Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя друга після П’ятидесятниці. Євангеліє про покликання апостолів

Неділя друга після П’ятидесятниці. Євангеліє про покликання апостолів


Мт., 9 зач., 4:18-23.

Чому люди так поспішають у наш час?

Щоб якомога швидше побачити успішний результат своєї роботи. І успіх приходить і минає, і залишає після себе слід печалі.

Чому сини людські в наш час так поспішають?

Щоб якомога швидше пожати плоди своєї праці.  І плоди приходять і минають, і залишають після себе слід гіркоти. 

І коли приходить смерть, люди наших днів бачать себе повністю належними тільки до минулого, бачать успіхи, яких вони досягли, - забутими, зібрані плоди – зотлілими. З їх смертю помирають і останні сліди їх праці і їх урожаю. Ті, хто приходять за ними, так само поспішно сіють, так само поспішно жнуть і споживають плоди,  і з тією ж порожнечею відходять з цього життя.

Це спосіб людський, але – не Божий. Бачачи різницю між способом людським і способом Божим, люди сказали: «Бог повільний і досяжний». Бог повільний – Він може бути повільним для одного покоління, але Він не зволікає на всі лінії життя всіх поколінь. Часто Він в одному поколінні сіє, а в другому жне. І покоління, в котрому Бог сіє, вважає Бога вельми повільним, в той час, як покоління, в котрому Він жне, вважає Його вельми швидким. Хіба і в наших людських ділах усякі жнива не швидші, ніж оранка, сівба, прополювання, викорчовування і напружене очікування, поки плід  дозріє? Але Бог не повільний і не швидкий. У Нього є Своя міра, і від міри цієї Він не відступає. Мураха дивиться – і бачить тільки мурашник; землероб дивиться – і бачить усю ниву.

Якби Христос діяв по-людськи, Він вибрав би апостолами не дванадцять рибалок, але дванадцять царів земних. Якби Він тільки захотів відразу побачити успіх Свого діла і пожати плоди Своєї праці, Він міг би Своєю нездоланною силою охрестити дванадцять наймогутніших царів на землі і зробити їх Своїми послідовниками і апостолами. Тільки уявіть, як ім’я Христове миттєво було б проголошене по всьому світу! Як швидко Його учення поширилось би по всій землі! Як поспішно за царськими указами були б знищені ідоли, і капища перетворилися б на храми християнські! Як припинилось би принесення тварин у жертву богам, і курна кров була б замінена курінням ладану! З якою легкістю утвердилася б Церква Бога Живого і Єдиного у всьому роді людському! Без яких би то не було страждань Христос зміг би тоді посісти на один-єдиний царський престол, з котрого б керував через дванадцять покірних царів, як через Своїх намісників, всіма народами землі і всім світом – від сходу до заходу і від півночі до півдня. Тоді й жорстокосерді іудеї  без будь-якого труду визнали Царя Христа як свого очікуваного Месію і вклонилися б Йому.

Але подумайте, що трапилось би врешті-решт з подібним земним царством, створеним нашвидкоруч і генієм однієї людини? Чи відбулося б те ж саме, що й з усіма земними царствами до і після пришестя Христового? Разом зі своїм засновником і воно б опинилося на смертному одрі, і світ знову опинився б на тому ж місці, звідки й починав. Чи, ще зрозуміліше, відбулося б те ж, що й з велетенським дубом, котрий якийсь велетень вирвав у горах і пересадив у долину. Доки велетень стоїть біля пересадженого дуба і підтримує його своєю сильною рукою, стоїть і дуб; але як тільки велетень відійде від дуба, подують вітри, і дуб звалиться на землю. І люди, зібравшись біля зваленого дуба, будуть дивуватися, як такий могутній дуб піддався вітрам, у той час як низькі кущі ліщини біля нього перемогли і залишились стояти? І люди похитають головами і скажуть: «Воістину, низькі кущі ліщини, які повільно виростають з насіння, стоять міцніше і протистоять вітрам легше, ніж найбільший дуб, коли його рука велетня пересадить, а тоді залишить». Чим глибше корінь дерева спускається у підземну темряву, тим дерево сильніше, стійкіше і довговічніше. 

Як мудро, що Христос почав знизу, а не зверху! Як мудро, що Він почав побудову Свого Царства не з царів, а з рибалок! Яке благо і спасення для нас, хто живе через дві тисячі років після Його діла на землі, що під час Свого земного життя Він не бачив кінцевого результату Своєї роботи  і не пожав плодів Своєї праці! Він не хотів, як велетень, відразу пересадити на землю величезне дерево, але хотів, як простий землероб, закопати насіння дерева в підземну темряву і піти додому. Так Він і вчинив. Не тільки у темряву простих галилейських рибалок, а у темряву до самого Адама закопав Господь насіння Дерева Життя і пішов.

І Дерево росло повільно, дуже повільно. Шалені вітри розхитували його, намагаючись зламати, але не змогли. Вороги зрубували Дерево під корінь, але корінь випускав все більше пагонів; і чим більше його рубали, тим наполегливіше і швидше воно росло. Ворожа сила копала глибоко під землею, глибше за катакомби, щоб вирвати корінь; але чим більше вона його тягла, тим корінь ставав міцнішим, тим буйніше з’являлися паростки. Тому Дерево Христове, вирощене по-Божому, а не по-людськи, і сьогодні, через дві тисячі років, цвіте, вкривається листям, і приносить людям і ангелам солодкі плоди, і виблискує свіжістю і красою, наче посаджене не більше сотні років назад.

Якби Господь наш Ісус Христос вчинив так, як чинять люди, Він, справді, набагато швидше прославився б серед людей, зате ми не спаслися б. Але Він прийшов не за людською славою – звуком сопілки, яка нині грає, а завтра буде вкинена у вогонь – прийшов не для слави людської, а для спасіння людей. Він прийшов до людей не як велетень на театральну виставу, щоб показати Свою силу та мистецтво і добитися оплесків, а як Друг і Лікар прийшов до нас у лікарню, щоб провідати нас, поговорити з нами наодинці і запропонувати нам пораду і ліки. Тому благо людству з початку до кінця часів, що Господь вчинив по-Божому і вибрав Своїми апостолами не дванадцять великих царів, але дванадцять малих рибалок. А про те, як Він їх вибрав, розповідає нинішнє Євангельське  читання.

Проходячи ж поблизу моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, званого Петром, і Андрія, брата його, що закидали неводи в море, бо були вони рибалками. 

Чому Господь опинився на Галилейському морі, євангелист пояснює нам раніше. Почувши, що Іоан Хреститель вкинутий у в’язницю, Він залишив Іудею і віддалився в Галилею, в зневажений край землі Ізраїльської. Передбачаючи кривавий кінець великого Свого воїна і Предтечі, Він Своїм віддаленням, ніби відступом, готував перемогу над ворогом. І якщо вже Він у Галилеї, чи не природно Йому поселитися у Назареті, в Своїй вітчизні, де минула більша частина Його земного життя? Але який пророк приймається у своїй вітчизні? Він прийшов у Назарет, але там Його хотіли скинути вниз з верхівки гори. Знову відходячи від дочасного людського злочину, Він, нарешті, поселився біля моря Галилейського, в землях Завулонових і Неффалимових, серед найбільш покинутих і зневажених, серед людей у темряві, і в країні та тіні смертній. В цю велику темряву Він вперше зариє насіння плодовитого дерева Євангелія Свого. Євангелист Іоан пише, що Андрій першим пішов за Господом, причому, ще в Іудеї. Андрій до того був учнем Іоана Хрестителя, і коли Іоан вказав на Христа як на сильнішого за себе, Андрій залишив свого першого учителя і пішов за Христом. Відразу після того Андрій знайшов брата свого Симона і сказав йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос; і привів його до Ісуса. Ще тоді Христос назвав Симона Петром, або каменем, твердим каменем віри (Ін.1:35-42). Чи не суперечить у такому випадку написане євангелистом Іоаном тому, про що розповідає в нинішньому Євангелії євангелист Матвій, тобто, тому, що Христос покликав цих двох братів тільки на морі Галилейському? За Євангелієм від Іоана за Христом спочатку пішов Андрій, а тоді Петро, в той час як за Євангелієм від Матвія виходить, що Христос знайшов і покликав їх одночасно, причому, Петро згадується першим. Чи не є це очевидним протиріччям? Ні, в жодному випадку. Очевидно, між тим, як це тлумачить і святитель Іоан Златоуст, що тут описуються дві різні події. Перша, яка відбулася в Іудеї, коли Хреститель був на свободі, і друга, яка відбулася пізніше в Галилеї, тоді, коли Хреститель був вкинутий у темницю і коли Господь наш Ісус Христос поселився в Капернаумі, на березі моря Галилейського. Іоан описує більш ранню зустріч Христа з Петром і Андрієм, а Матвій – пізнішу. Це ясно з того, що у Матвія говориться про Симона, званого Петром, що означає: Господь раніше назвав Симона Петром . Ця  перша зустріч Петра з Христом відбулася в Іудеї, коли Андрій привів брата свого до Христа. Цю першу зустріч Іоан описує наступними словами: і привів його (Андрій) до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: ти – Симон, син Йонин; ти названий будеш Кифа, що означає: камінь (Петро). Євангелист Матвій, описуючи тепер повторну зустріч синів Йониних з Господом, знає про це, тому й говорить: Симона, званого Петром. Згадує ж він Петра перш ніж Андрія через те, що Петро за темпераментом був більш живим, ніж його брат,  і з самого початку виділявся сильніше за нього. Те, що Іоан і Матвій описали дві різні події, а не одну і ту ж, зрозуміло кожному, хто прочитав обидві ці Євангелії. Якщо Матвій описує вирішальне покликання Петра і Андрія до апостольського служіння – ідіть за Мною, -  то Іоан швидше розповідає про зустріч і знайомство цих братів з Христом, приводом для чого послужили слова Предтечі: ось Агнець Божий. Зрозуміло, що після цієї зустрічі вони розлучилися з Христом і іншим шляхом в інший час вирушили в Галилею, де Господь знову знайшов їх, коли вони займалися своїм рибальським ділом.

І говорить їм: ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей. І вони відразу, залишивши неводи, вирушили за Ним. Господь знає серця їх: як діти, ці рибалки вірують в Бога і підкоряються законам Божим. Вони звикли не керувати і наказувати, а лише працювати і слухатися. Вони нічим не гордяться, серця їх сповнені смирення і покірності волі Божій. Але, хоч вони й прості рибалки, душі їх прагнуть і бажають якомога більше істини і правди. Ми бачимо, що Андрій якось вже залишив свої рибальські неводи і вирушив за Іоаном Предтечею, ставши його учнем. І як тільки Іоан вказав на Христа як на сильнішого за себе, Андрій залишив Іоана і пішов за Христом. Це живі душі, які шукають все більшої і більшої правди Божої і Царства Божого. Тому Христос і велить їм: ідіть за Мною. Таким же чином діє Бог з усіма нами. Він не хоче насильно гнати нас на шлях спасіння, але спочатку дає нам можливість самим, вільно і за допомогою своєї розсудливості, вибрати спасіння чи погибель. Однак, коли Бог, який бачить серця наші, помітить, що серця наші схиляються на шлях добра, на шлях спасіння, тоді Він рішуче закликає нас на шлях цей. Коли ж серця наші цілковито схиляються на шлях погибелі і зла, Бог залишає нас, і сатана стає нашим паном. Так було і з Іудою-зрадником. Коли серце його повністю схилилося до зла і вибрало похмурий шлях погибелі, Христос більше і не намагався відвернути його з того шляху; навпаки, бачачи що в Іуду увійшов сатана, Господь сказав йому: що робиш, роби скоріше. Отже, ні у випадку з Петром і Андрієм, ні у випадку з Іудою Господь жодним чином не обмежує свободу людського самовизначення, але лише після того, як люди серцем визначились у виборі добра чи зла, Він рішуче говорить: Петру і Андрієві – ідіть за Мною, а Іуді – що робиш, роби скоріше. 

І Я зроблю вас ловцями людей. Це означає: як досі ви неводами своїми виловлювали риб з глибини і темряви вод морських, так віднині будете Мною і Моїм Євангелієм виловлювати людей з глибини і темряви зла світу цього. Все благе залишиться у цих неводах, а все негідне або не зможе увійти у ці неводи, або випаде з них. 

Почувши заклик Христа, Петро і Андрій відразу, залишивши неводи, вирушили за Ним. Бачите, наскільки серця двох братів цих вже визначилися у виборі добра? Вони не питають: «Куди ти нас кличеш? Чим будемо живитися? І хто годуватиме наші сім’ї?» Вони ніби все своє життя тільки й чекали, прислухаючись: коли ж пролунає цей заклик? Простодушно, як діти, вони покладають всі свої турботи на Бога, залишають усе і йдуть за покликом Христовим. 

Ідучи далі звідти, побачив Він других двох братів, Якова Заведеєвого та Іоана, брата його, у човні з Заведеєм, батьком їх, що лагодили неводи свої, і покликав їх. І вони відразу, залишивши човен і батька свого, вирушили за Ним. І знову – не два царі, а два рибалки! Без царської корони на голові, але з царським серцем у грудях. Так Господь збирає перлини у темряві. Так Він вибирає малих і немудрих, щоб ними посоромити великих і мудрих; і бідних вибирає Господь, щоб посоромити багатих. Подивіться, які бідні Яків та Іоан: вони самі з батьком своїм лагодять неводи! Але душі їх багаті спрагою і бажанням Бога; серця їх звернені до добра і – чекають. Тому, як тільки Христос покликав їх, вони відразу залишили і своє заняття, і човна, і батька, і неводи і вирушили за Ним. 

У внутрішньому сенсі рибалка означає ловця благ духовних, неводи – душу, море – світ цей, човен – тіло. Кидаючи невода в море, рибалки ці шукають благ духовних, їжі духовної, або Царства Божого, простираючи і занурюючи душу в глибини світу цього, щоб де-небудь впіймати ці блага. Лагодження невода означає працю їх  над виправленням своєї душі. Те, що перші двоє залишили свої неводи і пішли за Христом, означає, що вони залишили свої старі і грішні душі і пішли за Христом, щоб Ним оновитися, переродитися і здобути нову душу і новий дух. І ще це означає, що тепер вони будуть шукати і ловити духовні блага не зусиллями своєї власної душі, але Христом, не своїми силами, але силою Божою, не своїм розумом, але Божественним одкровенням. А те, що двоє других залишили човна і батька свого, означає, що вони залишили своє грішне тіло і свого тілесного батька, щоб віднині піклуватися про спасіння душі і йти назустріч Отцю своєму Небесному як усиновлені з благодаті Божої. 

І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їх і проповідуючи Євангеліє Царства, і зцілючи всяку хворобу і всяку неміч в людях. Після тридцяти років усамітненого життя Господь наш Ісус Христос тепер починає Своє Божественне служіння, і починає ревно та рішуче. На це вказують слова: ходив по всій Галилеї. Його служіння полягало в тлумаченні старого, а в проповіді нового і у тому,  щоб підтвердити і те, й інше чудесами, зцілюючи людей. Закон був даний через Мойсея і пророків, і він був засвідчений багатьма чудесами, щоб люди повірили, що закон цей – від Бога. Але тлумачі закону, затьмаривши душу свою гріхом, цілком затьмарили і зміст цього закону. Від цього старозавітний закон цей зробився мертвим і ніби не існуючим. Нині Господь наш Ісус Христос, пречистий і безгрішний, являє Себе як єдиний істинний Законник і справжній Тлумач того першого закону. Він тлумачить зміст його і відкриває дух його, закритий для грішників. Тепер Він є Тлумачем Духу, як пізніше Дух буде Його Тлумачем. Він не відкидає старозавітного закону Божого – як Він може його відкинути, коли Він Сам і дав його? Але на підставі його істинного духовного і пророчого змісту Він дає тепер новий закон спасіння, проповідуючи Благу Вість про Царство. Старозавітний закон подібний до доброї і плодючої землі, котру люди настільки занедбали, що лице її повністю сховалося під терниною і вовчаками, посіяними людьми, тобто, лженазваними тлумачами. Нині Господь переорює цю землю і сіє нове насіння. І люди дивляться на Нього зі страхом і здивуванням. І як старозавітній закон був засвідчений багатьма Божественними чудесами, так і цей новий закон Господь наш Ісус Христос як Законодавець засвідчив багатьма чудесами. Чудеса ці здійснені не для даремного і марнославного демонстрування своєї сили, але для того, щоб принести людям істинну користь. Всі вони полягають у зціленні тілесних і душевних хвороб і немочей людських. Бо Господь відвідав нас не як чарівник, а як Друг і Лікар.

 

Всі ви, голодні і спрагнені правди і любові Божої, що марно ловите цю правду і любов своїми душами, ніби неводами, у морі світу цього, почуйте голос Господа нашого Ісуса Христа. Бо Він закликає вас, як колись закликав рибалок поблизу моря Галилейського: ідіть за Мною. І, почувши голос цей, не зволікайте ні хвилини, але відразу залиште всі свої старі зусилля і всю свою стару любов і рушайте за Ним. Він – єдиний ваш Друг і Лікар; всі інші, що перебувають поза Ним, є або невігласами, або шарлатанами. Він закликає вас не як царів, не як пастухів, не як багачів, не як бідняків, не як учених, не як неосвічених, але як людей, сповнених хвороб і немочей. Причина хвороб і немочей наших – гріх. Тому припадіть до Господа нашого Ісуса Христа і волайте до Нього, як колись численні болящі і немічні: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Прости мені, Господи, прости численні мої гріхи. Очисти мене силою Твоєю, насити мене животворчим хлібом Твоїм, глибоко увійди в мене, як свіже і чисте повітря в душну кімнату, і я буду здоровий, і я буду здоровий і живий! Нехай прославиться так Господь у міцності душі нашої і чистоті  тіла, з Отцем і Святим Духом – Трійця Єдиносущна і Нероздільна, - допомогою і молитвами святих ангелів Христових, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

На фото: руїни Капернаума на березі Галилейського моря - міста, звідки Христос покликав Своїх апостолів.

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа