Неділя тридцять третя після П'ятидесятниці
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні читаємо уривок з Євангелія від Луки про бенкет, який справляв один чоловік, який запросив своїх друзів найближчих, справив частування, накрив стіл, і ось всі ці друзі, кого він запросив, кого він поважав, знаходять різні причини. Одному треба поле оглянути, другий якихось волів купив, треба їх випробувати, третій одружився. І тоді господар каже своїм рабам піти на вулиці, перехрестя і скликати всіх тих, кого вони зустрінуть, тих, хто є на вулицях: калік, сліпих, тих, кого ніхто не запрошує, тих, хто живе на вулиці, це є їхнє місце, їхній світ, тому що немає в них таких гарних друзів, які б їх запросили.
І коли ми чуємо ці причини, чому ці друзі не прийшли – якісь воли, якісь поля, якісь дружини молоді, нам перша думка спадає – які безглузді причини! Ну, як так? Невже би це поле кудись пропало? Невже б за один вечір ці воли кудись втекли? Чи дружина б розлюбила? Невже все це є настільки необхідним і серйозним, і важливим, що можна було так зневажити свого друга? Можна було так зневажити людину, яка так старалася? Втім, для людини, яка чула цю притчу в той час, ці причини були досить серйозними.
Коли ми читаємо Закон Мойсеїв, у Второзаконні, П’ятикнижжі, Старому Заповіті, ми бачимо певні регулювання повсякденного життя. І там є також регулювання того, як потрібно приходити до військової справи. І от якраз одна з причин, коли чоловікові дозволялося не з’явитися на збори, це те, що він збудував будинок, але ще там не пожив, це те, що він одружився, але ще не встиг дати потомство свого шлюбу. І там уже по похідній у цій притчі з’являється і поле, і воли. Тобто, для того часу це були серйозні причини. Для того часу і людей того суспільства була цілком зрозумілою логіка цих друзів, які не прийшли. Це було важливо.
Так само і в наш час є якісь речі, які нам здаються дуже важливими, дуже об’єктивними, практичними, логічними, поміркованими, які нам не дозволяють чи прийти в церкву, чи поступити правильно, чи поступити справедливо, чи поступити милосердно. І в нас так само є якісь такі дуже мудрі причини, які навіть часом є виписані в якихось правилах, корпоративній етиці на роботі, чи в якихось звичках і традиціях, які ми самі собі придумуємо і нас це стримує. Ми так само не приходимо на цей бенкет, ми так само не живемо життям християнина. Але нам слід пам’ятати останню фразу цього Євангельського зачала: «Багато кликаних, та мало обраних!».
Попри те, що ми називаємо себе християнами, попри те, що ми хрещені, попри те, що ми носимо хрест і попри те, що ми з’являємося в церкву на свята і в неділю, дехто з’являється тільки на свята, ми є все-таки кликані. А от чи будемо ми обрані? Чи ми з’явимося на цей бенкет? Чи ми удостоїмося спасіння? Це вже залежить від того, як ми знайдемо цей час, як ми знайдемо в собі силу волі, як ми знайдемо в собі цей страх божий, який буде нас вести у нашому житті. І тільки від цього залежить, чи будемо ми обраними. Тому що, як казав один святий старець, немає християн, є люди, які стараються стати християнами. Є люди, які протягом свого життя, крок за кроком, поступово роблять крок назустріч Господу і удостоюються спасіння.
І тому нам треба задумуватися – ми кликані, але чи станемо ми обраними? Чи сядемо ми на цей бенкет? Чи, можливо, якісь наші турботи, чи, можливо, якісь пристрасті світу цього нас стримають? Тому що, погодьтеся, дуже часто буває так, коли є певна необхідність, коли є певна вимога цього світу від нас поступати не так, як нам каже совість, коли в нас з’являється певне розчарування від цього світу, коли в нас з’являється певна іронія до цього світу, до його несправедливості, до Божого провидіння, і нам вже здається, що по-інакшому вже жити неможливо, тільки рухаючись цією сухою практичністю, як часом кажуть, практичним розумом, який дуже часто є просто грішним розумом, повним фальші, повним лицемірства, повним якогось мухлювання дешевого, але дуже часто якраз це і виставляється як еталон. Дуже часто якраз це і сприймається як щось таке дуже ефективне і успішне. І по-інакшому успіху добитися неможливо. А що в нашому житті є найважливішим? Це успіх само собою.
А ми маємо як християни не забувати, що не успіх у цьому житті є важливим, а успіх у тому житті. Успіх в Царстві Небесному нам важливий.
Ми прийшли сюди на мить. А підем на вічність. Той бенкет буде тривати вічність. А ці воли, ці поля, все, що нам дано в цьому світі, все зітліє і зникне.
Ми йдем у Вічність. Ми рухаємся у Вічність. Ми йдемо гордо. Йдемо відповідально. Йдемо сміливо. І найголовніше – чесно з самим собою. Тому що всі ці правди світу - це є самообман, і ми це знаємо. І тільки страх, розчарування нас веде на цей шлях. Тільки страх і розчарування у Божому провидінні нас підштовхує в цю реальність, вигадану реальність. Реальність гріха. Реальність безнадії. Реальність темряви.
Слава Ісусу Христу!
21.01.2024
Написати листа