Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя сьома після П’ятидесятниці. Євангеліє про зцілених і незцілюваних сліпців

Неділя сьома після П’ятидесятниці. Євангеліє про зцілених і незцілюваних сліпців


Мт., 33 зач., 9:27-35.

Первозданна людина жила, як і ангели, баченням Бога; її нащадки після гріхопадіння жили вірою в Бога. Ті, для кого бачення закрите, а віра не відкрита, не можуть вважатися живими, бо не мають зв’язку з Життям; чим же їм, у такому випадку, жити?

Одне озеро, відкрите для неба, приймає воду з висоти, наповнюється і не пересихає. Інше озеро, закрите для неба, приймає воду з-під землі, з гірських джерел, наповнюється і не пересихає. Але третє озеро, закрите для неба і відрізане від підземних вод, не може не спорожніти і не пересохнути.

Чи можна озеро без води назвати озером? Ні, швидше сухою безоднею.

Чи можна людину, яка не носить у собі Бога, назвати людиною? Ні, швидше сухою могилою.

Як вода є головним вмістом озера, так і Бог є головним вмістом людини. Ні озеро без води – не озеро, ні людина без Бога – не людина.

Але як людині прийняти в себе Бога, якщо вона закрита від Бога з усіх сторін, як пересохле озеро від води, як темна могила – від світла.

Бог – не камінь, котрого якось кинули в людину, і він там залишається і лежить всупереч людській волі. Бог є сила, тонша і потужніша, ніж світло і повітря; сила, що наповнює людину з безконечної милості Божої або залишає її, згідно з волею самої людини. Так, людина навіть протягом двох днів не сповнена Богом однаково. Це залежить, насамперед, від її відкритості до Бога. Якби душа людська була повністю розкрита тільки для Бога (а це в той же час означає – закрита для світу),  тоді людина повернулася б до початкової насолоди Богоспоглядання. Але оскільки у тлінному світі, де перебуває душа людська, цього складно досягти, то залишаються лише одні ворота, через котрі людина може вступити у спілкування з Богом як з Джерелом Життя, - віра. А віра означає: по-перше, пам’ять про втрачене початкове Богоспоглядання – пам’ять, що залишилася відображеною у совісті і розумі; по-друге, прийняття як істини того, що Бог відкрив прозірливим пророкам і святим, які удостоїлися споглядати Істину; по-третє, найважливіше – визнання Господа нашого Ісуса Христа Сином Божим, видимим образом Бога невидимого (2Кор.4:4). Третя умова сама по собі є достатньою, обіймаючи і досконало виконуючи і перше, і друге. Ця віра оживляє і спасає. Це найбільші ворота, якими Бог входить в людину, відповідно до міри її бажання і благої волі.

Тому Господь наш Ісус Христос часто питав хворих і стражденних: чи віруєте, що Я можу це зробити? Тобто: «Чи відкриваєш ти Мені двері, щоб Я увійшов?» Вірити означає не що інше,  як відкрити двері душі і дозволити Богові увійти. «Боже, очисти мене від мене і Сам вселися в мене!»  Словами цими виражається практична сутність віри.

І сьогоднішнє Євангельське читання описує одне з багатьох чудес, котрі відбуваються тоді, коли людина вірою відкриває себе і впускає в себе Бога. Бо Бог – Чудотворець у всіх ділах Своїх. Де Він, там і чудо. Від Нього всі закони, природні і людські, тікають, ніби тіні від сонця, і залишається лише Його сила, премудрість і любов – все предивне, найсолодше і преславне.

Після гадаринської язичницької темряви, де Господь не знайшов в людях віри, навіть здійснивши таке велике чудо, як зцілення двох біснуватих, раптом один за одним відбувається кілька випадків, коли Христову любов зустрічає велика віра людська; випадків, коли Господь стукає, і люди з радістю відкривають двері душі своєї; і Він творить чудеса. Завжди, коли зустрічаються любов і віра, народжується диво. Спочатку виявили свою віру люди, які принесли розслабленого і спустили його через покрівлю. І, побачивши віру їх, Ісус сказав розслабленому: бадьорись, сину! Прощаються тобі гріхи твої… встань, візьми постіль твою, і йди у дім твій. Хіба це не слова безмежної любові? І він встав, взяв постіль свою і пішов у дім свій. Хіба це не чудо, народжене від любові і віри? Тоді жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, торкнулася до краю одягу Його, говорячи сама в собі: якщо тільки торкнуся до одягу Його, одужаю. Це – віра! Ісус же сказав їй: бадьорись, дочко! Віра твоя спасла тебе. Це – слова істинної любові. Жінка з того часу стала здоровою. Це – чудо, народжене від любові і віри. А тоді начальник синагоги Яір підійшов до Христа, у скорботі, і сказав: донька моя тепер помирає; але прийди, поклади на неї руку Твою, і вона буде жива. Лише поклади на неї руку Твою – і вона буде жива! Це – віра, у якій нема ні коливань, ні сумнівів. І Господь прийшов, взяв її за руку, і дівчина встала. Взяв її за руку! Хіба це не любов Друга і Лікаря? І дівчина встала! Хіба це не чудо, народжене від любові і віри? Після цих чудесних прикладів зустрічі віри людської і любові Божої ось і ще один, що являється нам у сьогоднішньому Євангельському читанні:

Коли Ісус йшов звідти, за Ним ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів! Звідки йшов Господь наш? З дому начальника синагоги Яіра, де Він воскресив померлу дівчинку. Сліпі почули, що Він іде, і вирушили за Ним, вигукуючи і благаючи Його милості. Подібно вчинив і сліпий Вартимей у Єрихоні. Він сидів біля дороги, просячи милостині.  І, прочувши, що то Ісус Назарянин, почав кликати та говорити: Сину Давидів, Ісусе, змилуйся наді мною! (Мк. 10:46,47). Так і ці двоє. Почувши від своїх поводирів, що це проходить Ісус Чудотворець, вони, забувши і про милостиню, і про все на світі, відразу ж вирушили вслід за Ним з криком. Ось і вони – сини Авраама, друга Божого, котрий якось бачив Бога, в той час як ці нещасні не мають можливості бачити навіть Божі творіння!

Але чому сліпці називають Христа Сином Давидовим? Тому що така назва вважалась в Ізраїлі найбільшою пошаною. Цар Давид був образом для всіх царів ізраїльських, і так як кожен праведник називався сином Авраамовим, так кожен праведний володар – сином Давидовим. А Христос був Володарем, хоч і не за Своїм становищем у людському суспільстві, але за істинною владою і силою котрими, наче свіжим вітром, віяло від Нього. А що у ізраїльтян був звичай називати і віддалених нащадків Давида синами Давидовими, ми бачимо з багатьох місць Святого Письма (4Цар.16:2; 18:3; 22:2).

Можливо також, що сліпі, називаючи Ісуса Христа Сином Давидовим, думали про Нього як про Месію, бо весь народ очікував обіцяного Богом Месії з дому Давидового (2Цар.7:12-13; Пс.88:28; Ис.8:7; Лк.1:32). «Той, хто молиться тілесно і не має ще духовного розуму подібний до сліпця, котрий вигукував: Сину Давидів! Змилуйся наді мною (Мк.10:48). Інший же, що був раніше сліпим, коли прозрів і побачив Господа, вже не називав Його Сином Давидовим, але визнав Його Сином Божим (Ін.9:35-38)" (Прп. Симеон Новий Богослов, Слово 56). І дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його, - так благовістив великий архангел Пресвятій Богородиці. Навіть і сам архангел користується, таким чином, звичною для народу мовою, називаючи Давида отцем Христа, хоча до того називав Його Сином Всевишнього, тобто Сином Божим (Лк.1:32).

Чи не є і це однією із страшних відповідей затьмареним фарисеям і книжникам, які називали Христа хулителем Бога і грішником? Подивіться, як Христос посоромив їх через тих, кого вони вважали гіршими за себе: через язичників, сліпців і навіть бісів! Бо в той час як вони, засліплені марнославством, могли побачити у Христі тільки богохульника і грішника, сотник-язичник вірує в Його Божественну владу над хворобами, біси в Гадарі називають Його Сином Божим, і ось, нарешті, сліпці духом бачать в Ньому Сина Давидового. Таким чином язичники відчули у присутності Христа присутність Божу, а отупілі фарисеї і книжники не змогли відчути цього; біси пізнали у Христі Сина Божого, а лжеімениті мудреці, вожді народу ізраїльського, не змогли Його пізнати. І ось сліпі побачили те, чого ті не побачили. 

Поки сліпі йшли за Христом і кричали, Він не озирався і не відповідав їм. Для чого? По-перше, для того, щоб ще більше зміцнити у них спрагу Бога і віру в Нього; по-друге, щоб багато хто, почувши їх крик, самі задумались над своїм серцем і дослідили віру свою; а, по-третє, щоб, уникаючи слави людської, показати Свою лагідність і смиренність: бо страждальців цих Він зцілить не на дорозі, перед натовпом народу, але в домі, у присутності кількох свідків. Яка лагідність і яка премудрість! Ось Він краще все знав: Нема нічого таємного, що не стало б явним (Мк.4:22); знав, що чим більше приховують будь-яку добру справу, тим явнішою вона стає.

Коли ж Він прийшов у дім, сліпі приступили до нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Настільки була велика віра сліпців цих, що вони невтомно йшли за Христом, незважаючи на те, що Він не повертався до них і не відповідав на їх відчайдушні крики. Настільки велика була віра їх, що вони супроводжували Його до самого дому, до якого Він йшов. І хоча це був дім чужий для них і незнайомий, вони наважилися увійти в нього. Вони відчували: тепер настав час їх зцілення – тепер або ніколи! Вони знали, що у всьому світі не існує живої людини, крім Христа, котра може повернути їм зір. 

Чи віруєте, що Я можу це зробити? – питає їх Господь. Для чого Він, Тайновидець і Серцезнавець, знаючи і бачачи їх віру, задає це питання? Для того, щоб вони відкрито сповідували свою віру, - як заради них самих, так і заради інших присутніх. Бо відкрите сповідання віри утверджує віру і тих, хто сповідує, і тих, хто слухає.

Так, Господи! – відповідають сліпці. З радості, що Христос взагалі до них звертається, у них ще більше розгорілась віра в Нього і в Його могутність. Так, Господи! Вони більше не називають Його Сином Давидовим – це здається їм недостатнім і не зовсім точним – але прямо Господом. У цьому й полягає їх сповідання віри: Ісус Христос є Господь, Боголюдина і Спаситель. І цього досить. Бо кожен, хто призове ім’я Господнє, спасеться (Рим.10:13).

Тут віра і в серці, і на язику. Тепер назустріч цій вірі повинна вийти любов – і народиться чудо. А ось і любов, яка ніколи не забариться вийти назустріч вірі – ніколи! Тоді Він торкнувся очей їх і сказав: по вірі вашій нехай буде вам. І відкрились очі їх. Ніби палаючу свічку піднесли до погаслої – і та загорілась! Пречистий Господь не гребував ні нечистим тілом людським, ні ще більш нечистою душею. Бо для чистих усе чисте (Тит.1:15). Він простягнув Свої пречисті руки і торкнувся темних дір, забитих вікон, гнилих сліпих очей – і очі відкрились. Завіса спала, і світло увірвалося в темницю, і зробило її світлицею прикрашеною. По вірі вашій нехай буде вам. І віра не була посоромлена: по вірі їх і було. О як високо цінує Господь Свої створіння, хоча всі вони є дим і порох під ногами Його! Вимагаючи віри, Господь вимагає співпраці від людей у Своїй справі творіння. Він міг би, як говорить премудрий Златоуст, єдиним словом зцілити всіх хворих на землі. Але що б при цьому відбулося? Він зрівняв би людину з іншими безсловесними тваринами, що не мають ні вільної волі ні можливості її вільного виявлення, ні вищого призначення. Він звів би людину до рівня сонця, місяця і зірок, котрі не можуть не світити – так їм наказано; і до рівня каменя, котрий не може не покоїтися чи не падати – як йому накажуть. А людина є істота словесна і розумна, і їй треба робити те, що безсловесна тварина не може не робити, тобто, повністю передати себе Богові і виконувати заповіді Божі. «Господь велить – я не можу не підкорятися Йому», - говорить вся природа. «Господь велить – мені треба підкорятися Йому», - говорить людина Істини. Людина повинна вибирати, і вибирати не між двома благами, але між добром і злом. Вибере вона добро – буде другом Божим і сином у Царстві непохитному, і буде блаженнішою, ніж уся природа; вибере зло – буде відкинута від лиця Божого, і буде їй гірше, ніж безсловесним тваринам. Така вже воля Творця – щоб людина під час цього життя вільно визначилася у виборі добра чи зла. Тому Господь наш Ісус Христос питає людей про віру; тому Він закликає їх до співпраці на ниві їх власного спасіння. Дуже мало вимагає Господь від людей. Він вимагає від них лише з доброї волі визнати Його Всемогутнім Богом, а себе самих – нікчемно малими перед Ним. Це є віра, і віру цю Господь постійно шукає в людях заради блага і спасіння самих же людей. 

І Ісус строго сказав їм: дивіться, щоб ніхто не дізнався. А вони, вийшовши, розповідали про Нього по всій землі  тій. Чому Ісус заборонив їм розголошувати про це чудо? По-перше, тому, що Він не шукає ніякої слави і похвали від людей. Ці слава і похвала не можуть додати ні йоти до Його слави. По-друге, щоб показати: те, що Він робить для людей, Він робить через співчуття і любов до них, як матір для своїх дітей,  а не як чарівники і чародії, слуги диявола, котрі в душі зневажають людей, а те, що роблять, роблять для здобування слави і похвали. По-третє, щоб цим дати людям урок, що всяке діло благе треба здійснювати на славу Божу, а не через марнославство; нехай ліва рука твоя не знає, що робить права (Мт.6:3). А по-четверте, Він знає – і хотів би, щоб це пізнали і люди: добро не може приховатися; що, втім, тут же стало ясним. Бо сліпі мимовільно не могли не розголосити про Нього по всій землі тій. Якщо язик їх мовчав, очі їх говорили. Якщо вони навіть і  хотіли змовчати, сила Божа, що все таємне робить явним, заставляла їх говорити і говорити. А того й хотів Господь наш Ісус Христос, щоб показати їм: «Незалежно від вашої волі  діло це розголоситься, скільки б ви не старалися, щоб про нього не дізналися. Не побажайте лише розказати про нього через марнославство чи заради похвали – чи собі, чи Мені. Прославте Бога – ось головне».

Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого, біснуватого. І коли біс був вигнаний, німий став говорити. Як спраглі подорожні у пустелі поспішають до єдиного знайденого джерела води, так і люди, спраглі здоров’я, мудрості, сили, доброти, миру, поспішають до Господа нашого Ісуса Христа, доти небаченого єдиного Джерела усіх цих благ. А Джерело це невичерпне, і ніхто, прийшовши до Нього, не йде, не напившись. Тільки пішли сліпі, вже з відкритими очима і без поводиря, як прийшли поводирі чоловіка німого, біснуватого і привели до Господа цього нещасного. Німий біснуватий! Ні розуму, щоб породити слово, ні язика, щоб його вимовити. Господь не питає його про віру, бо як біснуватий може вірити? І як може німий сповідувати віру? Але Господь бачить віру тих, хто привів його. Ймовірно, у Господа була з ними розмова, подібна до тієї, що була із сліпцями, але євангелист, через схожість цих розмов, цих питань і відповідей, нічого не повідомляє. Для тих, хто шукає спасіння, достатньо повчань і в тих словах, що сказані про сліпих. Тим же, хто безповоротно котиться у прірву, кленучи на Господа і слова спасіння, не помогли б ні всі слова, ні всі діла Господа нашого Ісуса Христа, сказані і здійснені ним за весь час Його земного життя. А якби все це записати і описати стенографічним способом, гадаю, і самому світу не вмістити б написаних книг, - як говорить євангелист (Ін.21:25). Однак, написаного досить, щоб ми вірили у Сина Божого і мали життя вічне (Ін.20:31). Наш євангелист згадує про цей випадок тільки у двох реченнях, ніби мимохідь. Але уявіть, яка це подія: вигнати біса з одержимого, зцілити чоловіка від німоти, дарувати йому спокійну і розумну мову! Це подія більша від будь-якої війни, про яку написано безліч книг. Воювати кожен може, а вигнати біса і німі вуста сповнити словами не може ніхто, крім Бога. Про одне тільки чудо це можна було б написати цілі книги, але євангелист згадує про нього лише в двох реченнях; поряд з іншими причинами ще й тому, що хоче показати чисельність схожих чудес найбільшого Чудотворця всіх часів, а також легкість, з якою Господь такі нечувані чудеса творив. 

Сказано, що спочатку Господь вигнав біса, і тільки після того німий став  говорити. І це чудо показує, що Господь завжди відразу проникає в глибину, у сам корінь зла. В німому був злий дух, і він зв’язав чоловіку язика. Необхідно було вигнати злого духа, і всі його кайдани і пута, котрими він зв’язував хворого, зникли самі собою. Тому Господь спочатку виганяє біса, а тоді сповнює людину розумною і словесною силою. Ця подія значною мірою нагадує зцілення розслабленого, котрому Господь спочатку сказав: прощаються тобі гріхи твої, і тільки потім: встань, візьми постіль твою, і йди у дім твій. Найчастіше Христос спочатку лікував душевні муки, а тільки потім – тілесні вади. Уявімо, що Він відкрив німому вуста, але біса у ньому залишив. До чого б це призвело? Навіщо людині можливість говорити, якщо через неї, проклинаючи Бога і людей, говоритиме біс? Яка користь звільнити людину від меншого зла, залишивши її в кайданах більшого? І хіба з часом біс знову не зміг би запечатати вуста хворому, зробивши його німим? О, Господи, яке премудре і доцільне усе, що Ти твориш! Ми можемо тільки дивуватися Твоїй невичерпній мудрості і самі від неї вчитися – робити все, що ми робимо, ґрунтовно і досконало. 

І народ, дивуючись, говорив: ніколи не було такого явлення в Ізраїлі. А фарисеї говорили: Він виганяє бісів силою князя бісівського. Одні дивуються, а другі ганять. Одні радіють добру, а другі озлоблюються проти добра. Народ прославляє Бога, а вожді народні думають про диявола. Простосерді називають Христа Сином Давидовим і Господом, а книжники, лжеімениті мудреці, називають Його посланцем вельзевула, князя бісівського! І сліпі прозріли і побачили, і глухі стали чути і почули, і біснуваті зцілились і пізнали, і німі заговорили і сповідували, а мудреці світу цього, з розумом, обтяженим земною мудрістю, і серцем, закам’янілим від марнославства і заздрості, не змогли ні побачити Сина Божого, ні почути, ні пізнати, ні сповідувати. Бо мудрість світу цього є безумство перед Богом (1Кор.3:19).

Ніколи не бувало такого явлення в Ізраїлі, - дивуючись, говорив народ. Правда, і Мойсей, і Ілля, і Єлисей творили різні чудеса, але яким чином? За допомогою своєї віри, посту і молитви, з однієї сторони, і Божої благодаті, з другої. Сам Бог Живий здійснював через них великі діла. Але Христос все здійснює Своєю владою і силою. Між Ним і древніми чудотворцями така ж різниця, як між сонцем і місяцем: місяць світить світлом, яке приймає від сонця, сонце ж  - своїм власним. Проста і неупереджена душа народна відчула цю величезну різницю, тому вуста людей і визнали: ніколи не бувало такого явлення в Ізраїлі. Правда, і фарисеї не заперечують дивних чудес Христових. Якби вони могли, то заперечували б їх, приховували, підкупляли лжесвідків, як при воскресінні Господньому; але вони не можуть заперечувати те, що відбувалося на очах у натовпів народу. Так, справді, вони не заперечують цих чудес, але через злість і лукавство тлумачать їх на свій лад. Він виганяє  бісів силою князя бісівського. Вони не раз говорили це Господу, і не раз Він затикав їм роти ясною відповіддю (Мт.12:24-26; Мк.3:22-26; Лк.11:17-18). Він говорив їм: І якщо сатана сатану виганяє, то він розділиться сам з собою: як же встоїть царство його? Воістину, важко хоч трохи розумній людині придумати більш смішне, нелогічне і дурне пояснення діянь Христових, ніж те, що народилося в затьмарених головах старійшин і книжників народу ізраїльського. За допомогою сатани виганяти бісів! Хіба це не те ж саме, що сказати: «За допомого батька вбивати його дітей?» Чи: «За допомогою воєначальника перемагати і знищувати його власне військо?» Але не даремно говорять, що заздрість сліпа. Можна ще сказати, що вона смішна і дурна. Бо заздрість не тільки закам’яніє серце і засліплює розум, але й заплітає язика – і той не знає, що говорить; тому все, що говорить язик заздрісника, нерозумне, смішне і дурне.

Господь наш Ісус Христос не звертав уваги на це розлючене безсилля заздрісних народних старійшин, але поспішав продовжити Своє діло, щоб спасти і зберегти усіх тих, кого Отець Небесний дав Йому, щоб ніхто з них не загинув (Ін.17:12). Бо у кінці сьогоднішнього Євангельського читання говориться:

І ходив Ісус по усіх містах і селищах, навчаючи у синагогах їх, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всяку хворобу і всяку неміч в людях. Місто чи селище – Йому все одно. Йому не потрібні ні міста, ні селища – Йому потрібні люди. По всіх містах і селищах, - говорить євангелист, щоб підкреслити ревність Христову у справі. Бо ревність до дому Твойого з'їдає мене (Пс.68:10). Для Нього воістину один день був як тисяча років. Діло Христове було потрійним, як показують слова євангелиста. Він учив, Він проповідував, благовістуючи про Царство, і Він зцілював усяку хворобу і всяку неміч в людях. Учив – означає, тлумачив дух творіння і старозавітного закону. Проповідував – означає, закладав підвалини новому творінню – Царству Божому, Церкві святих. Зціляв – означає, ділами підтверджував Своє вчення і Свою проповідь.

І все це Господь творив з любові не тільки до тодішніх людей, Своїх сучасників, - Він Сучасник усього, що було, що є і що буде, - але і до нас. Нехай запалить світлом Своїм світильник у душі нашій, нехай вийде Своєю любов’ю назустріч вірі нашій, щоб від цієї зустрічі Божої любові і нашої віри народилось чудо нашого спасіння: зцілення нашої духовної сліпоти, нашої німоти і одержимості, всякої нашої хвороби і всякої немочі. 

О, Господи Ісусе Христе, Сину Бога Живого, помилуй нас! Щоб і ми сподобились прославляти ім’я Твоє по всій землі народу нашого і по всій землі людства, живого і померлого. Ім’я Твоє і Преславного і Безпочаткового Отця Твого, з Пресвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом – Трійцю Єдиносущну  і Нероздільну, нині і прісно, у всі часи і на віки вічні. Амінь.

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа