Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя шістнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про таланти

Неділя шістнадцята після П’ятидесятниці. Євангеліє про таланти

Проповідь святителя Миколи Сербського

Мт., 105 зач., 15:14-30.

Бог створює нерівність, люди нарікають на нерівність. Хіба люди мудріші від Бога? Якщо Бог створює нерівність, значить, нерівність мудріша і краща, ніж рівність.

Бог створює нерівність на користь людям, люди не можуть побачити у нерівності своєї користі.

Бог створює нерівність заради краси нерівності, люди не можуть побачити у нерівності краси. 

Бог створює нерівність заради любові, котра нерівністю розпалюється і підтримується, люди не можуть побачити в нерівності любові. 

Це древній людський бунт засліпленості проти прозірливості, безумства проти мудрості, зла проти добра, потворності проти краси, ненависті проти любові. Ще Єва і Адам віддалися сатані, щоб зрівнятися з Богом. Ще Каїн вбив свого брата Авеля, бо Бог не однаково вподобав їх жертви. Відтоді й донині триває боротьба грішних людей проти нерівності. І до тих часів, і донині Бог творить нерівність. Ми говоримо «до тих часів», бо Бог і ангелів сотворив нерівними.

Богу угодно, щоб люди не були рівними у всьому зовнішньому: у багатстві, силі, чинах, освіті, становищі і т.п., і Він не велить ніяк у цьому змагатися. Не сідай на перше місце, - заповідав Господь наш Ісус Христос. Богові угодно, щоб люди змагалися у примноженні внутрішніх благ: віри, доброти, милосердя, любові, лагідності, смирення і покірності. Бог дав і зовнішні, і внутрішні блага. Але зовнішні блага людини Він вважає дешевшими і незначнішими, ніж блага внутрішні. Зовнішні блага Він представляє у розпорядження не лише людям, але й тваринам. Але багату скарбницю внутрішніх, духовних благ Він розкиває тільки для душ людських. Бог дав людині щось більше, ніж тваринам, тому Він і вимагає від людей більше, ніж від тварин. Це «більше» складають духовні дари. 

Зовнішні блага Бог дав людині, щоб вони служили внутрішнім. Бо все зовнішнє служить внутрішній людині в якості засобу. Все тимчасове передбачене для служби вічному і все смертне передбачене для служби безсмертному. Людина, яка йде протилежним шляхом і тратить свої духовні дари винятково для придбання зовнішніх, тимчасових благ, багатства, влади, чину, мирської слави, подібна до сина, який отримав у спадок від батька багато золота, і розтринькав його, купуючи попіл. 

Для людей, які відчули у душі своїй вкладені в неї дари Божі, все зовнішнє стає незначним, як початкова школа для того, хто вступив у вищу школу.

За одні лише зовнішні блага борються невігласи,  а не мудреці. Мудреці ведуть боротьбу важчу і ціннішу – боротьбу за примноження внутрішніх благ.

За зовнішню рівність борються ті, хто не вміє чи не сміє заглянути у себе і взятися до роботи на внутрішній, головній ниві свого людського буття. 

Бог не дивиться на те, ким людина працює у світі цьому,  що в неї є, як вона одягнута, нагодована, освічена, чи поважають її люди – Бог дивиться на серце людини. Іншими словами: Бог дивиться не на зовнішній стан і становище людини, але на  її внутрішній розвиток, ріст і збагачення духом та істиною. Про це говорить нинішнє євангельське читання. Притча про таланти, чи про духовні дари, котрі Бог вкладає в душу кожної людини, показує величезну внутрішню нерівність людей з самої природи їх. Але вона показує і значно більше. Своїм орлиним зором притча ця охоплює всю історію душі людської, від початку до кінця. Той, хто одну-єдину цю притчу Спасителя повністю зрозумів би, і наказ, що міститься у ній, своїм життям виконав би, той заслужив би вічне спасіння у Царстві Божому. 

