Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Вознесіння Господнє. Євангеліє про Вознесіння Господа

Вознесіння Господнє. Євангеліє про Вознесіння Господа

Проповідь святителя Миколи Сербського

Коли ластівкам починає не вистачати їжі і коли наближаються холоди, тоді вони вирушають в теплі краї, краї, багаті сонячним світлом і їжею. Попереду летить одна з ластівок, розсікаючи повітря і прокладаючи шлях, а за нею уся зграя. 

Коли закінчиться їжа для душі нашої у цьому матеріальному світі і коли наблизиться холод смертельний – о, чи є така ластівка, котра поведе нас у теплі краї, багаті теплом і їжею духовною? Чи є такий край? Чи є така ластівка?

Поза Церквою Христовою ніхто не зможе дати вам достовірної відповіді на це питання. Тільки Церква знає це, і знає достовірно. Вона бачила Райський край цей, за яким душа наша нудьгує у крижаній сутіні цього буття на землі. Вона бачила і Цю благословенну Ластівку, Котра першою піднеслася у цей бажаний край, розсікаючи Своїми сильними крилами темну і важку атмосферу між небом і землею, і прокладаючи за Собою шлях для зграї. Крім цього, Церква на землі може розповідати вам і про незліченну зграю ластівок, які вирушили за Тією, Першою Ластівкою, і відлетіли за Нею у землю благу, щедру на всяке добро, у землю вічної весни.

Ви здогадуєтесь, що під Цією Спасительною Ластівкою ми розуміємо Вознеслого Господа нашого Ісуса Христа. Хіба Він не сказав Сам про Себе, що Він є початок, початок і шлях? І хіба Сам Він не виголосив Своїм апостолам: А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе (від Івана 14:3)? І ще до того чи не говорив Він їм: І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну (від Івана 12:32)? Сказане Ним відразу ж, через кілька тижнів, почало збуватися, продовжує збуватися донині і буде збуватися до кінця віку. Тобто, як початок першого сотворіння світу, Він став початком і другого сотворіння, чи благодатного оновлення старого творіння. Гріх зламав крила Адамові і всьому потомству Адамовому, і всі вони відпали від Бога, віддалились від Нього і прилипли  до пороху, з якого було сотворене їх тіло. Христос є Новий Адам, Перша Людина, Первенець серед людей, Котрий на крилах духовних вознісся на небо до престолу вічної слави і сили, проклавши таким чином шлях на небо і відкривши всі ворота небесні Своїм духовно окриленим послідовникам. Як орел, що прокладає шлях свій орлятам. Як ластівка, що летить попереду, вказуючи шлях зграї і перемагаючи сильний опір повітря. 

Казав я: Коли б я мав крила, немов та голубка, то я полетів би й спочив! – замилувано вигукував пророк до Пришестя Христового (Пс. 54:7) Чому? Він сам пояснює: Тремтить моє серце в мені, і страхи смертельні напали на мене, страх та тремтіння на мене найшли, і тривога мене обгорнула… Подібне страшне почуття, страх смерті і жах існування в межах цього життя, не могли не пригнічувати, наче важкий нічний жах, всіх розумних і чесних людей до пришестя Христового. «Хто дасть мені крила, щоб полетіти з цього життя?» - мабуть, питало багато шляхетних і чутливих душ. Але куди тобі летіти, грішна душе людська? Чи пам’ятаєш ти ще, як крізь сон, той теплий і світлий край, з якого ти вигнана? Ось ворота за тобою закриті і поставлений херувим з полум’яним мечем, щоб перегородити тобі вхід. Ось гріх зламав тобі крила, не пташині, але Божественні, і міцно придавив тебе до землі! Потрібен хтось, хто спочатку звільнить тебе від тягаря гріховного, хто обмиє тебе і підніме. І тоді тобі знадобиться той, хто посадить і виростить у тобі нові крила, щоб ти змогла полетіти. І потрібен тобі той, хто проведе тебе у твою світлу вітчизну, хтось дуже сильний, при вигляді котрого і херувим з полум’яним мечем відступить з дороги. І, нарешті, потрібен хтось, хто вмилостивить ображеного Творця, щоб Він знову прийняв тебе у безсмертну державу Свою. Дохристиянський світ не знав, хто це може бути. Він явився як Господь і Спаситель твій, Ісус Христос, Син Бога живого. З любові до тебе Він прихилив небеса до землі і зійшов на землю, втілившись у плоть, став рабом заради тебе, раба; витерпів спеку і холод, переніс голод і спрагу, віддав лице Своє на обпльовування і дав прикувати Своє тіло гвіздками до хреста; ліг у гріб як мертвий, спустився в пекло, щоб зруйнувати темницю, гіршу, ніж це життя, темницю, що очікувала тебе після виходу з тіла; - і все це, щоб обмити тебе від нечистоти гріховної і відновити тебе. Потім Він воскрес з гробу, щоб тим посадити тобі крила для польоту в небо; і нарешті вознісся на небеса, щоб прокласти тобі шлях і привести тебе в ангельську обитель. Отже, тепер ти можеш не зітхати у страху, трепеті і боязні, як цар Давид, можеш не мріяти про крила голубині, бо явився Орел, що показав і проклав для тебе шлях. Від тебе вимагається лише вирощувати духовні крила, які дані тобі Хрещенням в ім’я Його, і своєю волею бажати піднятися туди, куди піднявся Він. Він зробив для твого спасіння дев’яносто дев’ять відсотків того, що треба було зробити; невже ти не постараєшся зробити цей один відсоток, що залишився, для твого власного спасіння, і це після того, як відкрився тобі вільний вхід у вічне Царство Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа (2Пет.1:11)?

Вознесіння Господа із землі на небеса було для людей настільки  ж великою несподіванкою, наскільки великою несподіванкою для ангелів було Його Зішестя з небес на землю і Різдво у плоті. Втім, яка з подій Його життя не становить єдиної у своєму роді новини і несподіванки для людей? Як, напевно, ангели при першому творінні дивились на те, як Бог відділяє світло від темряви і звірів і як, нарешті, створює людину і вдуває в лице її подих життя; так само кожен з нас змушений мимоволі дивуватися, розглядаючи події життя Спасителя, починаючи з чудесного Благовіщення архангела Гавриїла Пресвятій Діві в Назареті і закінчуючи славним Вознесінням Господнім на Горі Єлеонській. Все це у першу мить вражає, але, коли людина розумна усвідомлює план Домобудівництва нашого спасіння, все змушує її радісними вигуками прославляти силу, премудрість і чоловіколюбство Боже. Не можна згладити з життя Христового жодної великої події, не спотворивши при цьому всього, як не можна відрізати живій людині руку чи ногу, при цьому її не скалічити; чи як не можна прибрати місяць з тверді небесної чи погасити яку-небудь частину рою зірок, не зіпсувавши стрункої краси неба. Тому не посмій сказати: «Вознесіння Господнє не було потрібне!» Якщо навіть деякі іудеї, не зважаючи на всю свою злість, не могли не вигукнути і не визнати, що Господь все добре робить (Мк.7:37);  то ж чи ти, охрещений в ім’я Його, не будеш вірити, що все, Ним зроблене, Він зробив добре, доцільно, струнко, премудро? І Вознесіння Його, таким чином, так само добре, доцільне, струнке і премудре, як і Його Втілення, як і Хрещення, як і Преображення чи Воскресіння. Краще для вас, щоб Я пішов, - сказав Господь Своїм учням (Ін 16:7). Бачиш, як Він усе влаштовує і робить так, щоб було краще для людей? Мета всякого Його слова і всякого Його вчинку – наше благо. Його Вознесіння є безконечним благом для усіх нас. Якщо б це було не так, Він не вознісся б. Але зупинімось насамперед на самій події Вознесіння, як Її описує Євангелист Лука в двох своїх працях, в Євангелії і в Діях святих апостолів. 

Сказав Господь Своїм учням: так написано, і так належало постраждати Христу, і воскреснути з мертвих у третій день. Ким написано? Написано Духом Святим, за Порадою Святої Трійці, через пророків і тайновидців, у законі Мойсеєвому, і в пророках,  і псалмах. Книгам цим Господь надає такого важливого значення, оскільки вони передбачають те, що відбулося з Ним. Там – передбачення, тут – виконання. Там – тінь і образ, тут – життя і дійсність. Тоді відкрив їм розум до розуміння Писань. Відкрити розум є дивом, рівним диву вознесіння з гробу. Бо розум людський знаходиться під важким покривалом гріхів, ніби в могильній темряві: читає і не розуміє, дивиться і не бачить, чує і не осягає. Хто більше дивився на букви Писань і читав їх, ніж єрусалимські книжники, і все-таки – хто бачив в прочитаних буквах менше, ніж вони? Чому і їм Господь не зняв похмуре покривало з розуму, щоб зрозуміли і вони, як і апостоли? Тому що апостоли бажали, щоб Він зробив це, а книжники – ні. Бо в той час як книжники і старійшини говорили про Нього: Чоловік Той грішник, - і шукали нагоди вбити Його, апостоли говорили: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного (від Івана 6:68). Бог відкриває розум лише тим, хто бажає цього; лише спраглим дає Він воду життя; і відкривається лише тим, хто шукає Його з тугою. 

Так написано, і так треба було. Якщо б це писали звичайні люди, керуючись своїм людським розумом, Син Божий не посилався б на їх писання і не поспішав би його виконати. Але пророчі писання є писаннями Духа Божого, і Бог, будучи вірним Собі і своїм обітницям, послав Сина Свого Єдинородного, щоб  виконати ці написані обітниці. Так треба було, - говорить Той, Хто бачить весь сотворений світ від краю до краю, як людина бачить перед собою лист списаного паперу. І якщо Всевидячий говорить, що так належало, чи не є смішними сліпці, які говорять, що так не належало? Належало Господу нашому Ісусу Христу постраждати у часі, щоб ми раділи у вічності. І належало Йому воскреснути, щоб і ми через Нього воскресли у життя вічне. 

І бути проповідуваному в ім’я Його покаянню і прощенню гріхів у всіх народах, починаючи з Єрусалиму. Якби Господь наш Ісус Христос не постраждав і не помер за наші гріхи, хто з нас знав би, що гріх є настільки жахливою отрутою? І якби Він не воскрес, хто з нас, усвідомивши весь жах гріха, мав би надію? Тоді і покаяння було б даремним, і прощення – неможливим. Бо покаяння відповідає стражданню за гріх, а прощення – Воскресінню силою Божою. Через покаяння стара людина, прокажена гріхом, лягає у гріб, а через прощення народжується нова людина в життя нове. Ось предивне благовіщення усім народам на землі, починаючи з Єрусалиму! Те, що служитель Всевишнього архангел Гавриїл прорік Пресвятій Діві словами пророчими: Він спасе людей Своїх від гріхів їх, нині підтверджує Сам Владика, з досвідом страждальця і з правом переможця. Але чому сказано: починаючи з Єрусалиму? Тому, що в Єрусалимі принесена велика жертва за весь рід людський і тут засяяло від гробу світло Воскресіння. В таємничому ж сенсі – якщо під Єрусалимом розуміти розум людини – ясно, що з розуму слід починатися покаянню, смиренню і покірності, а тоді поширюватися звідти на всю внутрішню людину. Гордість розуму скинула сатану в пекло; гордість розуму відлучила Адама і Єву від Бога; гордість розуму підбурила фарисеїв і книжників на вбивство Господа. Гордість розуму і донині є головним хробаком гріха. Якщо розум людини не поклоняється перед Христом, не вклоняться й коліна. Той, хто починає упокорювати свій розум покаянням, почав лікувати свою головну рану. 

Ви ж свідки цьому. Свідки чому? Свідки стражданням Господнім, свідки Його славного Воскресіння, свідки потреби покаяння, свідки істини прощення гріхів. І апостолу Павлові, навернувши його з гонителя в апостола Свого, Господь сказав: бо Я для того і явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і що Я відкрию тобі (Діян.26:16). І апостол Петро у першій своїй проповіді, виголошеній перед народом після Зішестя Духа Святого, говорить: Цього Ісуса Бог воскресив, чому всі ми свідки (Діян.2:32). І апостол Іоан пише:  Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя,  а життя з'явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з'явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом (1 Ін. 1:1-3). Апостоли, таким чином, особисто були свідками життєносної проповіді Христової, Його чудес і всіх подій Його земного життя, на чому і засновується наше спасіння. Вони були слухачами, глядачами і співучасниками Істини. Вони першими сіли в ковчег спасіння, рятуючись від потопу гріховного, щоб продовжити садити в нього і спасати інших. Їх розум був через смирення позбавлений від гордості, їх серце – очищене від пристрастей. Це засвідчив їм і Сам Господь: Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам (Ін.15:3). Отже, вони були не лише свідками всього зовнішнього, що можна було чути, бачити, розглядати і торкати руками у відношенні Слова Божого, але були свідками і внутрішнього переродження і оновлення людини через очищення від гріхів покаянням. Євангеліє сповнилось не просто у них на очах і у вухах, але й у глибинах їх серця і розуму. Ціла революція розуму і серця відбулася в них за три роки їх учнівства у Христа. Революція ця полягала в болісному вмиранні в них старої людини і ще більш болісному народженні нової. Скільки ж мук смертних перенесла душа їх, поки нарешті вони, осяяні світлом і перероджені, не змогли вигукнути: Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів (1 Ін. 3:14)? Скільки часу, скільки праці, сумнівів, страху, агонії, оман, роздумів і питань – поки вони не стали істинними і вірними свідками як тілесних страждань, смерті і Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, так і своїх власних душевних страждань, смерті і воскресіння!

Та все ж у той час Апостоли ще не повністю духовно зміцніли і змужніли. Тому Господь наставляє і керує ними, як дітьми, підбадьорюючи їх під час розлуки: Я не кину вас сиротами (Ін.14:18). Тому Він і перебуває з ними впродовж сорока днів після Свого Воскресіння, являючи Себе живим з багатьма вірними доказами і говорячи про Царство Боже, і тому, нарешті, обіцяє послати їм Духа Святого, силу згори.

І вивів їх з міста до Віфанії, і, піднявши руки Свої, благословив їх. І, коли благословляв їх, став віддалятися від них і возноситися на небо. Яка велична і зворушлива розлука з землею! Там, на схилі гори Єлеон, звідки можна було бачити гріб, з якого чотириденний Лазар знову піднявся у своє тимчасове життя, піднявся Воскреслий Господь в неосяжні висоти життя вічного. Піднявся не до зірок, але вище зірок; піднявся не до ангелів, але вище ангелів, не до найвищих сил небесних, але вище, вище усякого безсмертного воїнства, вище усіх Райських осель ангелів і праведників, далеко, далеко і для очей херувимських, до самого престолу Отця Небесного, до найтаємнішого вівтаря Святої і Животворчої Тройці. Міри для висоти цієї нема у сотвореному світі; можливо, рівна їй, в протилежному напрямку, тільки глибина, у яку гордість скинула боговідступника люцифера; глибина, в котру люцифер хоче скинути і рід людський. Господь наш Ісус Христос врятував нас від цієї безконечної прірви і, замість бездонної глибини, возніс нас у Божественну небесну висоту. Ми говоримо «возніс нас» з двох причин: по-перше, Він вознісся як Людина у плоті, якими і ми є; і по-друге, Він вознісся не Себе ради, але ради нас, щоб відкрити нам шлях примирення з Богом. 

Возносячись Своїм воскреслим тілом, яке люди умертвили і поховали, Він благословляв руками, які люди зранили гвіздками. О, Благословенний Господи, яка безконечно велика милість Твоя! Благословенням почалася історія Твого пришестя у світ, благословенням вона й завершилась. Благозвістуючи про Твоє пришестя у світ, архангел Гавриїл вітав Пресвяту Богородицю словами: радуйся, Благодатная! Господь з Тобою; благословенна Ти між жонами. А тепер, коли Ти прощаєшся з тими, хто прийняв Тебе, Ти піднімаєш пречисті руки Свої і зливаєш на них благословення. О, Найблагословенніший між людьми! О, Благодатне Джерело благословення! Благослови й нас, як благоловив Ти апостолів Твоїх!

І коли вони дивилися на небо під час сходження Його, раптом постали перед ними два мужі в білому одязі і сказали: мужі Галилейські! Чого ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, що вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, що сходить на небо. Два мужі у білому одязі є двома ангелами Божими. Незримі воїнства ангельські супроводжували свого Владику з землі на небо, як колись супроводжували вони Його на землю з небес при Його Зачатті в Назареті і Різдві у Вифлеємі. Двоє з них при Вознесінні Господньому стали видимі очам людським, за Промислом Божим, для повчання апостолам. Повчання це було необхідне для учнів Христових, які могли відчувати себе покинутими і самотніми після відходу Учителя. Цей Ісус, що вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, що восходить на небо. Це передає їм Сам Христос через цих двох ангелів. Чи бачите ви, яке велике чоловіколюбство Господнє? Навіть і під час Свого Вознесіння на небеса, до престолу слави Триєдиного Бога, Він не думає ні про Себе, ні про Свою славу, що прийшла після приниження, ні про Свій відпочинок після многотрудного діла на землі; але думає Він про Своїх, хто залишається після Нього на землі. І хоча Він Сам особисто достатньо наставляв їх і зміцнював, все ж Він посилає до них ангелів Своїх, щоб ще більше зміцнити їх і обрадувати. І хоча Він обіцяв послати їм Духа Утішителя; і хоча Він Сам особисто сказав їм: Не покину вас сиротами; прийду до вас, - все ж Він робить і більше від цього. Він робить те, чого їм  не обіцяв: показує їм ангелів небесних, вісників і служителів Своїх, по-перше, щоб цим зміцнити їх віру у Своїй могутності, а, по-друге, щоб через ангельські вуста повторити їм обіцяне, що Він знову прийде до них. Він все, все робить для того, щоб позбавити їх від страху і печалі, і збагатити їх сміливістю і радістю. 

Вони поклонилися Йому і повернулися в Єрусалим з великою радістю. Поклонились Всесильному Господу і душею, і тілом, на знак пошанування і послуху. Цей поклон їх означає: «Нехай буде воля Твоя, Всесильний Господи!» І повернулися з гори Єлеон в Єрусалим, як Він і звелів їм. Повернулися не зі смутком, але з великою радістю. Вони сумували б, якби Господь розлучився з ними іншим чином. Але Його розлука з ними стала для них новим і величним одкровенням. Він не сховався від них невідомо куди, але у славі і силі зійшов на небо. Таким чином явно збулися Його пророчі слова про цю подію, як раніше збулися і пророцтва про Його страждання і Воскресіння. І так розум учнів відкрився для розуміння сказаного Ним: І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, Людський Син, що на небі (Ін. 3:13); і для розуміння того, що Він виголосив їм у вигляді питання, коли вони спокушалися, почувши слово Його про хліб, що зійшов з небес: А що ж, як побачите Людського Сина, що сходить туди, де перше Він був (Ін. 6:62)? – і до розуміння слів: Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця (Ін. 16:28). Темрява незнання наповнює душу людську страхом і нерозумінням, а світло пізнання істини сповнює її радістю і дарує їй сили і уповання. В страху і нерозумінні були учні, коли Господь говорив їм про Свою смерть і Воскресіння. Але, побачивши Його воскреслого і живого, вони зраділи. Знову у страху і нерозумінні, напевно, були учні, коли Господь говорив їм про Своє Вознесіння і розлуку з ними. Але коли і це пророцтво збулося у них на очах, вони сповнилися великою радістю. Страх знищений, сумніви зникли, нерозуміння відступило, а замість всього цього – знання, прекрасне сонячне знання і від знання – сила і радість. Тепер вони твердо знали, що їх Господь і Вчитель з небес зійшов, бо на небеса й вознісся; і що Він від Отця зійшов, бо до Отця повернувся; і що на небесах Він такий же всемогутній, яким був і на землі, бо ангели супроводжують Його і творять Його волю. З цим міцним знанням пов’язувалась тепер і тверда віра, що Він знову прийде, і прийде не інакше як у силі і славі, як обіцяно, багато разів Ним сказано, і нині повторено ангелами. Отже, тепер їм залишається лише ревно виконати все, Ним заповідане. Він заповідав їм залишатися в місті Єрусалимі і очікувати сили згори. З великою і цілком виправданою радістю і з такою ж великою вірою, що ця сила згори зійде на них, вони вернулись в Єрусалим. І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога. Тобто, безперервно ходили в храм Єрусалимський і там прославляли і благословляли Бога. В іншому ж місці говориться: Всі вони однодушно перебували у молитві і молінні (Діян. 1:14). Після всього, що вони побачили і пізнали, вони не могли більше відлучити розум і серце своє від Господа, Котрий віддалився від їх очей, але ще глибше вселився у їх душі. В силі і славі перебував Він у душах їхніх, і вони, торжествуючи, прославляли і благословляли Бога. І таким чином, Він швидше повернувся до них, ніж вони очікували. Він повернувся, невидимий для очей, вселившись у душі їх. Але не один Він вселився у душі їх, а разом з Отцем. Бо Господь сказав про того, хто любить Його:  і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього (Ін. 14:23). Залишилось тільки, щоб Дух Святий зійшов і вселився в них, щоб були людьми досконалими, в яких оновлений образ і подоба Триєдиного Бога. Цього вони й мали чекати в Єрусалимі. І чекали вони, і дочекались. І через десять днів зійшов Дух Святий, сила згори, на цю першу церкву Христову, щоб взагалі ніколи не відлучатися від Церкви Христової – донині і до кінця віку. 

Прославмо і благословімо й ми Господа, що Вознесінням Своїм відкрив нам розум до розуміння шляху і мети життя нашого. Прославмо і благословімо Отця, що на нашу любов до Сина відповідає Своєю любов’ю і разом з Сином творить обитель у всякого, хто дотримує і сповідує слово Господнє. Будемо безперервно тримати в розумі нашому Отця і Сина, прославляючи Їх і благословляючи, як апостоли у місті Єрусалимі, очікуючи, що й на нас зійде сила згори, Дух Утішитель, Котрий сходить на кожного з нас ще при Хрещенні, але через гріхи наші від нас віддаляється. Нехай обновиться так і в нас уся першостворена небесна людина. Нехай удостоїмося і ми, як апостоли, благословення Господа нашого Ісуса Христа, що Вознісся у славі, Йому ж подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа