Неділя про жінку-самарянку
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Читаємо в Євангелії від Івана про те, як Ісус проходив повз землю Самарянську і біля криниці зустрічає жінку-самарянку, поки Його учні ходили, щоб знайти їм їжу, можливо, в місто тої жінки-самарянки, чи якесь інше місто, яке було поблизу. І ось поки вони були відсутні, Ісус Христос говорить до тої жінки, щоб вона дала Йому напитися. І в них виникає така бесіда про воду. Про воду, яку дістають з тої криниці, криниці Якова. Про живу воду, яку обіцяє Ісус Христос. Про поклоніння в Єрусалимі, на горі, де поклонялися самаряни. Про Месію, який має прийти.
І ось вона приймає Його як Месію, вона вірить Йому, коли Він говорить про неї правду. Коли Він говорить про те, що «правду ти Мені сказала, було в тебе стільки чоловіків, та й і той, з ким ти зараз, так само тобі не чоловік». І увірувала в Нього. І пішла в те місто, і закликала людей, і багато самарян прийшло і увірувало в Христа.
Приходять і учні і питаються, про що ж Він так говорить з жінкою-самарянкою. По-перше, що вона самарянка, юдеї не зналися з самарянами, так само, як говориться в цьому уривку, але й те, що Він говорить з жінкою незнайомою біля криниці. І ось уже Ісус говорить до учнів. Говорить не про воду, а про жнива. Говорить, що Він їх посилає жати. Жати те, що вони не сіяли. Чекають їх великі жнива. Жнива, плоди яких ведуть у життя вічне.
Така красива сцена, яку ми знаходимо і в Старому Заповіті, де приходить чоловік до криниці, зустрічає жінку, так само, як слуга Аврама біля криниці зустрів дружину для його сина. Так само, як Яків зустрів Ракель. Так само, як Мойсей зустрів свою дружину. Постійно криниця. Приходять дівчата, щоб набрати води для своїх отар, чи набрати води для дому. Приходять чоловіки з поля, які так само приходять напитися після праці в полі, і там вони зустрічалися, напевно, колись і бачилися, підбирали собі пару. Красива сцена, знайома для людини того часу дуже виразно. І на цій сцені, через цю алегорію такої ситуації Ісус Христос дає місію і тій жінці-самарянці, яка стає проповідницею, і вона йде у своє поселення і проповідує Месію, і люди вірять їй. І потім Він говорить учням, що «вас так само чекає таке саме, ви так само будете жати, так само будете проповідувати. І Я вас посилаю з місією. І ви так само частина Мого провидіння, Мого великого плану. Тому готуйтеся. Ви зараз бачите цю жінку і дивуєтеся, чому Я з нею говорю, але вам потрібно буде виконати те саме».
Що нас має цікавити в цій сцені, де виникає запитання? Давайте сьогодні задамо собі запитання: а як сталося, що ці люди повірили цій жінці? Чи буває так часто у нашому житті, коли ми хочемо когось переконати і нам вірять? Не дуже часто. Ми можемо бути фахівцями у своїй сфері, спеціалістами з дипломом, з досвідом, ми часом пояснюємо якісь речі, але люди не дуже нам вірять. Ми можемо мати досвід того, що дійсно сталося, ми могли це бачити і пробувати доносити до когось, але і так буває люди не дуже вірять. Буває так, що ми логічно пояснюємо і розкладаємо все по поличках, і далі люди нам не вірять. Хоча, можливо, нас і знають, наші близькі, родичі, друзі, колеги, - і далі нам не вірять. А тут все село повірило, все їхнє поселення вийшло, в усякому разі, більшість, говориться: «багато самарян увірувало в Ісуса Христа».
Як же ж так вона їх закликала? Що було такого сильного в її словах? Чи, можливо, вона була таким вродженим талановитим оратором? Чи, можливо, вона мала якийсь вплив на цих людей через якісь інші зв’язки? А, можливо, вона так, як і перед Ісусом Христом, говорила правду? Можливо, її знали в поселенні як людину, яка не бреше? Людину, яка чітко бачить реальність. Більше того – не бреше сама собі!
Тому що і в тій ситуації з виясненням про її чоловіка, багато хто з нас сказав би: «Та, ви знаєте, не все так однозначно, а для мене він чоловік, я так собі вважаю, ми так собі вирішили». Або «от ви знаєте, це як подивитися, з якої сторони». Або «це не ваша справа». Вона говорить з Незнайомцем, вона Його не знає, але вона визнає, те, що дійсно є. Вона не обманює себе в першу чергу. Вона не бреше собі. Не займається самодурством. Як може вести інших людина, яка бреше сама собі про себе, яка живе не правдою, а принципом «я так хочу, мені так подобається». Як така людина може вести? Як така людина може свідчити?
В інших місцях в Святому Писанні ми знаходимо вираз «прослав Бога», що означає «скажи правду!». Вона славить Бога, вона каже правду. Так само і ми в нашому житті, якщо ми хочемо когось вести і стати проповідником, не тільки з амвона, але й в своєму житті, і вести до Бога, наше слово має щось важити. А щоб наше слово щось важило, це має бути правдиве слово. А щоб воно було правдиве, перш за все, ми маємо говорити до людей так, як ми говоримо до Бога. А до Бога говорити так, як ми говоримо собі. А собі ми маємо говорити правдиво. Не брехати самому собі про себе, а старатися відверто, справедливо, чесно, можливо, часом жорстоко сказати собі «хто я є».
Звичайно, ми зараз зустрічаємо багато таких «порад», або ідей, що, мовляв, не важливо, що люди кажуть, не важливо, як кажуть, або якщо впевнено казати, то люди в усе повірять, або правди немає, все суб’єктивно, не важливо, що ти кажеш. Але, як правило, за людьми, які дають такі поради, потім в житті виникає випалена земля. І коли спілкуєшся з їхніми однокласниками, друзями дитинства, родичами, всі вони плюються, коли чують їхнє ім’я.
Не уподібнюймося такому шляху, уподібнюймося тій самарянці, яка, можливо, навіть не усвідомила свою місію, але стала проповідницею, яка, можливо, не усвідомила своє значення, свого вчинку, і говорила так, як є і своїм побратимам в тому місці, і зверталася до Незнайомця, який приніс їй спасіння, але вона була такою, яка є. Такими і ми маємо бути, такими ми маємо бути перед собою, такими, якими ми є. Без зайвого, без лукавства, без самодурства, без пустих амбіцій, без вигадок. Маємо постати перед Богом такими, якими ми є. І все, що в нашому житті відбувається, ті випробування, які пробують від нас відсікти все зайве, і ми дуже часто так тримаємося за це зайве, що ми і не бачимо цього шляху.
Але ці випробування, ці труднощі, ці уроки життєві, вони для того і даються на нашому шляху, щоб все зайве зникло, щоб цей камінь, ця брила, якою ми постали у цьому світі, перетворилася на красиву статую. Статую, яка б славила Бога, яка би приносила красу в цей світ своєю присутністю.
Слава Ісусу Христу.
18.05.2025
Написати листа