Неділя десята після П'ятидесятниці. Євангеліє про безсилля невір'я і силу віри

Неділя десята після П'ятидесятниці. Євангеліє про безсилля невір'я і силу віри

Мт., 72 зач., 17:14-23

Відтоді, як існує світ і час, всі народи на землі вірували, що є світ духовний, що є духи невидимі. Але багато народів обманювалися у тому, що приписували злим духам більшу силу, ніж добрим, і з часом злих духів проголосили богами, споруджували їм храми, приносили жертви і молитви, в усьому покладалися на них. З часом чимало народів повністю відійшли від віри в добрих духів, залишившись тільки з вірою в злих духів, або жорстоких богів, як вони їх називали; так що цей світ був схожим на ристалище людей і злих духів. Злі духи все більше й більше мучили людей і засліплювали їх, щоб люди повністю стерли з пам’яті уявлення про Єдиного доброго Бога і про дану Богом велику силу добрих духів.

І у наші дні всі народи на землі вірують в духів. І ця віра народів, по-суті, правильна. Ті, хто заперечує духовний світ, заперечують його тому, що дивляться тільки своїми тілесними очима – і не бачать його. Кожна людина, розум якої не засліплений, а серце не закам’яніло гріхом, може всім своїм єством відчути щодня і щомиті, що люди не самі у цьому світі, винятково в товаристві безсловесної природи, каміння, трав, тварин та інших складових природи, її стихій і явищ, але що наша душа безперервно стикається зі світом невидимим, з певними невидимими істотами. Не праві, однак, ті народи і люди, які принижують добрих духів, а злих називають богами і покланяються їм.

Коли на землю прийшов Господь наш Ісус Христос, майже всі народи вірили в силу зла і слабкість добра. І дійсно, злі сили переважили у світі, так що навіть Сам Христос називали їх очільника князем світу цього. А старійшини іудейські приписували демонам і їх силі навіть і всі Божественні діла Христові.

Господь наш Ісус Христос прийшов у світ, щоб зламати і викорінити малодушну віру людей в зло і посіяти в їхніх душах віру в добро, у всемогутність добра, в непереможність і вічність добра. Древнє і загальне вірування в духів Христос не знищив, але підтвердив. Він лише відкрив духовний світ таким, яким він є, а не яким уявлявся людям за навіюваннями диявольськими.

Єдиний благий, премудрий і всемогутній Бог є властителем світів духовного і фізичного, видимого і невидимого. Добрі духи суть ангели, і важко злічити їх безліч. Добрі духи, або ангели, незрівнянно сильніші від злих духів. Злі духи насправді не мають сил вчинити щось, чого б не попустив їм Всевишній Бог. Але й число злих духів досить велике. В одному одержимому чоловікові з Гадари, якого Господь зцілив, перебував цілий легіон, тобто, кілька тисяч злих духів. Ці злі духи обманювали в ті часи людей і цілі народи, як і сьогодні обманюють багатьох грішників, нашіптуючи про свою всемогутність, про те, що вони – єдині боги і нема іншого бога, крім них, а добрих духів наче й взагалі не існує. Але варто тільки з’явитися де-небудь Господу нашому Ісусу Христу, як вони нажахано втікали від нього. Вони впізнавали в Ньому Вседержителя і Суддю, Який може їх розвінчати, вигнати з цього світу і вкинути в пекельну безодню. Вони розпоясалися у світі з Божого попустительства; вони налетіли на людський рід, наче мухи на падаль, і вели себе так, наче цей світ на віки вічні забезпечений їм в якості гнізда і трапези.

І раптом з’явився перед ними Носій добра, Господь наш Ісус Христос, і вони від страху затрепетали і заволали: прийшов Ти сюди дочасно мучити нас! Ніхто так не боїться мук, як той, хто мучить інших.  Злі духи мучили людство кілька тисяч років і в муках людських знаходили задоволення. Але побачивши Христа, свого найбільшого мучителя, вони затрепетали і були готові, вийшовши з людей, увійти хоча б в свиней або в будь-яку іншу тварину, лиш би не бути цілком вигнаними зі світу цього. Та Христос не мав наміру назовсім вигнати їх зі світу. Світ цей є світом змішаних сил. Світ цей є полем битви, на якому люди повинні свідомо і добровільно вибрати: чи піти за Христом Переможцем, чи за нечистими і переможеними демонами. Христос прийшов як Чоловіколюбець, щоб явити перевагу сили добра над силою зла і ствердити в людях віру в добро – і тільки в добро.

І сьогоднішнє Євангельське читання описує один з численних прикладів того, як чоловіколюбний Господь ще раз показав, що добро сильніше від зла, і як Він постарався ствердити віру людей в добро, у всемогутність добра, в перемогу добра. 

Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, схиливши перед Ним коліна, сказав: Господи! Помилуй сина мого; він на новий місяць біснується і важко страждає, бо часто кидається у вогонь, і часто у воду. Цю подію описують ще два євангелисти: Марко (гл.9) і Лука (гл.9). Вони додають деякі подробиці про хворобу підлітка. Він один син у батька і одержимий духом німим. Коли цей злий дух хапає його, то кидає на землю, і підліток скрикує, випускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Злий дух цілиться своїми стрілами відразу в трьох напрямках: в людину, в усе творіння Боже і в Самого Бога. Чим новий місяць винен в хворобі людській? Якщо він викликає біснування і німоту в однієї людини, чому тоді не викликає їх у всіх людей? Зло не в місяці, але в злому лукавому дусі, що ховається і обманює людину: він звинувачує місяць, щоб людина не звинуватила його. Він також хоче цим досягти й того, щоб людина вирішила, ніби все творіння Боже – зло, ніби зло людині завдає природа, а не злі духи, що відпали від Бога. Тому він і нападає на свої жертви на новий місяць, щоб люди подумали: «Ось джерело цього зла – місяць!»; а оскільки місяць створений Богом, отже: «Джерело цього зла – Бог!» Так обманюють людей ці звірі, що хитріші і лютіші за всіх звірів. 

По-суті, все, створене Богом, добре; і все творіння Боже служить людині на користь, а не на погибель. Якщо і є щось, що заважає зручності людського тіла, то в такому випадку воно служить душі людини, підбадьорюючи і збагачуючи її дух. Твої небеса, Твоя теж земля, вселенна і все, що на ній, Ти їх заложив! (Пс.88:12) Таж усе це створила рука Моя, і так все це сталось, говорить Господь! (Іс.66:2). А раз все це – від Бога, отже, все це не може не бути благим. В Богові нема зла, то як же зло може походити від Бога, джерела самого добра, чистого добра? Багато людей через незнання будь-яке страждання називають злом. Насправді, страждання не є злом, але одні страждання є наслідком зла, інші ж – ліки від зла. Безумність і біснування є наслідками зла, а саме зло – злий дух, що діє в безумній і біснуватій людині.

Біди і нещастя, які трапляються з багатьма царями ізраїльськими, що робили те, що було злом в очах Господа, суть наслідком і дією гріхів цих царів. Біди ж і нещастя, що Господь попускає праведникам, є не наслідком зла, але ліками, як для самих праведників, так і для тих людей, що їх оточують, які розуміють: страждання ці послані Богом на благо.

 Отже, страждання, що витікають з нападу злих духів на людину чи з людських гріхів, - страждання від зла. 

Але страждання, які Бог попускає людям, щоб цілком очистити їх від гріха, звільнити від влади диявола і наблизити до Себе – не від зла і не зло, але від Бога і людям на благо. Таж усе це створила рука Моя, і так все це сталось, говорить Господь! (Пс.118:71). Диявол – зло, а шлях до диявола – гріх. Поза дияволом і гріха взагалі не існує ніякого зла. 

Таким чином, у стражданнях і муках цього підлітка був винен не місяць, а сам злий дух. Якби Бог у чоловіколюбстві Своєму не стримував злих духів і не захищав від них людей, безпосередньо Сам чи через Своїх ангелів, злі духи за короткий час знищили б весь рід людський і душевно, і тілесно, як саранча знищує посів на ниві.

Я приводив його до учнів Твоїх, і вони не змогли зцілити його, - так говорить Ісусові батько хворого. Серед цих учнів відсутні троє: Петро, Яків та Іоан. Ці троє були з Господом на горі Фавор під час Його преображення, і разом з Ним вони зійшли з гори, прийшовши на місце, де їх зустріло багато народу, що зібралися біля інших апостолів і хворого. Не знайшовши Христа, засмучений батько привів свого сина до учнів Христових, але ті не змогли йому допомогти. Вони не змогли допомогти йому, по-перше, через своє власне маловір’я, по-друге, через маловір’я самого батька, а, по-третє, через цілковите невір’я присутніх книжників. Бо сказано, що тут були і книжники, що сперечалися з учнями. А що віра батька була слабкою, видно із слів, з якими він звертається до Христа. Він не каже, як прокажений – людина міцної віри: Господи! Якщо хочеш, можеш мене очистити (Мт.8:2). І не каже він, як начальник синагоги Яір, що закликав Христа дарувати життя його доньці: прийди, поклади на неї руку Твою, і вона буде жива (Мт.9:18). І тим більше не каже він, як сотник з Капернаума, чий слуга був хворий: скажи тільки слово, і одужає слуга мій (Мт.8:8). Це все свідоцтва вельми міцної віри. Але людина з найбільшою вірою навіть і не говорить нічого, а просто підходить до Христа і торкається краю одягу Його, як це зробила кровоточива жінка і багато інших. Не так чинить і не так говорить цей батько, але він звертається до Христа із словами: якщо щось можеш, зжалься над нами і допоможи нам. Якщо щось можеш! Нещасний! Отже, він зовсім мало чув про силу Христову, раз так говорить Всемогутньому. Його слабку віру ще більше ослабило безсилля апостолів, що не змогли йому допомогти, а також, швидше за все, і лютий наклеп книжників на Христа і його учнів. Якщо щось можеш. Тут проглядає тільки блідий промінець віри, ладний ось-ось зовсім згаснути. 

Ісус, відповідаючи, сказав: о, роде невірний і розбещений! Доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? З цим докором Господь звертається взагалі до всіх, до всіх невірних і розбещених в Ізраїлі, і до всіх, що стояли перед Ним: до батька хворого, до учнів, а особливо – до книжників. О, роде невірний! Іншими словами: рід, покірний злу (тобто, дияволу), що міцно вірить в силу зла і рабськи служить злу: противиться добру (тобто, Богові), слабо вірує або взагалі не вірить в добро, бунтує проти добра і ухиляється від нього! А для чого Господь додає і слово розбещений? Щоб показати, звідки походить невір’я: від розбещеності, або, ще ясніше: від гріха. Невір’я є наслідком, розбещеність – причиною. Невір’я – дружба з дияволом, а гріх чи розбещеність – шлях, яким доходять до такої дружби. Розбещеність – відхилення від Бога, а невір’я – темрява, слабкість і жах, в який впадає людина, що відхилилась від Бога. Але гляньте, який Господь уважний і обережний у висловах. Він не звинувачує нікого особисто і поіменно, але говорить взагалі. Він хоче не судити людей, але пробудити їх. Він хоче не ображати і принижувати окремих людей, але пробудити їх  свідомість і допомогти їм повстати. Яке велике значення цього уроку для нашого часу, для нашого покоління, велемовного і любителя ображати! Якби тільки сучасні люди приборкали і вкоротили свого язика і перестали словом наносити одне одному особисті образи, половина всілякого зла в світі зникла б і половина злих духів була б вигнана з середовища людей. Послухайте, як великий апостол Яків, що добре засвоїв уроки свого Вчителя, мудро говорить: всі ми багато грішимо. Хто не грішить у слові, той людина досконала, що може приборкати і все тіло. Ось, ми вкладаємо вуздечку в рот коням, щоб вони підкорялися нам, і керуємо всім тілом їх (Як.3:2-4). 

Що означають слова Христові: доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Уявіть собі шляхетну і освічену людину, що змушена жити серед дикунів. Чи уявіть великого царя, що зійшов з престолу і поселився в циганському таборі, щоб не просто мандрувати з циганами, спостерігаючи їхнє життя, але вчить їх мислити, відчувати і поступати по-царськи, доброзичливо і великодушно. Хіба всілякий смертний цар не вигукнув би через три дні: «Доки буду з вами?» Хіба з нього не досить було б і трьох днів дикунства, дурості, нечистоти і смороду? А Господь наш Ісус Христос, Цар царів, виголосив ці слова після тридцяти трьох років життя серед людей, що були віддалені від Його шляхетності більше, ніж найдикіша людина – від найкультурнішої і шляхетної, і ніж найбрудніші бродяги – від найвеличніших царів земних. Хоча і час він вичисляв не днями і роками, а справами і дивами, здійсненими у присутності багатьох тисяч свідків, і навчанням, пролитим на багато тисяч людських душ і в них посіяним. І після всіх цих справ і чудес, навчань і подій, що могли б наповнити собою тисячу років і сіллю осолити тисячі поколінь людських, Він раптом бачить, що Його учні не можуть зцілити сновиду і вигнати з людини одного злого духа, хоч Він і словом, і прикладом вчив їх, як виганяти легіони. І Він чує, як маловірний грішник каже Йому: якщо можеш, зжалься над нами і допоможи нам. 

Дорікнувши таким чином всім присутнім за маловір’я, Він звелів привести до нього хворого: приведіть його до Мене сюди. І заборонив Ісус бісові, і біс вийшов з хлопця, і хлопець зцілився. Так розповідає євангелист Матвій. Два інші євангелисти згадують ще деякі деталі самого зцілення підлітка. Це, головним чином, три деталі: по-перше, Христос питає батька, як давно це трапилося з сином; по-друге, Він підкреслює віру як умову зцілення; і, по-третє, коли біснуватого привели до Христа, то, як тільки він побачив Його, зляканий біс у важких муках вийшов з підлітка і втік. Як давно це трапилось з ним? – питає Господь батька хворого підлітка. Він питає про це не для Себе, але для тих, хто оточував Його. Ясно все передбачаючи, Він знав, що хвороба хлопчика давня. Батько відповів: з дитинства. Нехай всі чують і знають, яких жахливих мук завдають людям нечисті духи; і яке могутнє Боже заступництво, без якого злий дух давним-давно остаточно згубив би і тіло, і душу підлітка; і, врешті, яку владу зцілювати і найважче потерпаючих від злих духів має Син Божий. Зжалься над нами, - звертається до Христа батько хлопчика. Над нами, - каже він, а не лише над підлітком. Бо страждання сина є стражданням і для батька, і для всього дому, і для всієї родини. Якби його син зцілився, це зняло б камінь з багатьох людських душ. Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірити, все можливо віруючому. За вічним образом Божественного домобудівництва, Господь наш Ісус Христос і тут хоче відразу сотворити якомога більше благого. Благо – повернути здоров’я підлітку. Але чому б не зробити і другу добру справу, ствердивши віру в батькові підлітка? І чому б одночасно не сотворити і третє благо, показавши Свою силу якомога явніше, щоб люди в Нього увірували? І чому б не зробити і четверте, викривши невір’я та розбещеність людей, їхнє запобігання перед злом, злими духами і гріхом? І п’яте, і шосте, і сьоме, і взагалі, всі ті добрі справи, які тягне за собою одна добра справа? Бо добре діло ніколи не залишається самотнім. Але подивіться ще раз, як Господь премудро поєднує строгість і поблажливість. Різко викриваючи невір’я, Він говорить взагалі, пробуджуючи віру в усіх, але не принижуючи нікого особисто. Тепер же, звертаючись особисто до прохача, Він розмовляє з ним не строго, а турботливо і поблажливо: якщо хоч трохи можеш вірити. Така турбота і поблажливість Христа спричинили очікувану дію. Батько хлопчика заплакав і вигукнув зі сльозами: вірую, Господи! Поможи моєму невір’ю. Ніщо так не розтоплює кригу невір’я, як сльози. В час, коли чоловік цей заплакав перед Господом, він покаявся в своєму невір’ї, і в присутності Бога віра прибула в ньому стрімко, наче річкова вода в паводок. І тоді він вимовив слова, що залишилися гучним повчанням для всіх поколінь людських: вірую, Господи! Поможи моєму невір’ю. Ці слова показують, що людина без Божої допомоги не може здобути навіть віри. Своїми силами людина може здобути тільки маловір’я, тобто, віру і в добро, і в зло, або, іншими словами, сумніви і в добрі, і у злі. Але від маловір’я до істинної віри – довгий шлях. І шлях цей людина не може пройти, якщо її не підтримає десниця Божа. Допоможи мені, Боже, вірити в Тебе! Допоможи мені не вірити в зло! Допоможи мені повністю відділитися від зла і  поєднатися в Тобі! Ось що означають слова: допоможи моєму невір’ю. 

Коли ж підліток ще йшов, біс кинув його і став бити. Це було останнє попустительство Боже бісові, щоб побачив народ весь жах і страх того, що злий дух може зробити з людиною, і щоб ствердився: недостатньо сил людських, навіть сил найбільших у світі лікарів, щоб врятувати від цього жаху і страху одне-єдине людське життя. І таким чином, бачачи владу бісівську і відчуваючи своє повне безсилля, щоб пізнав він велич і Божественну силу Господа нашого Ісуса Христа. Євангелист Марко наводить і слова, що передують цьому, промовлені Господом злому духові: душе німий і глухий! Я велю тобі, вийди з нього і надалі не входи в нього. Я велю тобі, - говорить Господь. Він є джерело сили і влади, і Йому ні в кого не треба їх позичати. Усе, що має Батько, є Моє (Ін.16:15), - сказав Господь наш Ісус Христос в іншому випадку. І донині Він підтверджує це ділами. «Я від Себе кажу, Моєю владою тобі велю, Моєю силою тебе виганяю». Нехай дізнається народ, що Він – не один з пророків, що творили свої справи з Божою поміччю, але передвіщений пророками і очікуваний народами Син Божий. Слід звернути увагу і на другу частину наказу Христового, даного бісові. І більше не входи в нього. Господь йому наказав не тільки вийти, але більше не повертатися і надалі не входити в підлітка, що так довго мучився. Це означає, що людина і після очищення може знову накликати на себе нечистоту. Одного разу вигнаний з людини біс може повернутися і знову увійти в людину. Це відбувається, коли розкаяний і Богом помилуваний грішник знову повертається до свого старого гріха. Тоді і біс повертається в свій старий дім. Тому Господь і велить нечистому духові не просто вийти з хлопця, але й надалі ніколи не входити в нього: по-перше, щоб Божественний Його дар підліткові був повним і бездоганним; а по-друге, щоб ми винесли з цього урок і після Божого помилування не поверталися до свого старого гріха, як пес на своє блювотиння, і не піддавалися знову душезгубній небезпеці, відкриваючи двері злому духові і запрошуючи його увійти в нас і владарювати над нами. 

Після цього преславного дива Христового всі дивувалися величі Божій, як пише євангелист Лука. О, якби тільки цей подив величчю Божою залишався в душах людей міцним і незгладимим! Тільки б він не тріснув швидко, наче бульбашка на воді! Але Бог не сіє марно. Якщо пропаде насіння, що впало при дорозі, або на місця каменисті, або в тернину, не пропаде те, що впало на добру землю, але принесе плід у стократ.

А коли учні залишились наодинці з Христом, то спитали Його: чому ми не могли вигнати його? Ісус же сказав їм: через невір’я ваше; бо істино кажу вам: якщо ви будете мати віру, як гірчичне зерно, і скажете горі цій: «перейди звідси туди», і вона перейде; і ніщо не буде неможливе для вас. Таким чином, причиною безсилля є невір’я. Чи більше віри, тим більше сил; чим менше віри, тим менше і сил. Раніше Господь дав Своїм учням владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і лікувати всіляку хворобу і всіляку неміч (Мт.10:1). І вони деякий час вживали цю владу з користю. Але в міру послаблення їх віри – чи через страх мирський, чи від гордості, зменшувалася і дана їм сила. Адамові була дана влада над будь-якою твариною, але Адам втратив і загубив її через свій непослух, захланність і гордість. І апостоли через якісь свої прогріхи втратили дану їм силу і владу. Але цю втрачену силу може повернути тільки віра, віра і ще раз віра. Тому Господь в цьому випадку особливо підкреслює силу віри. Віра може гори пересувати, для віри нема нічого неможливого. Мале гірчичне зернятко, але воно може додати свого смаку цілій посудині їжі. («Бо як гірчичне зерно, мале у розмірах своїх, сильне у дії; і посіяне на малому місці, багато пускає паростків; а зрісши, і птахів укривати може; так і віра в душі дуже скоро творить справи великі. Отже, май ти зі свого боку віру в нього, щоб і від Нього отримати віру, що діє вище від сил людських». Святитель Кирило Єрусалимський, Повчання V). 

Якщо ви будете мати віру хоча б з гірчичне зерно, гори будуть відступати перед вами і переходити з місця на місце. Чому ж тоді Сам Господь не пересував гори? Тому що в цьому не було потреби. Він творив тільки ті чудеса, які були потрібні і корисні людям для їх спасіння. Але хіба пересувати гори – більше чудо, ніж робити воду вином, примножувати хліби, виганяти бісів з людей, зцілювати всіляку хворобу, ходити по воді, приборкувати одним словом чи думкою морські бурі і вітри? Безумовно, не виключено, що послідовники Христові для вказаної мети і з великої віри здійснювали і чудо пересування гір. Але хіба є гора вища, скала важча, тягар і ноша страшніші для душі людської, ніж мирські турботи, мирські страхи, мирські пута і кайдани? Хто зміг цю гору зсунути і вкинути в море, воістину, зсунув з місця найбільшу і найважчу гору на землі. 

Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом. Піст і молитва є два стовпи віри, два вогні живі, що спалюють злих духів. Постом втихомирюються і знищуються всі плотські пристрасті, особливо блуд; молитвою втихомирюються і знищуються пристрасті душі, серця і розуму: злі наміри і злі справи, мстивість, заздрість, ненависть, лють, гордість, марнославство та інші. Постом очищується тілесна і душевна посудина від нечистого вмісту – мирських пристрастей і хтивості; молитвою наповнюється благодать Духа Святого в звільнену і очищену посудину, а повнота віри полягає в наповненні людини Духом Божим. Православна Церква споконвіку підкреслювала значення посту як випробуваних ліків від усіх пристрастей плотських і як грізної зброї на злих духів. Всі, хто принижує чи не визнає посту, насправді, принижують і не визнають ясне і важливе правило, вписане Господом нашим Ісусом Христом в систему людського спасіння. Піст посилює і продовжує молитву, молитва і піст зміцнюють віру, віра ж пересуває гори, виганяє бісів і все неможливе робить можливим. 

Останні слова Христові в сьогоднішньому Євангельському читанні ніби й не пов’язані з описаною подією. Після великого чуда зцілення одержимого бісом підлітка, коли народ дивується величі Божій, раптом Господь починає говорити Своїм учням про Свої страждання. Син Людський переданий буде в руки людські, і вб’ють Його, і на третій день воскресне. Навіщо Господь після цього чуда, як і після деяких інших чудес, говорить учням про Свої страждання? Щоб потім, коли настане те, що має настати, не збентежилось серце їх. Він говорить їм про це після великих Своїх діл, щоб ці передбачення, будучи прямою протилежністю Його великим справам, заслугам, славі і захопленню, з яким Його зустрічали і проводжали, якомога краще врізались в пам’ять учнів. Але Він говорить це на повчання як апостолам, так і нам, щоб ми після яких би то не було великих своїх справ не очікували нагороди від людей, але були готові до найважчих і найсильніших ударів і приниження, навіть і з боку тих, кому ми найбільше принесли користі. Втім, Господь провіщає не лише страждання, вбивство і смерть Свою, але й воскресіння. Тобто, врешті-решт, все таки буде воскресіння, перемога і вічна слава. Господь в присутності Своїх учнів провіщає щось найбільш неймовірне зовні: щоб пробудити їх віру в те, що здійсниться, щоб навчити їх вірувати Його словам. Маючи віру як гірчичне зерно і меншу, кожна людина в цьому світі може з готовністю зустрічати будь-які страждання, впевнена, що в кінці настане воскресіння. Всю славу мирську і всі похвали людські ми повинні вважати марнотою. Після всіх тріумфів у світі ми повинні бути готовими піти на страждання. Смиренно і покірно повинні ми приймати все, що посилає нам Отець наш Небесний. Ніколи не слід підкреслювати свої заслуги перед людьми, перед своїм містом чи селом, перед народом, перед вітчизною, чи нарікати, коли нас долає журба. Бо якщо ми і принесли оточуючим людям якусь користь, то це стало можливим завдяки Божій допомозі. Точніше сказати, всяке благе діло через нас сотворив Бог. Тому і праведний Бог, що посилає нам і страждання після мирської слави; приниження після похвали; бідність після багатства; презирство після поваги; хворобу після здоров’я; самотність і покинутість після безлічі друзів. Бог знає, навіщо він нам це посилає. Він знає, що все це – нам на благо. По-перше, щоб ми навчилися шукати скарби вічні і неперехідні, замість того, щоб до самої смерті  здобувати оманливий і перехідний блиск віку цього; а, по-друге, щоб ми не отримали всю нагороду за всі свої благі діла і справи ще в цьому житті, від людей і світу; бо тоді в світі іншому нам більше нічого буде ні очікувати, ні приймати. Словом, щоб біля воріт Царства Небесного ми не почули: «Ідіть геть, ви вже отримали плату свою!» І щоб не трапилося це з нами, і щоб ми не загинули назавжди при неминучій погибелі світу цього, від якого ми приймали славу, хвалу і почесті, Господь наш Ісус Христос вчить нас, щоб ми після найбільшої слави, хвали і почестей мирських готові були прийняти хрест. Господу ж нашому подобає вічна слава і похвала, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині, і прісно, і в усі часи і навіки. Амінь.