Ісус перед входом в Єрусалим

Ісус перед входом в Єрусалим

Скажіть доньки Сіонські: іде Спаситель твій.

En. 62, 11

Його слово схвилювало народ, сколихнуло Палестину. Ті, хто бачив Його одного разу, знову і знову відчували потребу бути поруч з Ним, бачити постійно Його, і слова Його, котрі через слух доходили до самої глибини душі, слухати безконечно. 

Палестина бачила зцілення єрихонських сліпих, бачила нагодування п’яти тисяч чоловік п’ятьма хлібами; бачила, як розслаблений, вставши з постелі, дякує Господеві; бачила, як померлий син вдови знову насолоджується життям; бачила, як зцілені прокажені співають і радіють. А Єрусалим лише чув розповіді про це. І ось дитя, Котре у свої дванадцять років перевершило у мудрості наймудріших єрусалимських старців, надходить як увінчаний славою Месія, як Великий Учитель, і Єрусалим зустрічає Його захопленою піснею:

осанна Синові Давидовому [122]!

Більше тридцяти років минуло від тої ночі, коли пастирі співали разом з Ангельським хором, коли Небо стало довірливіше до землі і прошепотіло їй велику вічну тайну, що Діва вже вкладає на соломі Дитя, Своє Чадо, - Плід любові Божої. Світ, на мить застигнувши у здивуванні від розповіді пастирів, давно перестав думати про чудесну подію, давно висохла кров невинних жертв Іродових, її змінила кров інших жертв, які грішники приносять з часів Каїна своїм пристрастям і хтивості. Двері храму Соломонового все більше іржавіли, бо все рідше входили в нього молільники; місто, яким ходили Ісайя і Даниїл, стали улюбленим містом римських вакханалій. Світ переситився життям, бо людина принизила і втратила образ Божий у собі.

І коли з дня на день вибраний народ очікував виконання Божої обітниці, коли минуло тридцять з лишком літ після віфлеємської ночі, на Єлеонській горі, поблизу Сихемського джерела, недалеко від Генісаретського озера, юрмився народ: маси людей прагнули побачити людину, котра явила Себе Спасителем. В Єрусалимі було вже все відомо, Єрусалим більше від інших потребував спасіння, і він жадно очікував такого рідкісного гостя: ось чому тремтіла Сіонська гора і осідав храм Соломона від гучних вигуків: 

осанна Сину Давидовому!

Як тільки Він з’явився на світ, стали Його супроводжувати любов і ненависть: халупи пастушків переповнювалися любов’ю до Нього, а палаци сильних світу – ненавистю. Ірод в перший же день оголосив Йому війну, ще не учувши Його слів і не знаючи Його прагнень. Любов і ненависть рука в руку супроводжували Його від Назарету до Єрусалима; вони будуть з Ним і в Єрусалимі, будуть дивитися на Нього на Голгофі. 

Його Божественний розум знає про це. Але це знання не бентежить Його духу, не стирає Його небесної посмішки, викликаної простодушністю тих, хто встеляв шлях Його квітами і гілками, не затьмарює радості Його від вигляду дітей, не похитне впевненості у тому, що  злісний скрегіт зубів і віроломство по відношенню до Нього замруть перед щирим і величним акордом:

осанна Сину Давидовому!

Його повчальна місія у землі вибраного народу наближалася до кінця; у Єрусалимі вона завершиться. Столиця Давида почує Його вчення останньою. Місто дикого розгулу і пороку широко розчиняє свої ворота, щоб через них увійшов славний Назарянин, Котрий Своєю присутністю знищить тлінність серця людського, ступнями Своїми освятить осквернені вулиці, Своїм вченням, ніби ліванською смирною, задухмянить і освіжить затхле повітря міста, готового повторити долю Содому і Гомори. І, як блудна наречена, котра шлюбним одягом і прикрасами сподівається прикрити ганебні пороки, Єрусалим поспішає назустріч Спасителеві, одягнений і прикрашений, прекрасний і блискучий, щоб збентежити Його своїм зовнішнім блиском і хизуванням. Але, опинившись лице до лиця з Христом, ця розпутна донька Палестини прочитала на сяючому лику Його притчу про брехливих рабів і забуялась погляду Сину Божого, Котрий відважно зриває зовнішні покрови, зриває прикраси і, не соромлячись, дивиться у саму глибину серця. У страху примхлива царська улюблениця падає на коліна, у відчаї від своїх гріхів заламує руки і, роздираючи криком повітря, покаянно голосить:

осанна Сину Давидовому!

У місті, де правили Соломон і Давид, зацарювала темрява. Темрява в Єрусалимі, темрява у серцях синів його. Темрява – хранителька і покровителька зла. В темних підвалах ізраїльської столиці куються кайдани для правди і істини. Безжальні ковалі цих ланцюгів і кайданів – фарисеї, ті, хто 

 в'яжуть тяжкі тягарі, і кладуть їх на людські рамена, самі ж навіть пальцем своїм не хотять їх порушити…(Мт 23:4). Вони образили ім’я Єгови, вони, вожді Ізраїлеві! Вони затьмарили душу народу брехливим повчанням, перекрутили його надії, вихолостили його святині. Вони зрадники вітчизни, підлі і облесливі прислужники язичницьких загарбників, помічники тирана свого рідного народу, лукаві «благодійники народу».

Їх дволикість лишалась невикритою. Але соь зараз проміння Божественного світла все яскравіше освітлювали всі провулки величезного міста, проникаючи крізь глухе таємниче і похмуре покривало, за яким приховувався справжній образ безбожних вчителів і вождів народу. Наче отруйні міазми, котрі зникають від дотику до чистоти, вони, перелякані, тікають від несподіваного світла, прикриваючи очі і відвертаючись в сторону, тільки б не бачити своєї потворної наготи, що відкрилася в цьому сяйві. 

Народ, який раніше шанобливо і благоговійно поступався їм дорогою, тепер так поспішає побачити Спасителя, що не помічає їх, розштовхує, йде напролом,  а своїми захопленими вигуками ріже не лише їх слух, але й серце.

В нестямі ці сини темряви, скуті страхом і безсиллям, заціпеніло завмерли, а зневага до них викликала в їх душах оскаженіння і ненависть до всього світу. Вони хотіли б затримати радісні хвилі людей, зупинити цей тріумфуючий натовп, але стоять нерухомо. Хотіли б заткнути рота народу, щоб припинити гучні вітання, але сили покинули їх. В безсиллі і відчає, налякані, втративши віру у себе, вони самі нечистими вустами своїми мимоволі стали вимовляти слова, які тонули в єдиному, безперервному і потужному: 

осанна Сину Давидовому!

Долю Єрусалиму передбачили пророки. Але їм не повірили і побили їх камінням. Скажіть доньки Сіонські: іде Спаситель твій. Щоб почули хоча б Його слово! Щоб повірили хоча б Йому! Та марне. Діти Ізраїльські ситі гіркими пророцтвами, вони розуміють їх справедливість, але не люблять їх слухати. Світ очікує Месію, Котрий замість похмурих передбачень принесе їм щось краще.

Простий народ чекає Месію, Котрий воцариться в Єрусалимі і звільнить його від усіх житейських тягарів, Котрий дасть йому відпочинок і радість у земному житті. Вожді народу очікують, що обіцяний їм Месія зміцнить їх у славі і честі, якими вони володіли, підвищить їх у званнях і розділить з ними владу.

Але ось іде Цар без блиску і багатства, в супроводі простих рибалок, верхом на ослі. Вся Його сила, всі багатства все воїнство і охорона, весь блиск і велич у силі Його слова, що має Божественну дію, в ангельськи ласкавому лику, у відкритому погляді.

Всупереч усім очікуванням, Він прийшов, щоб вигнати фарисеїв з храму і повернути йому втрачене світло, подякувати вдові за її дві лепти, і, замість того, щоб встановити в Єрусалимі свій царський престол, пророкувати про те, що 

Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується! (Мк. 13, 2).

Весь Єрусалим чув про учення і діла Ісуса, Єрусалим розумів, що Він не здійснить його надії, але, як зачарований, поспішав під міські стіни, преображаючись від одного погляду на Спасителя. Всі думки і почуття були забуті, всі душі сповнювала одна думка: Ісус – Спаситель! А на язику у всіх був один вигук: 

осанна Сину Давидовому!

В той день Єрусалим став відображенням світу – світу, котрий залишається незмінним за будь-яких обставин. Розділення було очевидним. Одні, чиї душі не були до кінця отруєні пороком, хто не забув ще своєї людської гідності, відчували велич моменту, коли Син Божий явився серед них, і сповнилися великої радості, що саме вони удостоїлися бачити обітованого і стількома поколіннями очікуваного Спасителя. 

Інші, звичайні плотські люди, котрі обтяжили дух свій суєтними і славолюбними планами настільки, що у них не залишилось місця нічому доброму, благородному і святому, для котрих не існує історії і епохальних подій, чиє життя від колиски до могили сповнюють дріб’язкові турботи і тлінні земні справи, залишились у місті, в той час, як весь народ вийшов назустріч Ісусові. Вони гарячково домагалися неправдивих доносів на Ісуса, підмовляли лжесвідків, як одержимі, затримували людей, які поспішали назустріч Спасителеві. Вони шукали зрадника. А Іуда, зляканий і вражений, крався провулками, щоб запропонувати свої послуги цим ковалям пекельних планів. Для нього тридцять срібляків мали більшу цінність, ніж Учитель, Котрий у його присутності дарував глухим слух і сліпим зір. 

Чорна зграя грішників злетілась, вони змовились і відразу приступили до справи, почавши поспішно готувати хресний шлях на Голгофу Тому, Хто поки ще ступав по пелюстках троянд, і вже тоді бурмотіли собі під ніс: 

розпни Його, розпни! [123].

Але Єрусалим, народ і весь світ вірять, що зі Спасителем прийшло воскресіння, і тому не стихають вигуки: 

осанна Сину Давидовому!

Сліпуче світло відкрилося Єрусалимові, але у цьому світлі вже зводився престол для царювання темряви. Один тільки Ісус бачив, як сили пекла в поті і муках споруджують його. І скорботне зітхання вирвалося з Його грудей: не про Себе Він тужив, бо знав, що престол цей з пороху і що Він Своїм Воскресінням зруйнує його і за три дні знищить царство темряви. Він тужив, бачачи дітей світла, що заблудились на дорогах темряви і не бажали вернутися. І знову застеріг їх:

ходіть, доки є світло з вами! Тікайте від темряви, щоб не обійняла вас темрява, ще недовго бути світлові з вами (пор.: Ei. 12, 35; 7, 33).

Марно. Вони чули слова Христа, але навіть мала іскра небесного почуття погасла в них, остання крапля крові втратила людяність. Вони стали запопадливими робітниками сатани. Хоч сила і благодать слів Ісусових вражала їх, відвертість і твердість лякала. Вони були тверді і хоробрі, доки Він проповідував у Палестині, поки було далеко до Єрусалима. Але тепер, коли Він уже при вході в Єрусалим, коли залишалось кілька кроків до храму, коли Він звертався безпосередньо до них, вони втратили голову, не знаючи, що їм робити, куди тікати. Гарячкова лихоманка і тремтіння охопили їх; хворі душевно, вони стали хворими і тілесно. 

Іуда серед них. І він збентежений і наляканий. Вони його просять, питають, тягнуть за собою. Але ніхто нікого не розуміє і не чує. Вони на межі зриву, вони в агонії, вони в холодному поту. В голові кипить, нема жодної ясної думки, жодного свідомого почуття, в очах темрява, котру розсікають потоки світла, що ллються від Того, Хто Входить в Єрусалим, в вухах гримить оглушливе відлуння:

осанна Сину Давидовому!

Своїх царів у всій їх славі і силі ніколи не зустрічав Єрусалим так щиро і захоплено, як цього Чоловіка, Котрий в’їжджав у нього на простому ослі. Всі, кого любив Ісус, вийшли до Нього. Діти, котрих Він у Своєму вченні ставив світові за приклад як втілення морального ідеалу, своїми чистими, безгрішними руками встилають Його шлях зеленими гілками. Доньки єрусалимські, які будуть оплакувати Його на шляху до Голгофи, сиплють під ноги Його квіти і встилають шлях килимами. Люди, котрі зовсім скоро будуть співчувати Йому у Його тяжкій, гіркій долі, котрі будуть намагатися полегшити тягар Його Хреста, з замилуванням і любов’ю стоять поруч Спасителя і не відводять очей з Його святого лику. Народ, котрий у страху і відчаї замре біля Голгофського Хреста, дивлячись на розіп’ятого серед розбійників Сина Божого; народ, котрий буде свідком найстрашнішої події в історії людства – страті Безвинного, котрий побачить затемнення сонця, землетрус та інші дивовижні прояви гніву Божого, що вилились на грішну землю, - ось він стоїть в однодушному союзі і пориві перед прославленим і єдино щирим своїм Другом. А з серця цього народу через віки і до наших днів доноситься струнке і гучне вітання Спасителеві:

осанна Сину Давидовому!

Ці вигуки, відлуння яких проривалось крізь хмари і зливалось з ангельськими гімнами на Небесах, все більше збільшували радість народу і страх фарисеїв і народних вождів. Велика була сила їх, хоча самі по собі вони були лише легким передвісником сили того слова, від міці котрого будуть руйнуватися склепіння язичницьких капищ, розсипатися на порох ідоли, перетворюватися на купи попелу будинки розпусти, а ті, хто перебуває у них – каятися у цьому пороху і попелі. 

Марна Іудина зрада, марні всі зусилля людські, марні всі наговори ворогів Христа. Все, що вони здатні сотворити, - це Голгофа, але й вона за три дні освятиться. Їм би хотілося, щоб радісні вигуки народ замінив іншими, які б їм сподобалися. Тоді б вони посміялися над Ісусом. Тому вони й хотіли, щоб Христос зупинив цю бурю радості і захоплення. Тому вони і змушували народ мовчати. 

Господи Ісусе Христе, всі Твої з Тобою. Вороти єрусалимські розкриті перед Тобою. Народ на руках внесе Тебе через них, він любить Тебе. Ти спокійний перед усіма погрозами фарисеїв, бо знаєш, що, якби замовк народ, каміння заволало б:

осанна Сину Давидовому!