресних мук, забувши про Себе, намагався втішити скорботних учнів:  Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме!(Ін. 16:22). Ось мить, коли збулося це дивне пророцтво! Ось несподіване перетворення смутних сердець у радісні серця!

Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Чому Господь знову говорить їм: мир вам? Тому, що хоче озброїти їх цілковитим миром для боротьби, котра їх очікує, і на котру Він їх посилає: по-перше, миром внутрішнім і, по-друге, миром зовнішнім. Іншими словами, миром по відношенню до самого себе і миром по відношенню до світу. Коли Він вперше сказав їм: мир вам! – то явив їм, що посеред них тілом і духом знаходиться Він, їх істинний Господь. Цим Він бажав сказати їм: «Коли буде у вас внутрішня боротьба з пристрастями і помислами, і похотями світу цього – тоді і Я буду посеред вас, тобто, у серці вашому, не бійтеся нічого. Я є Мир і Творець миру в серцях ваших». Нині ж, посилаючи їх у світ, тобто, на зовнішню боротьбу зі світом, Він вдруге вітає їх і відпускає з миром, щоб вони не побоялися миру цього, вистояли у боротьбі і були сіячами миру в серцях людських. Це є надлишок миру, який Він дає їм, бо вони повинні не лише мати мир в собі і для себе, але й давати його іншим, як Він їм і раніше заповідав: а входячи в дім, вітайте його, кажучи: мир дому цьому (Мт. 10:12). Це дарування цілковитого миру може бути ще витлумачене, як дарування миру душі і тілу, за словами деяких із святих отців. Втім, мир у тілі і мир у світі, врешті, є один і той же мир, бо що таке мир цей, якщо не хіть від плоті, хіть від очей (1Ін. 2:16)?

Так, озброївши їх цілковитим миром, переповнених щедротами миру, Господь посилає їх у світ. Як Він їх посилає? Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. А Отець послав Сина з любові до тих, до кого послав Його. Він полюбив нас і послав Сина Свого вблаганням за наші гріхи (1Ін.4:10; Ін.3:16). Ось і Господь наш Ісус Христос посилає учнів Своїх з любові до роду людського. Далі, Отець послав Сина в світ з силою і владою: Все передане Мені Отцем Моїм (Мт.11:27); Все, що має Отець, є Моїм (Ін.16:15). Ось і воскреслий Господь дає Своїм учням силу і владу прощати і залишати гріхи, як ми побачимо трохи згодом. Далі, Сам Господь виголосив: Віе посланий Отцем не для того, щоб творити волю Свою, але волю Отця (Ін.6:38). Точно так само і Він посилає учнів Своїх не для того, щоб вони творили волю свою, але волю Його. Далі, хоча Господь і посланий Отцем, Він ні на мить не розлучався з Отцем: Я не один, але Я і Отець, що послав Мене (Ін.8:16). Так само і Він посилає учнів у світ, обіцяючи їм бути з ними у всі дні до кінця віку (Мт.28:20). Далі, щоб навчити смирення безумно гордий рід людський, Господь приписував Отцеві Своєму і всі діла Свої (Ін.5:19),і все учення Своє (Ін.7:16). І Він нагадує учням про смирення, кажучи їм: без Мене не можете робити нічого (Ін.15:5). Нарешті, Він посилає їх, як овець серед вовків (Мт.10:16), бо й Сам Він був так посланий. Вони самі були свідками того, як грішники, наче вовки, завивали довкола Нього в останні дні і як вони з вовчою кровожерністю муками Його умертвили. Але нині Він являється для них живим Свідком того, що грішники, вбиваючи себе і вбиваючи інших, завжди вбивають  тільки себе, а не інших. Його перемога є запорукою і їх майбутньої перемоги. 

Сказавши це, подув, і каже їм: прийміть Духа Святого. Кому простите гріхи, тому простяться; на кому залишите, на тому залишаться. Отже, ми бачили, як Господь спочатку озброїв Своїх учнів повнотою миру; потім – як Він підніс їх гідність, порівнюючи їх апостольство зі Своїм і посилаючи їх так, як Він Сам був посланий Отцем; а ось, нині ми бачимо, як Він дає їм силу і владу. Силу Він дає їм, подувши їм у лице, а владу – через сказане ним слово. Оновитель світу чинить так само, як і Творець світу. Створивши людину з пороху земного, Творець вдихнув в лице її подих життя, і стала людина душею живою (Бут.2:7). Точно так само чинить нині Оновитель світу. Він вдуває подих життя в людей, знесилених гріхом. Своїм животворчим подихом Він оживляє, оновлює, воістину воскрешає оземленілі і зів’ялі душі людські. Подувши в лице учням, Господь сказав їм: прийміть Духа Святого. Це є перше дарування Духа Святого. Друге відбудеться на п’ятдесятий день після цього знаменного вечора. Перше дарування – щоб оживити і зміцнити самих учнів, а друге – для їх апостольського служіння у світі – щоб оживити світ. Давши їм таким чином силу, Господь тепер дає їм і владу прощати гріхи і залишати гріхи. О, як страждає світ від людей, що чіпляються за владу, не маючи в собі сили Божої, не маючи Духа Святого! Бичем для людей стає безсила людина, що дорвалася до влади судді і старійшини. Це труп, прив’язаний до сідла необ’їждженого коня. Так буває у язичників, у яких за владу борються; але так не повинно бути у християн, в котрих влада дається від Бога тим, кому спочатку дається сила Духа Святого. Подивіться, як все струнко і продумано, і премудро у Царстві, що твориться Христом!

Владу прощати і залишати гріхи, владу в’язати і розрішати Господь ще раніше обіцяв спочатку апостолу Петрові (Мт.16:19), а потім і іншим апостолам (Мт.18:18). Ось, Господь виконує цю обітницю Свою у сам день Свого преславного Воскресіння. Нині Він не виділяє Петра серед інших, але всім дає порівну і силу, і владу. Ніколи Господь не давав окремо Петрові сили і влади, але дав йому окремо лише обітницю, і при цьому – в ту світлу мить, коли Петро з натхнення сповідав Христа як Сина Бога Живого. На знак схвалення цього сповідання і для утвердження всіх учнів у вірі цій Господь дав Петрові ту саму обітницю, коли трохи згодом дав усім Своїм учням; котру тепер, у день Свого Воскресіння, і виконав по відношенню до них усіх в рівній мірі. Цю силу і владу апостоли пізніше переносили на своїх  наступників, єпископів, а через них – на священників, так що сила і влада ці і донині діють і правлять у Церкві Божій. 

Фома ж, один з дванадцяти, названий Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус. Інші учні сказали йому: ми бачили Господа. Але він сказав їм: якщо не побачу на руках Його ран від гвіздків, і не вкладу пальця свого у рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його не повірю. «Близнюк» - не прізвисько Фоми, а значення його імені в єврейській мові. Можливо йому і дане це ім’я з таємного і неосяжного Промислу, щоб позначити двоякість його душі, поєднання у ній сумніву і віри. У всі часи його слідування за Господом ні його віра, ні його сумнів ніде особливо не виділяються. Одного разу проявив він свою особисту хоробрість і відданість Господу, і до того ж через нерозуміння. Це було, коли вони дізналися про смерть Лазаря і Господь закликав Своїх учнів: підімо до нього. Фома зрозумів це так, ніби Господь покликав їх на смерть, бо не розумів ще, що у Господа живого нема мертвих, і не міг духом прозріти намірів Христових воскресити Лазаря. Ось як пише Євангелист:  Сказав же Фома, називаний Близнюк, до співучнів: Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати. (Ін.11:16). І хоча слова ці сказані через непорозуміння, все ж вони характеризують серце хоробре і віддане. Тоді Фома був свідком воскресіння Лазаря, як в іншому випадку він був свідком воскресіння сина наїнської вдови. При воскресінні доньки Яіра він, правда, не був присутній особисто в кімнаті померлої, куди були покликані лише три верховних апостоли;але, втм, все ж ніде не говориться, що він засумнівався у цьому дивному ділі Господньому. Нарешті він був свідком всіх величних чудес Христових протягом кількох років. Він знав Христове передбачення про Його Воскресіння на третій день. Нині він дізнався від десяти своїх товаришів, що живий Господь явився їм і показав рани Свої. Він чув, що Петро та Іоан знайшли гріб порожнім.  Те ж саме він міг чути і від жінок-мироносиць. Він чув, що Марія Магдалина бачила воскреслого Господа і говорила з Ним. І ще він чув, що двоє з учнів того дня йшли з Ним, живим, в Еммаус. Все це Фома чув і знав, але всьому цьому Фома не вірив. А не вірив він всьому цьому тому, що сам особисто не бачив Воскреслого. Його невір’я доходить до того, що він заявляє: він не повірить навіть власним очам, якщо побачить Його, поки руками не торкнеться до ран Його. Воістину, міркуючи по-людськи, незвичайна і не зрозуміла жорстокість і впертість у невір’ї! Але хто може збагнути, як виглядає це, якщо дивитися з точки зору Божественного Домобудівництва? Бо і сила віри залежить від благодаті Божої. Хто може збагнути таємничі глибини Божого Промислу? Хто може сказати, хто ж скаже, що Бог Промислитель не хотів тут невір’я Фоми використати для віри багатьох? У всякому випадку, тут були ясно явлені дві речі: страшна пошкодженість людської природи, що показала себе у впертому невір’ї одного з апостолів, у котрого були численні підстави вірити; і надлишок Божої мудрості і Божої любові. Через чистоту і святість Свою Бог не користується злом для блага і не використовує поганих засобів для досягнення благих цілей; але з мудрості і любові Своєї до людей Він виправляє наші погані шляхи і навертає їх на благо. 

Фома зарікається вірити, доки не вкладе пальця свого в рани від цвяхів і не вкладе руки своєї в ребра Христові. Безумовно, він говорить так тому, що товариші розповіли йому: Сам Господь показав їм рани Свої на руках і ногах і під ребрами. Та ось преблагий Господь  поспішає переконати Фому невірного:

Після восьми днів знову були в домі учні Його, і Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були закриті, став посеред них і скзав: мир вам! Знову недільний день, знову учні зібралися разом, знову закриті двері, і знову Ісус став посеред них і сказав: мир вам! Все точно так само, як і при першому явленні, з тією тільки різницею, що тепер і Фома був в товаристві інших учнів. Ніби Сам Господь хотів явитися Фомі за абсолютно таких же обставин, щоб таким чином виправдати перед Фомою свідоцтво десяти учнів про Свій перший прихід. Але чому Господь явився вдруге тільки після восьми днів, а не раніше? По-перше, щоб схожість обставин була цілковитою, бо і в перший раз Він явився у неділю – день воскресіння – і нині знову являється у день воскресіння. По-друге, щоб невір’я Фоми повністю себе виявило і ще посилилося від довгого очікування. По-третє, щоб навчити Своїх апостолів терпіння і постійності в молитві про ствердження ближнього свого у вірі. Бо, без сумніву, учні молились Господу, щоб Він знову явився заради Фоми. По-четверте, для того, щоб апостоли побачили всю неміч свою і всю безплідність зусиль своїх у проповіданні воскреслого Господа без Його помочі. Нарешті, можливо, і тому, що число «вісім» означає останній час, навечір’я другого пришестя Христового, коли люди, подібно до Фоми, будуть вельми слабі у вірі слідуючи лише за своїми органами чуття і вірячи лише в те, що досяжне чуттєвому сприйняттю. Бо й тоді люди будуть говорити, як Фома: «Якщо не побачимо, не повіримо». І дано буде їм побачити. І тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського (Мт.24:30). 

Потім говорить Фомі: подай палець сюди і подивися на руки Мої; подай руку Твою і вклади в ребра Мої; і не будь невірним, але вірним. Фома сказав Йому у відповідь: Господь мій і Бог мій!

Заради Фоми Господь і явився вдруге: заради одної людини, одного грішника. Він, оточений ангельськими ликами, що радісно вітали Його як Переможця смерті, залишає Своє небесне стадо і поспішає врятувати одну пропалу вівцю.  Нехай посоромляться від Його прикладу всі ці люди, хто, досягнувши великої слави і сили у цьому світі забувають своїх немічних і бідних друзів, та ще й з гидливістю і презирством стороняться їх. У Своєму чоловіколюбстві Господь не цурається ніякого приниження, ніякої праці. З чоловіколюбства Він, прославлений і всесильний, вдруге заходить у скромну горницю в Єрусалимі. О, благословенна ця горниця, з якої вилилось на рід людський більше благословінь, ніж з усіх палат царських!

Коли Господь постав перед Фомою, Фома радісно вигукнув: Господь мій і Бог мій! Цими словами Фома визнав Христа як Людину і як Бога, обох в одній живій Особі. І тепер доторку прославленого Господа було досить для того, щоб дати Фомі ту благодать Духа, то оновлення життя і ту владу прощати та залишати гріхи, яку Господь вісьма днями раніше дав іншим апостолам через слово і подих. Бо, якщо Господь, ще не прославлений, у смертному тілі, міг через доторк цього тіла зцілити кровоточиву жінку і сповнити її силою та здоров’ям, тим більше міг Він, уже в Своєму воскреслому і прославленому тілі, дарувати Фомі через відчуття всю ту силу і владу, яку Він вже дарував іншим апостолам іншим способом. Звичайно, не виключено, що Господь дав у цьому випадку силу і владу Фомі якраз тим самим способом, яким раніше дав їх іншим учням, хоча про це в Євангелії не говориться. Бо записане далеко не все, виголошене і сотворене Господом після Його славного Воскресіння, що трохи нижче з певністю підтверджує і сам Євангелист. Головне, і Фома, так чи інакше, прийняв від Господа ту ж силу і владу, що й інші учні. Втім, пізніше це ясно проявилося у його апостольському служінні, в чудотворних діяннях і в мученицькій смерті. (З життя святого апостола Фоми ми знаємо, що він був засуджений на смерть за свою безстрашну проповідь про воскреслого Господа Ісуса Христа. П’ять воїнів проткнули п’ятьма списами цього хороброго воїна Христового). 

Повернувши Фомі віру і утвердивши її, Господь м’яко дорікає йому:

Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, хто не бачив і повірив. Господь хоче сказати: «Ти, Фомо, повірив почуттям більше, ніж духу. Ти ходів переконатися за допомогою чуттів, і ось, Я дав тобі таку можливість; і ти тільки тепер повірив, тому що побачив Мене і торкнувся до Мене. Але блаженні ті, хто не бачив і повірив, тобто, ті, хто не бачив очима, а лише прозрів духом і прийняв віру серцем». Блаженні ті, хто повірив у Христа і Його Євангеліє, не бачивши Христа тілесними очима і не торкавшись до Нього руками. Блаженнее дитя, яке вірить усьому сказанному матір'ю, і не ходить, сумніваючись, перевіряти це за допомогою своїх очей і рук. Але нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні (Мт. 5:37). Господь вже стільки разів говорив, що воскресне, - треба було вірити Йому. Однак, щоб навернути невірних і утвердити тих, хто засумнівався, Господь не обмежився тільки пророцтвом про Своє Воскресіння, але багато разів являвся після Воскресіння. Найважливішим для Нього було, щоб апостоли, а через них і всі вірні, непохитно увірували в Його Воскресіння з мертвих. Це є основа віри і вінець радості для кожного християнина. Тому премудрий Господь сотворив усе, щоб задовільнити і дух, і почуття Своїх апостолів, щоб ніхто і ніколи не похитнувся у вірі в те, що Він, Господь, живий і прославлений. Хоча дух животворить; плоть не користає нітрохи (Ін.6:63), хоча почуття можуть обманути людей швидше, ніж дух, все ж милостивий Господь зійшов до немочей людських і зробив усе, щоб задовольнити і чуттєвий розум людей і їх чуттєву логіку. Тому Воскресіння Господнє воістину стало і донині є найбільш доведеним фактом в історії людства. Бо який інший факт з далекого минулого так всебічно і ретельно доведений, як цей?

Багато сотворив Ісус перед учнями Своїми і інших чудес, про які не написано у книзі цій. Це ж написане, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім'я Його. Ймовірніше за все, Євангелист Іоан тут має на увазі чудеса, здійснені Господом після Воскресіння. Це видно, насамперед, із зв'язку з попереднім описанням явлінь воскреслого Господа. Це видно також і з Діянь святих апостолів, де говориться, що Господь явив Себе живим, після страждань Своїх, з багатьма вірними доказами, і протягом сорока днів являвся їм і говорив про Царство Боже (Діян. 1:3). Де ж описані всі ці безлічі істинних знамень, що відбувалися протягом сорока днів? Ніде. І сам Іоан визнає, що про них не написано в книзі цій, тобто, в Євангелії. Нарешті, те, що наш Євангелист згадує тут лише чудеса, явлені після Воскресіння Господнього, а не всі чудеса протягом всього Його земного життя, зрозуміло зі слів, якими той же Євангелист завершує своє Євангеліє: Багато і іншого сотворив Ісус; але якби писати про те детально, то, думаю, і самому світові не вмістити б написаних книг (Ін.21:25). Ці слова стосуються усіх чудес, сотворених Господом під час Його життя на землі, і до Воскресіння, і після. Між тим, наведені вище слова з сьогоднішнього Євангельського читання не можуть мати того ж значення, що й ці, якими святий Іоан закінчує своє Євангеліє. Бо навіщо б йому було повторюватися?

Те ж, що написане в Євангелії, написано з певною метою,  а сааме: щоб ви увірували що Ісус є Христос, Син Божий. Тобто: щоб ви не чекали іншого Месію і Спасителя світу, бо Той, Кому належало прийти, прийшов. Той, Кого провіщали пророки в Ізраїлі і сивілли у язичників, явився воістину. Те, що написане, написане ще й для того, щоб ви, віруючи, мали життя в ім'я Його. Тобто, через ту віру, яка була для Фоми підтверджена і матеріально, мали життя вічне. І це показує, як ці заключні слова сьогоднішнього Євангелія пов'язані з попередньою подією, з Фомою і його невір'ям. Отже, Господь явився Фомі не лише заради самого Фоми, але й заради усіх нас, що шукають істини і життя. Своїм явлінням Фомі преблагий Господь допоміг і всім нам легше вірувати в Нього, воскреслого і живого, і через цю віру мати частку у вічній істині і вічному житті. В ім'я Його, - додає Євангелист. Чому в ім'я Його? Бо нема іншого імені під небом, данного людям, котрим належало б нам спастися (Діян.4:12). Бо всякий, хто призве ім'я Господнє, спасеться (Рим.10:13). Істинним є лише те життя, яке шукають і здобувають в ім'я Господа Ісуса Христа. Все інше – смерть і тлін. В жаркій пустелі людської історії воскреслий Христос є єдине відкрите і непересихаюче джерело, що напоює, освіжає і животворить. Все інше, що втомленому і спраглому мандрівнику може здатися джерелом, не джерело, але блиск розпеченого піску, подібного до блиску води, або бісівська манна. 

Внутрішній зміст сьогоднішнього Євангельського читання стосується внутрішньої драми душі людської. Хто бажає, щоб воскреслий і живий Господь явився Духом Божим у душі його, повинен зачинити і закрити світлицю душі своєї, щоб зберегти її від нашестя зовнішнього плотського світу. («Наслідуй мудрості бджіл: вони, бачучи поблизу рій ос, залишаються всередині вулика, і так уникають шкоди від нападаючих». Митрополит Феоліпт. Добротолюбіє). Точно так само апостоли закривалися від кровожерливих і матеріалістичних іудеїв. Іудеї, в глибинному сенсі, означають плотськість і матеріалізм. Так ревно обереженій при закритих дверях душі явиться Господь у славі. Явиться красний добротою Наречений мудрій нареченій Своїй. Коли ж Господь явиться, побоювання від зовнішнього світу зчезне, і мир Христів сповнить душу. Але не лише мир. Господь завжди приносить багато дарів одночасно. Даруючи мир, Він в той же час дарує і радість, і силу, і хоробрість; Він стверджує віру; Він зміцнює життя. Але і коли явиться нам Господь і принесе нам всі ці дорогоцінні дари, все-таки в якомусь куточку нашої душі залишається сумнів. Цей куточок являє собою невіруючого Фому. Щоб і цей куточок освітити і зігріти благодаттю Духа Господнього, ми повинні бути постійні в молитві до Господа і терплячими в очікуванні, безперервно закриваючись душею від зовнішнього світу, від плотських похотей і бажань. Тоді чоловіколюбний Господь помилує нас і сотворить нам по молитві нашій. І явиться Він знову, і Своєю благодатною присутністю освітить і останній темний куточок нашої душі. Тоді, і тільки тоді, ми зможемо назватися живими душами і з благодаті синами Божими. І все це – через заслуги Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, Якому подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа