Ми зустрічаємо Господа в несподіваному місці
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Ми читаємо Євангеліє, історію про митаря Закхея, про те, як він виліз на дерево, ця історія досить відома для кожного християнина, в деяких церквах є фрески, образи з цією історією. В Святій Землі є навіть не дерево, а дерева митаря Закхея, і до кожного з них приїздять паломники, вважажаючи їх саме тим деревом митаря Закхея, яке збереглося до нашого часу.
Ким був митар Закхей? Він був старшим над митарями. Митарі – це були люди, які збирали податки в Римській імперії, дещо іншим способом, ніж у нас це відбувається. У той час кожному митарю чи начальнику над митарями видався дозвіл, грамота, ліцензія, можна так сказати, на зібрання певної кількості податків, певної суми. І надлишок, який збирався, вони лишали собі. І само собою, Римська влада була на той час окупаційною в Іудеї, її не любили, її сприймали як щось вороже, і люди, які збирали податки для цієї влади, так само вважалися ворогами і зрадниками свого народу. Хоч, здавалося б, ці люди збирали податки, мали б бути заможними, не завжди так бувало, не завжди виходило в митаря зібрати суму не тільки для себе, але навіть і ту, яка від нього вимагалася. І ось митар Закхей був старшим над митарями, він збирав вже ці суми з митарів «маленьких». Ці гроші стікалися до нього і він вже передавав їх представнику римської влади.
Уявіть собі, яке він місце мав у цьому суспільстві, яка була його позиція, - з одного боку людина впливова, тому що вона може зіпсувати комусь життя, не тому, що її поважають, не тому, що вона може щось покращити в житті, а тому, що вона може принести якісь погані новини, що треба платити податки, треба віддати якісь свої кошти. І з іншого боку, попри те, що він був такий впливовий, така зневага, що навіть у цьому натовпі, який стоїть біля дороги, бачить Ісуса, зустрічає Його, - ніхто не хоче його пропустити, ніхто не хоче дати йому місце, всі його відштовхують. Він на краю цього натовпу, і старається пробитися до тої дороги, старається побачити Месію, який йде, побачити, що там відбувається, почути Його, і йому здається, що це місце попереду буде найкращим місцем, що, ставши попереду натовпу, він зможе більше побачити. Тому що він був малим на зріст і за натовпом не міг бачити. І ось він забігає наперед, вилазить на дерево і бачить Месію. І Месія його бачить, і вони зустрічаються поглядами, і говорять Один до одного.
Уявіть, як у тій ситуації він почувається… Люди в той час теж мали почуття гумору і не завжди добре. І так маючи несхвальне ставлення від цього натовпу, цього суспільства, він виставляє себе ще на більший сміх – дорослий чоловік вилазить на дерево і сидить там, щось виглядає. Навіть у наш час це було б причиною для такої маленької іронії. Але він це робить, щоб побачити Месію.
Так і в нашому житті буває так, що хоч ми шукаємо Господа в цьому світі, і шукаємо Його в таких місцях, де, як нам здається, ми мали б Його зустріти: чи в церкві, чи в якійсь обителі, чи в центрі натовпу. Але так буває, що ми Його зустрічаємо в якомусь місці, де ніколи не очікуємо. Як цей митар Закхей на дереві.
І так само більшість святих, мучеників, особливо перших віків нашої церкви, коли були гоніння, велика кількість преподобних, монахів, затворників зустрічали Ісуса Христа не у великих соборах, не в столицях, не у великих метрополіях, а в пустелі, в печері, в пустині, часом на арені цирку, коли вони приймали мученицьку смерть, часом на вогнищі, в катівні. І вони там зустрічали Господа.
І так само в нашому житті, нам здається, що десь справжнє життя у натовпі, десь справжнє життя де шум, де багато галасу, де багато розмов, де багато поглядів, і коли ці погляди зустрінуться, на нас подивляться, ми отримаємо велике щастя, отримаємо якусь гармонію. Ми шукаємо своє місце в цьому натовпі, бажано в центрі цього натовпу, щоб прорости. Ми, християни, шукаємо Господа, хтось шукає щастя, хтось шукає успіху, хтось шукає грошей, - але завжди ми намагаємося шукати десь у такому шумному місці.
Але Боже провидіння таке, що часом треба вилізти на це дерево. Часом треба вилізти на це дерево у нашому житті. І, можливо, поставити себе в таку позицію, яка здасться комусь дивною. Часом треба йти не в центр цього натовпу, а шукати своє місце, тому що в кожного з нас є місце у цьому світі, і найбільше щастя знайти це місце. Місце, з якого ми можемо споглядати Господа. Нам здається, що це місце обов’язково має бути помічене кимось. Але насправді воно має бути помічене тільки Господом. І, можливо, за це не буде ніякої медалі, за нашу діяльність у цьому місці, можливо, це місце не буде вшановане в суспільстві, не будуть якісь грамоти, повага, але це наше місце.
І тому кожен з нас має прийняти свої місце, прийняти своє місце як цей митар Закхей. Тому що саме зі свого місця, з дарованого Господом, ми зустрінемо Його. Він там нас чекає. Місце нашого служіння, нашого самозречення, нашого духовного подвигу. Те місце, з якого ми прославимо Господа.
Слава Ісусу Христу!
29.01.2023
Написати листа