Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя третя Великого Посту

Неділя третя Великого посту. Хрестопоклінна. Євангеліє про хрест і спасіння душі

Мк., 37 зач., 8: 34-9:1.

Проповідь святителя Миколи Сербського

 

Велика сила Істини, і ніщо в світі не може здолати цю силу.

Велика цілющість Істини, і нема в світі жодного страждання і жодної немочі, для яких Істина не була б ліками.

В своїх стражданнях і немочах хворі шукають лікаря, що дасть їм ліки від страждань і немочей. Ніхто не шукає лікаря, який би давав якомога солодші ліки, але кожен шукає лікаря, який знає правильний засіб, і не зважає, чи будуть ці ліки солодкими, гіркими, чи без смаку. І чим гіркіші ліки приписує лікар хворому, і чим трудніший спосіб лікування, тим більше, як здається, хворі довіряють такому лікареві.

Чому ж люди не переносять гірких ліків тільки з рук Божих? Чому шукають і очікують з рук Божих тільки солодощів? Тому що не відчувають важкості своєї гріховної хвороби і таким чином вважають, ніби можуть зцілитися від одних солодощів.

О, якби люди запитали себе: - Чому всі ліки від тілесних хвороб такі гіркі?

Дух Святий відповів би їм: - Щоб бути метафорою і відображенням гіркоти ліків духовних.

Бо ж як тілесні хвороби є метафорою і відображенням хвороб духовних, так і тілесні ліки є метафорою і відображенням ліків духовних. Хіба хвороби духу, ці головні хвороби, хвороби-першопричини, не набагато важчі, ніж хвороби тілесні? Як же тоді лікам для духу не бути гіркішими від ліків для тіла?

Люди піклуються і чимало про своє тіло; і коли тіло заболить, вони не шкодують ні зусиль, ні часу, ні багатств – лиш би повернути тілу здоров’я. Тоді для них жоден лікар не бере дорого, жоден курорт не є далеким, жодні ліки не гіркі; особливо, коли вони ще й відчують близькість тілесної смерті.

О, якби люди так піклувалися про свою душу! Якби вони так само ревно шукали ліків і лікаря для душі своєї!

Важко ступати по тернині босими ногами. Але якщо босоногий помирає від спраги, а за терниною є джерело води – то чи не зважиться босоногий охочіше наступити на терня, скривавивши і зранивши ступні свої, щоб дістатися до води, - ніж померти від спраги на м’якій траві, не переходячи тернини?

- Неможливо нам приймати настільки гіркі ліки! – каже багато хто з розслаблених гріхом. Тому чоловіколюбний Лікар людей спочатку Сам прийняв ліки гіркі, найгіркіші, хоча був здоровим, - тільки б показати хворим, що це не є неможливим. О, наскільки важче здоровому, ніж хворому, скуштувати і проковтнути ліки від хвороби! Однак Він прийняв Їх, щоб ці ліки прийняли і смертельно хворі.

- Неможливо нам босими пройти по заростях терну, які б ми не були спраглі, і яке б повне й чисте джерело води не знаходилось по той бік! – знову кажуть розслаблені гріхом. Тому чоловіколюбний Господь Сам, босий, перейшов тернисту ниву і нині з того боку гласить, закликаючи спраглих до джерела води живої. - Можливо, - проголошує Він, - Я Сам пройшов по тернині найгострішій і Своїми ступнями прим’яв її; отже, прийдіте!

- Якщо хрест – ліки, неможливо нам прийняти ці ліки! І якщо хрест – шлях, неможливо нам іти цим шляхом! – так кажуть гріховно хворі. Тому чоловіколюбний Господь взяв найважчий хрест на Себе, щоб показати, що це можливо. В євангельському читанні Господь пропонує хрестоносіння, ці гіркі ліки, кожному, хто хоче спастись від смерті.

Сказав Господь: Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною. Господь не жене людей на хрест поперед Себе, але закликає їх йти за Собою, Хрестоносцем. Бо, перш ніж виголосити цей заклик, Він передбачив Свої страждання, а саме: І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне (Мк.8:31).

Він прийшов для того, щоб бути Первістком в стражданнях і Первістком у славі. Він прийшов, щоб показати, що можливо – і зробити можливим – все те, що люди вважали неможливим.

Він не заставляє людей і не примушує їх, але пропонує і радить. Хто хоче. По своїй вільній волі люди впали в хворобу гріховну, і по своїй вільній волі люди повинні лікуватися і одужувати від гріха. Він не приховує: гіркі-прегіркі ліки; але Він полегшує людям їхній прийом тим, що Сам першим приймає їх, хоча й здоровий, і являє їхню осяйну дію.

Зречись себе.... І перша людина, Адам, зреклася себе, коли впала в гріх, але він зрікся себе справжнього і істинного. Вимагаючи нині від людей, щоб вони зреклися себе, Господь вимагає зректися себе оманливого. Простіше кажучи: Адам зрікся Істини і пристав до брехні; нині Господь вимагає від нащадків Адамових зректися брехні і знову пристати до Істини, від якої відпали. Звідси, зректися себе означає: зректися ілюзорної не-сутності, що нав’язалася тобі замість твоєї сутності, що від Бога. Зректися тілесності, що витіснила в тобі духовність, і пристрасті, що витіснили в тобі чесноти; і рабського страху, що затьмарив у тобі образ богосинівства; і богохульного нарікання, що умертвило в тобі дух покірності Богові. Зречись злих думок, злих бажань і злих справ. Зречись язичницького поклоніння природі і своєму тілу. Словом, зречись всього, що, як ти вважаєш, є тобою, насправді ж це не ти, а диявол, і гріх, і тлін, і обман, і смерть. О, зречись злих навиків, що стали для тебе другою сутністю;  зречись цієї другої сутності, бо це не сутність, створена Богом, але накопичений і закаменілий в тобі обман і самообман – втілена брехня, що живе під твоїм іменем, як і ти – під її іменем.

Що означає і візьми хрест свій? Означає – добровільно прийми з рук Провидіння всіляку цілющу гіркоту, що тобі пропонується. Траплятимуться великі катастрофи – будь слухняним волі Божій, як Ной. Вимагатиметься від тебе жертва – принеси її з тією ж вірою в Бога, з якою Авраам хотів принести в жертву свого сина. Чи пропаде майно, помруть несподівано твої діти, нападе люта хвороба – все переноси з терпінням, як Іов, не віддаляючи свого серця від Бога. Залишать тебе друзі, будуть тебе оточувати самі вороги – перенось все без нарікань, з надією на скору допомогу Божу, як діяли апостоли. Поведуть тебе на страту за Христа – будь вдячний Богові за таку честь, подібно до тисяч християнських мучеників і мучениць. Від тебе не вимагають робити те, чого до тебе ніхто ніколи не робив; але вимагається слідувати чисельним прикладам інших, що виконали волю Христову: апостолів, святителів, сповідників і мучеників.

Слід також знати, що, вимагаючи нашого розп’яття на хресті, Господь вимагає тільки розп’яття ветхої людини, тобто, людини, що складається із злих навичок і служіння гріху. Бо розп’яттям цим умертвляється в нас ця ветха, скотоподібна людина і оживає нова, богоподібна, безсмертна. Як і апостол каже: ветха наша людина розп’ята з Ним, - і тут же пояснює, чому розіп’ята: - щоб знищене було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха (Рим.6:6). Хрест важкий для ветхої, плотської людини, важкий для плоті з пристрастями і похотями (Гал.5:24), але не важкий для людини духовної. Хрест для тих, хто гине, є юродством, а для нас, спасенних, - сила Божа (1 Ко. 1:18). Ось чому ми хвалимося Хрестом Христовим; і хвалимося хрестом своїм заради Христа.

Господь вимагає від нас не того, щоб ми взяли Хрест Його, але хрест свій. Його Хрест – найважчий. Він розіп’явся на Хресті не за Свої гріхи, а за наші; тому Його Хрест – найважчий. Ми розпинаємося за свої власні гріхи; тому хрест наш легший. І коли ми найбільше страждаємо, ми не повинні говорити, що наші страждання занадто великі чи надмірні. Живий Господь, і знає Він міру страждань наших, і не дозволяє нам страждати надміру. Міра наших страждань визначена і вичислена не в меншому ступені, ніж міра між днем і ніччю, і міра руху зірок. Посилюються наші страждання, важчає наш хрест – росте і сила Божа, як і апостол каже: Бо по мірі, як примножуються в нас страждання Христові, примножується Христом і втішання наше (2 Кор.1:5).

Насамперед, велика наша потіха в тому, що Господь закликає нас йти за Ним. І йди за Мною, - промовляє Господь. Чому Він закликає до цього тих, хто взяв на себе хрест свій? По-перше, для того, щоб вони не впали і не зламались під тягарем хреста. Така гідна жалю слабкість людської сутності: і для найсильнішої людини надто важким є навіть найлегший хрест, якщо нести його без небесної допомоги. Подивіться, у який відчай впадають невіруючі при найменшому ударі! Як вони бунтують проти неба і землі від одного уколу голки! Як безпорадно гнуться з боку в бік, шукаючи опори і захисту в пустці світу цього, хоча й вважають весь світ відчайдушною пусткою, що не може дати їм ні опори, ні захисту! Тому Господь кличе нас іти за Ним. Бо тільки ідучи за Ним ми зможемо понести хрест свій. В Ньому знайдемо ми сили, хоробрість і втіху. Він буде для нас світлом на темному шляху, здоров’ям у хворобі, другом у самотності, радістю в скорботі і багатством у злиднях. Хворому тілесно залишають запалене світло на всю ніч. І в ночі життя цього нам потрібне незгасне світло Христове, що буде пом’якшувати наш біль і підтримувати надію на світанок.

Друга причина, чому Господь вимагає, щоб ми йшли за Ним, так само важлива, як і перша, і стосується мети добровільного зречення себе і несення свого хреста. І багато хто зовнішньо зрікалися себе, щоб ще більше звеличитися в світі цьому. Багато хто накладав на себе незліченні труди і подвиги тільки для того, щоб люди захоплювалися ними і прославляли їх. Багато хто так чинив і донині робить, головним чином в язичницьких народах, для здобуття через це якоїсь чаклунської, магічної сили, щоб з її допомогою владарювати над людьми, шкодити одним і приносити користь іншим; і все це – з пустого особистого славолюбства і користолюбства. Така самовідданість – ніяка не самовідданість, а самопіднесення; і такий хрест веде не до воскресіння і спасіння, а до повної погибелі і віддання себе в руки диявола. Той же, хто з хрестом своїм йде за Христом, вільний від усякої гордості, від усякого піднесення над іншими людьми і від усякого прагнення, від мирської слави і вигоди. Як хворий приймає гіркі ліки не з метою показати, що він може такі гіркі ліки проковтнути, але для зцілення; так і справжній християнин відкидає себе, тобто, гидує своєю хворою сутністю, бере хрест свій на себе як гіркі, але рятівні ліки і йде за Христом, своїм Лікарем і Спасителем, не заради людських похвал і слави, але спасає душу свою від смертоносного безумства у світі цьому і від червів та вогню у світі іншому.

Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене і Євангелія, той збереже її. Це слова різкі і неприховані! Це полум’я, що хоче спалити ветху людину до самого кореня, і з коренем! Господь Ісус Христос прийшов не для того, щоб тільки виправити світ, але для того, щоб його перетворити, переродити: старе залізо кинути в вогонь і відлити все нове. Він не ремонтник, а Творець, Він не латає, а тче. Хто хоче зберегти старе червиве дерево, той втратить його. Він може трудитися над цим деревом зовні, скільки йому завгодно: поливати його, полірувати, огороджувати, берегти; черви сточать дерево з середини, і воно неминуче згниє і загине. Хто зрубає червиве дерево і кине в вогонь разом з червами, а згодом перенесе свою увагу на молоді паростки і збереже їх від червів, той збереже дерево. Хто хоче зберегти свою ветху, адамову душу, роз’їдену гріхом і згнилу від нього, той втратить її; бо таку душу Бог не допустить перед лице Своє, а створіння, що не постало перед лицем Божим, все одно що не існує. Той, хто втратив цю свою ветху душу, збереже душу нову, душу, заново народжену від Духа (Ін.3:6) і вінчану з Христом.

Душа, власне, і складає наше життя, тому в деяких перекладах Священного Письма говориться: «хто хоче життя своє зберегти, той втратить його»; і: «хто втратить життя своє ради Мене і Євангелія, той збереже його», Тлумачення в обох випадках однакове. Бо хто хоче зберегти своє смертне життя за всяку ціну, той втратить обидва життя: і смертне, і безсмертне. Смертне – тому, що наскільки б не вдалося йому продовжити своє життя на землі, врешті решт із смертю він повинен буде втратити його. А безсмертне – тому, що він не трудився і не старався отримати його. Той же, хто трудиться, щоб заслужити безсмертне життя у Христі, отримає і збереже його у вічності, хоч би й втратив своє тимчасове смертне життя. Життя тимчасове і смертне людина може втратити заради Христа і Євангелія, або тоді, коли при необхідності принесе його в жертву, прийнявши мученицьку смерть за Христа і Його Святе Євангеліє; або ж тоді, коли, знехтувавши цим своїм життям, як грішним і недостойним, прагнутиме всім серцем, всією душею і всією міцністю своєю до Христа, всього себе віддасть Йому на служіння, все Йому пожертвує, у всьому буде на Нього покладатися. Хтось може втратити душу свою, тобто, життя своє, або покінчивши життя самогубством, або принісши його у жертву за якесь неправедне діло, або ж у сварці і розбоях. Такому не обіцяно, що він збереже душу свою, тобто життя своє. Бо сказано: хто втратить душу свою ради Мене і Євангелія, той збереже її. Тільки Христос і Євангеліє незрівнянно більші за душу нашу. Це – найбільший скарб у часі і вічності, і кожній людині слід без вагань пожертвувати всім заради цього невід’ємного блага.

Але чому Господь додає: і Євангелія? Чи не досить просто сказати: заради Мене? Не досить. Господь каже: заради Мене і Євангелія, - щоб тим розширити причини смерті для себе і життя для Бога, а через це збільшити і число спасенних. Отже, спасеться той, хто втратить життя своє заради Христа живого і безсмертного. Але спасеться і той, хто втратить життя своє заради справи Христової в світі і Його святого вчення. Нарешті, спасеться і той, хто втратить життя своє заради однієї-єдиної заповіді Христової або одного-єдиного слова Його. Господь – Законодавець життя, хто пожертвував собою заради Законодавця, той пожертвував собою і заради Його закону; і нарешті, хто пожертвував собою заради Його закону, той пожертвував собою заради Нього. Ототожнюючи Себе із Своїм ділом і Своїм вченням, Господь тим самим поширює можливість спасіння на багатьох. Бо яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душі своїй зашкодить?

Або який викуп дасть людина за душу свою? Цими словами багато у чому роз’яснюються попередні. З них видно, що Господь цінує душу людську вище за весь світ. З них видно також, яку душу людина має втратити, щоб душу зберегти: душу пошкоджену, душу, загрузлу в цьому світі, обтяжену світом, загарбану світом. Втратить людина таку уявну душу – врятує істинну душу свою; відкине оманливе життя – набуде істинне життя своє. Яка користь, якщо людина здобуде весь світ, призначений на погибель, але пошкодить своїй душі, призначеній на безсмертя? Світ наближається до свого кінця, і в кінці буде відкинутий, як зношений і знищений одяг. Істинні душі, христолюбиві душі, полетять тоді в Царство безсмертної юності. Кінець світу цього є початком нового життя душ. То яка користь людині від всього світу, якщо вона скоро повинна буде розлучитися з усім світом, і якщо весь світ, в недалекому майбутньому, буде змушений розлучитися зі своїм буттям і зникнути, як сон після пробудження? Чим допоможе їй безпорадний покійник? І який викуп дасть вона за душу свою? Ось, навіть якби весь світ був власністю людини, Бог не прийняв би світу замість душі. Однак і світ належить не людині, а Богові; Бог створив його і дав людині у тимчасове користування заради ще одного блага, вищого і дорогоціннішого, ніж світ. Головний дар Бога людині – богоподібна душа. І цей головний дар Бог у свій час вимагатиме назад. Нічого людина не може повернути Богові замість душі. Душа – цар, а все інше – раб. Не прийме Бог раба замість царя, не візьме тимчасове замість безсмертного.

О, який викуп дасть грішник за душу свою? Поки людина ще знаходиться в тілі, вона бачить (на жаль, як би не надто пізно!), що не існує ніяких інших цінностей, крім Бога і душі. Тоді їй і на гадку не спаде про який би не було викуп і заміну душі своєї. О, яке ж страшне становище грішної душі, коли обриваються всі нитки, що зв’язують її зі світом і з Богом, і коли вона, гола-голісінька, бідна-біднесенька, опиняється у світі духовному! Кого покличе вона на допомогу? Чиє ім’я пом’яне? За край чиєї ризи схопиться, падаючи в бездонну безодню – вічно падаючи в безодню? Блаженний той, хто в цьому житті припав до Христа, хто звик Його ім’я закликати день і ніч, нероздільно від дихання і биття серця свого. Він над безоднею буде знати, Кого покликати на допомогу. Він буде знати, Чиє ім’я згадати. Він буде знати, за Чию ризу схопитися. Воістину, він буде поза небезпекою під покровительством улюбленого Господа. Та це найбільший жах для всіх тих, хто в цьому житті не боїться гріха.

Господь говорить: Бо хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами. Почуйте це, всі вірні, і не розраховуйте надмірно на милосердя Боже. Воістину, на нерозкаяних богохульників милість Божа буде сходити тільки в цьому житті, а на Страшному Суді милість зміниться правосуддям. Почуйте це, всі, хто з кожним днем наближається до неминучої смерті, почуйте і тремтіть душею і серцем. Ці слова вимовив не ворог наш, але Найбільший Друг. Ті ж самі вуста, що й з Хреста пробачили ворогів, вимовили і ці страшні, але праведні слова.

Хто посоромиться Христа в світі цьому, того і Христос посоромиться при кончині цього світу. Хто посоромиться Христа перед грішниками, того і Христос посоромиться перед ангелами святими. Чим будеш хвалитися ти, о людино, якщо будеш соромитися Христа? Якщо ти посоромишся життя, отже, будеш хвалитися смертю! Посоромишся істини? Отже, будеш хвалитися брехнею! Милосердя? Отже, будеш хвалитися гнівом! Правди? Отже, будеш хвалитися неправдою! Страждань на Хресті? Отже, будеш хвалитися ідольскою мерзотою! Безсмертя? Отже, будеш хвалитися смертним тліном і могильним смородом!

І перед ким, врешті, станеш ти соромитися Христа? Чи перед тим, хто кращий від Христа? Ні; бо нема нікого кращого за Христа. Отже, ти посоромишся Христа перед тим, хто гірший від Христа. Чи соромиться син батька свого перед ведмедем, чи донька матері своєї перед лисицею? Так чого ж тобі соромитися Преблагого перед злими, Чистішого перед нечистими, Всемогутнього перед жалюгідними, Премудрого перед тупими? Чого соромитись величного Господа перед родом перелюбним і грішним? Чи не тому, що рід цей постійно метушиться у тебе перед очима, а Господа не видно? Але ще зовсім трохи, і Господь явиться у славі, на хмарах, складених безліччю ангелів, і рід цей зникне від ніг Його, як порох від сильного вітру. Воістину, тоді ти будеш соромитися не Господа слави, а самого себе, однак, сором твій уже не принесе користі. Краще соромитися тепер, поки сором ще допомагає, соромитися всього перед Христом, а не Христа перед всім.

Чому Господь говорить: хто посоромиться Мене і Моїх слів? Хто посоромиться Мене означає: «хто засумнівається в Моїй Божественності, і в Моєму Божественному втіленні від Пречистої Діви, і в Моїх муках на Хресті, і в Моєму Воскресінні; і хто посоромиться Моєї убогості в світі, Моєї любові до грішників». Хто посоромиться...Моїх слів означає: «хто засумнівається в Євангелії або відмовиться від Мого вчення; або перекрутить Моє вчення і через єресь внесе сум’яття і розбрат в збори вірних; або гордо піднесеться вище Мого одкровення і спробує замінити Його якимсь іншим, своїм вченням; або навмисно замовчуватиме і приховає Мої слова перед сильними і могутніми світу цього, соромлячись Мене і боячись за себе».

Слова Христові є животворчий заповіт світові, так само, як і Його страждання, Його тіло і Його кров. Господь не відділяє Своїх слів від Себе і не надає їм меншого значення, ніж Своїй особі. Його слово невіддільне від Нього. Його слово має силу, як і Його особа. Тому Він сказав Своїм учням: Ви вже очищені через слово, яке Я проповідав вам (Ін. 15:3). Він словом Своїм очищав душі, зцілював болящих, виганяв бісів, воскрешав мертвих. Слово Його – творче, очищувальне, животворче. Втім, що тут дивного, якщо в Євангелії говориться: і Слово було Бог (Ін. 1:1)?

Рід цей Господь називає перелюбним в широкому сенсі цього слова, подібно до древніх пророків, які і поклоніння іншим богам називали перелюбством (Ієз.23:27). Чинить перелюб всякий, хто забуває дружину свою і йде слідом за чужою; але чинить перелюб і кожен, хто забуває Бога живого і починає поклонятися створеному світу. Хто залишає віру в Господа і вірить в людей, хто залишає любов до Бога і переносить її на людей чи речі, той здійснює перелюб. Якщо коротко, всі гріхи, через які твоя душа віддаляється від Бога і поєднується з кимось або чимось поза Богом, можуть бути названі одним загальним іменем – перелюб, бо всі вони мають особливості подружньої зради.

Отже, хто посоромиться Господа Ісуса Христа, Нареченого душі людської, перед таким перелюбним родом, воістину, подібний на наречену, що посоромилася свого нареченого перед розпусними людьми. Господь говорить не просто «в роді цьому грішному», але перелюбному і грішному. Для чого? Щоб особливим чином викрити перелюб. Під перелюбом тут розуміються всі найтяжчі гріхи, отруйні і смертоносні, які найбільше відвертають людину від слідування за Христом, від самозречення, від хреста і переродження.

Але подивіться, як дивовижно закінчується сьогоднішнє євангельське читання: І сказав їм: істинно кажу вам: є деякі з присутніх тут, хто не зазнає смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийде у силі. Можна було б сказати, що на перший погляд ці слова не пов’язані з попередніми речами. Між тим, зв’язок цей очевидний, і кінець дивовижний. Господь не хоче залишати Своїх вірних невтішними. Закликавши їх взяти свій хрест, зректися і самої душі своєї, грізно попередивши їх про страшну кару, що очікує того, хто посоромиться Його і Його слів, Господь нині зводить на небо веселку після бурі. Він поспішає сповістити і про нагороду тим, хто послухає Його і піде за Ним зі своїм хрестом. Ця нагорода досягне деяких і раніше від кінця світу і Страшного Суду, і навіть раніше кінця їх життя, тут на землі. Вони не зазнають смерті, як вже побачать Царство Боже, що прийшло у силі.

Наскільки мудрий Господь в проповіді Своїй! Він ніколи не говорить про засудження, не згадавши і про нагороду; не викриваючи, не хвалячи; не підводить людей до тернистого шляху, не згадуючи і про радощі в кінці шляху; не вимовляє погроз, не даючи потіхи. Він не залишає небо вкритим хмарами, без того, щоб незабаром не показати сяйва сонця і чарівності веселки. Але хто ж ті, хто не зазнає смерті, як уже побачить Царство Боже, що прийшло в силі? Господь, говорячи перед зібранням народу і учнів Своїх, промовляє: є деякі з тих, хто стоїть тут. Так кого ж Він має на увазі? Насамперед, всіх тих, хто виконає заповідь Його про хрестоносіння і зречення себе. Вони ще в цьому житті відчують на собі силу Царства Божого. На них зійде Дух Божий, Який очистить їх і просвітить, і відкриє їм ворота таїн небесних, як пізніше відбулося з апостолами і з архідияконом Степаном. Чи не бачили апостоли в день П’ятидесятниці Царства Божого в силі, коли наповнилися силою згори? Степан же, будучи переповненим Духом Святим, глянув на небо, побачив славу Божу і Ісуса, що стояв одесную Бога (Діян. 7:55).

І чи не бачив євангелист Іоанн Царства Божого до своєї тілесної смерті? І хіба апостол Павло не був піднесений до третього неба, не зазнавши смерті? Але залишімо апостолів. Хто знає, скільки і скільки з тих, хто був присутній при цій проповіді Христовій, відчув силу Духа Святого і побачив Царство Боже, що прийшло у силі, перш ніж розлучилися з цим світом? Однак, крім цього пояснення, деякі духоносні тлумачі Євангелія дають наведеним вище словам Христовим і інше. А саме, вони відносять ці слова Спасителя до трьох учнів, Петра, Якова та Іоана, які незабаром після цієї проповіді побачили на Фаворі Господа преображенного, що говорив з Мойсеєм та Іллею. Нема сумніву, що це тлумачення вірне, але воно не виключає і першого пояснення. Троє апостолів воістину побачили царство Боже, що прийшло в силі, коли на горі Фавор Господь показав Себе в небесному сяйві Своєму і коли зі світу іншого явились видимим чином Мойсей та Ілля, по обидва боки Господа слави.

Але зовсім не слід думати, ніби це один випадок, коли смертні люди бачили Царство Боже, що прийшло в силі. Цей випадок на Фаворі – воістину величний і в своєму роді унікальний; однак він не виключає і інших численних випадків, коли смертні люди бачили за свого життя – хоча й іншим чином – Царство Боже в силі і славі. Якщо ми захочемо, то й ми зможемо, не зазнавши смерті, побачити Царство Боже, що прийшло у силі. За яких умов воно відкриється, виразно вказує сьогоднішнє євангельське читання. Візьмімо добровільно хреста свого і підімо за Господом. Постараймося втратити свою ветху душу, своє гріховне життя і засвоїти те, що для людини спасти душу свою важливіше, ніж здобути весь світ. Так і ми удостоїмося, з милості Божої, бачити Царство Боже, велике в силі і незрівнянне в славі, де ангели зі святими день і ніч славословлять Бога живого, Отця і Сина і Святого Духа – Тройцю Єдиносущну і Нероздільну, нині і повсякчас, в усі часи і на віки вічні.

Амінь.

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа