Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя двадцять п’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про милосердного Самарянина

Неділя двадцять п’ята після П’ятидесятниці. Євангеліє про милосердного Самарянина

Проповідь святителя Миколи Сербського

Лк., 53 зач., 10:25-37.

Господь наш Ісус Христос прийшов, щоб змінити міри і суди людські.

Люди вимірювали природу нею самою. І міра була неправильною.

Люди вимірювали душу тілом. І величина душі змаліла до міліметрів.

Люди вимірювали Бога людиною. І Бог виглядав залежним від людини. 

Люди вимірювали чесноти швидкістю успіху. І чесноти стали дешевими і деспотичними.

Люди хвалилися своїм прогресом, порівнюючи себе з тваринами, котрі завжди топчуться на одному й тому ж місці однієї  дороги. Ці хвастощі Небо зневажило, а тварини навіть не помітили.

А ще люди вимірювали рідню і близькість людини до людини або по крові, або по думках, або по відстані між домами і селами, в котрих вони жили на землі, або по мовах, або по сотні інших ознак. Але всі ці міри рідні і близькості не могли людей ні поріднити, ні зблизити.

Всі міри людські були хибними, і всі суди – оманливими. І Христос прийшов спасти людей від незнання і брехні, змінити міри і суди людські. І змінив їх. Хто засвоїв Його міри і суди, спаслись через істину і правду; а хто залишився зі старими мірами і судами, і нині все ще блукає у мороці і торгує замшілими оманами. 

Природа не вимірюється сама собою, бо вона дана на службу людям і її міра – людина.

Душа не вимірюється тілом, бо тіло дане на службу душі і мірою тіла є душа.

Бог не вимірюється людиною, як гончар не вимірюється горщиком. Нема міри для Бога, бо Бог є Мірою усьому і Суддя усіх.

Не вимірюються чесноти швидким успіхом. Бо колесо, що швидко піднімається з болота, швидко повертається у болото. Чесноти вимірюються Законом Божим.

Людський прогрес вимірюється не відсутністю прогресу у тварин, але скороченням відстані між людиною і Богом. 

А істинна міра рідні, що по-справжньому поєднує і зближує людей та народи, - не стільки кров, скільки милосердя. Нещастя одної і милосердя другої людини роблять їх ріднішими, ніж кров – рідних братів. Бо усякі кровні вузи тимчасові і мають певне значення лише у цьому минущому житті, служачи образом міцних і вічних вуз духовної рідні. А духовні близнюки, що народжуються під час зустрічі нещастя і милосердя, залишаються братами у вічності. Для рідних по крові братів Бог є лише Творцем, для духовних братів, народжених від милосердя, Бог є Отцем.

Цю нову міру спорідненості і близькості між людьми пропонує Господь наш Ісус Христос людству у Євангельській притчі про милосердного Самарянина – саме пропонує, а не нав’язує, тому що спасіння не нав’язується, а милостиво пропонується Богом і добровільно приймається людиною. Блаженні, хто добровільно приймає цю нову міру, бо вони здобудуть багатьох братів і родичів у безсмертному Царстві Христовому! А притча розповідає наступне:

У ті часи один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю! Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? Спокушаючи, він губить своє життя – і ніби бажає наслідувати життя вічне! Насправді, цей спокусник думав не про своє життя, а про Христове; тобто, не про те турбувався, як спастись, а про те, як піддати небезпеці Господа. Він хотів знайти у Христі вину, смертоносну вину проти закону Мойсеєвого, щоб звинувативши Його, згубити, а самому прославитися поміж собі подібними у якості вмілого законника та адвоката. Але чому він питає про життя вічне, про яке мало що міг знати з тодішнього закону? Чи не єдина нагорода, обіцяна законом тим, хто його виконує: щоб продовжились дні твої на землі (Вих.20:12; Еф.6:2-3)? Дійсно, пророки говорять про вічне Царство Месії, особливо пророк Даниїл – про вічне Царство Святе, але іудеї у часи Христові розуміли вічність лише як довгочасність на землі. Звідси зрозуміло: швидше за все, цей законник або сам чув, або дізнався від інших, що Господь наш Ісус Христос проповідує життя вічне, яке відрізняється від їх розуміння вічності. Ненависник Бога і роду людського, що особисто безуспішно спокушав Господа у пустелі, продовжує тепер спокушати Його через засліплених собою людей. Бо якби диявол не засліпив законників, чи не було б природнім, щоб вони, будучи тлумачами і знавцями закону та пророків, першими впізнали Господа нашого Ісуса Христа, першими Йому поклонилися і пішли б перед Ним як Його провісники, проповідуючи народові Благу Вість про пришестя Царя і Месії?

