Неділя про Закхея
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!
Амінь.
Читаємо Євангеліє від Луки про митаря Закхея. Коли Ісус Христос проходив через місто Єрихон, зібралося багато людей, які хотіли Його бачити. Закхей був старшим над митарями. Митарі - це були люди, які збирали податки в той час в Римській імперії, в той час їм давався дозвіл зібрати певну суму грошей для держави, і те, що вони виставляли як додаткову вартість, вони залишали собі. Тому дуже часто митарів вважали колаборантами Римської влади, особливо ті, хто виступав проти Римської влади. Їх сприймали за тих, хто займається здирництвом бідного єврейського народу, який страждав від Римської імперії. Тому ця фігура - митаря Закхея, - навряд чи була поважна в місті Єрихон, але й навряд чи хтось хотів мати з ним проблеми.
І тому так дивно, що ця людина, яка має особливе місце в цьому місті, щоб бачити Ісуса Христа, якого він не міг бачити за цим натовпом, ця людина видирається на дерево як маленький хлопчак і дитина, щоб побачити Того, Хто проходить. А проходить Месія. І Ісус Христос його бачить на дереві. І вони зустрічаються поглядами, і Ісус Христос каже, що "сьогодні Я буду в тебе вдома". Відбувається ще щось, що є неймовірним для цього часу і для уяви тих людей, які були там. Щоб Месія, Той, який прийшов спасти народ іудейський, Пророк, який прийшов проповідувати спасіння, йде гостити до цього митаря Закхея! Йде до того, хто є такий сумнівний, йде до того, хто сприймається як великий грішник, як зрадник свого народу.
Дивні місця в цьому Євангелії. Щоб зустрітися з Месією, Закхеєві треба було видертися на дерево, якимось чином себе трішки принизити, попри те, що він піднімався на дерево, але напевно він став посміховиськом для тих людей. І так само Ісусові Христові треба було опинитися в домі грішника, митаря Закхея. І ця історія, можливо б, стала таким анекдотом, якимсь таким веселим жартом, якби чогось не сталося. Не сталося найважливішого, чому ця історія опинилася в Євангелії - те, що відбулося покаяння в домі Закхея перед Ісусом Христом. Те, що Закхей сказав, що "я половину свого добра віддам убогим, а кого скривдив - поверну вчетверо". Це було вже покаяння. І Ісус Христос дарував йому спасіння. І прийшло спасіння дому цьому.
Так само і ми в нашому житті робимо певні зусилля. І в нашому духовному житті так само робимо ми певні зусилля. Ми приходимо в церкву, ми читаємо молитви, ми ставимо свічку, замовляємо сорокоуст чи просто записочку на Літургію, часом молимося на молебні, - є якісь певні зусилля. Але якщо немає тої суті, немає віри, немає покаяння спокутою, немає любові і милосердя, тоді все це так само не має значення. Все це так само забувається в нашому житті.
Як часто так буває, коли люди приходять, стають в чергу за записочкою, попри те, що служиться Літургія і відбувається якийсь чин - їм байдуже. Або коли служиться Літургія і комусь треба терміново поставити свічечку.
Коли служиться Літургія - відбувається найважливіше, що може відбуватися в цьому приміщенні. Для цього це приміщення створюється, щоб тут створювалося таїнство Євхаристії і інші таїнства. Коли відбувається таїнство, все решта не має значення. Але ні! Ми ще далі деремося на дерево! Ми вже зустріли Ісуса Христа, побачили Його, але нам треба ще вище. І тоді наше життя перетворюється на анекдот. І тоді все це не має значення.
Ми маємо думати про суть, для чого це все. Для чого ми тут опинилися на цьому місці і в цей час. Тому що, якщо ми загубимо цю суть, якщо ми загубимо цю любов, яка мала би бути між нами, тоді все це перетворюється на анекдот. І хтось дивиться збоку і сміється над цим. Тому що ми читаємо молитву, звертаємось до Господа, просимо благословіння, виражаємо свою любов і віру, розштовхуючи тих, хто стоїть біля нас, тому що хтось там стоїть дуже близько, або хтось там запалив свічку від нашої свічки, або ще щось. І тоді це перетворюється на анекдот. Тоді наше життя духовне, яке ми так цінуємо, як християни, перетворюється на щось таке незрозуміле, гротескне і позбавлене сенсу.
Тому попри те, що в нас є ці традиції, попри те, що ці традиції дозволяють нам організувати наше духовне життя як громади, ми маємо пам'ятати про суть, ми маємо пам'ятати про те, чого ми тут, маємо пам'ятати, для чого ми запрошуємо Месію в наше життя, так само, як Закхей запросив Месію в свій дім. І він розумів для чого: не тому, що Він прийшов поїсти-попити і поговорити про життя і про справи. Він розумів, чому до нього прийшли. І він це виконав. І напевно виконав, тому що його згадують в Євангелії. Напевно він зробив те, що обіцяв. Тому що і далі християни читають про нього, надихаються цією історією.
І ця історія є для нас прикладом. Достойним прикладом, яким ми маємо стати для наших ближніх.
Слава Ісусу Христу.
18.02.2024
Написати листа