Бо Він вчинить, як чоловік, котрий, вирушаючи в чужу країну, покликав рабів своїх і доручив їм майно своє: і одному дав він п’ять талантів, другому два, іншому один, кожному по його силі; і відразу вирушив. Під чоловіком треба розуміти Всевишнього Бога, Подателя всіх дарів благих. Під рабами розуміються ангели і люди. Поїздка у чужу країну означає довготерпіння Боже. Таланти є духовними дарами, котрими Бог наділяє Свої розумні створіння. Велич усіх дарів показана через те, що вони навмисне названі талантами. Бо один талант був великою монетою, вартість якої дорівнювала п’яти сотням золотих червінців. Як було сказано, Господь навмисне назвав дари Божі талантами, щоб показати велич цих дарів; щоб показати, як щедро Преблагий Творець обдарував Свої  створіння. Такі великі дари ці, що й той, хто прийняв один талант, прийняв цілком достатньо. Під  чоловіком мається на увазі і Сам Господь наш Ісус Христос, що видно зі слів євангелиста Луки: якийсь чоловік високого роду. Цей Чоловік високого роду є Сам Господь наш Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, Син Всевишнього. І ще це ясно видно з наступних слів того ж євангелиста: вирушав у далеку країну, щоб отримати собі царство і повернутися (Лк.19:12). Після Свого вознесіння Господь наш Ісус Христос вирушив на небеса, щоб отримати Собі Царство, давши світові обітницю ще раз прийти на землю – як Суддя. Раз під чоловіком розуміється Господь наш Ісус Христос, отже, під рабами Його – апостоли, архієреї, ієреї  і всі вірні. На кожного з них вилив Дух Святий багато дарів – благих, однак різних і нерівних, щоб віруючі, доповнюючи одне одного, таким  чином усі разом морально вдосконалювалися і духовно зростали. Дари різні, але Дух один і той же; і служіння різні, а Господь один і той же; і дії різні, а Бог один і той же, що творить усе в усіх. Але кожному дається прояв Духа на користь… Усе ж це творить один і той же Дух, розділяючи кожному окремо, як Йому завгодно (1Кор.12:4-11). В таїнстві хрещення всі вірні отримують щедро ці дари, а в інших церковних таїнствах Бог дари ці зміцнює і примножує. Під п’ятьма талантами деякі тлумачі розуміють п’ять відчуттів людини, під двома – душу і тіло, а під одним – єдність людської природи. П’ять тілесних відчуттів дані людині, щоб вони служили духові і спасінню. Тілом і душею людина повинна старанно працювати для Бога, збагачуватися пізнанням Бога і добрими ділами. І всю себе людина повинна присвятити служінню Богові. У дитинстві людина живе п’ятьма відчуттями, повним чуттєвим життям. У більш зрілому віці вона відчуває у собі подвійність і боротьбу між плоттю і духом. А у зрілому духовному віці людина усвідомлює себе як єдиний дух, перемагаючи внутрішній поділ на п’ять і на два. Але саме у цьому зрілому віці, коли  людина вважає себе переможцем, їй загрожує найбільша небезпека непокірності Богові. Досягнувши найбільших висот вона падає тоді у найглибшу прірву і закопує свій талант. 

Кожному Бог дає дари по його силі, тобто, згідно з тим, скільки людина може понести і використати. Безумовно, Бог наділяє людей дарами і по плану святого домобудівництва. Так ті, хто будує дім, мають не однакові здібності і виконують не одну і ту ж роботу: у них різні здібності і різні завдання, і кожен з них трудиться по своїй силі!

І відразу вирушив. Ці слова означають швидкість творіння Божого. І коли Творець створював світ, створив Він його швидко. І коли Господь наш Ісус Христос прийшов на землю заради нового творіння, заради оновлення світу, Він швидко здійснив Своє діло: покликавши рабів, роздав їм дари і відразу вирушив.

Так що ж зробили раби з отриманими талантами?

Той, хто отримав п’ять талантів, пішов, використав їх у діло і набув інші п’ять талантів; так само і той, хто отримав два таланти, набув другі два; той же, хто отримав один талант, пішов і закопав його у землю і заховав срібло пана свого. Вся трудова діяльність і вся торгівля, що існують у людей, є відображенням того, що відбувається – чи що повинно відбуватися – у душах людських. Від усякого, хто успадкував яку-небудь власність, люди очікують, що він цю власність примножить. Від усякого, хто придбав ниву, очікують, що він цю ниву буде обробляти. Від усякого, хто навчився якого-небудь ремесла, очікують, що він стане займатися цим ремеслом як для своєї користі, так і на користь сусідам. Від усякого, хто знає яке-небудь рукоділля, очікують, що він своє знання покаже. Від усякого, хто вклав гроші у торгівлю, очікують, що він ці гроші примножить. Люди пересуваються, працюють, вдосконалюють речі, збирають, міняють, продають і купують. Кожен старається здобути потрібне для тілесного життя, кожен старається поліпшити своє здоров’я, задовільнити свої  щоденні потреби і забезпечити своє тілесне існування на якомога довший термін. І все це є лише образом того, що людина повинна робити для своєї душі. Бо душа – головне. Всі наші зовнішні потреби є образами наших духовних потреб, нагадуваннями і уроками того, що нам потрібно потрудитися і для нашої душі, голодної і спраглої, нагої і хворої, нечистої і жалюгідної. Тому кожен з нас, отримавши від Бога чи п’ять, чи дві, чи одну міру віри, мудрості, чоловіколюбства, страху Божого, лагідності, покірності Богові чи нудьги за душевною чистотою і силою, повинен трудитися, щоб хоча б подвоїти цю міру, як вчинили перший і другий раб і як зазвичай роблять люди, які займаються торгівлею і ремеслами. Хто не примножив даного йому таланту – яким би цей талант не був – буде зрубаний, як дерево, що не приносить доброго плоду, і вкинутий у вогонь. Те, що кожен господар робить з безплідною смоквою, котру він марно обкопував, прищеплював і обгороджував, але вона все-таки не принесла йому ніякого плоду, - те ж сотворить і Веховний Домоволодар вселенського саду, де люди є найкоштовнішими Його деревами. Подивіться самі, яке нерозуміння і зневагу викликає у людей той, хто, успадкувавши від свого батька майно, нічого не робить, а розтринькує спадок на тілесні потреби і насолоди! Навіть найостанніший жебрак не так зневажений людьми, як подібний егоцентричний лінивець. Така людина є достеменним образом духовного лінивця, котрий, отримавши від Бога один талант віри, мудрості, красномовства чи якої-небудь іншої чесноти, закопує його, не використовуючи, у бруд свого тіла, не примножує його працею, через гордість і себелюбство нікому не приносить користі. 

Через  довгий час приходить пан рабів тих і вимагає від них звіту. Бог не віддаляється від людей ні на одну мить, тим більше на довгий час. Його допомога людям з дня у день тече повноводною рікою, але Його Суд, Його вимога звіту від людей відбувається через довгий час. Швидкий Помічник всякому, хто взиває до Нього про допомогу, Бог не поспішає воздати тим, хто ображає Його і безпутно розтрачує Його дари. Тут мова йде про останній, Страшний Суд, коли прийде час і всі робітники будуть покликані, щоб прийняти плату свою.

І, підійшовши, той, хто отримав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і говорить: пане! П’ять талантів ти дав мені; ось інші п’ять талантів я здобув на них. Пан його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди до радощів пана твого! Підійшов також і той, хто отримав два таланти, і сказав: пане! Два таланти ти дав мені; ось, інші два таланти я здобув на них. Пан його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди до радощів пана твого. Один за одним раби підходять до свого пана і звітують за отримане і здобуте за допомогою отриманого. Один за одним і ми будемо змушені підходити до Господа неба і землі і перед мільйонами свідків звітуватися за отримане і зароблене.  У той час нічого не можна буде ні приховати, ні виправити. Бо так освітить присутніх Господнє сяйво, що всі дізнаються правду про кожного. Якщо ми в житті цьому зуміємо подвоїти свої таланти, то ми з ясним лицем і чистим серцем постанемо перед Господом, як і ці два добрих і вірних раби. І будемо навіки оживлені словами Його: добрий і вірний рабе! Але горе нам, якщо з порожніми руками постанемо ми перед Господом і Його святими ангелами, подібно до третього, лукавого і лінивого раба! 

Але що означають слова: у малому ти був вірним, над великим тебе поставлю? Означають, що всі дари, котрі ми у цьому світі приймаємо від Бога, скільки б їх не було, малі у порівнянні з тими скарбами, які очікують вірних у світі іншому. Бо написано: не бачило того око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог тим, хто люблять Його (1Кор.2:9). Найменша праця заради любові Божої нагороджується від Бога щедрими лицарськими дарами. За те мале, що перетерплять вірні у цьому житті через покірність Богові і за те мале, що вони зроблять, працюючи над  душею своєю, Бог увінчає їх славою, якої ніхто з царів світу цього не знав і не мав. 

А тепер погляньмо, що буває з рабами лукавими і невірними:

Підійшов і той, хто отримав один талант, і сказав: пане! Я знав тебе, що ти людина жорстока, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав, і, побоявшись, пішов і сховав талант твій у землі; ось тобі твоє. Так виправдовує перед Паном цей третій раб своє лукавство і свою лінь! Але у цьому він не поодинокий. Скільки ж серед нас тих, хто перекладає на Бога вину за свою злість, недбальство, ледарство і себелюбство! Не визнаючи своєї гріховності і не пізнаючи чоловіколюбних шляхів Божих, вони нарікають на Бога за свої немочі, хвороби, бідність, невдачі. Насамперед, кожне слово, сказане лінивим рабом Панові, - найсправжнісінька брехня. Хіба Бог жне, де не сіяв? І хіба Він збирає, де не розсипав? Чи є у цьому світі добре насіння, не Богом посіяне? І чи існують у всьому всесвіті добрі плоди, що не є результатом трудів Божих? Лукаві і невірні скаржаться, наприклад, коли Бог  забирає у них дітей, говорячи: «Ось, яка жорстокість – Він дочасно забирає у нас наших дітей!» Хто сказав, що ці діти – ваші? Чи не належали вони Йому, перш, ніж ви назвали їх своїми? І чому – дочасно? Хіба Той, Хто Сотворив час і терміни не знає, коли чому час? Жоден господар на землі не відкладає вирубування свого лісу, очікуючи, доки всі дерева у ньому не зістаряться, і пагони, які щойно зійшли, - дивлячись на те, що йому потрібно для його господарства. Замість того, щоб нарікати на Бога і проклинати Того, від Кого залежить усяке їх дихання, краще було б говорити, як праведний Іов: Господь дав, Господь і взяв; як угодно було Господу, так і зробилось; нехай буде ім’я Господнє благословенне! І як нарікають лукаві і невірні на Бога, коли град поб’є їм хліб  чи коли у них корабель з вантажем потоне у морі, чи коли нападуть на них хвороби і немочі, - нарікають і звинувачують Бога у жорстокості! А відбувається це тільки тому, що вони або не згадують про свої гріхи, або не можуть з цього винести уроку для спасіння своєї душі. 

На неправдиве виправдання Свого раба Пан відповідає: Пан же його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тому треба було тобі віддати срібло моє торгівцям, і я, прийшовши, отримав би моє з прибутком. Люди, які займаються операціями з грошима, інакше ще називаються мінялами. Це ті, хто розмінює один вид грошей на інший і,  таким чином, в результаті обміну отримує прибуток. Але все це має переносне значення. Під торгівцями треба розуміти тих, хто робить добро, під сріблом – дари Божі, а під прибутком – спасіння душі людської. Бачите: у цьому світі все, що трапляється з людьми зовні, є лише образом того, що відбувається – чи повинно відбуватися – у сфері духовній. Навіть міняли використані як образ духовної дійсності, який є всередині, у самих людях! Господь хоче цим сказати лінивому рабові: «Ти отримав від Бога один дар; ти не хотів сам його використати для власного спасіння; чому ти хоча б не віддав його якому-небудь добродійному чоловікові, якому-небудь сердечному чоловікові, котрий захотів і зумів би дар цей передати іншим людям, які потребують його, щоб їм легше було спастись? І Я, прийшовши, знайшов би на землі більше спасенних душ: більше вірних, більше ушляхетнених, більше милосердних і лагідних. Замість цього ти заховав талант у землі свого тіла, котре зотліло в могилі (бо Господь буде говорити це на Страшному Суді) і котре тепер нічим не може тобі допомогти!»

О, який ясний і який страшний урок для тих, хто, маючи велике багатство, не роздає його біднякам; чи, маючи багато мудрості, тримає її закритою у собі, як у могилі; чи, маючи багато яких би не було добрих і корисних здібностей, нікому їх не показує; чи, маючи велику владу, не захищає стражденних і гнаних; чи, маючи велике ім’я і славу, ні одним променем не хоче освітити тих, хто перебуває у пітьмі! Найлагідніше слово, яке про всіх таких можна сказати, - злодії. Бо дар Божий вони вважають своїм: вони присвоїли чуже і приховали дароване. Однак вони є не лише злодіями, але й убивцями. Бо вони не допомогли спасти тих, кого можна було спасти. Їх гріх не менший, ніж гріх чоловіка, котрий стояв на березі річки з мотузкою в руках і бачив, як хтось тоне, але не кинув йому мотузку, щоб врятувати. 

Воістину, і таким людям Господь скаже те, що у цій притчі сказав лукавому рабові. 

Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів, бо усякому, хто має, дасться і примножиться, а у того, хто не має – відніметься і те, що має; а негідного раба викиньте у темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів. І у цьому житті зазвичай буває, що віднімається у того, хто мало має, і віддається тому, хто має багато. І це є лише образ  того, що відбувається у духовній сфері. Чи не забирає батько гроші у сина непутящого і чи не дає їх синові розумному, котрий може з користю використати їх? Чи не відбирає воєначальник боєприпаси у безвідповідального солдата і чи не віддає їх солдатові хорошому і надійному? У невірних рабів Бог віднімає Свої дари ще у цьому житті: жорстокосерді багатії зазвичай зазнають банкрутства і помирають у злиднях; себелюбні мудреці закінчують крайнім недоумством або й безумством; загорділі подвижники віддаються гріху і завершують життя великими грішниками; деспотичні владарі переживають наругу, ганьбу і безсилля; священики, які не наставляли інших ні словом, ні прикладом, впадають у все важчі і важчі гріхи, доки у страшних муках не розлучаються з цим життям; руки, які не бажали виконувати роботу, котру вони вміли виконувати, починають тремтіти або втрачають рухливість; язик, що не бажав говорити правду, котру він міг говорити, розпухає або стає німим; і взагалі всі, хто приховує Божі дари, помирають бездарними злидарями. Той, хто не вмів давати, доки мав, змушений буде навчитися жебрати, коли відніметься у нього майно. Якщо й не відніметься у якого-небудь жорстокого і скупого себелюбця даний йому дар саме до його смерті, його віднімуть найближчі нащадки або родичі, які отримали цей дар у спадок. Головне, що у невірного відбирається даний йому талант, і після цього він зазнає осуду. Бо Бог не осудить людину, доки у ній зберігається благодатний Божий дар. З засудженого земним судом, перш ніж виконати вирок, знімають його одяг і одягають в одяг арештантський, одяг осуду і ганьби. Так і кожен нерозкаяний грішник буде спочатку оголений від усього, що було на ньому Божественного, а тоді викинутий у темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів.

Ця притча нас ясно вчить, що засудженим буде не тільки той, хто творив зло, але й той, хто не творив добра. І апостол Яків учить нас: хто уміє робити добро і не робить, тому гріх (Як. 4:17). Все Христове вчення, як і Його приклад, направляють нас на творення добра. Ухиляння від зла є початковою точкою, але весь життєвий шлях християнина повинен бути засипаний, ніби квітами, добрими справами. Творіння добрих справ дає невимірну допомогу в ухилянні від діл злих. Бо навряд чи хто-небудь може ухилитися від зла, не творячи при цьому блага, і зберегтися без гріха, не вправляючись в чеснотах. 

І ще ця притча підтверджує нам, що Бог однаково милостивий до усіх людей; бо всяку створену людину наділяє Він певним даром, дійсно, когось більшим, когось меншим, що ніскільки не змінює справи, оскільки Він більше питає з того, кому більше дав, і менше з того, кому дав менше. Але кожному Він дає достатньо, щоб людина могла спастися сама і допомогти спасінню інших. Тому було б помилкою думати, що у цій притчі Господь говорить тільки про багатих різного виду, що існують у цьому світі. Ні, Він говорить про усіх без винятку людей. Всі без винятку приходять у світ цей з певним даром. Вдова, яка поклала в храмі Єрусалимському дві свої останні лепти, була дуже бідна на гроші, але не була бідна на дари пожертви і страху Божого. Навпаки, мудро розпорядившись цими дарами, хоч і через дві жалюгідні лепти, вона заслужила похвалу Самого Господа нашого Ісуса Христа. Істинно говорю вам, що ця бідна вдова поклала більше за всіх (Мк.12:42-44).

Та візьмімо найгірший і найзагадковіший випадок. Уявіть собі людину сліпу й німу, котра у такому становищі прожила на землі весь свій вік, від народження до смерті. Хто-небудь з вас запитає: «Який же дар від Бога отримала така людина? І як вона може спастись?» Є у неї  дар, і великий. Вона не бачить людей – але люди бачать її. Вона не подає милостині, але пробуджує милість в інших людях. Вона не може за допомогою слів нагадати про Бога – але сама є для людей живим нагадуванням. Вона не проповідує словами – але служить доказом проповіді про Бога. Воістину, вона багатьох може привести до спасіння, а через це і себе спасти. Але знайте, що глухі і німі зазвичай не опиняються серед тих, хто закопав свій талант. Вони не ховаються від людей, і цього досить. Бо все, що вони можуть показати, вони показують. Самі себе! І це є срібло, котре вони пускають в обіг і з прибутком повертають Панові. Вони є рабі Божі, нагадування Боже, заклик Божий. Вони сповнюють серця людські страхом і милосердям. Вони собою представляють страшну і ясну проповідь Божу, явлену у плоті. І саме ті, хто має і очі, і вуха, і язик, найчастіше закопують свій талант у землю. Їм дано багато, і коли з них багато спитається, вони не зможуть дати нічого. 

Таким  чином, нерівність лежить у самій основі створеного світу. Але ця нерівність має викликати радість, а не бунт. Бо це ствердила любов, а не ненависть, розум, а не безумство. Життя людське потворне не через присутність у ньому нерівності, а через відсутність в людях любові і духовного розуму. Внесіть більше Божественної  любові і духовного розуміння життя, і ви побачите, що навіть вдвічі більша нерівність ніколи не завадить блаженству людей.

Ця притча про таланти вносить світло, розум і розуміння в душі наші. Але вона й спонукає нас до дії, і підганяє нас, щоб ми не спізнилися виконати діло, для якого ми послані Паном на торжище цього світу. Час тече  швидше від найшвидшої ріки. І скоро настане кінець часу. Повторюю: скоро настане часу кінець. І ніхто не зможе повернутися з вічності, щоб взяти забуте і зробити незроблене. А тому поспішімо використати даний нам Божий дар, талант, позичений у Пана пануючих. Господу нашому Ісусу Христу за це Божественне повчання, як і за все, подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і навіки вічні. Амінь. 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа