Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Хто пізнає сьогоднішню Євангелію, той збагатиться 

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Слава Ісусу Христу.

Чи чули ми ще десь, щоб Господь називав людей нерозумними? А у сьогоднішній притчі ми чуємо, що Господь людину називає нерозумною. І яку людину? Ту, яка багато працювала, працювала на своїй ниві, і їй вродив дуже великий врожай. А хіба може бути великим врожай на ниві, яку обробляє якийсь ледар? Людина зібрала врожай, такий великий, що не має куди його вмістити. І вона, як їй здається, правильно думає: «Оці старі склади розвалю і побудую такі великі, щоб усе зерно, і всі плоди вмістилися. І потім скажу – їж, душе, веселися, бенкетуй, радій, бо маєш цього добра вдосталь». А Господь називає його нерозумним: «Бо сьогодні в тебе душу твою заберуть і кому це все залишиш?»

Молитва «Отче наш». Знаєте її. Як ви думаєте, Господь дав нам цю молитву і, напевне, коли ми молимось, Він нас вислуховує, правда? Але якщо ми будемо молитися так: «Отче мій!», або «Хліб мій насущний дай» - чомусь Господь не дає так, щоб цю молитву ми говорили для себе. Господь вчить, щоб ми молилися за всіх. Щоб у нас не було такого – «я і моє», а було «ми і наше». Тепер ви, напевне, вже з самої молитви розумієте помилку цього чоловіка. Нам здається, що хороший урожай – це сугубо наша заслуга. Які б міндобрива не були, які б технології не були, яким буде цей урожай, якщо не буде сонця, не буде вітру, не буде дощу, не буде тепла? І урожаю не буде. Але цей чоловік бачить тільки свої заслуги.

Так само і ми деколи, коли ідемо на роботу, бачимо там тільки свої заслуги. Або щось ми зробили, якусь працю, і бачимо у ній тільки свої заслуги. Але ми встаємо вранці, піднімаємось з ліжка і не задумуємось, скільки людей задіяно, щоб це ліжко виготовити, і скільки людей задіяно, щоб виткати тканину на нашу білизну і наш одяг, і коли ми вранці п’ємо чай чи каву, ми не задумуємося, скільки людей задіяні для того, щоб ця кава, інші продукти потрапили на наш стіл. Нам здається, що ми самі побудували будинок, але ми не задумуємося над тим, скільки людей задіяно, щоб навіть одну цеглину виготовити. І для того, щоб цей будинок збудувати, - ми його не придумали, ми користуємося усякими розрахунками, всякими технологіями. І тому людина повинна підходити до усього з думкою «не я, а ми, не моє, а наше».

Але життя показує, що людина все одно тримає свою лінію. Ви знаєте, у світі вітають тих людей, які мають багато грошей. Це у нас таких людей не люблять. Розкажу вам про одну таку людину. У 17 років батьки відправили свого сина в Аргентину, тому що після Світової війни вони втратили все. і він мав в кишені усього 63 долари. На той час він міг місяць-два прожити. Але через два роки у нього вже було пару сотень тисяч доларів. Чи чесно він заробив ці гроші? Чесно. А потім він почав ще свій бізнес розвивати, почав будувати кораблі і його флот танкерів і контейнеровозів був більший, ніж у деяких морських країнах. І уже в 1975 році у нього було до десятка мільярдів грошей. Але дочка померла, лишилася внучка і все багатство від дідуся прийшло до неї. І коли дістався їй годинник «Ролекс» за кілька тисяч доларів, вона віддала: «Навіщо мені такий дорогий, якщо я можу за 10 доларів купити годинник? І навіщо мені вища освіта, коли я живу зараз в Бельгії і займаюся конями, бо я люблю коней, і нічого мені не треба – я щаслива. Я їжджу по змаганнях і мені більше нічого не потрібно». А її дідусь, що був одним з найбагатших людей у світі, помер і на похорон дуже багато людей прийшло. І дві жінки, з наближених, між собою розмовляють: «Яке він багатство залишив! Все залишив. Але знаєте, він так залишив, що внучка вже не користується, а правнучка не скористається, тому що внучка не може народити дитину». Отже, навіть при живих можна говорити: кому це все дістанеться? Тому Господь і говорить, щоб ми багатіли в Нього, багатіли в Бога. Це справді найрозумніше – багатіти в Бога.

На кожних похоронах ми чуємо наспів «Вічная пам’ять». Для того, щоб заробити вічную пам’ять, треба жити не для себе, а жити для когось. Якщо ми будемо жити для когось, тоді ця пам’ять буде, і це буде не тільки заслуга перед суспільством, але це буде заслуга і перед Богом.

Ви знаєте, що сьогодні дуже важко змінити цей світ. Років 9-10 тому були дані ООН про те, що у світі приблизно півтора мільярдів тон продуктів – це ті продукти, які люди не використали, а на всю Африку, від Сахари і вниз, в середньому витрачається 200 мільйонів тон і цього не вистачає, люди гинуть від голоду. Там півтора мільярди викидають, а тут немає. А знаєте чому? Тому що немає свідомості. «Маю панчоху з грошима і до смерті мені вистачить!».

Навіть в Україні проблема, що багато людей заморожують свої кошти, не дають, щоб вони працювали. Не вірять нікому, тому що вкрадуть, або банк лопне, і нічого неможливо змінити, тому що ми живемо в такому грішному пострадянському суспільстві.

Коли в колгоспах збирали 15 центнерів пшениці з гектара, а картоплі – 80 центнерів, то у нас будували великі овочебази. Тут за пивзаводом є, на Кічкасі, дуже багато їх є довкола міста. Вагонами привозили картоплю в Запоріжжя. А весною не знали, куди цей гній викинути, бо все псувалося. І так само будували в колгоспах клуні, у яких зерно пропадало. А зараз ми не бачимо їх. Та коли ми заходимо в будь-який магазин, то яку хочемо крупу - беремо, і яке борошно хочете - берете, і який хліб хочете – берете, і що потрібно берете. І у цих магазинах відходів практично дуже мало. Певно, ви здогадуєтеся, у чому помилка була багатія? Він не знав, що найкраще сховище – це вкласти в людей. Просто віддати людям. Те, що найбільше зберігають, і те, що ніхто не вкраде, це те, що кожен повинен розуміти і залишити своїм дітям - в освіті, в культурі, в знаннях. Оце теж головне. А це просто. Треба вкладати. І ми бачимо, що ці склади не потрібні, тому що стало багато підприємців, і ті підприємці усе постачають, і той, хто постачає все більше і більше, той і багатший, а не той, який, як плюшкін, все більше і більше тримає. Ось ця Євангелія. Цю Євангелію Радянський Союз не сприймав, і тому він розвалився.

Але Господь нас вчить на тих талантах, пам’ятаєте? Так само, як зерно ми кидаємо в землю, так само кидаємо і в людину, людина бере якусь позику, щось робить – людина не повинна сидіти. Вона повинна працювати. Повинна працювати багато.

Ви тепер розумієте? Бо, переважно, люди, які слухають цю Євангелію, їм здається все просто: от ті, хто мають багато майна – все, до них повинна прийти смерть. Все! Господь хоче щоб ви всі багаті. Але ви будете багаті тільки тоді, коли ви всі разом будете дбати один про одного і допомагати один одному.

Навіть у бізнесі – коли ви прийшли в храм і порозмовляли, хто чим займається, хто у кого щось може взяти і чим може допомогти. Для того навіть і Церква, щоб ми чимось обмінювалися і думали про тих, хто не має такої можливості. Хто голодує, хто не може нічого взяти із цього життя. Бо не всі мають той талант. Одні не можуть в полі працювати, а другі не можуть в банку працювати. Одні можуть прибирати, але не можуть керувати. А ті можуть керувати, і можуть всім робити, але якщо вони будуть всім займатися, то тоді з тої роботи нічого не вийде. Кожному своє. І людина повинна розуміти.

Але якщо вона хоче, щоб її діти, її внуки-правнуки, її рідні чогось досягли, то вона повинна працювати. І вкладати в своїх дітей. Для того, щоб вони пізнали сьогоднішню Євангелію.

Хто пізнає сьогоднішню Євангелію, той відразу і збагатиться.

Слава Ісусу Христу!

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа