Корисно ставити собі питання і шукати відповіді
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогоднішня неділя називається неділею торжества Православ’я. Торжества правильного віросповідання. Правильного славлення.
Був такий період в історії нашої Церкви, коли в VI – VIII століттях поступово розвивалася, набирала обертів єресь іконоборства. Можливо, хтось чув, читав книги з історії Церкви, праці отців Церкви. В чому ж полягала ця єресь? Полягала в тому, щоб заборонити вшанування ікон, зображення нашого Спасителя Ісуса Христа, зображення Богородиці, святих. І в якийсь момент історії ця єресь взяла гору, і багато ікон було знищено, спалено. Багато церков, які будувалися в цей час, будувалися вже без фресок, без зображень святих, зображень сцен Святого Писання. Зображалися хрести, зображалися різні орнаменти, але ікони були відсутні.
Як же так сталося, що ця єресь взяла гору? У якийсь період історії з ініціативи саме світської влади було спричинено тиск на церкву для того, щоб просунути цю ідею. Тому що Візантійська імперія, світська влада на той час мала війну з ісламським світом, у якому було заборонено зображення Бога, зображення пророків, і щоб якось наблизитися до того світу, знайти примирення, ідеєю світської влади було зробити цей крок і наблизити свою релігію – християнство, - до цієї ідеї. Тим більше, що в іудаїзмі також є заборона зображення Яхве. І такий був аргумент тих, хто підтримував цю єресь у Церкві – тому що не можна зображувати Господа, так говориться в Святому Писанні.
Але ми не зображуємо Господа безтілесного. Ми зображуємо нашого Спасителя в тій подобі, в якій Він явився нам, в тій подобі, в якій бачили Його учні, в тій подобі, в якій Його бачили апостоли, ті люди, які слухали Його проповідь. І ця ікона, яку ми вшановуємо, до якої ми звертаємо молитви, вона не є ідолом – ми не молимося самій іконі, ми молимося Спасителю, чи Богородиці, чи святому, і просимо їх заступництва. Ми не вважаємо, що сама ікона чує наші молитви. Це є зображення святого. Потім, коли ця ікона руйнується, ми її спалюємо, що є немислимим для ідола. Тому ікона не є ідолом у нашому віросповіданні. Хоч і зараз, і пізніше, вже після іконоборчого періоду, коли на VII Вселенському Соборі ця єресь була подолана і ми бачимо результати цього Торжества Православ’я, бачимо ікони в наших храмах, і ікони є елементом саме східної нашої традиції, особливим елементом, який нас чимось відрізняє від християн інших конфесій. Навіть коли ця єресь була подолана на цьому Вселенському Соборі, все одно з’являлися і з’являються різні спалахи іконоборства в історії християнства.
І зараз часом буває так, що і ми вступаємо в цю дискусію з представниками інших конфесій, змушені доводити, що ікона – це не є ідол, що іконовшанування – це не є ідолопоклонство. І далі ми маємо пам’ятати про це торжество православ’я, яке відбулося і далі відбувається.
Але щоб дати достойну відповідь, нам треба знати уроки історії, нам треба знати нашу традицію. Традиція це не просто якийсь акт, який повторюється, традиція – це ще й знання про своє минуле. Традиція – це досвід нашої церкви. Досвід тих поколінь християн, який ми читаємо в житіях святих, з їхніх праць з історії церкви. Недарма ми читаємо сьогодні цей уривок з Євангелія від Іона, коли Филип каже Нафанаїлу: «Прийди і сам подивися». Так само і ми приходимо і самі дивимося на зображення цих святих. Так само їх бачимо. І таку саму роль ікони, фрески, мозаїки в храмах виконували протягом поколінь. Не всі люди могли читати, не всі люди могли мати вдома Святе Писання, але всі вони могли прийти в церкву, побачити ці сцени з Святого Євангелія, побачити зображення святих, дізнатися про їх існування, про те, що вони були, жили, проповідували, прийняли мученицьку смерть. Дізнатися про якісь сцени з Євангелія, можливо, які не читаються часом на Євангелії в неділю і тим самим наблизитися до розуміння Євангелія.
Ця стена з Нафанаїлом нагадує ще одну сцену з Євангелія – сцену з апостолом Фомою, який так само до кінця не вірив, не вірив в те, що Ісус Христос Воскрес, який так само мав сумніви і так само мав піти і побачити сам. І в кожній з цих сцен з обома апостолами, а Нафанаїл – він апостол з 70-ти, не з дванадцяти, - в обох цих сценах Ісус Христос іде назустріч. Ісус Христос з розумінням ставиться до цього скептицизму, до цього питання, до цього запиту, відкритого питання, пошуку істини, пошуку відповіді. Він не відкидає і не каже: «В тебе мало віри, ти Мені не довіряєш, ти не віриш словам!». Ні. Він іде назустріч, тому що бачить, що є запитання. А якщо є питання – є пошук. А якщо є пошук, значить є необхідність, є віра у те, що десь є Істина. Цей скептицизм якраз і є свідченням того, що є мислення. А якщо є мислення - є свобода волі.
Василій Великий говорить, що віра, яка ґрунтується не на усвідомленні того, в що віриш, вона є основою фанатизму, на ній проростає фанатизм. Часто так буває у нашому житті, що ми боїмося задавати запитання, не тільки священнику, не тільки ближньому, парафіянину тієї церкви, до якої ми ходимо, а навіть самі собі ми боїмося задавати запитання. Чи було так насправді? Що трапилося? Чому у церкві відбувається так, а не інакше? Де коріння цієї традиції? На деякі питання ми не можемо знайти відповіді і ми впадаємо в смуток, нам здається, що наша віра слабка, але якраз такими маленькими запитаннями і накопичується наша мудрість, коли ми знаходимо відповідь. Через такі маленькі запитання ми і зростаємо у нашій вірі. Не всі відповіді можемо знайти. Тим більше, навіть не на всі запитання священник може відповісти. Священник для того, щоб допомогти сформулювати правильне питання, а не дати відповідь. Але пошук запитання - це і є той пошук істини, пошук світла. І не треба соромитися задавати запитання. Не тільки в плані знань: чи знаю я? Чому це так, а не інакше? Чому в церкві це так, а не інакше? Звідки походить ця традиція? Не треба соромитися задавати запитання.
Але також не треба соромитися задавати собі запитання про свій вибір життєвий. Не треба соромитися задавати собі запитання – чи правильно я поступив? Чи достойна я людина? Чи те, що я роблю у своєму житті, не ламає комусь іншому життя? Чи я добрий батько? Чи я добрий чоловік? Чи я добрий син, службовець, священник? І шукаючи на це відповідь, трішки сумніваючись, на якусь кількість процентів, навіть якщо нам здається, що ми стовідсотково праві, нам здається, що ми знаємо, нам ясно це, і всі нас хвалять навколо, - все одно корисно часом засумніватися. Трішки засумніватися. Розібратися в цьому. Подумати про це.
Особливо це корисно, коли ми готуємся до сповіді. До покаяння. Зробити в собі це невеличке дослідження. Стати цим Нафанаїлом, стати цим Фомою. Бачити перш за все себе, розгледіти себе, своє життя, своє місце в цьому світі.
Слава Ісусу Христу!
05.03.2023
Написати листа