Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя шоста після П’ятидесятниці. Євангеліє про радість і зловтіху

Неділя шоста після П’ятидесятниці. Євангеліє про радість і зловтіху


Мт., 29 зач., 9:1-8.

Не радіти чужому добру є однією з найбільш негідних відзнак огрубілої від гріха душі людської.

Чого з ранку до вечора навчає людей сонце? Люди, радійте доброму, і радість ця зробить вас богами!

Голодний соловей співає на світанку по дві години, перш ніж знайде дві зернини на сніданок. Чого цей соловей навчає людей, багачів на ложах, котрі починають свій день, відкриваючи рота, але не для пісні, а для їжі? Люди, радійте доброму і співайте про добро! Не питайте про добро: «Чиє воно?» У добра нема господаря на землі. Воно – гість здалеку. Ми, створені і смиренні, не власники добра, але співці його.

Сумувати з чужим сумом – це ще можуть і грішні старі. Але радіти чужій радості можуть тільки діти – і ті, хто невинні, як діти. Істинно говорю вам, - говорить Господь, - хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не увійде в нього (Мк.10:15; Мт.18:3). А що є Царство Боже, як не сукупність усього добра і відсутність усякого зла? Невинне дитя більше радіє чужому добру, ніж злий старець – своєму власному. Бо для дитини радість не може бути чужою. Вона розділяє посмішку будь-яких вуст, навіть і насмішку вона сприймає як посмішку. Ніхто на землі так не подібний до Бога, як невинне дитя. Божа радість за наше добро, навіть найменше, неописана і досконала. 

Коли Господь наш Ісус Христос прийшов до людей, Він відкрив невимірне багатство добра Божого. Добру цьому зраділи діти – і ті дорослі, хто своєю незіпсованістю були найбільше схожі на дітей. Але люди з затьмареним розумом і закам’янілим серцем не зраділи цьому добру; воно їх, навпаки, засмутило і розлютило.  

Христос нагадує людям про їх споконвічну Вітчизну, у світлі лиця Божого і в товаристві ангелів, - діти цьому радіють, а злі старці насміхаються.

Христос забирає у людей страх і робить їх безстрашними господарями світу, - діти приймають це з вдячністю, а зверхники відкидають. 

Христос наочно показує, як людина у єднанні з Богом Живим може перемогти і себе, і природу довкола себе, і злих духів, і хвороби, і смерть – і діти юрмляться навколо Господа у радості, щоб якомога більше насолодитися цими перемогами, а книжники юрмляться довкола Господа у люті, щоб знайти привід принизити Його, арештувати і замучити.    

Діти шукають Христового благословення, а старійшини народу викидають на Нього прокляття. 

Якби люди були нормальними  і здоровими, вони б раділи дитячою радістю кожному слову Христовому і кожному ділу Христовому. Бо Він являє людям тільки добро, тільки сяйво і красу добра, насолоду, міцність і силу добра. Але багато людей – і тоді, і тепер – не зраділи, споглядаючи відкриті і показані Христом блага. Чому ж, чому це так? Тому що люди примирились зі злом, звикли до зла, споріднились зі злом, і зло для них стало дійсністю, а добро – обманом. Як курка, що довго і безуспішно стукала дзьобом по намальованих зернах, розчарувалася, і коли поруч з намальованими їй поставили справжні зерна, не захотіла клювати, сприймаючи і справжні зерна за  оманливі. О, курячі мізки у тих людей, що думають, ніби з Христових рук може прийти обман, як і  з інших, нечистих рук! Якби ще й і з Його рук і з Його вуст приходив до людей обман, тоді, воістину, життя людське було б гіршим від небуття, страшніше від найстрашнішого сну і безумніше від найшаленішого виру. Стократ жалюгідні ті, хто назустріч простягнутій руці Христовій не простягає своєї руки: у яку б іншу сторону вони не простягли руку свою, вони простягнуть її у вогонь чи у вовчу пащу. І стократ блаженні ви, вірні, що радієте при одній згадці імені Христового, як дитя – при згадці про матір свою. Тільки підпережіться мужністю і терпінням, щоб до кінця бути постійними у вірі і радості. Бо тому, хто, пішовши за Христом, повернеться назад, буде гірше, ніж тому, хто ніколи за Ним не йшов. І якщо людина, визволена Господом від одного нечистого духа, відречеться від Господа, то накинуться на неї і оволодіють нею сім нечистих духів, лютіших за першого (Лк.11:24-26).

Христос подібний до водорозділу. Де б Він не з’явився, люди відразу ж діляться на два стани: на тих, хто радіє добру, і тих, хто не радіє добру. Так відбувається нині, так було і в ті часи, коли Господь ходив по землі, втілений у плоть людську. Сьогоднішнє Євангельське читання описує цей страшний поділ людей у присутності відкривача добра, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа.

Тоді Він, увійшовши в човна, переправився назад і прибув у Своє місто. Це було після його знаменитого відвідання язичників зі східного берега озера Генісаретського, після дивовижного зцілення двох біснуватих і після страшної відповіді невіруючим людям, вимовленої вустами самих бісів, які виголошували, що Христос є Син Божий. Він увійшов у човна. Це був той же човен, у якому Він з апостолами переправився через озеро; той же, з борту якого раніше Він сотворив чудо таке ж велике, як і вигнання бісів з людей: заборонив вітрам і морю, і зробилась велика тиша. А сьогодні ми почуємо з Євангелія, як Господь, повернувшись з цього шляху, зцілив розслабленого, простивши йому гріхи і звільнивши від хвороби. Таким чином, за найкоротший час Христос сотворив три величних чуда, три надзвичайних чуда, що явно свідчили про відвідання людей Богом. За найкоротший час Господь відкрив людям три невимірно великі блага: владу над природою, владу над бісами і владу над гріхами та хворобами. Три великих причини для людської радості! Страшні ланцюги, якими сковують і луплять нас біси, після того, як позбавлять нас розуму, - хто не зрадіє перемозі над цими заклятими ворогами роду людського? А ланцюги, якими нас спутує гріх, віддаючи у рабство природі, бісам і хворобам, є споконвічні ланцюги, в які людина закувала себе з власної волі, ще на самому початку відмовившись від послуху і смирення перед своїм Творцем. О, смертні, хто з вас не зрадіє знищенню цих перших ланцюгів, що є основою для усієї тканини решти рабських ланцюгів наших?

Це останнє благо відкрив Господь людям, коли з землі Гадаринської вирушив назад і прибув у Своє  місто. Містом Його був Капернаум, де Він поселився після того, як Його відкинули і ледь не вбили громадяни Назарету, у котрому Він прожив багато років. 

І ось принесли до нього розслабленого на постелі. Цю подію описують і євангелисти Марк і Лука, однак, вони наводять деякі деталі, випущені євангелистом Матвієм. Розслаблений чоловік був настільки хворим, що не тільки сам не міг прийти до Христа, але його навіть не можна було підняти з постелі, тому родичі і друзі змушені були винести його разом з постіллю з дому і принести до Господа. Розпачливе розслаблення хворого видно ще й з того, що постіль мали нести четверо, щоб якомога міцніше її тримати і якомога менше розхитувати під час ходи. Принісши його до будинку, де перебував Христос, вони побачили, що через багатолюддя увійти неможливо, бо вже і біля дверей не було місця. І вони вирішили розібрати покрівлю будинку і спустити хворого через дірку у ній. У цей час Христос викладав людям Своє вчення. І Він говорив їм слово. Жодної хвилини Він не байдикував: після діла говорив слово, після слів творив діла. Безперестанно Він користувався і словами, і ділами, тільки б допомогти людям радіти добру, вірити в добро – і в Нього як верховного носія і відкривача добра.

І, як побачив  Ісус їх віру, сказав розслабленому: бадьорися, сину! Прощаються тобі гріхи твої. Господь наш Ісус Христос бачив їх віру не тільки тоді, коли вони спустили хворого, але й тоді ще, коли вони підняли постіль з хворим і вирушили до Нього. Бо Той, Хто міг бачити думки серця людського, тим більше міг бачити події на відстані, як і поблизу. Він бачив Нафанаїла під смоквою, перш ніж той прийшов до Нього (Ін.1:48). Та що казати? Він бачив не тільки те, що відбувається, але й те, що буде відбуватися до кінця часів. Тут не говориться: «як побачив їх», але: як побачив Ісус віру їх, - щоб показати цим: Христос бачить і те, що побачити ще важче, бачить в людині найсокровенніше. І це знову ж написано заради нас, щоб ми знали, на що Господь дивиться – і нині, як і тоді. І ще, щоб ми знали: лише маючи віру, ми можемо очікувати допомоги Божої у стражданнях. Побачивши віру нашу, Бог не зволікає зі Своєю допомогою.

 І, як побачив Ісус їх віру. Але чию віру? Тільки віру тих, хто приніс хворого, чи також і віру самого хворого? По-перше, очевидна віра тих, хто приніс хворого. І по одній їх вірі Господь міг зцілити розслабленого. Бо Господь не раз творив чудеса і без знання, і без віри хворого. Скажімо, мертві, воскреслі Ним, не могли вірити так, щоб чудо здійснилося по їх вірі. Навіть близькі померлих не завжди виказували особливу віру. Про вдову з Наїна не сказано, що вона вірила, але тільки, що вона плакала над померлим сином. Але, можливо, у ту мить, коли Господь підійшов до неї і, зглянувшись, рішуче сказав їй: не плач, у ній спалахнула віра в Його могутність. І Марфа і Марія, сестри Лазаря, не надто вірили, що Христос воскресить їх померлого брата після того, як той вже чотири дні знаходився у гробі. Лише начальник синагоги Яір мав міцну віру у Христа, коли підійшов до Нього і говорив: донька моя тепер помирає; але прийди, поклади на неї руку Твою, і вона буде жива (Мт.9:18). Так само Христос зцілював багатьох важкохворих не по їх вірі, але по вірі їх родичів чи друзів. Так Він зцілив слугу сотника у Капернаумі (Мт.8:5-6) не по вірі самого тяжкохворого слуги, але по вірі сотника; зцілив доньку хананеянки по вірі матері (Мт.15:22); зцілив багатьох сновид, біснуватих, глухонімих по вірі їх родичів і друзів, що їх до Нього привели (Мт.9:32; 15:30; 17:14; та ін.). Бісів же з гадаринських одержимих Він вигнав і без віри страждальців, і без віри людей, що їх оточували, виключно через Свої міркування і за планом домобудівництва людського спасіння, виключно для того, щоб розбудити віру в отупілих і зміцнити її в маловірних.

Між тим у випадку з цим розслабленим ми бачимо, що віра тих, хто приніс його до Христа, була великою. Христу не треба було оцінювати віру їх за зовнішніми ознаками, Він дивився у самі серця їх і бачив віру їх. Але ми, не бачивши сердець, можемо за зовнішніми ознаками визначити, що віра їх воістину була великою. Те, що четверо зважились принести безнадійно хворого до Христа, - хіба це не ознака великої віри? Та ще й піднялися на покрівлю дому, розібрали її і крізь неї спустили хворого з постіллю посеред дому – хіба це не очевидна ознака сильної віри? Бо, уявіть, як ризикували ці четверо і на яке посміховисько своїм сусідам вони б себе виставили, якби змушені були, після такої праці і після розкриття покрівлі, повернутися назад з незціленим хворим! А люди і тоді боялися насмішок, як і тепер, і побоювалися і соромилися провалів, як і тепер. Лише міцна віра не боїться насмішок і не побоюється провалів – вона навіть і не думає про насмішки, і не сумнівається в успіху. 

Таким чином, Господь міг зцілити хворого тільки по вірі тих, хто приніс його. Але є ознаки того, що й сам хворий мав віру. Насамперед, хіба хоч трохи притомна людина, не маючи віри, дозволила б людям тягнути себе разом з постіллю по вулицях і, що важливіше, хіба дозволила б підняти себе на покрівлю і крізь неї спустити в дім? Але є ще один прихований знак віри розслабленого. Господь, звертаючись до нього, називає його словом сину: бадьорися, сину! Прощаються тобі гріхи твої. Хіба Христос назвав би сином невіруючого? Хіба нерозкаяному можна було б сказати: прощаються тобі гріхи твої? При воскресінні сина вдови з Наїна Христос не називає його ні «дитиною», ні «сином», але юнаком. Бо мертвий не вірує і не може каятися. Тут, однак, Він говорить болящому: сину! І далі, чи не сказав Господь: якщо покається брат, прости йому (Лк.17:3-4)? Покаяння, таким чином, є умовою прощення. А покаяння неможливе без сорому і страху Божого і без віри в Бога.

При цьому деякі з книжників сказали самі в собі: Він богохульствує. Так подумали ті, що не радіють добру, союзники і раби зла. Вони наче говорять: «Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?» Ці люди з висохлими душами, що вважали себе найбільшими мудрецями і прагнули принизити Христа хоча б до свого рівня, якщо не нижче, - безумовно, не здатні були вмістити у свій плотський і затьмарений розум думку про те, що Бог міг явитися як Людина і що це явлення Бога у Людині і відбулося в особі Самого Господа нашого Ісуса Христа. Їм нема діла ні до страждань розслабленого, ні, тим більше, до його зцілення, вони відстежують усяке слово Христове, щоб отримати можливість принизити Христа, прибрати зі свого шляху і зі своєї совісті. «Бажаючи помститися за свої пристрасті, вони думали, що мстяться за богохульство» (Зігабен). Бо Він був для них занадто великим. 

Ісус же, як побачив думки їх, сказав: чого ви думаєте погане в серцях ваших? Присутні книжники нічого не вимовили вустами своїми, але тільки подумали в серцях своїх. Не сказано «в розумі», але в серцях, і це означає, що ця думка їх була поєднана з люттю і ненавистю. Бо вони прислуховувались до Христа не як віруючі і не як об’єктивні дослідники, але як донощики і гонителі. Якби вони були віруючими, то раділи б слову і ділу Христовому, як інший народ, котрий, побачивши це, прославив Бога. А якби вони зуміли стати об’єктивними дослідниками, то увірували б у Христа, як увірував сотник під Хрестом на Голгофі. Бо він об’єктивно і незацікавлено дивлячись на все, що відбулося, і побачивши, яким страхом, землетрусом і жахом уся природа відгукнулася на смерть Христову, вигукнув: воістину Він був Син Божий (Мт.27:54).

Господь наш Ісус Христос бачив помисли їх. Хто може бачити помисли, крім Бога? Нехай лють безбожних скінчиться, а Ти зміцни праведного, бо вивідуєш Ти серця й нирки, о праведний Боже! (Пс. 7:10).  Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його, - виголошує Сам Господь через пророка Єремію (Єр.17:10). А Соломон у молитві своїй говорить Богові: Ти один знаєш серце синів людських (2Пар.6:30). І ось, Господь наш Ісус Христос бачить серце і помисли в серці. Як земля не може бачити ока, а око може бачити землю, так і всі земні творіння, закутані часом, не можуть заглянути в таємниці вічності, Око ж вічності може проникнути на землю і побачити все, що там знаходиться. Дивлячись цим зором вічності, Господь наш Ісус Христос бачив наскрізь, проникаючи в те, що приховується і в глибинах морських, і в глибинах людського серця, і в усіх глибинах часу і простору. 

Чого ви думаєте погане в серцях ваших? Так питає незлобливий Господь Своїх шпигунів і гонителів. О невимірна чистота думок Ісусових! О неописанна краса серця Його! І лагідність агнця! Чого ви думаєте погане? Чого не думаєте доброго? Чому поганого очікуєте? Чому не очікуєте доброго? Чому поганому радієте? Чому не радієте доброму? Чому, стоячи біля прозорого джерела, очікуєте, що з нього потече каламутна вода? Чому, дивлячись на сонце, очікуєте його затемнення? Залиште ці нездорові звички; і радійте чистоті джерельній і сонячному світлу! Господь не висміює їх, не нападає на них, і не сварить, як вів би себе зі своїми ворогами звичайний смертний чоловік, якби йому вдалося повернути розслабленому здоров’я і сили. Воістину, і найуважніший лікар не міг би звертатися до найважчих із своїх хворих м’якше, ніж лагідний і милостивий Господь звертається до Своїх безумних гонителів: чого ви міркуєте погане у серцях ваших, якщо можете думати добре, і доброго очікувати, і доброму радіти?

Бо що легше сказати: прощаються тобі гріхи, чи сказати: встань і ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, - тоді говорить розслабленому: встань, візьми постіль твою і йди до дому твого. І він встав, взяв постіль свою і пішов у дім свій. Для Господа сказати слово – те ж саме, що й сотворити діло. Для звичайного смертного язика однаково легко сказати і: прощаються тобі гріхи,  і: встань і ходи; бо і те, і друге залишається без яких би там не було наслідків. Але для безгрішного Господа слово є  тим же, що й діло. Тому, вимовляючи наведені вище слова, Він має на увазі: що легше зробити – простити людині гріхи, чи підняти її з постелі здоровою? І те, і друге діло однаково неможливі для звичайної смертної людини. Людям це неможливо, Богові ж усе можливо (Мф.19:26). 

Отже, що легше: зцілити душу чи зцілити тіло? Душа ж не може зцілитися, доки не звільниться від своїх гріхів. Коли гріхи прощені, душа стає здоровою; а якщо душа здорова, то й тілу легко одужати. Тому простити гріхи хворому набагато важливіше, ніж поставити його на ноги, як видалити хробака з коріння дерева важливіше, ніж зовні очистити дерево від червоточин. Бо поки в дереві живе хробак, на дереві не може не бути червоточин. Гріх є причиною хвороб – і душевних, і тілесних, і це майже завжди так. Винятки складають ті випадки, коли Бог із Свого благого Промислу допускає тілесну хворобу праведникам, що найкраще видно на прикладі праведного Іова. Але від створення світу діє правило: гріх є причиною хвороби. І Той, Хто може знищити у хворому гріх, із ще більшою легкістю може зробити його тіло здоровим. Той же, хто міг би тимчасово дарувати тілу здоров’я, але не міг би простити гріхи, зробив би те ж, що й садівник, котрий очистив дерево від червоточин, але не вміє і не можу знищити хробака, що живе у його корінні. 

Все, що робить Господь наш Ісус Христос, Він робить досконало, послідовно і безпомилково. Для нього радість – повернути хворому повне здоров’я і душі, і тіла. Тому спочатку Він зцілює його душу, а потім очікує дій книжників, тобто їх слів: Він богохульствує, - щоб отримати підставу пояснити зв’язок гріха і хвороби, відзначити перевагу душі над тілом і ще сильніше проявити Свою Божественну могутність. Тяжкохворому іноді дають і сильну дозу ліків. Господь у даному випадку підкреслює, що Він має владу. Тут Він посилається не на Отця Небесного, але на Свою предвічну владу і силу. Слід звернути увагу і на слова «на землі»: Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Тобто, гріхи можуть бути прощені, тільки доки людина знаходиться на землі, у цьому світі. Але для того, хто відійшов з цього світу – прощення більше не існує. У світі іншому нема прощення для грішників, які відійшли з цього життя нерозкаяними. Тому й сказано: на землі. 

Встань, візьми постіль твою і йди у дім твій. Так рішуче говорить Господь хворому, говорить не як книжники, а як владний. І як Він має владу прощати гріхи душі, так Він має владу і наказати тілу стати здоровим. Але щоб не було ніяких сумнівів у зціленні хворого, Господь велить йому самому взяти постіль свою, на якій його принесли четверо, і йти у дім свій. А чому Він велить йому йти саме у дім свій? По-перше, тому, що Господь, Сам радіючи чужому добру, бажає, щоб зцілений якомога швидше прийшов до дому свого, приніс радість туди, де довгий час панувала печаль, і обрадував всіх своїх домашніх, які мучилися разом з ним під час його хвороби. По-друге, щоб показати славолюбним книжникам: все, що Він робить, Він робить з чистого чоловіколюбства, а не як вони, що очікують людських похвал. Як пастирю не важливо, чи хвалять його вівці, чи ні, так і Христові не важливо, чи хвалять Його люди. Не приймаю слави від людей, - сказав Він у другому випадку (Ін.5:41), а тут Він хотів і показати це. 

Народ же, побачивши це, дивувався і прославив Бога, що дав таку владу людям. Поки книжники у серцях своїх ганять Христа, інший народ, котрому марнославство мирське ще не зовсім затьмарило розум і отруїло серце, дивується і прославляє Бога за небачене чудо, котре Господь сотворив у них на очах. Народ цей, що так дивувався і прославляв Бога, набагато кращий від своїх жорстокосердих книжників і набагато ближчий до добра і істини, ніж гадаринські язичники, котрі при вигляді чуда не прославили Бога, але, жаліючи своїх свиней, вигнали Христа Чоловіколюбця з землі своєї. Та все ж і цей народ не зрозумів Божественної сили Христа Спасителя. Він прославив Бога, що дав таку владу людям. Народ цей не бачить і не визнає Господа нашого Ісуса Христа як Єдинородного Сина Божого. 

Але те, чого не бачили і не визнавали всі тодішні люди, угледімо і визнаймо ми, хто через Церкву отримали благодать бачити і визнавати істину. Навчімося ж радіти добру, бо всяке добро – від Бога; і таким чином ми навчимося радіти Богові, Животворчому Джерелу вічної радості. Як говорить Богонадхненний пророк: Я буду радіти, і тішитись буду Тобою, і буду виспівувати Ймення Твоє, о Всевишній! (Пс.9:3). І радість ця відкриє очі наші до споглядання цієї повноти істини в Господі нашому Ісусі Христі; і розв’яже пута язика нашого, щоб ми визнали і прославили Його як Сина Божого, Єдиного Спасителя людям і Єдиного Чоловіколюбця. Йому ж подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущій і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь. 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа