Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Сьогодні читаємо Євангеліє від Луки, 71 зачало, про жінку в синагозі, яка була скорчена, не могла випростатися вже багато-багато років, яку ніхто не міг зцілити. І ось вона приходить в синагогу, де навчає Ісус Христос, зустрічає Його, Він її зціляє, але люди, які зібралися в синагозі, докоряють Йому: чому в суботу твориш дива, чому в суботу зцілюєш, чому в суботу порушуєш правило про шабат, про те, що треба день святий святкувати?

В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні читаємо Євангеліє від Луки, 71 зачало, про жінку в синагозі, яка була скорчена, не могла випростатися вже багато-багато років, яку ніхто не міг зцілити. І ось вона приходить в синагогу, де навчає Ісус Христос, зустрічає Його, Він її зціляє, але люди, які зібралися в синагозі, докоряють Йому: чому в суботу твориш дива, чому в суботу зцілюєш, чому в суботу порушуєш правило про шабат, про те, що треба день святий святкувати? І між ними виникає суперечка. Ці люди, які це казали, фарисеї, якраз і були основою синагог, які були в серцевині тих громад, благочестиві люди, які виконували закон Мойсеїв. Тому що правило про шабат, суботу, було також частиною закону Мойсеєвого. І ось вони відстоюють цей закон. Закон, за яким вони жили багато-багато років, і батьки їхні, і діди, і попередні – і Царі, і Судді, - всі вони жили за цим законом. Цей закон регулював їхнє життя. Ці правила формували їхнє суспільство.
Так само, як і в нашому суспільстві є певні правила, певні закони. Кожне з цих правил чи законів виникає, коли є певна якась проблема. Є якась проблема, яку треба вирішити, і приймається закон, чи місцевим органом, чи парламентом. Якщо є якась проблема в громаді, з’являється правило, канон. В нашій церкві канон створює синод.  І з’являється це правило, яке регулює відносини між нами, чи вирішує проблему. І перше покоління, яке застало цю проблему, воно ще пам’ятає, чому це правило було створене. Це правило повне логіки для цих людей. Вони розуміють, для чого це правило і що буде, коли не буде цього правила.
А що буде з наступними поколіннями, які вже живуть багато-багато років після створення цього правила, коли вже, можливо, і цієї проблеми немає? Ці покоління часто не можуть навіть пояснити, для чого це правило. Вони просто так живуть, вони так звикли, є така традиція, це так звично для них, вони навіть ніколи не задумувалися, для чого це, їх так виховали і вони так звикли. Так само, як людина звикла ходити на двох ногах. Але вже пояснити, для чого це – не можуть. І виникає якась інша ситуація, коли вже цієї проблеми, для якої створювалося це правило чи закон, немає, з’являється інша ситуація, коли вже, можливо, інша проблема є і треба прийняти нове правило, треба керуватися новою логікою, і цим людям вже важко. Вже важко зрозуміти, що відбувається. Вже важко зрозуміти, як поступити у цій ситуації.
У нас так само є, правда? Бувають такі ситуації, коли питають: а чому ти ходиш в церкву? І ми починаємо задумуватися – а для чого ми ходимо в церкву? Або коли, навпаки, ще й священники кажуть: треба ходити в церкву. Добре, треба ходити, ми всі, християни, розуміємо, що треба ходити в церкву, а для чого? Для чого ми всі тут збираємось? Для чого ми будуємо церкви? Для чого ми ставимо свічку? Чому ми шануємо ікони? Чому ми святкуємо свята? Чи можемо ми це відразу пояснити? Ми кожного дня молимося, кожної неділі приходимо в церкву, можливо, хтось частіше, ще в будні, але так буває часом, що ми не можемо пояснити, для чого ми це робимо. Ми так звикли. Ми є частиною громади. Чи не уподоблюємося ми тим фарисеям, які так само діють? Які звикли до цього закону про шабат, про суботу, які звикли до цього правила, і коли на їх шляху з’явилося це чудо, яке не вписується ні в які правила, ні в які закони, вони не знають, як діяти. І перше, що їм підказує страх – треба засудити, бо це порушення правила. Але вони забули, що це правило створювалось для людини, а не людина для правила. І Ісус Христос в іншому місці в Євангелії говорить, що не людина для суботи була створена, а субота для людини.
Так само і ми маємо задумуватися часом, що ми робимо? Для чого ми це робимо? Що ми є і де є наше місце? Навіть якщо ми робимо щось звичне для нас, яке повторюється і ми вже робимо це «на автоматі», і не задумуємося над цим, часом варто задуматись. Варто задуматися, чи ми дійсно розуміємо, що ми робимо.
Василій Великий, якому присвячений нижній храм, говорив, що неусвідомлена віра, коли ми в щось віримо, але не усвідомлюємо, у що ми віримо, це є перша сходинка до фанатизму. Якраз оця злість і породжується з того, що ми не усвідомлюємо, у що ми віримо, але ми дуже в це віримо! І нас потім дуже дратує, коли хтось задає нам запитання незручні: а чому, а для чого, а в чому сенс, а в чому значення? І тоді якраз виривається злість із нас. І виражається у цьому фанатизмі, переслідуванні когось, хто думає інакше. Хоча, можливо, так буває, що той, хто думає інакше – можливо, він правильно думає. Але тільки ми не здатні це побачити.
І що найгірше, що є найбільшим злом цього явища, це те, що ми не можемо пояснити цю традицію нашим дітям. Тому що діти зараз дуже ерудовані, дуже розумні, дуже начитані, можливо, начитані з інтернету, але інформація вже не є проблемою і в них є багато запитань. І вони приходять часом до нас і питають: а для чого це, а чому це, - і ми не можемо дати відповідь. І як ми виглядаємо в очах наших дітей? Як ми можемо прищепити цю традицію, як ми можемо прищепити цей спосіб життя християнський, якщо ми самі до кінця його не розуміємо? Якщо ми самі не знайшли відповідей? Нам здавалось – нас похрестили, нас водили в церкву за ручку, ми виросли в церкві і цього достатньо. І ми стали християнами.
Кожен день ми маємо ставати християнами! Кожен день ми маємо вчитися. Навіть якщо ми прожили все своє життя в церкві. Навіть якщо хтось із нас закінчив семінарію, чи академію, чи навіть має якийсь ступінь з богослів’я, - він далі має продовжувати вчитися! Навіть якщо він став священником, чи дияконом, чи ким завгодно, - він далі має продовжувати вчитися, він далі має пізнавати суть того, що ми робимо. Тому що немає межі. Так само, як немає межі досконалості. Так само не можна повністю пізнати Господа. Ми всі робимо зусилля і маємо робити зусилля. В цьому сенс: маємо робити крок назустріч Господу. Маємо кожного разу, кожного дня робити над собою зусилля. Маємо кожного дня щось для себе відкривати.
Тому що традиція наша безмежна. Історія церкви безмежна. Скільки в світі є житіїв святих у кожній церкві, в кожному регіоні, в кожній автокефальній церкві! Скільки є різних маленьких традицій, яких ми не знаємо. Яка є глибина нашої традиції. Є такі традиції, які вже ми навіть не пам’ятаємо, тому що вони зникли, але вони були частиною нашої традиції, мається на увазі – великої традиції християнської. Скільки є зараз християнських громад у с віті, які живуть у зовсім інших обставинах. І мають зовсім інший досвід. У країнах, наприклад, де переслідують християн. Чи у країнах, де, навпаки, є свобода і де вони можуть розвиватися. В країнах, де вони стикаються з людьми іншого віросповідання і вони мають інший досвід. Наш світ християнський є безмежний. І якщо дивитися в просторі і часі, треба його пізнавати, треба ставати частиною цього світу. Не жити в своїй шкарлупі, не уподібнюватися тим фарисеям, які шукають легку відповідь, перша відповідь, яка нам попалася – ми її хапаємо. Часом треба сісти і подумати, проявити мудрість, проявити виваженість, проявити віру якраз у цьому, не в криках, не в заборонах, а якраз у цьому – в пізнанні світу. Пізнанні себе. І в пізнанні Господа.   
Слава Ісусу Христу!
14.01.2024
 

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа