Неділя п’ята Великого посту

Неділя п’ята Великого посту. Євангеліє про служіння і страждання Сина Божого

Чому люди намагаються виглядати більшими і кращими, ніж є? Ні трава в полі не прикидається більшою, ніж вона є, ні риби у воді або птахи в повітрі не прагнуть показати себе кращими. Чому люди прикидаються більшими і кращими? Тому, що вони насправді колись були більшими і кращими, ніж тепер, і невиразний спогад про це змушує їх величати та підносити себе, хоч би на шнурку, який натягує і відпускає демон.

З усіх речей, які можна виконати і яким можна навчитися, покірність – найважча наука для людини. Тому Господь наш Ісус Христос виклав учення про смиренність ясно-преясно, як день, як словами, так і прикладом, щоб ніхто ніколи не міг засумніватися в невимірній і неминучій важливості смиренності в ділі спасіння людей. Тому Він і явився в тілі людському, даному Адамові як покарання після гріхопадіння. Зодягнувся в жорсткий і грубий одяг засудженого безгрішний Господь і Творець прозорих і світлоносних херувимів – хіба це саме собою не є ясним і достатнім уроком покірності для грішних людей? Але той самий урок Господь повторив тим, що народився не в царському палаці, а в печері пастушків; і тим, що дружив із зневаженими грішниками та бідняками; і тим, що вмивав ноги Своїм учням; і тим, що добровільно прийняв на Себе страждання, випивши, врешті, і найгіркішу чашу в муках на Хресті. І все-таки люди найгірше розуміли і неохоче засвоювали очевидний урок смирення. Навіть і самі учні Христові, які щодня бачили покірного і смиренного Господа, не могли ні зрозуміти його покірності, ні засвоїти собі Його смирення. Те, що вони були зайняті самі собою і піклувалися про свою власну частину, славу і нагороду, проявлялося навіть в страшні хвилини, коли цьому найменш за все слід було б проявитися. Але виявлялось це в такі хвилини з дозволу Божого, щоб відкрилась перед віками і поколіннями вся слабкість, все гріховне падіння, розслабленість і нікчемність людської природи. Так, наприклад, коли Господь виголосив страшне слово про багатіїв: Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, аніж багатому увійти до Царства Божого (Мф.19:24), - Петро задає Господу питання про особисту нагороду учням: А що буде нам? (Мф.19:27)? І в другому випадку, коли Господь виголошував учням пророцтво про зраду, муки і вбивство Сина Божого, учні, ідучи за Ним, дорогою міркували між собою, хто більший. Христос, що знав думки і чув таємні розмови їх, взяв тоді дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, вказівкою на дитину докорив тим, хто сперечався про першість (Мк.9:31-37). Так само і під час останньої подорожі Господа в Єрусалим, коли Він ще вичерпніше говорив про Свої страждання, провіщаючи, що Син Людський буде виданий язичникам, і знущатимуться з Нього, і будуть бити Його, і обплюють Його, і вб’ють Його; і на третій день воскресне; і ось в цю священну і страшну мить, коли Господь слави провіщає Своє крайнє приниження, змій гордості знову піднімає свою голову і підштовхує двох з перших учнів на таке прохання, яке більше схоже на наругу над чесними і страшними страстями Господніми. Про цей останній випадок розповідає нинішнє євангельське читання.

В той час, покликавши дванадцятьох, Він знову почав говорити їм про те, що буде з Ним. Це не перше, і не друге, а останнє пророцтво Спасителя про Його прийдешні страждання. Виходячи з Галілеї в Єрусалим, щоб більше не повертатися тим же шляхом в немічному і смертному тілі людському, Господь повторює Своїм учням те, що вже багато разів говорив їм. Чому Він стільки разів повторює їм одне і те ж? Щоб викорінити в них і останній паросток гордості, який Він все ще в них бачив і який саме й показав себе в цьому випадку. А також і для того, щоб ці страшні події не застукали їх зненацька, не розчарували їх повністю і не вбили в їхніх серцях всіляку надію. Так Його ясна прозорливість і пророкування всього, що відбудеться, буде світити їм, як таємничий і дивовижний промінь, і освітлювати і зігрівати їх душі тоді, коли настануть ті похмурі хвилини тимчасової перемоги грішників над Праведником. Нарешті, ще й для того, щоб і їх підготувати до їх страждань і їх хреста, бо, коли подібне вчиняють зеленому дереву, то що буде сухому (Лк.23:31)? Якщо Мене гнали, будуть і вас, - сказав Господь (Ін. 15:20). Він перший іде на страждання, Він подає приклад всім. На своєму останньому путі в Єрусалим Господь проголосив це учням Своїм не тільки словами, але й символічно. Бо у євангелиста Марка перед сьогоднішнім євангельським читанням є інша дивовижна вказівка: Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалиму, Ісус простував попереду них, а вони жахалися, йдучи слідом, і були в страхові (Мк.10:32). Схоже, що Він, всупереч звичаєві, вийшов вперед, щоб цим показати їм як Своє добровільне прагнення до страждань і покірність волі Отця, так і Свою першість у стражданнях. Так і учні повинні слідувати за Божественним Первенцем в стражданнях і добровільно, як Він, прагнути до свого мученицького кінця. А учні жахалися, бо не розуміли приниження і смерті Того, хто стільки разів у них на очах показав Себе сильнішим від людей, природи і легіонів бісівських. І, йдучи за Ним, були в страху, оскільки, хоч і не розуміли, та все ж передчували: те страшне і незбагненне, про що Він їм говорив, стільки разів говорив, має збутися.

Ось ми заходимо в Єрусалим, і Син Людський виданий буде первосвященникам і книжникам, і засудять Його на смерть, і передадуть Його язичникам, і поглумляться над Ним, і будуть бити Його, і обплюють Його, і вб’ють Його; і на третій день воскресне. Все це сповнилось слово в слово, одне за іншим, всього лиш через кілька днів. Таке точне передбачення міг дати лише Той, перед очами Якого нема завіси між теперішнім і майбутнім, Той, Хто бачить те, що має відбутися так само ясно, як і те, що вже відбувається. Піднесений над природними стихіями, Господь наш Ісус Христос був піднесений і над часом. Події всіх часів були відкриті перед Ним, як перед звичайним глядачем відкрите те, що відбувалося на вулиці. Той, Хто міг побачити все минуле жінки-самарянки і все майбутнє світу до кінця днів, міг легко і ясно побачити й те, що з Ним Самим відбудеться протягом кількох днів, що настали за тим днем, коли Він востаннє сходив з учнями Своїми по пагорбах іудейських в Єрусалим. Доки учні в своєму людському міркуванні очікували від Нього все більших і більших чудес і все більшої і більшої слави, Він бачив Себе серед багатолюдного натовпу – зв’язаного, сплюндрованого, обпльованого, скривавленого і розіп’ятого на Хресті. Перед останнім і найбільшим чудом Він повинен був стати як сміття для світу, стати обпльованою іграшкою найогидніших грішників у світі. Перш, ніж вознестися на небо, Він повинен був зійти глибоко під землю, нижче від гробу, на дно пекла. Перш, ніж увійти в небесну славу і зайняти престол Судді неба і землі, Він повинен був пройти через бичування і глум.

Не може пшеничне зерно принести багатий плід, якщо, впавши на землю, не помре (Ін.12:24). Без страждання нема воскресіння, без приниження нема піднесення. Протягом цілих трьох років Він пояснював це Своїм учням; і ось, перед самою розлукою з Ним виявилося, що вони Його не зрозуміли. Бо ось з яким проханням підходять до Нього двоє з перших апостолів. Тоді підійшли до Нього сини Заведеєві Яків та Іоан і сказали: Учителю! Ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що просимо. Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? Вони сказали Йому: дай нам сісти біля Тебе, одному праворуч, а другому ліворуч, у славі Твоїй. Ось якими думками і бажаннями були наповнені ці учні у саме навечір’я трагедії їх Учителя! Ось якою закаменілою і загрубілою є природа людська, яку Господь Зцілитель прагнув ушляхетнити і обожнити. Після того, як Він так сильно підкреслював: будуть останні першими, і перші останніми; після стільки разів повтореного Ним учення про те, що треба уникати мирської слави і першості; після стільки разів явленого Ним образу смирення перед волею Божою; і, врешті, після страшного передбачення про Його крайнє приниження і незаслужені страждання – ці двоє учнів, і до того ж, двоє з перших, насмілились просити Господа про свою особисту нагороду і свою особисту славу! Ось думки їхні спиняються не на пророкованих муках Господа, а лише на пророкованій славі Його. Вони вимагають для себе левиної частки слави цієї: одному з них сісти по праву, а другому по ліву сторону Господа, що воцарився! Що це за друзі, яких не мучать насамперед очікувані муки їх Друга? Ви друзі Мої (Ін.15:14), - промовив до них Господь. А нині вони не сприймають слова про Його страждання і вимагають свою частку, при цьому, значну частку, тієї слави, яку Він ще тільки має осягнути через приниження, піт, кров, муки і біль. Вони пропонують себе в якості причасників не страждань Його, а лише слави Його. Однак, навіщо звинувачувати цих двох братів? Все це відбулося, щоб відкрилася глибока розбещеність природи людської. Прохання Якова та Іоана про славу без мук є проханням всіх нащадків Адамових – завжди одне й те ж прохання про славу без мук. Коли б Господь не говорив про Свою прийдешню славу, Він неодмінно підкреслював і те, що їй передують страждання. Але апостоли Його, як і всі інші люди, бажали якось перескочити через страждання і ускочити в славу. Людям, не посвяченим в таємницю страждань Христових, і донині якось не зрозумілий зв’язок між стражданнями і життям, між муками і славою. Вони завжди хочуть якось відокремити життя і славу від страждань і мук, і перших благословити й прийняти, а других – проклясти і відкинути. Те ж саме намагалися зробити в цьому випадку Яків та Іоан. І цією своєю спробою вони проявили не тільки свою особисту неміч, але неміч людського роду взагалі. А Господь саме й бажав, щоб жодна неміч учнів Його не залишилась прихованою – на користь всьому роду людському, до якого Він і прийшов як Лікар і Джерело здоров’я. Через апостолів відкрита неміч; на апостолах показаний метод Христового лікування; на апостолах, врешті, явлені Христове оздоровлення і сила. У цьому випадку Господь знову виніс перед очі учнів Своїх картину страждань Своїх і картину слави Своєї. Для синів Заведеєвих це була спокуса, якій вони піддалися. А саме: вони вибрали славу і відкинули страждання. Господь хоче витиснути і останню краплю гною з душ учнів Своїх до Свого вознесіння на Хрест. Його слова про муки і прославлення діяли на душі цих двох, як сильний тиск, і від цього тиску вийшов останній гній гордості з душ їхніх. Цю духовну операцію Господь провів над улюбленими Своїми друзями для їх здоров’я і здоров’я нашого. Нехай ніхто з нас не подумає, що він вже зцілений від гріховного розслаблення свого, якщо якийсь час ухилявся від зла, постився і творив милостиню, закликаючи на поміч Господа Ісуса Христа. Адже ці два апостоли ходили з втіленим Господом, вдивлялися в Його лице, слухали вчення з Його вуст, бачили Його чудеса, разом з ним їли і пили, - і все-таки врешті виявили свої ще не зцілені виразки марнославства і самолюбства, і земного плотського мудрування, і духовного нерозуміння. Вони все ще міркували не по-християнськи, а по-іудейськи, тобто, все ще вірили в земне царство Месії, в Його земну перемогу над ворогами і в Його мирську славу і могутність, подібні до слави і могутності Давида і Соломона. О, християнине, подумай і потурбуйся: як ти вилікуєшся від цих виразок і як досягнеш досконалого смирення та покірності волі Божій, якщо ці два чудесних брати не змогли досягнути цього навіть після трьох років безперервного особистого спілкування з Господом живим? Вони досягли цього пізніше, коли вогняний Дух Божий зійшов у серцях їхні і запалив їх любов’ю до Христа. Тоді вони не прагнули до слави поза стражданнями, але, соромлячись свого колишнього марнославства, всім єством розділяли муки Господа свого, добровільно прибиваючи серця свої до Хреста Друга свого.

Втім, послухаймо, що Господь відповідає учням цим на їх прохання. Але Ісус сказав їм: не знаєте, чого просите; чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещуся? Вони відповіли: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, будете пити, і хрещенням, яким Я хрещуся, будете хреститися; а дати сісти у Мене по праву сторону і по ліву, - не від Мене залежить, а кому уготовано. Який милостивий і лагідний Господь! Всякий звичайний смертний вчитель переповнився б гнівом на таких своїх учнів і вигукнув би: «Йдіть від мене, бо ви не здатні на духовне вчення! Три роки я розповідаю вам і пояснюю, а ви все ще говорите, як нерозумні!» Між тим, Господь відповідає їм ясно, але все ж лагідно і доброзичливо: не знаєте, чого просите. Тобто: «Ви міркуєте не духовно, але плотськи; і шукаєте не слави Божої, але слави своєї. Вам ще не зрозуміло, Хто є Я і яке є царство Моє. Ви все ще вважаєте Мене Месією тільки народу ізраїльського, і Царство Моє вважаєте царюванням над цим народом. Тому ви і зважуєтесь шукати першості в такому царстві. Але Я є Месія усіх народів, і Спаситель живих і мертвих, і Цар Царства невидимого, в якому весь рід людський представляє собою лише одну з частин всього. Численні воїнства ангельські радіють можливості всього лиш називатися слугами в цьому Царстві. Серафимам і херувимам біля підніжжя престолу Божого і на думку не спадає просити про першість у цьому Царстві. Останні в Царстві Моєму – більші і величніші, ніж найвеличніші і найславніші з царів світу цього. Отже, не знаєте, чого просите. Якби ви знали Царство Моє, ви б думали не про свій чин у ньому, а лише про шлях, що веде до нього: про страждання і муки, про які Я вам і говорю завжди, коли б не говорив про Царство. Тому Я спитаю вас про те, що важливіше і корисніше для ваших марнославних турбот і бажань: чи можете ви пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?» Господь тут має на увазі чашу смерті і хрещення кров’ю, тобто, мучеництво. Це є третє хрещення: перше – Іоанове, хрещення водою, друге – Христове, водою і Духом; і лише деяким дається хрещення кров’ю, тобто, мученицький вінець. Безумовно, хрещення кров’ю поєднане з найбільшою жертвою, але й з найбільшою славою. Цим хрещенням повинні були хреститися і апостоли Христові. Тому Господь і спрямовує головну увагу учнів на неминуче мучеництво. Бо нема нічого страшнішого і душезгубного, ніж знемогти у муках і відректися від Христа. Як тільки Іуда відчув приниження і страждання свого Учителя, він від Учителя відрікся, і тим згубив себе навіки. Бо й він марно очікував царювання Христового в Єрусалимі, а разом з цим і своєї слави та прибутку; і, відчувши, що замість корони Христос скоріше надіне терновий вінок, він вислизнув і приєднався до тих, хто виглядав у світі цьому багатше і славніше від Спасителя.

На питання Христове Яків з Іоаном без вагань відповідають: можемо. Ця відповідь доводить, що велика все-таки була любов їхня до Господа. Безсумнівно, це страшне питання про чашу і хрещення подіяли на цих братів, як гіркі ліки на хворого: швидко протверезили їх і швидко змусили засоромитися своїх думок про славу у той час, коли слід було думати про страждання. Незрівнянне уміння Господа наповнювати душі людські: Він, так би мовити, миттєво розвернув душі Якова та Іоана, спрямував їх від бажання слави на підготовку до мук і смерті. Який же дивовижний і піднесений урок і для всіх нас, християн! Завжди, коли ми у мріях підносимося в безсмертне Царство Христове і подумки мандруємо у ньому, відшукуючи в ньому своє місце і свій ранг, Господь задає нам те ж саме питання, з яким Він звернувся до синів Заведеєвих, а саме: чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещуся? Він завжди протвережує нас і наставляє піклуватися не про Місто Небесне, якого ми ще не досягли, але про не пройдений шлях, що відділяє нас від Міста цього. Спочатку слід гідно перенести всі муки, і лише потім можна увійти у славу. Марні всі наші надії на славу, якщо муки застануть нас не готовими і ми відречемося від Господа. Тоді замість слави нас очікує сором, а замість життя – вічна згуба. Блаженні ті з нас, хто на питання Христове, чи можуть вони випити чашу страждань за Нього, у всякий час готові дати відповідь: «Господи, можемо!» А про те, хто сяде у Нього праворуч, а хто ліворуч, нам знати не важливо. Смиренний Господь промовляє: не від Мене залежить. Лише після воскресіння і вознесіння Він як Бог буде Суддею живим і мертвим. Нині ж, ще знаходячись в смертному і не прославленому тілі, в скромному становищі слуги всього світу, нині, стоячи перед головним випробуванням Свого смирення і Своєї досконалої покірності волі Отчій, перед жахом приниження і страждань, - Він не буде визначати і ділити місця і честь в Своєму майбутньому Царстві. Як Людина Він не хоче красти у Себе те, що належить Йому як Богові. Тільки випивши Свою гірку чашу і хрестившись кривавим хрещенням, перед останнім Своїм подихом на Хресті, Він зважився пообіцяти Рай розкаяному розбійнику. Щоб навчити такою Своєю поведінкою людей смирення, і завжди тільки смирення, без якого вся будівля спасіння позбавляється основи. Сказане Господом «не від Мене залежить» ніяк не можна тлумачити в тому сенсі, ніби Син Божий нижчий за Отця у Божестві в Царстві Небесному, як деякі єретики тлумачили. Бо Той, Хто Сказав: Я і Отець – одне (Ін.10:30), - не міг Сам Собі суперечити. Слова «не від Мене залежить» можуть бути тлумачені правильно лише в тому випадку, якщо тлумачити їх у співвідношенні з часом, а не з вічністю. У часі і в своєму приниженому чині тілесної людини, і до того ж ще й напередодні найбільшого Свого приниження, Господь наш Ісус Христос, із Своєї доброї волі і ради нашого розуміння і нашого спасіння, не хотів користуватися всіма тими правами і всією тією силою, які згодом явив як воскреслий і прославлений Господь Переможець. Але до всіх цих пояснень слід додати ще дещо, що показує премудру і всепроникну передбачливість Господа в спорудженні людського спасіння. Він хоче показати, що в Бога нема пристрасті: бо нема прихильності у Бога (Рим.2:11). Він хоче сказати: апостоли, міркуючи про своє спасіння і прославлення, не повинні бути настільки самовпевнені тільки через те, що назвались Його апостолами. Бо навіть хтось з апостолів може загинути. Царство уготоване всім тим, хто в житті цьому покаже себе достойним Царства, незалежно від їх звання, зовнішньої наближеності до Христа або якоїсь рідні з Ним по плоті, яка була і у цих двох братів, Якова і Іоана. Смиренність до самоприниження і страждання до смерті – ось два уроки, які Господь бажає вкорінити в серцях Своїх учнів, виполовши з них полову гордості, самовпевненості, самопіднесення і марнославства.

І, почувши, десятеро почали нарікати на Якова та Іоана. Обурення десятьох на цих двох походило не від того, що десятеро більш духовно і піднесено, ніж Яків та Іоан, розуміли Царство Христове, але від простих людських заздрощів. Бо хіба можна навіть подумати, ніби в Іуди-зрадника було більш піднесене уявлення про Христа і Христове Царство, ніж у Якова та Іоана? «Чому це Яків і Іоан підносять себе над нами, рештою?» - ось приховане питання, ось і головна причина обурення і протесту десятьох проти двох. Своїм заздрісним наріканням десятеро апостолів, самі того не бажаючи, показали себе однодумцями Якова та Іоана в розумінні, тобто, не розумінні, духовного Царства Христового і Христової небесної слави. Але відомо, що Господь Ісус Христос вибирав Собі в учні не мудріших з мудреців світу цього, а, навпаки, майже найпростіших із простих. Він чинив так навмисне, щоб і в цьому були явлені сила і велич небесного Велетня. Він вибрав найменших, щоб зробити їх найвеличнішими; вибрав найпростіших, щоб зробити їх наймудрішими; вибрав найнемічніших, щоб зробити їх найсильнішими; вибрав найбільш мерзенних, щоб зробити їх найславнішими. І з цим складним завданням Господь впорався так само блискуче, як і з усіма іншими. І в цьому була явлена не менша Його сила і не менша чудотворчість, ніж у приборканні бурі і примноженні хлібів. Відкриваючи нам немочі учнів Христових, богонатхненні євангелисти цим досягають подвійної мети. По-перше, через це вони відкривають і наші власні немочі; і, по-друге, показують велич сили Христової і мудрості Його методу лікування і спасіння людей.

Тепер, коли і решта десятеро учнів виявили своє нерозуміння слави Христової і разом з цим свою невиліковність від звичайних земних заздрощів, Господь користається можливістю ще раз навчити їх всіх смирення. Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що шановані князі народів панують над ними, і вельможі владарюють над ними. Але між вами хай не буде так: а хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою; і хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. Ось новий порядок речей! Ось новий суспільний статут, невідомий і нечуваний в язичницькому, дохристиянському світі! Між язичниками князі панували за допомогою сили, і вельможі владарювали завдяки своїй впливовості, а всі інші корилися їм зі страху і служили з трепетом. Вони вважалися першими, старшими, піднесеними і кращими тільки тому, що своїм становищем, владою і пошаною підносились над іншими людьми. Становище, сила і багатство були серед людей мірилом першості. Мірило це Господь Ісус Христос скасовує, утверджуючи служіння мірилом першості серед Своїх вірних. Не той перший, кого бачать на піднесенні якомога більше людських очей, а той, чию доброту відчуває якомога більше людських сердець. Ні царський вінець сам по собі не дає першості, ні багатство і сила не забезпечують старшинства в християнському суспільстві. Звання і становище залишаються пустою формою, якщо вони не сповнені корисного служіння людям в ім’я Христове. Всі зовнішні знаки і символи першості являють собою лише яскравий візерунок, якщо першість не заслужена служінням і не виправдана служінням. Той, хто силою тримається на горі, протримається недовго, а коли впаде, зможе втриматися тільки на дні. Той, хто багатством купує собі старшинство, прийме почесті з язиків людських і з рук людських – але, разом з цим, і зневагу з сердець людських. Той, хто силою піднісся над людьми, буде стояти на вулкані ненависті і заздрості, доки вулкан не вивержеться і не згубить його. Але між вами нехай не буде так, - заповідає Господь. Бо таке становище – не від добра і не від світла; а ви – сини світла. Між вами нехай царствує першість любові, і нехай владарює старшинство любові. Той з вас, хто найбільше служить братам своїм з любові, є перший в очах Божих, і першість його не перейде ні в цьому, ні в іншому світі. Смерть не має влади ні над любов’ю, ні над здобуттям любові. Той, хто любов’ю заслужив собі в цьому житті першість, збереже її і в житті вічному; і не забереться вона у нього, але ще більше зросте і буде засвідчена свідоцтвом нетлінним.

Хто хоч трохи знає про те, скільки зла завдала і донині завдає світові боротьба за першість, розуміє, яке благотворне це вчення Христове. Воно здійснює переворот в суспільстві людському, найбільший і найблагословенніший відтоді, як суспільство людське існує. Тільки заглибтеся в думку, як жили б люди, якби порівнювали і оцінювали себе і одне одного за величиною служіння і любові, замість того, щоб порівнювати і оцінювати за силою, багатством, розкошами і зовнішніми знаннями. О, скільки і скільки з тих, хто вважається останніми, стали б першими! О, яка радість охопила б серця людей, і який був би лад, мир і гармонія! Всі б змагалися в служінні іншим, а не у пануванні над іншими. Кожен поспішав би дати і допомогти, а не відняти і завадити. Кожне серце було б переповнене радістю і світлом, а не зловтіхою і темрявою. Тоді диявол вдень з вогнем шукав би у світі безбожників – і не знайшов би жодного. Бо там, де царює любов, Бог очевидний і зрозумілий для кожного. А що це вчення не є утопією і нездійсненною мрією, показують заключні слова Христові у сьогоднішньому євангельському читанні: Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою на викуп за багатьох. Господь наш не дав людям жодної заповіді, яку б Сам не виконав досконало, тим залишивши для всіх приклад і образ. Заповідь про служіння людям Господь виконав всім Своїм життям на землі – ні, навіть і способом Свого пришестя на землю, і Своєю смертю, і, врешті, Своїм безперервними чоловіколюбними діями ради людського роду через Духа Святого після Своєї смерті і Свого преславного воскресіння. Своєю смертю Він віддав життя Своє на викуп багатьох. Він не сказав «всіх», але багатьох; це означає, що деякі не приймуть Його любові і не оцінять Його жертви. Його служіння з любові піднімається до страждань і до смерті. Бо хто служить з любові, а не з якоїсь необхідності, той не зречеться і померти. І оскільки Христове служіння людям не обмежене ні часом, ні стражданнями, ні смертю – тому воно має характер досконалої викупної жертви. Таким Своїм служінням Господь викупив людей від влади диявола, від гріха і смерті. Але такого служіння Господь не міг би ні почати, ні завершити без превеликого і неперевершеного смирення Свого. Будучи Першим від вічності, Він зробив Себе останнім, явившись у світ як слуга і раб, щоб через служіння людям знову прийти до Своєї незаперечної першості, до благородного і неперехідного старшинства. Одні серцем прийняли цей приклад Сина Божого і, за Його прикладом і в ім’я Його, повністю віддали себе на служіння людям з любові; інші ж зневажили Його приклад і Його вчення. Що було з першими і що з другими? Про те нас вчить історія Христових апостолів.

Іуда відкинув і вчення, і приклад Христа – і завершив своє життя ганебно і мерзенно, повісившись. Інші ж одинадцятеро, що серцем сприйняли слова сьогоднішнього євангельського уривка про смирення і наслідування прикладу Учителя в служінні з любові, прославились і на землі, і на небесах, і в часі, і у вічності. Як Іуда, закінчили і всі ті, хто відкинув учення і приклад Христа; а як інші одинадцять апостолів закінчили і всі ті, хто засвоїв спасительне вчення і наслідував неперевершений приклад. Тисячі іуд виростила земна історія людства, але й тисячі тисяч православних і вірних учнів і послідовників Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. І як Господь переміг в кінці Своєї короткочасної земної історії, так переможе Він і в кінці всієї довгої всесвітньої історії. Воїнство спасенних і прославлених послідовників Його буде незрівнянно більшим, ніж воїнство Його противників – богоборців і друзів диявола. О, якби і нам опинитися у війську спасенних і прославлених! О, якби і нас помилував Господь Ісус Христос в останній день, коли сонце земне раптово затьмариться, щоб ніколи більше не засяяти! Найсолодший і животворчий Господи, прости нам гріхи наші до дня цього! Зневаж всі діла наші, як нечисті і нікчемні, і спаси нас з однієї Твоєї безмірної милості, з якої і прийшов Ти на землю, щоб спасти нас, недостойних. Тобі подобає слава, Господи великий і дивний, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, і в усі часи і на віки вічні. Амінь.