Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя перша після П’ятидесятниці, Всіх святих

Неділя перша після П’ятидесятниці

Всіх святих

Євангеліє про слідування за Христом


Мт., 38 зач., 10:32-38; 19:27-30.

Чи посилає господар дому слугу за вівцями, не нагодувавши його?

Чи посилає батько сина на оранку без плуга і волів?

Чи посилає воєвода воїна у бій без зброї?

Не посилає.

І Бог не посилає у світ цей слуг Своїх, синів Своїх, воїнів Своїх, не наситивши їх, не забезпечивши і не озброївши. Люди не мудріші і не милостивіші за Бога – далеко не так! А якщо і вони вміють забезпечувати  своїх посланців необхідним, Бог тим більше зуміє забезпечити необхідним Своїх.

Про те, що Бог щедро подає Свою благодать тим, хто робить Його діло, найочевидніше свідчить приклад святих апостолів. Те, що дванадцять чоловік простого походження і ремесла, без війська і багатства, без земного блиску і сили, змогли залишити свої домівки і рідних і вирушити у світ проповідувати Христове Євангеліє, щось цілком нове і протилежне всьому тому, що світ доти вважав істиною і благом, - не може бути пояснене нічим, крім Божої допомоги. А сміливість постати проти хибної вченості найученіших, згубного багатства найбагатших і жорстокої влади найсильніших світу цього – як би прості рибалки посміли і зуміли це зробити, якби Бог не живив їх Своєю мудрістю, не захищав Своєю силою і не озброював Своєю зброєю? І, крім того, вони з безстрашністю і витривалістю перетерпіли нечувані муки і приниження, які не описати: їх мучили і люди, і природні стихії; їх заковували в ланцюги; їх переслідували насмішками і закидували камінням; їх морили голодом у темницях; в кайданах їх перевозили бурхливими морями з одного краю землі на інший; їх кидали диким звірям, їх усікали і розпинали; вони, дванадцять рибалок, бачили весь світ до зубів озброєним проти них – і воістину, о, воістину, вони не могли не мати якоїсь непереможної таємничої допомоги, якоїсь поживи, котра не кладеться у вуста, але живить, якоїсь зброї, яку не тримають в руках і яку не видно для війська ворожого. Схвилювавши весь світ нечуваною проповіддю про воскреслого Христа, про Бога, що явився людям у плоті і знову вознісся у Своє Небесне Царство, і посіявши насіння нової віри, нового життя, нового творіння, вони пішли із світу цього. Але саме тоді земля почала запалюватися від них: від їх насіння, від їх слів, від слідів їх ніг. Народи, що гнали їх, розсіялися по світу; імперії, що противилися їм, безсило обернулися на порох; доми, що їх не прийняли, перетворилися на руїни; вельможі і мудреці, що мучили їх, пережили ганьбу і відчай і померли жахливою смертю. А насіння їх зійшло і розцвіло; Церква постала з їх крові, на руїнах насильницьких і брехливих людських творінь; а хто прийняв їх – прославились; хто повірив їм  і пішов за ними – спаслись. О, як щедро живить Господь Своїх посланців! Як розкішно наділяє Своїх вірних синів! Як, наче добрий воєвода, озброює Своїх воїнів!

Спочатку Господь постачає і озброює Своїх вірних, а потім посилає їх на працю і боротьбу. Те, що це так, показав і Христос під час Свого земного життя, показала й історія Церкви після зішестя Святого Духа. В Євангелії говориться, що Христос, покликавши Своїх учнів, дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і лікувати усяку хворобу і усяку неміч. І звелів їм іти і проповідувати, що наблизилось Царство Небесне, і ще сказав: хворих зцілюйте, прокажених очищуйте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; задарма отримали, задарма віддавайте. Таким чином, спочатку Він дав їм владу, могутність і силу, а тоді послав їх на діло. Для такого великого діла апостоли мали отримати і найбільшу силу. А що вони воістину її отримали, видно із слів Самого Спасителя: задарма отримали. І, щоб показати апостолам, яка велика і нездоланна  ця Божественна сила, котра завжди перебуватиме з ними, Господь велить їм без турбот іти на своє діло, не беручи з собою ні золота, ні срібла, ні їжі, ні двох одежин, ні суми, ні взуття; не гніватися, якщо хтось їх не прийме; не обдумувати заздалегідь, що сказати в судилищах. І тільки давши їм необхідну силу і пояснивши, що цієї сили доволі для всіх потреб і всіх скорбот  у житті, Він відкрито перечислив усі скорботи і страждання, що їх очікують. Ось, Я посилаю вас, як овець серед вовків. Але після того знову підбадьорює їх: у вас же й волосини на голові всі пораховані; не бійтеся ж. Сила Божа допомагає і малим птахам, тим більше допоможе і вам! І, нарешті, завершує Господь рішучими словами, які і становлять нинішнє Євангельське читання і ясно показують, що очікує тих, хто дану їм Божу силу використав на благо, а що – тих, хто або ніяк її не використав, або спокусився використати на зло:

