І ми здатні на покаяння

В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Ця притча, як ми читаємо сьогодні у Євангельському зачалі, завжди має пряме, символічне, просте трактування. Трактування, яке найчастіше ми знайдемо в літературі, в книгах, якщо ми будемо шукати пояснення цієї притчі. Що виноградник – це є Земля Обітована, або часом це може бути Благословіння Боже, Заповіт між людьми і Богом – залежно від трактування. Що виноградарі – це народ іудейський, слуги – це ті пророки, судді, які були послані Богом, себто власником виноградника, а Син Його – це Ісус Христос, Месія, Спаситель, який прийшов у цей світ, щоб спати нас. І вони, не прийнявши Його, розіп’яли Його. Так само як виноградарі вбили цього Сина. І питається Ісус Христос у Своїх учнів – що ж власник виноградника зробить? І учні відповідають: погубить їх, скарає, скоріш за все, смертю.
Але потім Ісус Христос говорить про наріжний камінь. Що ж це за наріжний камінь? Де ми знаходимо цитату в Старому Заповіті, в Писанні – де говориться про цей камінь? Ми знаходимо в Псалмах згадку про цей наріжний камінь. Камінь, який був відкинутий будівничими. Чому він був відкинутий будівничими? Так часто буває, коли будівля будується не з цегли рівненької і гладенької, а з каменю, коли треба підбирати камінь за формою, щоб він підійшов в те чи інше місце. І цей камінь відкидається, але він стає наріжним каменем. Що таке наріжний камінь? Це камінь, який закладається у фундамент, як правило, це міцний камінь, прямий за формою, який, як правило, ще й закладається в кут будівлі, щоб дати правильний напрямок стінам. Тобто, це те, що буде тримати іншу будівлю – і цей камінь десь згодився. Так само і в псалмі говориться, цей камінь використовується як символ, символ Божої благодаті. Символ спасительної віри. Віра, яка спасає грішника. Грішника, який був відкинутий, який сам себе відкинув від Господа, який був далеко від Господа, але знайшов віру і став наріжним каменем в Його будівлі. Це історія всіх святих. Це історія Самого Ісуса Христа, який був відкинутий людьми, розіп’ятий ними, але Він став тим наріжним каменем нашої церкви. Можливо, це історія когось з нас. Тобто, це історія про милосердя. Це історія про Божу благодать, про можливість Його спасіння за благодаттю.
Як поєднується ця перша частина про злодіїв, злочинців-виноградарів з милосердям? Як ми можемо поєднати це? Як ми можемо собі змалювати цю сцену, де власник виноградника приходить до них і виявляє до них ще більше милосердя? Він прислав Свого Сина, Він прислав Своїх слуг, і вони були вбиті і побиті. Як ще можна виразити милосердя?
І давайте зізнаємося: коли ми читаємо цю притчу, нам подобається кару цих виноградарів, нам подобається уявляти, що прийдуть озброєні люди – чи то виконавці суду царя Ірода, чи то римські легіонери, - залежно від того, в якій частині Іудеї знаходився цей виноградник, і силою витягають цих виноградарів і карають.
Так само, як нам часом подобається дивитися по телебаченню, як народ піднімається і б’є «тітушок», які пробують захопити чийсь урожай або чиїсь володіння. Нам подобається, коли виносять якогось директора з його кабінету, тому що він був корумпований – впійманий на хабарі. Це вселяє в нас якусь надію на правосуддя. Хоча це помста, це самосуд.
Але справа в тім, що один Бог – суддя, і те правосуддя, яке ми вершимо в цьому світі, воно не має відношення до минулого часу, тому що те, що сталося – те сталося. І який би ми вирок не винесли тій чи іншій людині, за її вчинки, того вже не вернеш. Особливо, коли є вбивство, або зґвалтування. Навіть коли є крадіжка і хтось повернув крадене, все одно довіра зґвалтована, довіра до людей, і не тільки до цієї конкретної людини, а до людства загалом. І той, хто був пограбований, якщо навіть його майно повернули йому, все одно вже буде ставити міцні замки.
Так само правосуддя не має відношення до теперішнього часу. Тому що в теперішньому часі скривджені завжди будуть вимагати більшої кари, ніж хтось заслуговує.
Але правосуддя завжди має відношення до майбутнього. Треба запитатися: що буде далі з цією людиною, ким вона стане після цієї кари, і що буде далі з цими скривдженими людьми? Чи стане ця людина наріжним каменем, чи далі буде відкинутим каменем? І не треба запитувати «навіщо це?», не треба казати, що деяких людей не зміниш і це не має сенсу. Тому що ми також виноградарі. Ми не ці слуги, яких посилає Господь, ми не ті, хто прийде карати, а ми ті виноградарі. І ті самі, хто був в натовпі і кричав: «Розпни»! Тому що кожним своїм гріхом ми мовчки кажемо: «Господа розпни!»
Так само, як ті виноградарі, які виганяли пророків, так само і ми не дотримуємо заповідей. Так само, як вони вигнали Сина господаря, так само і ми ідемо всупереч тому вченню, яке приніс Спаситель у цей світ. Тому кожного разу, коли ми пробуємо вигадати вирок цим виноградарям, так само як учні Ісусові пробували відповісти на це питання – що робити цьому власнику виноградника з виноградарями, - завжди треба пам’ятати, що ми вигадуємо вирок собі. Ми в цьому винограднику. Світ – цей виноградник, в якому ми не даємо плоду, а більше того – за останні пару століть загадили цей виноградник, що поряд з нами живі створіння не можуть жити, тільки пацюки і голуби.
І тому постарайтеся подумати – що буде з цими виноградарями? І згадати слова, якими закінчується це зачало: «Від Господа це сталося і дивне воно в очах наших!» І можливо в нашій уяві ми не можемо уявити це безмежне милосердя власника виноградника, безмежне милосердя Господа за наші гріхию
Але в Господа все можливо.
Тому і нам, цим виноградарям, також треба зробити чудо. Тому що і ми не очікуємо, читаючи цю притчу, від виноградарів якогось покаяння.
Але кожна людина здатна на покаяння.
І ми також здатні.      
Слава Ісусу Христу.
 

19.09.2021