Ми є народ божий
В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Читаємо сьогодні Євангелію від Марка. Євангелія від Марка вважаються найдавніше написаними з чотирьох Єванелій, і така є риса, властива євангелисту Марку, показувати ті сцени, у яких апостоли часом виступають у такому не зовсім похвальному світлі. І сьогодні ми також читаємо про апостолів Якова та Іоана, які приходять до Вчителя і просять, щоб вони сіли праворуч і ліворуч Нього у Його Славі. Щоб мати особливе місце, місце поряд з Ним, місце визначне, навіть порівняно з тими 12 апостолами, серед яких вони були.
Так це властиво людській природі - шукати своє місце, найкраще місце в цьому світі, посаду, кабінет, роботу, місце для своєї оселі, місце в певній країні, певному місті, де нам було б комфортно, затишно, де б ми мали якісь повноваження. Хтось хоче повноважень, хтось хоче грошей, хтось хоче влади. Щоб був затишок, була стабільність. Ми добиваємося цього місця, часом правдами, часом неправдами, часом невеличкими угодами, як пробували робити апостоли Яків та Іоан. Домовитися тут, поки ще Спаситель з нами, за це місце, особливе місце, щоб нам вдалося. Так само і ми намагаємося вибудувати свій світ, своє гніздечко.
І часто так буває, що ми забуваємо, чого вартує це місце. Яку оплату треба заплатити за це місце. Або якщо ми добиваємося якоїсь посади у цьому суспільстві, ми забуваємо, які там обов’язки. Ми радіємо цьому місцю, призначенню, нам здається, що ми ростемо, у нас в кожного в голові драбина, по якій ми підіймаємося, рухаємося вгору. Називаємо це кар’єрою або успіхом. Але ми дуже часто забуваємо, які у нас обов’язки на кожному щаблі.
Так само і апостоли не зрозуміли чого вони просять. Тому що хто був по праву і ліву руку від Спасителя у момент Його Слави? Були два розбійники, які були розіп’яті. І так само апостоли, навіть ті, які не просили, вони слідували за Ісусом Христом і також майже всі, крім апостола Іоана, прийняли мученицьку смерть. Ось Його Слава. Вони самі не знали, чого просять. Вони не мали уявлення, що це за місце. Апостолом, учнем бути, слідувати за Ним, бути близьким до Нього і також слідувати на хрест.
Так само і ми, кожного разу роблячи крок вперед, маємо задумуватися, що це за ціна, яку ми заплатимо за цей крок. Що це за ціна, яка за наші слова має бути сплачена, за наші обітниці. Вже два роки ми бачимо, яку ціну ми платимо за ці слова, які говорилися всі ці роки. Багато ми слів говорили про патріотизм, про Батьківщину, про нашу рідну неньку Україну, про те, що «душу-тіло ми положим!», про те, що все покладемо. Прийшла війна. Прийшов наш хрест. Чи всі ті, хто говорили, поклали душу? Чи всі ті, хто говорили зараз з Ненькою-Україною? Чи є такі, яких немає? Чи є такі, які говорили, а зараз говорять щось інше? Так само і в нашому житті, коли ми щось обіцяємо, не тільки своїй Неньці-Україні, чи церкві, а навіть своїй родині, буває, коли ми кажемо: «Любимо! Заради тебе все віддам у своєму житті! Ми все подолаємо. Доб’ємося всього для своїх дітей, своїх батьків, своїх братів-сестер». Але потім, коли цей момент відповіді за свої слова приходить, момент сплати за свій обов’язок, щось у нас не виходить.
Ми маємо пам’ятати про те, що у житті за все треба платити. Пам’ятати про ту притчу, яку нам Ісус Христос говорить про таланти. Ми живемо в борг. Ми прийшли в цей світ на мить, щоб навічно піти. Ми віддаємо цей борг своїм життям. Ми віддаємо цей борг своїми діяннями: милосердям, любов’ю, вірою. Перетворюючи цей світ у щось прекрасне. Преображаючи цей світ і себе. І за все це також треба буде сплатити. І навіть та влада, яка нам дається, про що ми забуваємо і забувають ті, хто над нами, навіть та влада, яка нам дається, навіть маленька влада дається нам для того, щоб ми мали трохи більше можливостей зробити чудо в цьому світі.
Так само і в нашому житті ті можливості, які нам даються: влада, гроші, людська довіра, - дається нам не для того, щоб в нас було задоволення, не для того, щоб у нас було райське містечко у цьому світі і для нас наступив Едем ще за життя, а для того, щоб ми мали можливість преобразитися, для того, щоб ми мали можливість преображати наш світ, такий невдалий, людський. А ми творимо його повним сміття, несправедливості і жорстокості. Ось для чого нам це дається.
І кожного разу, коли ми приходимо в церкву і просимо Господа, пам’ятаймо про це. Пам’ятаймо про це. Як говориться в одній молитві: «Дай нам, Боже, все, що нам для спасіння треба». Для спасіння треба! Тому задумаймося, наскільки правильно і логічно є приходити і просити Господа якоїсь удачки, або успіху, або щоб чорна смуга закінчилася, або щоб нам пощастило десь там. Для чого нам цей успіх треба? І чи просим успіх у благочестивих ділах, чи цей успіх, який ми просимо, принесе не тільки нам якусь користь, а й хоча б кільком ближнім нашим, навколо нас, і нікому не зламає життя.
Пам’ятаймо про це. Тому що ми християни і як ніхто маємо про це пам’ятати. Тому що ми не просто в неділю приходимо, б’ємо поклони і ставимо свічки. Ми не просто люди, які пам’ятаємо про Боженьку і просимо постійно, і дякуємо. Ми прийшли в цей світ, щоб зробити його кращим. Ми є народ божий. В цьому є наша місія. В цьому і наш шлях на хрест. Ми маємо розуміти, чого ми просимо. І правильно просити. До цього прагнути. До цього йти. І це здобути.
Слава Ісусу Христу.
02.04.2023
Написати листа