Дві найбільші заповіді в цьому Євангельському зачалі Ісус Христос наводить, вказує книжнику. Возлюби Господа свого і возлюби свого ближнього. Каже, що на цих заповідях тримається весь Закон Мойсеїв і всі пророки на цьому держаться (читати далі).
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Дві найбільші заповіді в цьому Євангельському зачалі Ісус Христос наводить, вказує книжнику. Возлюби Господа свого і возлюби свого ближнього. Каже, що на цих заповідях тримається весь Закон Мойсеїв і всі пророки на цьому держаться.
І дійсно, якщо ми подивимося на ті Десять Заповідей, які ми знаємо з Святого Писання, з П’ятикнижжя Старого Заповіту, дійсно виходить, що цих Десять Заповідей виходять з цих двох принципів. Цих двох коротеньких заповідей. І ті перші чотири заповіді, які говорять нам, що не має бути інших богів, що ми не маємо створювати собі ідолів, що ми маємо пам’ятати день святий святкувати, і ті решта заповідей, які регулюють відносини з людьми – не вбий, не кради, не свідчи неправдиво проти ближнього, - вони виходять з цих двох великих заповідей.
А потім там є ще інші приписи у Старому Заповіті, в П’ятикнижжі, у Второзаконні, Книзі Чисел, Книзі Левиту, які ще детальніше регулюють життя. І є тим Законом Мойсеєвим, за яким і далі живуть юдеї. Але і ще цих заповідей і правил було мало, і ще є трактування мудреців, равинів – трактування цих правил. Ще більш детальні. Ще більш прозорі. Які становлять собою Талмуд. І навіть за ці трактування йдуть певні суперечки, тому що один равин трактував так, інший інакше, в чомусь вони не сходились.
То як же виконати ці Закони, як же виконати ці заповіді? Чи буває так в нашому житті, коли нам дадуть якісь інструкції на роботі, коли ми читаємо якісь закони, за якими живе наша держава, коли ми маємо якісь правила, як чинити в суспільстві, серед людей, на публіці, і стається якась ситуація, коли ми не знаємо, як чинити. Ситуація, яка не записана в правилах. Ситуація, про яку нам не казало начальство чи наші батьки, чи не було якоїсь інструкції згори. Що робити? Чи не буває так, що ми отримали якусь освіту по нашій спеціальності і ми знаємо свій фах, ми знаємо, що маємо робити на своєму робочому місці, але потім приходить якась нова інформація, якої нас не вчили в університеті, приходять якісь нові технології, які ми не знаємо. І що нам робити? Нас же так не вчили, нас вчили зовсім інакшому, часом навіть протилежному у деяких науках.
А для цього є принципи і цінності. Те, про що ми так часто забуваємо. Всі ці правила, закони, норми – вони сформовані на основі певних цінностей, на основі певних уявлено. Не вбий – не вбий тому, що людське життя має цінність. Тому, що ми ставимось до нашого ближнього з любов’ю, ми не можемо завдати йому шкоду. І не треба вже писати заповідь «не вдар, не принизь, не штовхни, не постав підніжку», - це все само собою розуміється, тому що «Люби свого ближнього!». І не хочеш завдати йому такої шкоди, якої не хочеш, щоб тобі хтось би вчинив. Але так як дуже часто цієї любові, цього принципу в нас немає, і виростає величезне дерево правил, заборон, приписів, законів, доповнень до законів, підпунктів в цих законах. Чим більше цих законів, цих правил, тим більше свідчення того, що ніхто цих законів не виконує.
Якщо ми подивимось на Євангеліє, на Новий Заповіт, там дуже мало слів Ісуса Христа: Нагірна проповідь, декілька відповідей фарисеям, садукеям і книжникам, декілька притч, але немає такого чіткого розписаного закону, як у Старому Заповіті. Немає цікавих афоризмів, як у книзі Екклезіаста, чи у книзі приповідок Соломонових. Там цього немає. Але в кожному з чотирьох Євангелій, в посланнях апостола Павла є згадування про Воскресіння Христове. Про Його розп’яття, про Його страждання за нас, про Його жертву за нас. Про той приклад Любові, який мав бути нам мірилом, на який ми б мали рівнятися, який ми б мали наслідувати. І коли ми читаємо життя святих, особливо мучеників, ми бачимо, що їх мученицька смерть дуже нагадує розіп’яття і мученицьку смерть Ісуса Христа. Не таке Воскресіння, як в Нього, але їхнє спасіння і перебування з Господом.
І це нам вказує і дає відповідь – як же набути цих принципів і цінностей. Тільки прикладом. Тільки прикладом, так само, як ми слідуємо цьому прикладу Ісуса Христа. Не переконаннями, не афоризмами, а прикладом, уподобленням божественному. Тільки так ми можемо наблизитись до цього божественного. І це те, що мало б нас вести у нашому житті. Те, що мало б нас уникнути, спасти від цієї профанації, що є у нашому житті. Коли ми створюємо якісь структури, а від них немає ніякого сенсу. Створюємо школи, хочемо дати своїм дітям освіту, а ця освіта нічого не вартує. Створюємо церкви, і нам здається, що це богоугодне місце, благословенне, а дуже часто воно порожнє, або там чиняться якісь страшні речі, які взагалі не пов’язані з християнством. Тому що немає цих принципів. Тому що не закладені цінності в основу цих структур.
І стається так, як у старому анекдоті, коли американці вкрали у Радянського Союзу проект нового танка, пробують його зібрати, а що не збирають – виходить трактор.
Так само і в нашому житті. Ми робимо зусилля, стараємося, а нічого не виходить. І ніби за правилами, і ніби за інструкціями, ніби наші школи такі самі, як за кордоном, наша держава така сама, як за кордоном, поліція, уніформа в нас така сама, як за кордоном, батюшки ніби також правильно вдягнуті, і церкви з золотими куполами, все як би правильно. А чогось не вистачає.
Ось Ісус Христос вказує цьому книжнику, вченому мужу, книжнику, який знав Закон Мойсея, гарно знав, і вказує йому на суть. От і ми маємо задуматися над цією суттю. І наповнити цією суттю, цим сенсом наше життя.
Слава Ісусу Христу.
25.09.2022
Написати листа