Історія церкви Святого Миколая

30 жовтня 2011 року священники і парафіяни церкви Святого Миколая у Запоріжжі запам'ятають на все життя. На запрошення громади з Архіпастирським візитом у місті побував Святійший патріарх Київський і усієї Русі-України Філарет, а також священнослужителі з усіх регіонів України.

Представників духовенства радо зустрічали жителі не лише Запоріжжя, а й районів області. Богослужіння розпочалося чином освячення престолу і храму. Освячення храму стало вінцем багаторічної спільної праці священників, парафіян у будівництві церкви Святого Миколая.

Свій перший візит до Запоріжжя Святійший патріарх Київський і усієї Русі-України Філарет здійснив на початку 90-х років. Саме тоді тут почала формуватися нова церковна громада. Його Святість благословив молодого священника отця Володимира Гошовського, який приїхав з Тернополя, на плідну працю на церковній ниві.

Перші богослужіння відправлялися у фойє кінотеатру «Побєда» (сьогодні палац культури Хортицького району). Однак тривало це не довго, всього три місяці. На загальній раді члени церковної громади дійшли висновку: треба будувати хоч тимчасове, але своє приміщення. Та коштів і на це не було. Після довгих розмірковувань вирішили звести будівлю з легких металевих конструкцій сферичної форми.

Представники місцевої влади поставилися з розумінням. Міська рада надала дозвіл і місце для будівництва тимчасової споруди. Профінансувала проектні роботи керівник приватного підприємства «Берегиня» Валентина Миколаївна Качалай. А Юрій Георгійович Бочкарьов, який очолював тоді обласну владу, посприяв у виділенні коштів на купівлю ангару. Сьогодні його ім'я, а також імена інших ктиторів і жертводавців виголошуються під час кожної літургії і викарбувані на пам'ятній дошці біля головної брами храму.

Перше богослужіння у тимчасовому приміщенні — ангарі — випало на Благовіщення 1994 року. У монтажі споруди і облаштуванні довколишньої території, вирішенні організаційних питань брали участь члени церковної громади, братчики і сестриці. Приходили, пропонуючи свою допомогу, і мешканці довколишніх будинків. Парафіяни приносили вишиті рушники, скатертини, килимки — усе, чим можна було прикрасити нове приміщення церкви.

Згодом з'явилися ікони, авторами яких були місцеві майстри пензля. Тетрапот і Царські Ворота створені талановитим художником, різьбярем і скульптором Феодосієм Дмитровичем Сполітаком. Він і сьогодні продовжує плідно працювати, вражаючи парафіян майстерно виконаними предметами церковної утварі, що прикрашають новозбудовану церкву. Серед них є справжні витвори мистецтва, які могли б стати окрасою виставок чи музейних колекцій. Варто зазначити, що над «Таємною вечерею» Феодосій Дмитрович працював декілька років.

А тим часом робота на території церкви не припинялася. Під керівництвом її настоятеля — отця Володимира, — і за його безпосередньої участі велася підготовка до будівництва нового капітального храму. Зводили господарські і підсобні будівлі, трапезну, кузню, засаджували територію квітами і деревами, мурували огорожу. Наступним кроком до заповітної мрії стало завершення будівництва і освячення 19 серпня 1999 року, якраз на Свято Преображення Господнього, Головної Брами.

Слід зазначити, що члени церковної громади і прихожани не залишаються осторонь суспільного життя обласного центру. При церкві діє недільна школа, де діти вивчають Біблію, основи християнської моралі. Учні і дошкільнята з задоволенням беруть участь у святкуваннях Різдва (ходять з вертепом, колядують, виступають на концертах), Великодня та інших релігійних празників. Особливо чекають храмового свята — Миколая... і подарунків, які священники вручають їм після служби чи привозять до школи. Не забувають і про сиротинці. Впродовж кількох років церковна громада опікується знедоленими, забезпечує харчуванням та одягом безхатьків.

Сьогодні храм Святого Миколая став справжньою окрасою Хортицького району. Милує око гостей міста, радо приймає нових парафіян, яких з кожним роком стає все більше, і зігріває теплом серця священників, членів церковної громади, братчиків і сестриць, без допомоги яких будівництво церкви було б неможливе. Не чекаючи запрошень, вони приходили розвантажувати машини з цеглою, мурувати, заливати бетон, фарбувати, прибирати. Декому так і не судилося переступити поріг нової церкви. Для них усіх храм став пам'ятником, який вони залишили по собі на землі.

Окрім фінансових труднощів парафії довелося пройти й через інші випробування. У тому числі і вогнем. 14 листопада 2002 року, надвечір дві невідомі жінки прокралися до церкви з каністрою бензину, облили стіни, підлогу і підпалили. Поспішно сіли у машину, яка їх чекала, і зникли. До приїзду пожежної команди згоріли вишиті рушники і хоругви, ікони, молитвослови, реєстрові журнали, книги та церковна утвар. Цей акт вандалізму викликав широкий резонанс не лише серед членів церковної громади, парафіян, а й людей далеких від релігії. Проте отець Володимир звернувся до них з проханням не тримати зла на лиходіїв, а згуртуватися і чимшвидше провести відновлювальні роботи.Так і сталося. До 19 грудня, якраз на храмове свято, з Божою поміччю приміщення було повністю відремонтоване і стало ще кращим.

Капітальне будівництво храму розпочалося влітку 2001 року. Парафіянам і священникам довелося вирішувати безліч проблем. Але бажання збудувати церкву у людей було таке велике, що їх не спинили ніякі труднощі. Перше богослужіння у новому храмі відправили на Трійцю у 2005 році.

Освячення престолу і храму розпочало нову сторінку історії церкви Святого Миколая і парафії. Після освячення розпочалася божественна літургія. Його Святості Патріарху Філарету співслужили митрополит Криворізький і Нікопольський Адріан, єпископ Тернопільський і Бучацький Нестор, єпископ Кіровоградський і Голованівський Марк та інші священнослужителі. По завершенні літургії Святійший Патріарх Філарет звернувся до парафіян і гостей з проповіддю. Він поздоровив їх з освяченням храму. Його Святість зазначив, що церква Святого Миколая є окрасою Запоріжжя. Але будували її не для прикраси міста, а для того, щоб храм вів людей до Вічного життя. Щоб він учив, для чого людина живе на землі, яке її призначення, яке її майбутнє.