Він же (Господь) сказав йому: у законі що написане? Як читаєш? Він відповів: возлюби Господа Бога твого усім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією твердинею твоєю, і всім розумінням твоїм, і ближнього твого, як самого себе. Господь бачить серце законника і, знаючи його лють, не хоче відповідати йому на питання, але питає про закон: у законі що написано? Як читаєш? Тут два питання. Перше: чи знаєш, що про це написано? І другий: як ти це написане читаєш і розумієш? Що написано – могли знати всі законники, але як треба духом розуміти написане, у той час ніхто з них не знав. І не тільки у той час, але вже давно. Ще Мойсей перед своєю смертю докоряв іудеям за сліпоту духовну, кажучи: але донині не дав вам Господь [Бог] серця, щоб розуміти, очей, щоб бачити, і вух, щоб слухати (Втор.29:4). Доволі дивно, що цей іудейський законник виділив саме ці дві заповіді Божі як найбільш спасенні, дивно з двох причин: по-перше, у законі Мойсеєвому вони не поставлені на перше місце з іншими головними заповідями; навіть більше - вони навіть не стоять поруч, як їх наводить законник, але одна з них дана в одній книзі Мойсеєвій, а друга – в другій (Лев.19:18; Втор.6:5). По-друге, дивно це й тому, що іудеї хоча б скільки-небудь намагалися виконувати заповіді Божі, але заповідь про любов – ніколи. Вони ніколи не могли піднестися до любові до Бога, а лише до страху Божого. Те, що законник все ж об’єднав ці заповіді і виділив їх як найважливіші для спасіння, можна пояснити тільки тим, що він дізнався: Господь наш Ісус Христос заповіді про любов ставить на вершині переліку всіх заповідей і чеснот.

Що ж відповідає Господь законникові? Ісус сказав йому: правильно ти відповів; так роби і будеш жити. Чи бачите, що Господь не вимагає від слабких нести тягар важкий, а такий, який їм під силу? Знаючи жорстоке і необрізане серце законника, Він не говорить йому: віруй у мене як у Сина Божого, продай усе, що маєш, і роздай убогим, візьми хрест свій і йди за Мною, не оглядаючись назад! Ні: радить йому лише виконати те, що законник сам взнав і назвав головним у законі. Для нього досить і цього. Бо якщо він буде воістину любити Бога і ближнього, йому через цю любов незабаром відкриється також істина про Господа нашого Ісуса Христа. Коли в іншому випадку багатий юнак задав Господу це ж питання, але не спокушаючи: що мені робити, щоб успадкувати життя вічне? Господь не нагадав йому про позитивні заповіді  любові, але більше про негативні заповіді: не чини перелюб, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою. Лише коли юнак сказав, що виконав ці заповіді, Господь ставить перед ним важче завдання: все, що маєш, продай і роздай убогим (Лк.18:18).

Зрозумійте звідси велику премудрість Господа як Божественного Вчителя. Він наказує кожному виконати заповідь Божу, котру той знає; а коли людина її виконає і пізнає іншу, наказує їй виконати і другу, тоді третю, четверту і так далі. Він не накладає важкі тягарі на слабкі плечі, але дає тягар під силу. У той же час це є страшним докором усім, хто бажає все більше й більше пізнавати волю Божу, а тим часом не старається виконувати те, що йому вже відоме. Ніхто не спасеться одним знанням волі Божої, але виконанням її. Навпаки, хто багато пізнав, але мало виконав, буде засуджений страшніше, ніж ті, хто і знав, і виконав мало. Тому Господь і сказав законникові: так роби і будеш жити. Тобто: «Я бачу, що тобі відомі ці великі заповіді про любов, але в той же час бачу, що ти їх не виконуєш; тому марно вчити тебе чомусь новому, доки ти не виконаєш вже відомого тобі». Законник повинен був відчути докір у цих словах Спасителевих і спробував виправдатися: але він, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто мій ближній? Це питання показує жалюгідність його виправдання: він ще не знає, хто його ближній; з чого зрозуміло, що він не виконав заповіді про любов до ближнього. Так, замість того, щоб упіймати Христа на слові, він сам проговорився і змушений виправдовуватися. Риючи яму Господу, він сам у неї потрапив. Так усе відбувалося з іудеями, коли вони спокушали Христа. Спокушаючи Господа, вони цим лише ще більше прославляли Його, а себе губили, і відходили від Нього посоромлені, як і отець брехні – сатана – у пустелі. Чим же цей законник прославив Христа, спокушаючи Його? Тим, що дав Йому привід розказати притчу про милосердного Самарянина і викласти Божественне вчення про те, хто є нашим ближнім, спасенне вчення для усіх поколінь людей до кінця віку. Хто мій ближній?

На це сказав Ісус: один чоловік йшов з Єрусалима у Єрихон і напали на нього розбійники, зняли з нього одяг, поранили його і пішли, залишивши його ледь живим. Тим часом один священник йшов тією дорогою і, побачивши його, оминув. Так само й левит, що був у тих місцях, підійшов, подивився і - оминув. Хто цей чоловік, що йшов з Єрусалима у Єрихон? Це Адам і весь рід людський, що походить від Адама. Єрусалим означає небесну обитель першої людини у райській могутності і красі, поруч з Богом і святими ангелами Божими. Єрихон – земна долина плачу і смерті. Розбійники є злими духами, численними слугами сатани, котрий і навів Адама на гріх непокірності Богові. Як найбільші вороги роду людського, злі духи нападають на людей, знімають з їх душ Божественний одяг страху, віри і благочестя; ранять душі гріхами і пороками, і тоді тимчасово віддаляються, в той час як душа лежить у відчаї біля дороги життя, не в силах рушитись ні вперед, ні назад. Священник і левит означають Старий Заповіт, а саме: священник – закон Мойсея, а левит – пророків. До побитого і пораненого людства Бог послав двох лікарів з певними ліками: один з них – закон, другий – пророки. Але жоден з цих лікарів не насмілився вилікувати головні і найглибші рани хворого, нанесені йому самими бісами. Вони зупинялися лише при вигляді менших мук, завданих людині іншою людиною. Тому й сказано, що і перший, і другий лікар, побачивши тяжко пораненого, оминули його. Закон Мойсея лише побачив людство як тяжко хворого, але побачивши його, пройшов повз. Пророки не тільки побачили хворого, але й підійшли до нього, і лише тоді оминули. П’ятикнижжя Мойсеєве описало хворобу людства і проголосило, що істинні ліки від неї знаходяться не на землі, але у Бога на небесах. Пророки ближче підійшли до напівживої, вмираючої душі людства, також підтвердили ще більш посилену хворобу і втішили хворого, сказавши йому: у нас нема ліків, але ось, за нами йде Месія, Небесний Лікар. І вони пройшли повз. Тоді і явився істинний Лікар. 

Самарянин же один, проїжджаючи, знайшов його і, побачивши, змилосердився, підійшов, перев’язав йому рани, омиваючи олією і вином; і посадив його на свого осла, привіз його до заїзду і піклувався ним; а на другий день, від’їжджаючи, вийняв два динарії, дав власникові заїзду і сказав йому: потурбуйся про нього; і якщо витратиш більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. Хто є цей Самарянин? Сам Господь наш Ісус Христос. Чому Господь називає Себе Самарянином? Тому що єрусалимські євреї зневажали самарян як нечистих ідолопоклонників. Вони не змішувалися і не спілкувалися одне з одним. Тому й сказала жінка самарянка Господу біля криниці Якова: як Ти, будучи Іудеєм, просиш пити у мене, Самарянки (Ін.4:9)? Таким чином, самаряни вважали Христа іудеєм, в той час, як іудеї називали Його самарянином: чи не правду ми говоримо, що Ти Самарянин і що біс у Тобі (Ін.8:48)? Розказуючи цю притчу іудейському законникові, Господь Сам Себе зображає під виглядом Самарянина, з безкінечного смирення, щоб таким чином і нас навчити, що й під найзневажливажливішим іменем і званням ми можемо сотворити велике благо, іноді навіть більше, ніж володарі славного імені і великого звання. Господь називає Себе Самарянином і з любові до грішників. Самарянин означало те ж саме, що й грішник. І коли іудеї називали Господа Самарянином, Він не заперечував їм. Він входив під дах грішників, їв і пив з ними, Він навіть відкрито сказав, що заради грішників і прийшов у цей світ – саме заради грішників, а не заради праведників. Та хіба міг бути у Його присутності хоч один-єдиний праведник? Чи не всі люди були вкриті гріхом, наче темною хмарою? Чи не усі душі були зіпсовані і понівечені злими духами? І ще називає Себе Господь Самарянином, щоб навчити нас не очікувати прояву Божої сили тільки через великих і славних світу цього, але уважно і з повагою прислуховуватися до того, що думають і говорять люди малі, світом цим зневажені. Бо Бог часто тростиною руйнує залізні стіни, через рибалок соромить царів, а через найнижче – найвище в очах людських. Як говорить апостол Павло: Бог вибрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, а немічне світу вибрав Бог, щоб посоромити сильне (1Кор.1:27). Назвавши Себе Самарянином, Господь цим дає зрозуміти, що марно світ чекає спасіння від могутньої Римської імперії і від кесаря Тіберія: спасіння світові Бог влаштував через упосліджений в імперії народ – іудейський, і через найбільш зневажених у цьому народі – галилейських рибалок, до яких горді книжники ставилися, як до ідолопоклонників-самарян. Дух Божий вільний, Дух дихає, де хоче (Ін.3:8), не зважаючи на людські ранги і оцінки. Високе в очах людей - нікчемне перед Богом, і нікчемне перед людьми перед Богом високе. 

Господь зійшов на рід людський (прийшов до нього). У хворобі і відчаї лежав рід людський, і Лікар прийшов до нього. Всі люди грішні, і всі лежать розпростерті на землі, вдавлені в землю, тільки безгрішний Господь, чистий і здоровий Лікар, стоїть просто. Прийшов Він до своїх, сказано в іншому місці (Ін.1:11), щоб позначити прихід Господа у плоті, подібній до плоті усіх інших людей, бо зовні Він не відрізнявся від смертних хворих і грішників. А тут говориться: прийде до нього, щоб позначити Його відмінність у силі, здоров’ї, безсмерті і безгрішності від смертних хворих та грішників.

Він побачив пораненого, як побачив його і священник; і Він підійшов до нього, як підійшов і левит; але Він зробив щось більше, набагато більше, ніж священник та левит. Він змилостивився, перев’язав йому рани, вилив на них олію і вино, посадив його на Свого осла, привіз у заїзд, опікувався ним, заплатив власникові заїзу за подальший догляд за ним і обіцяв у майбутньому подавати допомогу пораненому та оплачувати витрати на його лікування. І, таким чином, якщо священник зупинився на тому, що тільки подивився на пораненого; якщо левит, подивившись, підійшов і оминув; то Месія, Небесний Лікар, сотворив для нього десять діл – десять (число, що означає повноту чисел), щоб цим показати повноту любові Господа і Спаса нашого, Його піклування і турботу про наше спасіння. Він не просто перев’язав пораненого і залишив його біля дороги, бо це була б не повна допомога. Він не просто привіз його у заїзд і лишив, бо тоді власник заїзду сказав би, що у нього нема коштів, щоб доглядати за хворим, і викинув би його на вулицю. Тому Він заздалегідь оплачує власникові його працю і витрати. На цьому б зупинився і найбільш милосердний чоловік. Але Господь іде ще далі. Він обіцяє і далі піклуватися про хворого і повернутися, щоб його навідати, і віддати власникові гроші, якщо той витратить більше. Ось повнота милосердя! А коли ще й відомо, що це сотворив не брат братові, а самарянин іудеєві, ворог ворогові, тоді треба сказати: це є неземне, небесне, Божественне милосердя. Це є образ милосердя Христового  до людського роду. 

Але що означає перев’язування ран? Що – вино й олія? Що – осел? Що – два динарії, заїзд, його власник і повернення самарянина? Перев’язування ран означає безпосередній дотик Христа до хворого роду людського. Своїми пречистими вустами Він говорив людським вухам, Свої пречисті руки Він покладав на сліпі очі, глухі вуха, на прокажені тіла і трупи. Бальзамом лікують рани. Сам Господь є небесним бальзамом для грішного людства. Самим Собою Він лікує людські рани. Олія і вино означають милість та істину. Добрий Лікар спочатку помилував хворого, а тоді дав йому ліки. Але й милість є ліками, і наука є ліками. Радійте, спершу говорить Господь, а тоді вчить, застерігає, загрожує. Не бійся, говорить Господь начальникові синагоги Яіру, а тоді воскрешає його доньку. Не плач, говорить Господь Наїнській вдові, а тоді повертає життя її синові. Господь спочатку явив милість, а тоді приніс жертву. Його прихід у світ в тілі людському є найбільшою милістю з усіх діл милосердя; а Його Хресна Жертва – найбільша з усіх жертв від початку до кінця світу. Милість і суд оспіваю Тобі, Господи, говорить пророк Давид (Пс.100:1). Милість м’яка, як єлей; істина, суд Божий благі, але й терпкі для грішників, як вино для хворих. Як єлей пом’якшує тілесну рану, так милість Божа пом’якшує змучену і жорстоку душу людську. І як вино гірчить, але зігріває нутрощі, так істина і правда Божі гіркі для грішної душі, але, коли глибоко проникнуть у неї, зігрівають і додають їй сили. 

Осел означає тіло людське, котре Господь Сам взяв на Себе, щоб бути ближчим і зрозумілішим. Як пастир добрий, коли знайде загублену вівцю, бере її на плечі свої і з радістю несе у свій овечий загін; так і Господь бере на Себе заблукалих, щоб і вони були там, де Він. У цьому світі люди воістину живуть серед бісів, як вівці серед вовків. Господь є Пастир Добрий, Котрий прийшов зібрати Своїх овець і Своїм тілом заслонити їх від вовків; і, прийшовши, змилувався над людьми, тому що вони були як вівці без пастиря (Мк.6:34). Тіло людське зображається тут у вигляді худоби, щоб цим показати безмовність самого тіла без словесної душі. Дійсно, людина тілом своїм є худобою, як і всяка інша худоба. У таке тіло худобине вона зодягнена після праотчого гріха. І зробив Господь Бог Адамові і дружині його одяг шкіряний і зодягнув їх (Бут.3:21). Це відбулося тоді коли Адам через гріх непокірності виявився голим і сховався від лиця Божого. З Своєї безмежної лагідності і безмежної любові до пораненого, напівмертвого людства Живий і Безсмертний Бог і Сам зодягнувся у цей жахливий, шкіряний, безсловесний одяг – плоть. Щоб як Господь стати менш неприступним для людей; щоб як Лікар стати більш доступним; щоб вівцям легше було впізнати у Ньому свого Пастиря. 

Заїзд означає Святу, Соборну і Апостольську Церкву, а власник заїзду – апостолів та їх наступників, пастирів і учителів Церкви. Церква заснована ще за часів земного життя Христа, бо сказано, що Самарянин привіз пораненого у заїзд і опікувався ним. Господь є Засновником Церкви і першим трудівником у Своїй Церкві. Поки Він особисто трудився, доглядаючи за пораненим, про власника заїзду не згадувалося. Лише на другий день, оскільки Його земний час вичерпався,  Він звертається до власника заїзду і доручає хворого його опіці. 

Два динарії, за деякими тлумаченнями, означають два Божі Заповіти людям: Старий Заповіт і Новий Заповіт. Це є Священне Писання, Священне Одкровення милості та істини Божої. Ніхто не може спастись від гріха, від ран, нанесених його душі, доки хоч скільки-небудь не пізнає милості та істини Божої, відкритих через Священне Писання. Як людина лише при сильному світлі яскравого сонця бачить перед собою всі дороги і обирає, куди їй направити ноги, так лише при яскравому світлі Священного Письма вона бачить усі шляхи добра і зла, і відрізняє одні від других. Але два динарії означають і дві природи у Христі, Божественну і людську. Обидві ці природи Господь приніс з Собою у цей світ і поставив їх на службу людському родові. Ніхто не може спастись від тяжких ран гріха, не визнавши цих двох природ у Господі нашому Ісусі Христі. Бо рани гріха лікуються милістю і істиною; одні ліки без других – не ліки. Господь не міг показати досконалу милість по відношенню до людей, якби не народився у плоті, як Людина; і Він не міг би як Людина відкрити досконалу істину, якби не був Богом. Так само два динарії означають Тіло і Кров Христову, котрими зцілюють і живлять привезених у Церкву грішників. Пораненому потрібні і перев’язка, і мазь, і їжа. Це і є досконале лікування. І їжа потрібна хороша. І як хороша їжа, котру лікарі рекомендують лежачому в постелі зі змащеними і перев’язаними ранами хворому, змінює, зміцнює і чистить кров, тобто, те, що складає основу органічного життя людини, так і Тіло та Кров Христові, ця Божественна їжа, в корені змінює, зміцнює і чистить душу людську. Вся картина тілесного лікування хворого є лише відображенням лікування духовного. І як, справді, при тілесному лікуванні мало допомагають усі засоби, якщо хворий не харчується, так і при духовному лікуванні мало допомагають усі засоби, якщо навернені грішники не живляться доброю духовною їжею, тобто, Тілом і Кров’ю Христовими. А Тіло і Кров Христові, по суті, знову означають милість та істину. 

Коли повернуся – ці слова означають друге пришестя Христове. Коли Він прийде знову як Суддя, не у смиренному одязі худоби, але зодягнений у безсмертне сяйво і славу, тоді власники заїзду, пастирі і вчителі Його Церкви, пізнають у Ньому колишнього Самарянина, що передав їм в опіку хворі душі грішників. Але тепер Він буде не милосердним Самарянином, а праведним Суддею, котрий кожному воздасть по ділах його. Звичайно, якби Господь судив по чистій небесній правді, мало хто б уникнув вічного вогню. Але Він, пізнавши наші немочі і хвороби, буде судити кожного, беручи до уваги багато – і навіть чашу холодної води, подану в ім’я Його спраглому, поставить у заслугу (Мт.10:42). І все ж, не треба бути надто безпечними і впадати у легковажність. Тут мова йде про пастирів церковних, про вождів духовних. Їм дано більше і влади, і благодаті, але з них більше й спитається. Вони є сіль землі; якщо ж сіль втратить силу, то її викидають геть на потоптання людям (Мт.5:13). Господь також сказав: Багато ж буде перших останніми, а останніх першими (Мт.19:30). А священники – перші у духовному заїзді Христовому. Вони покликані пильнувати біля хворих, оглядати і лікувати їх рани і живити їх хлібом життя вічного за чесною трапезою Агнця Божого. Горе їм, якщо вони цього не роблять. Можуть вони бути першими у цьому короткочасному житті, але у житті вічному не матимуть частки. І ще сказав Господь: горе тій людині, через котру спокуса приходить (Мт.18:7). Через жодну людину у світі не може прийти стільки спокуси, скільки через недбалого священника. Малий його гріх спокушує більше, ніж важкі гріхи інших людей. І блаженні духовні пастирі, які вірно виконують заповіт відбулого милосердного Самарянина, чесно і розумно розпоряджаються двома Його динаріями. Настане день і година, коли Господь скаже кожному з них: добре, добрий і вірний рабе! Увійди до  радощів пана твого (Мт.25:21). Розказавши цю глибоку і багатозначну притчу, Господь питає законника: Хто з цих трьох, як гадаєш, був ближнім схопленому розбійниками? Він сказав: той, хто виявив йому милість. Тоді Ісус сказав йому: іди, і ти роби так само. Хоча законник жодною мірою не зрозумів глибини і ширини цієї притчі Христової, але настільки, наскільки він її зрозумів, він не міг не визнати її істинності, звичайно, лише у її зовнішньому образному змісті. Він змушений був підтвердити, що милосердний Самарянин був істинним і єдиним ближнім побитому і пораненому чоловікові біля дороги. Він не міг сказати: священник був йому ближній, бо і священник, як і він, був іудеєм. І він не міг сказати: левит був йому ближній, бо і той, і другий належали до однієї раси, одного  народу, і говорили однією мовою. Це надто суперечило б навіть і його безсовісній совісті. Даремна спорідненість по імені, расі, національності, мові там, де потрібне милосердя, і одне лише милосердя. Милосердя є новим наріжним каменем спорідненості, встановленим Христом поміж людьми. Законник цього не побачив; але те, що зрозумів його розум з цього конкретного випадку, він змушений був визнати Іди, і ти роби так само, говорить йому Господь. Тобто: якщо ти хочеш успадкувати життя вічне, то ось як ти повинен читати заповідь Божу про любов – а не так, як читаєте ви, законники і книжники. Бо ви дивитесь на цю заповідь, як на золотого тільця, і обожнюєте її, як ідола, але не знаєте її Божественного і спасительного змісту. Ви вважаєте ближнім тільки іудея тому, що оцінюєте по імені, по крові і по мові; навіть не кожного іудея ви вважаєте своїм ближнім, а лише того, хто належить до вашої партії, законницької чи фарисейської, чи саддукейської; та й не кожного зі своїх прихильників, а тих з них, від кого ви маєте користь, честь і похвалу. Таким чином, ви заповідь Божу про любов витлумачили як користолюбство, і тому вона стала для вас справжнім золотим тільцем, подібним до того, котрому поклонялися під Хоривом ваші праотці. Отже, ви поклоняєтеся цій заповіді, бо не розумієте і не виконуєте її. Ймовірно законник міг зрозуміти цей зміст притчі Христової, і він повинен був відійти присоромлений. Він, котрий прийшов присоромити! А як він повинен був засоромитися, якби міг зрозуміти, що притча Христова стосується і його особисто! Адже й він – один з подібних подорожніх, що йдуть з Небесного Єрусалима в брудний земний Єрихон, подорожній, з котрого біси зняли одяг благодаті Божої, побили, поранили і залишили біля дороги. Закон Мойсея і пророки пройшли повз, не здатні йому допомогти. І ось тепер, коли Господь розказує йому цю притчу, милосердний Самарянин вже схилився над його хворою душею, перев’язує її і виливає олію та вино. Він і сам це відчув – інакше не визнав би істинності Христового наставництва. Чи дозволив він потім відвезти себе у заїзд – тобто в Церкву, – і остаточно зцілити, відомо Всезнаючому Богові. Євангеліє далі про це не говорить. 

Так, обхідним шляхом, Христос привів цього законника до того, що він неусвідомлено у душі визнав Христа своїм найближчим і рідним. Господь привів його до того, щоб він і неусвідомлено визнав, що слова: полюби ближнього твого, як самого себе означають: полюби Господа Ісуса Христа як самого себе. Нам же залишається усвідомлено і розумно визнати це і сповідувати. Найближчим з усіх наших ближніх є Господь наш Ісус Христос, а через нього ближніми для нас стають й усі інші люди, що є в біді, котрим ми своїм милосердям в ім’я Господнє можемо допомогти. Над кожним з нас схилився Господь, і кожному з нас Він залишив два динарії, щоб ми лікували, поки Він не прийде. Поки Він не прийде у серця наші, так що ми більше не будемо бачити Його, схиленого над Нами, але вселеного у наші серця і живущого у них! І лише тоді ми будемо здорові, бо джерело здоров’я буде у наших серцях. 

Але подивіться, як цією притчею Господь поєднує в одну обидві заповіді про любов! Люблячи Його як свого ближнього, ми тим любимо і Бога, і Людину, і, таким чином, одночасно виконуємо обидві заповіді про любов. До приходу Господа нашого Ісуса Христа у світ ці дві заповіді були розділені. Але з Його приходом вони злилися воєдино. У дійсності досконала любов не може бути розділеною і не може відноситися до двох предметів. У Старому Заповіті вони були розділені, оскільки Старий Заповіт є підготовчою школою для великої школи любові. У підготовчій школі розрізнені предмети, органічно поєднані. Коли цей об’єднаний і втілений організм любові був явлений у Господі нашому Ісусі Христі, відразу розрізненість і роздвоєність зникли, наче їх і не було. Ісус Христос є втілена любов і до Бога, і до людини. В жодному світі – ні тимчасовому, ні вічному – нема більшої любові. Так принесено у світ новий, цілком новий початок любові, нова і єдина заповідь любові, котру можна висловити так: полюби Господа Ісуса Христа, Сина Божого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумінням твоїм; полюби Його як самого себе. Через цю любов, єдину і нероздільну, ти полюбиш і Бога, і людей. Залиш оманливу надію, о смертна людино, що коли-небудь ти зможеш любити Бога без Христа і поза Ним. І не обманюйся, вважаючи, що коли-небудь ти зможеш любити людей без Христа і поза Ним. Він зійшов з небес і схилився над тобою, пораненим і хворим. Подивися в лице Його і пізнай свій прообраз! Подивися на головного і найближчого свого Родича! Лише через Нього ти можеш стати істинним родичем Богові і милосердним родичем людям. І коли ти пізнаєш свою спорідненість з Ним, усяка інша спорідненість земна буде для тебе лише тінню і образом істинної, безсмертної спорідненості. Тоді й ти підеш і будеш робити так само, як Він; тобто, вважати бідних, нещасних, нагих, поранених, побитих і покинутих біля дороги найближчими своїми родичами, ближчими, ніж усі інші. І тоді ти будеш схиляти над ними не стільки своє, скільки Його лице, перев’язуючи їм рани Його бинтами, і виливати на них Його олію і вино. 

Таким чином, і ця притча, з котрої спокусник-законник щось зрозумів і скористався цим, охоплює собою і тлумачить усю історію людську від початку до кінця, і всю історію нашого спасіння від початку до кінця. Нею нас Господь вчить, що тільки через Нього ми можемо стати родичами Богові і родичами людям. Лише через цю спорідненість з Христом усі наші інші родинні зв’язки набувають гідності і шляхетності. Він закликає нас до безцінної любові до Нього, до любові, яка освітлює для нас єдиним світлом і Бога, і людей, і навіть наших ворогів. Бо і любов до ворогів можлива з одного-єдиного Вогнища любові, Господа Ісуса Христа, Боголюдини і Спаса нашого. Йому ж належить честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа