Живімо з думкою про єдність

Cьогодні та неділя, коли ми вшановуємо святих отців Вселенських соборів.

Як ми всі знаємо, Вселенські собори - це були такі події в житті Церкви, коли більшість архієреїв Церкви, найсвітліші голови, найсильніші богослови збиралися для того, щоб вирішити певні непорозуміння, подолати єресі, прийняти ті рішення, які кожен з них окремо не міг прийняти. Тому що історія Церкви була не проста, часто виникали непорозуміння між різними мислителями християнськими, різними архієреями, інколи навіть групами всередині Церкви. Для того, щоб подолати ці непорозуміння і дійти до одного рішення і скликалися Вселенські собори.

Всього скликалося сім Вселенських соборів. Зараз також скликаються собори – помісні. В кожній церкві є Священний Синод, який збирається декілька разів на рік для вирішення нагальних питань. Декілька років назад збирався Всеправославний Синод, для вирішення тих питань, які є вже на порядку денному і вимагають негайного вирішення.

Що це означає – Синод, соборність нашої Церкви? Це те, що в нашій церкві ті питання, ті проблеми, які перед нами стоять, вирішуються соборною більшістю. Тобто, через обговорення. Через єдність думок. Через переконання.

І часто, коли ми думаємо про єдність, в нашій голові, в нашому розумінні виникає думка, що єдність – це схожість думок. Це коли люди стоять на майдані чи на площі, чи в якомусь іншому місці з тими самими лозунгами, з тими самими думками, з тими самими цілями.

Часто буває, що ми думаємо, що єдність – це те, що об’єднує людей, так само, як злочин, тобто, це відповідальність за вчинки. І так як ми несемо відповідальність – це нас і об’єднує.

Але та єдність, яка є у церкві,  це не просто розділяти один одного думки, але це ще й вислухати один одного. Якби цього не було, то не були б можливі собори – ні Вселенські, ні помісні собори, які відбуваються в церквах. Саме ця можливість вислухати, можливість висловити свою думку і бути почутим, навіть коли ця думка в меншості, - це і є основа єдності. Але крім того, що має існувати можливість висловитися і можливість бути почутим, має ще бути сила волі прийняти рішення соборної більшості, хоч воно, можливо, може бути нам і незрозумілим до кінця поки що, або ми були іншої думки.

Але у нашій церкві є та єдність, яка відрізняє нас від інших конфесій, наприклад, протестантських. Це єдність в часі. Християнин має жити з думкою про те, що ті рішення, які він приймає, ті дії, які він робить, будуть мати відбиток у наступних поколіннях християн. Так само, як і рішення отців Вселенських соборів, великих богословів минулого нам і зараз освітлюють шлях, так само і рішення, які, можливо, вже наше покоління прийме, будуть освітлювати шлях майбутнім поколінням. І відчуттям цієї єдності, єдності не тільки у просторі, не в одному місці, не в єдності одного покоління, а єдності в часі, єдності з іншими поколіннями існує Церква.

І це важливо нам відчувати. Тоді у нас зникне це питання – чому ми і далі служимо ту саму Літургію, яку служили покоління перед нами вже тисячі років. Чому наші священники під час Літургії одягнуті в середньовічні ризи. І ми зможемо відповісти тим, хто звертається до нас із закликами: «Чому ви все це не поміняєте? Чому не зробите це сучаснішим? Чому не перевернете з ніг на голову?» Саме ця єдність в часі, відчуття, які слідують вже після нас. Тому що Церква Христова – це є Тіло Христове. Як у сьогоднішньому Євангелії говорилося, що вони стали одно, так само і ми маємо стати – одне. Одне тіло. Одне тіло Христове.

А для цього нам треба жити з думкою про наслідки тих дій, які ми маємо.  І ця думка нам допоможе не тільки бути в Церкві, не тільки знайти своє місце в Церкві, але і в нашому суспільстві. Тому що, коли ми будемо жити з думкою про те, що ми залишимо своїм дітям і внукам, можливо, і наше життя трішки набуде сенсу. І можливо ще за нашого життя буде ще якесь просвітлення і почитання.

Коли ми задумаємося про те, що ми творимо не тільки свій світ, а ми ще творимо і спадок. Спадок, який лишиться майбутнім поколінням. І від нас залежить, яка пам’ять за нами лишиться – світла пам’ять в наступних поколіннях і вони будуть надихатися від наших вчинків, будуть з нас брати приклад, або – це буде прокляття і нарікання.

Тому завжди слід жити з думкою про єдність у цьому просторі, з людьми нашого покоління, але й завжди мати на увазі цю єдність у часі.

Слава Ісусу Христу!

31.05.2020