Отже, всякого, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним; а хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним. Перше є нагородою доброму і вірному воїну, котрий вистояв і переміг; друге – покарання злому і лукавому воїну, котрий похитнувся, засумнівався і здався ворогові. Хіба може бути для людини нагорода більша, ніж те, що Сам Господь наш Ісус Христос у Царстві Небесному, перед Отцем Небесним і численним воїнством ангельським, визнає її Своєю? Впише її у вічну Книгу Життя; увінчає її славою невисловленою і поставить її праворуч Себе у безсмертному небесному соборі? І хіба існує для людини покарання більше, ніж те, що Сам Господь наш Ісус Христос відречеться від неї, скаже їй перед собором ангелів і усіх народів і перед Отцем Небесним: «Не знаю тебе; ти не з Моїх; тебе нема у Книзі Життя; йди від Мене!» А про те, що обов’язково  треба відкрито визнавати і сповідувати ім’я Господа нашого Ісуса Христа точно так само, як і серцем вірити у Нього, говорить апостол Павло: Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, тому що серцем вірують на праведність, а вустами сповідують на спасіння (Рим.10:9-10). Це означає, що ми повинні сповідувати Господа нашого Ісуса Христа і душею, і тілом. Бо людина складається з душі і тіла, і тому необхідно, щоб уся людина сповідувала Того, Хто прийшов спасти усю людину.

Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не достойний Мене;  і хто любить сина чи доньку більше, ніж Мене, не достойний Мене. Подібні дивовижні слова може сказати тобі тільки Той, Кому ти своїм життям зобов’язаний більше, ніж земним батькові і матері. Так сміє сказати тільки Той, Хто любить тебе більше, ніж батько і мати; Той, Хто і твого сина і твою доньку любить більше, ніж ти вмієш любити їх. Батько і мати народили тебе лише для цього миттєвого життя, а Він народжує тебе у життя вічне; батько і мати народили тебе на муки і  приниження, а Він народжує тебе для вічної радості і вічної слави. І, крім цього, батько і мати, щоб дати тобі, беруть у Нього. Батько і мати готують тобі їжу, а Він дає тобі дихання. Що важливіше: їжа чи дихання? Батько і мати викроюють тобі одяг, а Він скроїв твоє серце. Що потрібніше: одяг чи серце? Він привів тебе у цей світ, батько і мати є воротами, через які Він тебе увів. У кого заслуга більша: чи у того, хто привів тебе у якесь місто, чи у воріт, через які ти у це місто увійшов?

Звичайно, тої любові до родичів і дітей, з якою ми повинні ставитися до всіх своїх ближніх і про котру говорить нам одна з двох найголовніших заповідей Христових, Господь не виключає. І Сам Господь явив любов до Пречистої Своєї Матері навіть на Хресті, вказавши Їй на Свого улюбленого апостола Іоана як на сина замість Себе. Але це Він промовляє у зв’язку з переслідуваннями і стражданнями, які очікують на Його апостолів. Злякаються батько і мати; злякаються син і донька; і скажуть вони апостолові Христовому: «Відречись від Христа і спокійно живи з нами, і не йди з дому свого. Живи, як усі люди; відмовся від нової віри! Вона може розлучити тебе з нами і привести на палю. І що ми тоді будемо робити? Можуть і нас мучити голодом і побоями; можуть і нас стратити. Хіба ми для того тебе народили, - скажуть батько і мати, - щоб через тебе терпіти горе на старості літ? Щоб над тобою насміхалися однолітки, щоб тебе зневажали і переслідували, а в кінці, може, і вбили? Якщо ти любиш нас, залиш Христа і живи тут з нами, мирно і спокійно». І ось у таку вирішальну мить апостол повинен буде вирішити: хто йому заважає і кого він любить більше – Христа чи своїх батьків? Від цього рішення залежить уся його вічність – і вічність його рідних. Ніколи в житті людина не може бути поставлена на страшніше роздоріжжя; і вона не може однією ногою йти одним шляхом, а другою – іншим. Не може людина у таку хвилину розділити серце: вона повинна віддати його чи одній, чи другій стороні. Подарувавши своє серце Христу, вона може, крім себе самої, спасти і рідних своїх; подарувавши ж своє серце батькові і матері, синові і доньці, вона неминуче погубить і себе, і їх. Бо вона відреклася від Христа перед людьми, відречеться і Христос від неї на Страшному Суді перед Отцем Небесним і перед усім воїнством ангелів і святих. Преподобний Ісидор Пелусіот писав градоначальнику Філею, котрий сумував, що не здобув загальної слави, котрої бажав: «Слава у житті цьому – не значніша за павутину і нікчемніша від сну; тому піднеси розум свій до першопочатку, і ти легко втихомириш тугу душі. Хто бажає мати і одну, і другу славу, тому неможливо досягти обох. Можливо досягти обох, коли ми полюбимо не дві, але одну – небесну. Тому, якщо ти бажаєш слави, полюби славу Божественну (небесну), а за нею нерідко слідує і земна» (Листи, 5, 152). 

Про те, якою важкою буде ця рішуча хвилина, Господь попередив апостолів, сказавши: І вороги чоловіку – домашні його, тобто, його рідні, хто більш, ніж будь-хто у світі, будуть заважати йому піти за Христом і найбільше від усіх будуть засуджувати його у випадку, якщо він іде. Бо, воістину, до світу цього нас прив’язують не вороги, не друзі, не чужі, але рідні. Щоб полегшити цю розлуку з сім’єю і заспокоїти сумління тих, хто хотів би заради Нього залишити все своє, Господь говорить їм заздалегідь, щоб вони ні про що не турбувалися, як не турбуються малі птахи. Нехай Його послідовники не турбуються про те, хто буде за їх відсутності годувати і одягати їх рідних. Буде їх годувати і зодягати Той, Хто й малих птахів годує і одягає. Без волі і веління Отця Небесного жоден з малих птахів не впаде на землю. Господь наче хоче сказати: і з вашими рідними, як і з вами, нічого не може трапитись без волі і веління Отця Небесного. У рідних ваших, як і у вас, і волосини усі на голові пораховані. Тому залиште їх і йдіть за Мною. Адже і тоді, коли ви з ними, не ви про них піклуєтесь, але Бог. Так само Бог буде про них піклуватися і без вас.

Але батько і мати, син і донька мають тут і внутрішній зміст. Під отцем і матір’ю розуміються і наші вчителі та духовні керівники, котрі своїм хибним вченням дають нам дух, противний Христові і Євангелію. Вони є наші духовні батьки. Вони нас вчать земної мудрості, яка більше служить тілові, ніж душі, і котра рабськи прив’язуючи нас до землі, відлучає від Христа. Ще не пізнавши Христа, ми дивимось на цих духовних батьків наших як на ідолів; і, чи слухаємо ми їх особисто, чи читаємо їх книги, ми даруємо їм серця свої, любов свою, шану свою, славу і поклоніння. Хто любить їх більше, ніж Христа, не гідний Христа.

Під синами ж і доньками слід розуміти, у внутрішньому змісті, наші діла, наші здійснення, наші досягнення, нами збудоване, написане і все інше, чим ми пишаємося, як плодом свого розуму чи своїх рук. В плодах цих – і серце наше, любов наша, гордість наша. Але що всі ці наші досягнення і всі діла наші поруч з Христом? Клуби диму поруч з сонцем! Пил часу поряд з мармуром вічності! Отже, хто любить їх більше, ніж Христа, не гідний Христа.

Далі говорить Господь: і хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той не достойний Мене. Під хрестом слід розуміти, по-перше, те, що саме собою випливає з попередніх слів, тобто, розлуку з батьком і матір’ю, сином і донькою, зі своїми рідними, своїми друзями і вчителями і зі своїми звершеннями. Хрест є біль, і розлука є біль.

Далі, під хрестом слід розуміти всі страждання, муки і скорботи, які послідовник Христа зустріне на своєму шляху. Але все це потрібне для щирої любові, щоб ще більше її запалити; все це цілком необхідне, як гіркі ліки для хворого, що бажає видужати. Всякий послідовник Христа зустріне на своєму шляху різні страждання, муки і скорботи, тому хрести й різні. Тому Господь і велить кожному взяти свій хрест.

Далі, під хрестом слід розуміти не лише страждання і біль, що приходять до людини ззовні, але й внутрішні страждання і біль під час розлуки з самим собою, зі своєю старою людиною, зі своїми гріховними навичками і пристрастями, зі своєю плоттю. Це один з найважчих хрестів, і його неможливо пронести без допомоги Божої і найбільшої любові людини до Христа. Але і цей хрест неминуче треба взяти на себе. Бо говорить Господь далі: Хто збереже душу свою, погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене, збереже її. Тобто: хто турботливо береже свою стару душу, всю забруднену гріхами і запилену пристрастями, той безсумнівно її втратить, бо ніщо забруднене і нечисте не явиться перед лице Боже. А хто загубить свою стару душу, хто відречеться від неї, хто відкине її заради Христа, тобто, заради оновлення і переродження, заради нової людини і нової душі, той збереже її,  тобто, збереже цю нову душу, осяйнішу і багатшу: так само, як і стократ більше отримає той, хто залишить плотських батька чи матір, братів чи сестер, дружину чи дітей.

Далі, під хрестом слід розуміти Чесний Хрест Христів, Чесний і Животворчий. Ми не залишаємо одного хреста земного і не залишаємо однієї скорботи, щоб замінити її другою, схожою скорботою. 

Ми беремо на себе Хрест Христа, тобто, скорботи, біль і страждання заради очищення від гріхів, заради оновлення душі і заради життя вічного. Ось що апостол Павло говорить про Хрест Господній: А я не бажаю хвалитися, хіба тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа, котрим для мене світ розіп’ятий, і я для світу (Гал.6:14). Для того, хто понесе Хрест Христа, світ мертвий, так само як і він сам мертвий для світу, але живий для Бога. Те, що цей Хрест для інших спокуса, а для інших безумство, не дивно, бо люди зі старою, грішною душею, поневолені світом цим і похотями плоті, не можуть зрозуміти ніяких страждань, за винятком тих, які людина переносить заради якоїсь земної вигоди, здоров’я чи багатства, честі чи слави. Між тим, Хрест Христа означає страждання і біль, які переносяться заради здоров’я і багатства духовного, і заради честі і слави Христової, честі і слави Того, Хто є Цар нового Царства і єдина Любов тих, хто сповідує Його. 

Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось, ми залишили все і пішли за Тобою; що ж буде нам? Це питання апостол Петро поставив тоді, коли Господь порадив багатому юнакові, що шукав життя вічного, піти, продати майно своє і роздати бідним, а тоді іти за Ним; і коли юнак відійшов засмучений, бо у нього було велике майно. Тоді Петро й задав наведене вище питання, котре Церква поєднала з нинішнім Євангельським читанням через тісний духовний зв’язок одного і другого. Святий Петро питає від імені усіх апостолів, що з ними буде. Ось, вони залишили все: і домівки свої, і рідних своїх, і заняття своє і пішли за Ним. 

Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, хто пішов за Мною, - у вічності, коли сяде Син Людський на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. На питання Петра Господь відповідає усім апостолам: сказав їм. Але тут, серед них, і Іуда-зрадник. Хіба й він сяде на престолі? У той час Іуда ще не зрадив Христа, хоча, можливо, зрада уже й зародилася в його серці. Заздалегідь знаючи, що Іуда зрадить Його, Господь і говорить умовно й обережно. Подивіться: Христос не сказав «ви всі», але ви, хто пішов за Мною. Ці слова виключають Іуду-зрадника, бо він лише пішов з Христом, але не пішов за Христом. Незабаром він цілком відійде від Христа і апостолів, і на його місце прийде інший, і на його престолі сяде інший. 

Своїм вірним апостолам Господь обіцяє велику нагороду. Вони будуть суддями усьому народу ізраїльському, не всьому людству – бо Він Сам буде єдиним Суддею всьому людству – але народу ізраїльському, з котрого вони й вийшли. Цей народ засудить апостолів у житті цьому, але апостоли будуть йому суддями на Страшному Суді, коли всі народи і всі люди будуть розведені праворуч і ліворуч, і одні будуть покликані у блаженство вічне, а другі – на муки вічні. Тоді при цьому новому народженні, дванадцять апостолів сядуть праворуч Господа на дванадцяти престолах судити свій народ, своїх суддів у житті цьому. Однак суд їх буде не судом помсти, але судом правди. 

Те, що Господь відповів апостолам, стосується винятково апостолів. Але до цієї відповіді Він додає тепер те, що стосується усіх вірних Його послідовників усіх часів:

І кожен, хто залишить домівки, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи дружину, чи дітей, чи землі заради імені Мого, отримає сторицею і успадкує життя вічне. Хіба апостоли та угодники Божі і в світі цьому не отримали сторицею більше від того, що залишили заради імені Христового? Чи не височіють по всій землі сотні і сотні храмів, що носять їх імена? Чи не називають їх - не сотні, а мільйони чоловіків і жінок, - своїми духовними отцями і духовними братами? Божа обітниця, дана Авраамові, сповнилась дослівно і на святих Божих: духовне насіння їх воістину стало чисельним, як зорі небесні і як пісок на березі моря (Бут.22:17). Хіба угодниці Божі, мучениці і діви, не стали духовними матерями і сестрами багатьом і багатьом вірним, котрі, наслідуючи їх приклад, пішли за Христом? Хіба і тепер, як і протягом усієї історії Християнської Церкви, нема на землі у апостолів і святителів численних духовних чад і духовних наречених? Хіба для них, хто залишив свої домівки і свої землі, всі домівки і всі землі віруючих не стали своїми? Залишивши мало, навіть і на самому початку своєї апостольської місії всі вони надбали багато і не потребували, і не зубожіли. Насіння духовне численніше, ніж насіння тілесне. Прибуток духовний більший, ніж прибуток тілесний. Тому Господь і додає, що всі вони успадкують, понад те, і життя вічне. 

У внутрішньому сенсі домівки означають стару, грішну душу; брати і сестри, батько, мати і дружина означають земні прив’язаності нашої душі; діти означають наші гріховні діла, а землі – весь чуттєвий світ разом з нашим тілом. Хто залишить все це заради Христа, отримає стократ більше і краще, ніж мав. І понад те, успадкує життя вічне. 

Господь використовує число сто, яке виражає повноту усіх чисел, щоб позначити цим усю повноту дарів, котрі приймуть вірні. Не сотні, але сотні тисяч чоловіків і жінок залишили все – і отримали все. Таким і присвячена нинішня Неділя – Неділя Всіх святих. Деякі святі мають у році свої особливі дні святкування. Але це лише найвідоміші. Крім них, однак, є ще велика кількість угодників Божих, котрі залишились прихованими для людських очей, але Живому і Всезнаючому Богові не менш відомі. Вони складають переможну, чи торжествуючу Церкву Христову і знаходяться у найтіснішому зв’язку з нами, хто складає на землі Церкву войовничу, що бореться. Через них світить Господь, як сонце через зорі, бо вони є членами тіла Його, від плоті Його і від костей Його (Еф. 5:30). Вони живі, сильні і близькі до Бога. Але так само вони близькі до нас. Безперервно споглядають вони життя Церкви Божої на землі; недремно стежать за нами від народження до смерті; чують наші молитви, знають наші скорботи, допомагають нам своєю силою і своїми молитвами, котрі, подібно до пахощів фіміаму, підносяться через високі гори ангельські до престолу Божого. Це великі мученики і мучениці за Христа, святителі і богоносні отці, пастирі і учителі Церкви, благочестиві царі і цариці, що захистили Церкву Божу від гонителів, сповідники і пустельники, постувальники і відлюдники, воїни і юродиві – словом, усі ті, для кого любов Христова затьмарила усяку іншу любов на землі, і хто заради імені Христового залишив усе і витерпів усе до кінця, чим і сам спасся, і інших спас. Вони і нині допомагають нам спастись; бо нема в них ні себелюбства, ні заздрості: для них радість, щоб якомога більше чоловіків і жінок спаслись і увійшли в ту ж славу, що й вони. Всі вони вірою перемагали. Всі вони гасили силу вогню, котра у вигляді пристрастей спалює слабкі людські істоти. Багато з них винесли наругу і побої, а також кайдани і темниці, були побиті камінням. Багато з них, котрих увесь світ не був достойний, поневірялись, терплячи незгоди, скорботи, озлоблення, по пустелях і горах, по печерах і ущелинах земних. Але життя це є практичним іспитом, а нагороди даються у світі іншому. Вони склали цей іспит блискуче, і нині допомагають нам, щоб і ми не посоромились, але склали його і уподобилися їм у Царстві Божому. Воістину, дивовижний і чудесний Бог у святих Своїх!

Неділю цю Церква присвятила усім святим навмисне, як першу після святкування Зішестя Духа Святого, для нашого розуміння. Щоб ми з цього зрозуміли, що і всі святі, як і апостоли, явили себе найбільшими героями в історії роду людського не стільки завдяки своїм силам, скільки з допомогою благодатної сили Духа Святого. Хліб Божий наситив їх, Промисел Божий забезпечував, зброя Божа озброювала. Тому вони могли вистояти у боротьбі, все витерпіти і все перемогти.

Преподобний Макарій Великий на підставі свого досвіду вчить, що спочатку сама людина повинна довго практикувати доброчинність, з великим трудом і самоспонуканням, і «приходить, нарешті, Господь, в ній перебуває, і вона перебуває в Господі, і сам Господь з легкістю творить у ній Свої власні заповіді, сповнюючи її духовним плодом» (Бесіда 19). Як приклад апостолів, так і приклад усіх святих ясно відкриває нам велику і солодку істину, що Бог не відправляє Своїх слуг у поле без їжі, Своїх посланців  - на ниву без спорядження, Своїх воїнів – у бій без зброї. Слава і подяка за це Всевишньому Богові, що перемогами прославляє святих Своїх і в них препрославленому!

Багато ж перших будуть останніми, і останні першими. Цими пророчими словами завершує Господь Свою промову, звернену до апостолів. Слова ці і нині сповнились, але лише на Страшному Суді збудуться вони у всій повноті. Апостоли вважалися в Ізраїлі останніми людьми, а фарисеї та лицеміри, що переслідували їх, - першими: ми як сміття для світу, як порох, всіма гнані донині, - пише один з апостолів (1Кор.4:13). Але апостоли стали першими, а їх гонителі – останніми і на небі, і на землі. Іуда-зрадник був серед перших, але через своє боговідступництво став останнім . Багато угодників Божих вважалися останніми, але стали першими, в той час, як ті, хто мучив і зневажав їх упали з перших місць честі і слави світу цього на останні місця перед лицем Божим. А на Страшному Суді все сповниться, і ми побачимо, як багато і багато тих, хто тепер вважаються першими серед нас, займуть останні місця, багато ж тих, котрі тепер, у цьому житті вважають себе останніми і котрих люди вважають такими, посядуть перші місця. 

Цей вислів має і свій внутрішній сенс. У кожному з нас триває боротьба між нижчою і вищою людиною. Коли в нас воцаряється низьке, мерзенне, гріховне, страшне, тоді низька людина у нас перша, а вища – остання. Висповідає чоловік свої гріхи, покається, причаститься Христа Живого – тоді нижча людина в ньому скидається з першого на останнє місце, а вища підноситься з останнього на перше. І навпаки, коли краса і благовидість Христова царює в нас у смиренні і покірності  Господу, у вірі і добрих ділах, тоді вища людина буває першою, а нижча – останньою. Але трапляється, на жаль, що у такому випадку добра і побожна людина стає занадто самовпевнена, а така самовпевненість породжує гордість, гордість же – все інше зло, ніби драбину, по якій нижча людина виповзає на перше місце, спихаючи вищу на останнє. І так перші стають останніми, а останні - першими. 

Тому потрібно безперервно пильнувати над самим собою і ніколи надмірно на себе не покладатися, але всю надію свою молитовно покладати на Господа і на Його переможну зброю благодатної сили. Все можу в зміцнюючому мене Ісусі Христі (Флп.4:13), - говорить апостол Павло. Скажімо і ми так: ми все можемо, Господи Всемогутній, Тобою і Твоєю присносущною силою в нас. Самі по собі ми не можемо робити нічого – тільки грішити. Прагнемо ми без Тебе, Домовладико наш. Голі ми без Тебе, Отче наш. Беззбройні і безсильні ми без Тебе, Воєводо наш. А з Тобою, переможний наш Спасителю, ми всім володіємо і все можемо. За все дякуючи, молимо Тебе: не відступи від нас і не залиш нас без помочі Своєї  до кінця життя нашого. Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній нині і прісно, у всі часи і у всі віки. Амінь. 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа