Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Кожен день життя християнина має бути кроком до Господа

В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Амінь.

Вже минуло Різдво, відсвяткували ми, певно, одне із найтепліших свят у році, хоч і святкується воно взимку. І для нас, християн, це, перш за все, свято надії. Свято народження надії. Свято народження нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа.

Звичайно, в наш час це свято набуло іншої естетики, інших атрибутів, стало більш людським. Для декого Різдво все більше асоціюється з Санта Клаусом, ялиночкою, приємними піснями, часом ще колядками, але все більше з піснями, присвяченими Різдву. Але для нас, християн, це, перш за все, свято народження надії.

Минули святкові Літургії, на які ми збиралися для відзначення Різдва. Ми читали Євангелію від Матвія, історію народження Ісуса Христа. Сьогодні ми продовжуємо читати історію Рождества Христового, але це продовження вже є трішки сумним. Трішки трагічним. І викликає у нас багато запитань.

Хочу зазначити, що у євангелиста Матвія образ Ісуса Христа, Його значення для єврейського народу і всього людства завжди є паралельний і завжди співзвучний до образу пророка Мойсея. І історія Рождества Христового у нього також перегукується з історією пророка Мойсея. Так само, як  пророк, був спасенний матір’ю, коли переслідували євреїв в Єгипті, так само Ісус Христос, відбувши в Єгипет, спасається від вбивства у Вифлеємі. Так само, як пророк Мойсей на якийсь час покидає свій народ і йде в пустелю, перебуває там і повертається, щоб виконати свою місію, так само і Ісус Христос перебуває в Єгипті і повертається вже після смерті Іродової.

Для декого з дослідників Нового Заповіту, світських дослідників, академіків, це є аргументом того, що ця історія вигадана. Що євангелист спеціально виписав цю історію таким чином, щоб вона нагадувала історію пророка Мойсея. Але, як ми знаємо з свого власного життя, і той, хто трохи цікавився історією, заглиблювався в історію людства, бачив, що дуже часто історія повторюється. Навіть історія нашого власного життя, історія народу, людства, має події, які дуже нагадують одна одну.

Що казати, є цілі народи, які протягом своєї історії наступають на одні і ті самі граблі, повторюють ті самі помилки, мають ті самі виклики і відповідають на ті виклики тим самим способом, повторюючи ті помилки, і отримуючи ті самі проблеми, які мали в минулому. Історія є певною мірою циклічна.

І нам не слід бачити в подібності цих історій ознаку того, що ця історія є вигадана. Але повернімося до тих запитань, які в нас викликає ця історія – історія побиття немовлят у Вифлеємі. Жахлива річ, трагічна річ – смерть немовляти, смерть дитини за будь-яких обставин, це завжди трагедія. Уявіть собі трагедію, коли помирають тисячі. Звичайно, виникає запитання: для чого це все, навіщо це все? Чи можна було цього уникнути? Хіба не могли волхви промовчати про цю подію? Хіба Месія не міг прийти в якийсь інший час, в якесь інше місце, за якихось інших обставин, щоб цього не сталося? Хіба не ясно було, що Ірод, як кровожерливий правитель, хоч і діяльний, який багато чого зробив, але все ж був тиран, буде переслідувати будь-кого, хто становитиме загрозу для його влади?

 І думаючи так, ми певною мірою розділяємо цю правду, правду Ірода. Погляд на світ, на життя, який виправдовує силу. Погляд, за яким ми маємо коритися силі, навіть якщо вона несправедлива, або, якщо ми маємо силу, то ми маємо і виправдання використати цю силу у будь-якому контексті. І в нас немає вибору. Так само, як хтось сказав би: «Ну, а що Іроду було робити? Була загроза його правлінню, і він вирішив діяти». І доля цих немовлят була такою самою, як би кинули тих немовлят у пащу левові.

Але смерть цих немовлят сталася не через Христа. Не Христос був причиною їх смерті. А ця злість у серці Ірода. І те, що Месія прийшов, те, що Месія народився у Вифлеємі, лише стимулювало ту злість. Так само, як пізніше вже натовп буде кричати: «Розпни! Розпни!», без якоїсь іншої причини, не через Ісуса Христа, а тільки по своїй сердечній злості. І, звичайно, хтось скаже: «Невже не можна було змусити Ірода вчинити інакше?» Але не забуваймо ніколи про те, що людина має свободу волі. Якби можна було змусити когось, якби у цьому полягала суть Євангельської проповіді – змусити людей чинити так чи інакше,  якби Він почав робити це відразу після Свого втілення, після Свого народження, - який би був сенс в Церкві? Який би був сенс у покаянні? Який би був сенс в любові? Яка б була надія змушена?

Ісус Христос прийшов у цей світ дати надію. І Він став надією і для тих немовлят, які були вбиті. І для багатьох інших людей, які так само були вбиті жорстокою смертю, несправедливою смертю. І до того, і після того. Ці немовлятка вшановуються у нашій Церкві як мученики. І вони отримали надію на Воскресіння. Вони стали першими мучениками за Христа. Для цього прийшов у цей світ Син Божий – для того, щоб дати нам надію на Воскресіння.

І ця Євангельська історія Рождества Господа нашого Ісуса Христа – це не просто розповідь тих подій, це не просто історія, повна символізму і алегорії, але це також, певною мірою, є і пророцтво. Тому що це місце, куди тікає Святе Сімейство – Діва Марія, Йосип, малий Ісусик, - колись також було ворожим місцемм, колись також було в’язницею для народу, народу єврейського. І ті волхви також насміхалися з пророка Мойсея перед фараоном, над тими чудесами, які він творив, щоб переконати фараона. Але тепер це місце стало прихистком. І ті волхви прийшли, щоб вклонитися Дитятку. Так само з усім світом, в який іде Ісус Христос  з проповіддю, станеться.

І ми є частиною цього пророцтва: ми йдемо за нашим Спасителем так само, як йшов народ пустелею за Мойсеєм. Ми йдемо в Землю Обітовану, але в місце, яке не є на мапі нашої планети чи галактики. Це місце є Царство Небесне. І ми, слідуючи за нашим Поводирем, за нашим Спасителем, Господом нашим Ісусом Христом, маємо пам'ятати, що і в цій подорожі ми так само можемо заблукати. Не фізично, але заблукати своєю свідомістю. Так само можемо створити собі золотого тільця. Так само можемо мати Боже благословіння – манну небесну.

Але ми маємо триматися разом. Ми маємо пильнувати святе. Ми маємо йти, кожен день йти, робити цей крок до Господа. Цей крок, який звершується через покаяння, через молитву, через преображення власного життя перед Господом. Тому завжди слід пам’ятати, що кожен день життя християнина має бути кроком до Господа.

Слава Ісусу Христу!

12.01.2020

Кожен день життя християнина має бути кроком до Господа

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа