Неділя одинадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про прощення

Неділя одинадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про прощення

Мт., 77 зач., 18:23-35

Коли Господь наш Ісус Христос помирав на Хресті, Він і в передсмертних стражданнях намагався принести людям користь. Думаючи не про Себе, а про людей, Він, віддаючи дух, дав людському роду один з найвеличніших Своїх уроків. Це урок прощення. Отче! Прости їм, бо не знають, що творять. Ніколи раніше з жодного місця страти не чули таких слів. Навпаки, раніше страчувані, винні чи не винні, зверталися до богів і до людей, просячи про помсту. «Відімсти за мене», - ось слова, котрі частіше за усе можна було почути на місці страти до Христа, та, на жаль, і сьогодні можна почути у багатьох племен – навіть тих, хто хреститься святим Хрестом Христовим. А Христос при останньому подиху прощає Своїх наклепників, мучителів і вбивць, просить Отця Свого Небесного, щоб і Він їм простив, і, більше того, ще й знаходить для них виправдання: не знають, - говорить Він, - що творять.

Чому саме це повчання про прощення повторює Господь на Хресті? Чому з численних повчань, даних Ним людям на землі, Він вибирає саме це, а не інше, щоб висловити його Своїми Божественними вустами в кінці, в самому кінці? Безумовно, тому, що Він хотів, щоб цей наказ запам’ятали і виконували. У безвинних стражданнях на Хресті, які величчю Своєю переважають усю велич світу, піднесений над царями і суддями земними, над мудрецями і вчителями, над багатими і бідними, над суспільними реформаторами і бунтівниками, Господь наш Ісус Христос прикладом прощення закарбував Своє Євангеліє. Щоб показати цим, що без прощення ні царі не можуть царювати, ні судді судити, ні мудреці філософствувати, ні вчителі вчити, ні багаті і бідні жити життям людським, а не скотським, ні полум’яні реформатори і бунтівники зробити щось корисне. А насамперед і в кінці всього – щоб показати: без прощення люди не можуть Його Євангеліє ні зрозуміти, ні, тим більше, виконати.

Словами про покаяння Господь почав Своє вчення, а словами прощення завершив його. Покаяння є насіння, прощення – плід. Ніякої похвали не варте насіння, якщо воно не приносить плоду. Ніяке покаяння не має цінності без прощення.

Чим було б людське суспільство без прощення? Звіринцем серед звіринця природи.

Чим, крім нестерпних ланцюгів, були б усі на землі закони людські, якби їх не пом’якшувало прощення?

Хіба без прощення мати могла б називатися матір’ю, брат – братом, друг – другом, християнин – християнином? Ні: прощення становить головний зміст усіх цих імен.

Якби не існувало слів «Прости мене!» і «Бог простить, і я прощаю!» - життя людське було б цілком нестерпне. Нема на землі такої мудрості, котра могла б навести порядок і встановити мир між людьми без допомоги прощення. І нема такої школи і такого виховання, які могли б зробити людей великодушними і шляхетними без вправляння у прощенні. 

Яка користь людині у всій її мирській ученості, якщо він не може простити своєму ближньому одного образливого слова чи погляду? Жодної. І яка людині користь у ста літрах єлею, якщо кожна крапля не свідчить хоча б про одну прощену образу? Ніякої. 

О, якби ми знали, скільки нам мовчки прощають щодня і щогодини – не тільки Бог, але  й люди, ми б і самі, соромлячись, поспішали пробачити інших! Скільки ми поширюємо необережних, образливих слів, на які відповідають мовчанням; скільки злих поглядів; скільки неподобних рухів; та навіть і недозволених справ! І люди переносять це, не віддаючи нам «око за око і зуб за зуб». А що тоді сказати про прощення Боже? Для нього надто слабке всяке людське слово. Потрібне слово Боже, щоб описати невимірну глибину Божого милосердя і Божого прощення. З таким словом і звертається до нас сьогоднішнє Євангеліє. І хто ще на небі і на землі міг би висловити і описати Боже, крім єдиного Господа нашого Ісуса Христа, предвічного Сина Божого? І Отця не знає ніхто, крім Сина, і кому Син хоче відкрити (Мт.11:27). Безмірність прощення Божого Господь наш Ісус Христос висловив притчею про великого боржника. Привід для цього дав Йому апостол Петро, котрий запитав Його, скільки разів прощати прогріхи братові своєму, чи не до семи раз? Господь відповів на це знаменитими словами: не говорю тобі: до семи, але до семи разів по сімдесят. Порівняйте ці два вислови, і ви побачите різницю між людиною і Богом. Петро думав, що, говорячи «чи не до семи разів», він досяг вершини милосердя. Господь наш Ісус Христос відповідає: до семи разів по сімдесят! І, ніби й ця міра видалась Йому недостатньою, Господь, щоб було зрозуміліше, виголосив наступну притчу:

Тому Царство Небесне подібне до чоловіка царя, котрий захотів порахуватися з рабами своїми. Царство Небесне не можна ні описати словами, ні змалювати фарбами, воно тільки до певної міри може бути уподібнене до того, що відбувається у цьому світі. Господь говорить у притчах, бо інакше важко висловити те, що не від світу цього. Цей світ затьмарений і спотворений гріхом, але все ж він не цілком утратив подібність з іншим, істинним світом. Цей світ не є – далеко не є – дублікатом того, а всього лише блідою картиною і тінню його. Звідси й випливає можливість уподібнення між двома світами як між предметом і його тінню. Чому Господь говорить: чоловік цар, а не просто цар? По-перше, для того, щоб підкреслити: звання людини вище від звання царя: бути людиною більша честь, ніж царем. Точніше, «людина» означає істинну гідність, а «цар» - служіння. По-друге, щоб показати хорошого царя. Так само Господь говорить і про чоловіка господаря, який насадив виноградник; і про чоловіка купця, що шукає добрих перлів, - все з тим же наміром: підкреслити, що мова йде про хорошого домовласника, про хорошого купця, як і про хорошого царя. Говорячи про суддю, котрий Бога не боявся і людей не соромився (Лк.18:2), Господь не говорить: чоловік суддя, але просто: один суддя. З цього видно, що під словами чоловік цар Господь має на увазі «хороший цар».

Отже, один хороший цар захотів порахуватися з рабами своїми. Раби його – його боржники; бо у справжнього царя раби самі беруть в борг, а не він у них. Коли почав він рахуватися з рабами своїми, привели до нього одного, котрий заборгував йому десять тисяч талантів. Один талант оцінювався приблизно у 240 золотих лір, або ж 500 золотих червінців; десять тисяч талантів становили близько двох з половиною мільйонів золотих лір, або приблизно п’ять мільйонів золотих червінців. Це величезний борг навіть для держави, не кажучи вже про людину. Але що з того? Ще більша кількість наших гріхів перед Богом – наш борг Богові. Говорячи про борг раба цареві, Господь має на увазі наш борг перед Богом. Тому Він і використовує такі величезні, на перший погляд, неправдоподібні числа, котрі, звісно, зовсім не є неймовірними, якщо підрахувати гріхи кожного із смертних людей.

А оскільки він не мав чим заплатити, то цар наказав продати його, і дружину його, і дітей, і все, що він мав, і заплатити. В той час за законами як римськими, так і іудейськими, збіднілого боржника можна було продати в рабство разом з його сім’єю. Одна овдовіла жінка криком кричала пророкові Єлисею: раб твій, мій чоловік, помер… А позичальник прийшов ось, щоб забрати собі двоє дітей моїх за рабів…(2 Царів 4:1). Таким чином, те, що цар велить зробити зі своїм рабом-боржником, він наказує за правом і за законом. Глибинний зміст цього царського наказу у тому, що, коли наші гріхи переважають усяку міру, Бог позбавляє нас усіх дарів Святого Духа, які роблять людину людиною. Наказав продати його означає, що грішник позбавляється своєї Богом даної особистості; і дружину його - означає, що він позбавляється дару любові і милості; і дітей – означає, що він позбавляється сили творити яке б не було благо. І заплатити – означає, що всі Богом дані дари від злої людини знову повертаються до Бога як до Власника і джерела усякого блага. Мир ваш до вас повернеться, - сказав Господь Своїм учням (Мт.10:13).

Тоді раб цей упав і, кланяючись йому, говорив: пане! Потерпи мені, і все тобі заплачу. Пан, змилостився над рабом тим, відпустив його і борг простив йому. Яка миттєва зміна, і який дешевий викуп, і яке невимірне милосердя! Злому рабу, який так заборгував, не було на кого надіятися. Ніхто в світі не міг допомогти йому, крім все того ж його пана, позичальника. Він стояв між паном і рабами. Раби не сміють допомогти йому без волі пана. Таким чином, лише той, хто його судить, може його і помилувати. І раб зробив те, що тільки й можна, і розумно було зробити – впав панові в ноги і став благати його про милість. Він просив не про прощення боргу – про це він не смів і подумати – а про відстрочку: потерпи мені, і все тобі заплачу. А чоловік цар – істинна людина і істинний цар – відпустив його і борг простив йому. І отже, він дав йому подвійну свободу: свободу від продажу і свободу від боргу. Хіба це не справжній царський подарунок? Так не роблять царі земні. Таку несподівану милість може явити лише Цар Небесний. І Він її являє, і являє часто. Варто якому-небудь грішнику спам’ятатися і покаятись, як Цар Небесний готовий простити йому десять тисяч возів гріхів і повернути усі відібрані дари. Та тільки ніхто не може зрівнятися у милосерді з Богом – ніхто не може навіть описати милосердя Божого. Провини твої постирав Я, мов хмару, і немов мряку гріхи твої, навернися ж до Мене, тебе бо Я викупив! (Ісая 44:22) Тому, хто припадає до Господа з щирим каяттям, Він прощає все і дає ще один строк, ще одну можливість поборотися, щоб побачити, чи хоче той стояти за Господа – чи Господа зрадити. Цар Єзекія захворів смертельно; плачучи, відвернувся він лицем до стіни і помолився Богові, щоб продовжив Бог йому життя – і Бог подовжив йому життя ще на п’ятнадцять років. І славив Єзекія за це Бога, говорячи: Ти стримав від гробу гниття мою душу, бо Ти кинув за спину Свою всі гріхи мої… (Ісая 38:17). Схоже відбулося і з боржником-рабом. Він молив свого пана, щоб той тільки потерпів йому, очікуючи повернення боргу, і пан простив йому весь борг, подарував йому свободу і став чекати – не повернення старого боргу, але подяки за нове доброчинство. І ось як швидко він його дочекався:

Раб же той, вийшовши, знайшов одного з товаришів своїх, котрий винен був йому сто динаріїв, і, схопивши його, душив, кажучи: віддай мені, що винен. Прощений і відпущений своїм паном, раб зустрічає другого раба, свого боржника, по відношенню до котрого він тепер опинився у становищі пана. Але коли раб стає паном, погляньте, який грізний такий пан! У той час як чоловік цар вчинив зі своїм боржником і істинно по-людськи, і істинно по-царський, той же самий боржник, якого милість царська спасла від погибелі, веде себе тепер з власним боржником гірше від дикого звіра, і ще через який борг! Через сто динаріїв! Йому самому чоловік цар простив п’ять мільйонів золотих червінців, а він через сто динаріїв хапає і душить свого боржника, і садить його в темницю, доки не віддасть боргу. Тут уже не цар рахується з рабами своїми, але раб з рабом. І раб-позичальник хапає за горло раба-боржника, душить його і вимагає негайно повернути борг.

Тоді товариш його упав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі. Точно така ж сцена розігрувалася щойно, коли цей лукавий раб стояв на колінах перед паном. І цар, змилостивившись, простив йому десять тисяч талантів. Він же не захотів ні зласкавитися, ні змилоститися, ні простити, а пішов і посадив його в темницю, доки не віддасть боргу. Так раб-позичальник вчинив з рабом-боржником. Так людина чинить з людиною. А такий вчинок людини по відношенню до людини і змінює милість Божу на праведний суд. Коли людина втрачає милість Божу, наздоганяє її суд Божий. Якщо ж милість втрачена, то суд страшний. Не обманюйтесь: Бог не буває небездоганним. Що людина посіє, те й пожне (Гал.6:7). Ми дійсно здійснюємо наругу над Богом, якщо приймаємо від Нього милість, а поширюємо довкола себе немилість. Ми дійсно насміхаємося над Богом, якщо на колінах вимолюємо у Нього прощення нашим незліченним гріхам, а відразу після того саджаємо в темницю свого брата за один-єдиний гріх проти нас. Не будемо ж обманюватися, воістину Бог небездоганним не буває, над Ним не можна насміятися, Його неможливо обманути. Ми ніколи не сховані від Його долоні, як від милуючої, так і караючої. Страшно впасти в руки Бога живого (Євр.10:31). А наскільки страшно це, показано далі в самій притчі Христовій: 

Товариші його, побачивши те, що відбулося, дуже засмутились і, прийшовши, розповіли панові своєму все. Хто ці товариші, які бачили, що відбулося, і дуже засмутились? Милостиві люди, які духовним розумом пізнали, що сотворив Бог цьому лукавому рабу, і своїми очима побачили нестерпну лютість лукавого раба – і звернулися до Бога. Але це може стосуватися і ангелів, котрих можна назвати товаришами людей, оскільки і ті, і другі покликані служити Богові і, крім того, за словами Самого Спасителя, удостоєні Царства Божого будуть рівні Ангелам (Лк.20:36). Звісно, ні милостивим людям, ні ангелам не треба розповідати Богові, що відбулося у світі, ніби для того, щоб Бог про це дізнався, бо Всевишній Бог всезнаючий і всевидячий, а все, що і одні, й інші бачать і розуміють, вони бачать і розуміють з Божою поміччю. Чому ж тоді говориться, що раби побачили зроблене своїм немилосердним товаришем і розповіли про це своєму панові? Щоб показати чуйність і милосердя добрих людей і ангелів. Бо це є воля Самого Бога, щоб раділи всі Його вірні, бачачи добро, і щоб сумували, бачачи зло. Отже, засмучені раби Божі, прийшовши, розповіли пану своєму все. 

Тоді пан його кличе і говорить: злий рабе! Весь борг той я простив тобі, тому що ти впросив мене; чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? Цар не хоче стратити лукавого раба, перш ніж не оголосить йому його злочину. Так чинитиме і Господь на Страшному Суді. Звернеться Він до тих, хто по праву сторону Його, покличе їх в життя вічне і пояснить їм, як вони заслужили це життя; звернеться Він тоді і до тих, хто по ліву сторону Його, відправить їх на муки вічні і пояснить їм, як вони заслужили цю муку. Господу угодно, щоб кожен знав, за що отримає нагороду чи покарання, щоб ніхто не вважав, ніби Бог поступив з ним несправедливо.

Спочатку Бог називає раба злим, а тоді навіки відлучає його від Себе. Бо зло не має з добром нічого спільного. Відразу за цим йде і ясне обґрунтування, чому Господь називає грішника злим: весь борг той я простив тобі. Бог не вдається до подробиць. Він не говорить: «Я тобі простив десять тисяч талантів, а ти не хотів простити своєму товаришеві навіть ста динаріїв», - але просто: весь борг той, щоб цим спонукати самого грішника подумати про величину боргу. Далі Господь пояснює, що Його спонукало простити боржникові такий борг: тому що ти впросив мене. І тут пан не вдається до подробиць, замовчуючи, що передувало проханню, а саме про те, як раб упав до ніг Його і кланявся. Дії ці виражають покаяння, а покаяння передує молитві. Молитва без покаяння не допомагає ніскільки. Але як тільки молитва поєднується з покаянням, вона буває Богом почута. Раб-боржник, справді, явив спочатку своє покаяння, а тоді попросив Пана потерпіти йому. Тому молитва його відразу ж була почута, і Пан сотворив для нього більше, ніж той бажав, - простив йому увесь борг. Тоді Пан малює перед ним його злочин по відношенню до товариша, причому, робить це у формі питання. Чому у формі питання? Чому Він не говорить йому: «Я помилував тебе, а ти не помилував товариша твого», але: чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? Для того, щоб винний сам побачив, що йому нічого відповісти. Для того, щоб ввести його у жах мовчання, даючи йому можливість сказати, якщо він може, щось у свій захист. У такій питальній формі відповів Господь наш Ісус Христос одному з служителів первосященника, який перший ударив Його по щоці зі словами: так відповідаєш Ти первосвященику? А Господь відповідав: Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б'єш? (Ін.18:22-23). Така відповідь Христова не могла не привести служителя у жах мовчання. Така відповідь означає палаюче вугілля, зібране і на голову, і під ноги. Подібний спосіб викриття вини вживає і чоловік цар у сьогоднішній Євангельській притчі: чи не належало і тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?

Настав жах мовчання… А після нього прийшов жах осуду. І, розгнівавшись, пан його віддав його катам, доки не віддасть йому всього боргу. Коли милість Божа обернеться у правосуддя, тоді Бог страшний. Блаженний Давид говорить Богові: Ти грізний, і хто перед обличчям Твоїм устоїть часу гніву Твого? (Пс. 75:8). Прозірливий Ісая: Ось Імення Господнє приходить здалека, палахкотить Його гнів (Іс. 30:27). Цим вогненним гнівом і розгнівався чоловік цар на немилосердного раба і віддав його катам, тобто, злим духам. Бо злі духи є істинними катами людей. Кому ж іще віддати того, хто через жорстокосердя своє відпав від Бога і кого Сам Бог назвав злим, - кому, як не головним носіям зла, бісам? Чому сказано: доки не віддасть йому всього боргу? По-перше, щоб показати, що раб відданий на вічні муки. Бо, насамперед, немислимо, щоб людина з таким боргом могла коли-небудь розрахуватися; а, крім цього, подібний остаточний вирок Бог виголошує над людиною не у цьому житті, а лише після смерті, коли нема ні покаяння, ні якої-небудь можливості викупити гріхи, зроблені на землі. 

Так і Отець Мій Небесний зробить з вами, якщо не простить кожен з вас із серця свого братові своєму прогріхів його. Це заключні слова притчі, в яких – головний її зміст. У словах цих нема ніякої двозначності і ніякого підтексту. Як ми поступаємо з братом своїм, так і Бог поступить з нами. Це оголосив нам Господь наш Ісус Христос, у Котрого нема ні незнання, ні помилки. Христос у даному випадку говорить не Отець ваш, але Отець Мій Небесний, бо цим хоче сказати, що якщо ми не прощаємо гріхів братам своїм, то втрачаємо право називати Бога своїм Отцем. І ще підкреслює Христос, як саме треба прощати – від серця свого. І чоловік цар простив рабові боржнику від серця свого, бо сказано: змилостивившись над рабом тим, - тобто, милість народилася у серці пана. Отже, якщо ми не простимо братові своєму і якщо не простимо від серця свого, з милосердям і любов’ю, Бог, Творець і наш, і братів наших, поступить з нами точно так само, як чоловік цар з жорстокосердим рабом. Тобто, і ми будемо віддані мучителям, бісам, котрі будуть вічно мучити нас у царстві темряви, де плач безперестанний і скрегіт зубів. А якби це було не так, хіба Господь наш Ісус Христос сказав би нам це? А Він говорив про це не тільки з приводу цієї притчі про жорстокосердого раба, але й у багатьох інших випадках. Яким судом судите, таким будете судимі; якою мірою міряєте, такою і вам будуть міряти (Мт.7:2). Хіба це не та ж сама настанова, без двозначності і без підтексту? І хіба Господь ту ж саму настанову не помістив і в головну молитву, нам дану, в молитву Господню: і прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим? Страшними цими словами ми щодня, читаючи Отче наш, так би мовити, відновлюємо заповіт з Богом, молячи Його, щоб Він поступив з нами так, як ми поступаємо зі своїми ближніми; щоб Він простив нам так, як ми прощаємо; щоби Він явив нам таку милість, яку й ми являємо боржникам нашим. Як легко ми даємо Богові обітниці і яку відповідальність беремо на себе! Легко Богові простити нам настільки, наскільки і ми прощаємо іншим; легко Йому простити кожному з нас і борг в десять тисяч талантів; о, якби ми з такою Божественною легкістю хотіли простити братові своєму борг у сто динаріїв? Повірте, що яким би величезним не був борг людини перед людиною, гріх брата перед братом і товариша перед товаришем, він не є більшим від ста динаріїв у порівнянні з величезним боргом кожного з нас перед Богом. Всі ми без винятку є великими боржниками Божими. І коли нам в голову спаде судитися з товаришем через борг його, треба нам згадати, що ми самі незрівнянно більше винні Богові, Котрий все ще терпить нам, все ще відкладає строк сплати, все ще чекає і прощає. О, треба нам згадати: якою мірою ми відмірюємо, такою і нам будуть міряти! І, крім цього, треба нам згадати останні слова Христові, які Він виголосив, помираючи на Хресті: Отче! Прости їм. Той, у кого залишилось хоч скільки-небудь неспаленої совісті, посоромиться при таких спогадах, і не ослабне рука його, що гонить малих боржників його.

Поспішімо, браття, простити всім гріхи і образи, щоб і Бог простив нам незліченні гріхи і образи наші. Поспішімо, доки смерть не постукала в двері і не проголосила: «Пізно!» За дверима смерті ні ми не зможемо більше прощати, ні нам не проститься. Слава Божій милості і Божому суду. Честь і слава Божественному Учителю і Господу нашому Ісусу Христу, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь.