Главная / Духовне читання / Книги святителя Миколая Сербського / Бесіди /

Неділя тридцять друга після П'ятидесятниці. Євангеліє про розкаяного Закхея

Проповідь святителя Миколи Сербського

Лк., 94 зач., 19:1-10.

Хто хоче побачити Христа, духом повинен піднятися високо над природою, бо Христос вищий від природи. Високу гору легше побачити з пагорба, ніж з рівнини. Закхей був малого зросту, але, сповнений бажання побачити Христа, виліз на високе дерево.

Хто хоче зустрітися з Христом, повинен очиститися, бо зустрічається із Святим Святих. Закхей був забрудненим сріблолюбством і жорстокосердям, але, зустрівши Христа, поспішив очиститися покаянням і ділами милосердя.

Покаяння є залишенням усіх шляхів розпусти, якими ходили ноги людини, її думки і бажання, і навернення на новий шлях, шлях Христа. Але як покаятися грішній людині, коли вона у серці своєму ще не зустрілася з Богом і не посоромилася себе? Перш ніж малорослий Закхей побачив Христа очима, він зустрівся з Ним у серці своєму і посоромився усіх шляхів своїх.

Покаяння є болем від самообману, яким грішна людина довго себе заколисувала, довго-предовго, а саме – до тієї миті, поки не відчула болю від самообману. Але сам цей біль веде до відчаю і самогубства, якщо з ним не пов’язаний сором і страх Божий. Лише тоді цей біль від самообману не згубний, а цілющий. Блаженний Августин спершу відчув згубний біль від самообману, що убив би і душу його, і тіло, якби його швидко не наздогнали сором та страх Божий.

Покаяння є несподіване бачення своєї прокази і волання про ліки і лікаря. Коли темноволоса людина довго не дивиться на себе в дзеркало, згодом несподівано стане перед ним – а вона вся сива! Так і нерозкаяний грішник довго думає і стверджує, що його душа здорова й безгрішна, поки одного разу у нього несподівано не проріжеться духовний зір і він не побачить, що душа його вся у виразках. Але як побачити свою душевну проказу, не дивлячись у дзеркало? Христос є тим дзеркалом, у якому кожен бачить себе таким, яким він є. Це єдине дзеркало і дане людству, щоб усі люди дивилися в нього і бачили, які вони. Бо у Христі, як у найчистішому дзеркалі, кожен бачить себе хворим і потворним, і ще бачить свій чудовий первісний образ, яким він був і яким знову повинен би стати. І грішний Закхей, зовні здоровий і показний, дізнавшись про Господа нашого Ісуса Христа, виявив у самому собі страшного прокаженого і страшний біль, для якого не було лікаря на землі, крім Ісуса.

Покаяння є початком лікування від свавілля, початок підкорення себе Божій волі. Живучи по своїй волі, людина швидко скочується від своєї царської гідності у хлів для худоби та у звірину нору. Ніколи жодна людина на землі не могла чинити по своїй волі і залишитися людиною. Ім’я людини не означає самоволу; ім’я людини, істинної людини означає повну покору вищій волі, прозорливій і непогрішній волі Божій.

В домах безумства і плачу мешкають свавілля, в домах темряви непроглядної і скреготу зубів. Їх тіло є темрявою і скреготом зубів; їх душа є плачем і скреготом зубів. Свавілля розкриває ворота для черва невмираючого, що точить грішникові і душу, і тіло. Покаяння є виявленням у собі черва. Біда мені, коли у мені встигло наплодитися стільки червів. Біда мені, хто визволить мене від такої безлічі потворних червів, що живуть у мені! Так кричить нажаханий грішник, коли у нього відкриються очі і він побачить, що живе у ньому.

Нинішнє Євангельське читання описує одного з розкаяних грішників, малорослого Закхея, котрий піднявся на висоту, щоб побачити Христа Найвищого; котрий покаянням очистився, щоб зустріти Христа Пречистого; і котрий зцілився від душевної прокази сріблолюбства і жорстокосердя силою Христа Всесильного. Багатьох грішників навернув Господь до покаяння, багатьох загублених знайшов і врятував; багатьох заблудлих покликав і повернув на путь істинний. Але Провидінню було угодно, щоб у Євангелії були записані тільки кілька прикладів покаяння, ті з них, що є типовими і повчальними для усіх людських поколінь. Приклад апостола Петра показує повторене через страх від людей падіння, і повторене через любов Божу покаяння. Приклад жінки-грішниці показує проказу блуду і зцілення від цієї прокази. Приклад Закхея показує проказу сріблолюбства і зцілення від прокази. Приклад розкаяного на хресті розбійника показує могутність і спасительність покаяння найзакореніліших злочинців навіть у час смертний. Все це обнадійливі приклади покаяння, що веде до життя. Все це зразки покаяння, показані нам, щоб ми могли вибрати шлях і спосіб свого власного спасіння, який відповідає нашому гріховному стану. Але є й покаяння згубне і смертоносне, безнадійне і самозгубне. Таким було покаяння Іуди-зрадника. Згрішив я, зрадивши Кров невинну, - сказав він, вийшов, пішов і повісився (Мт.27:4-5). Подібне покаяння, що призводить до відчаю і самогубства, не є християнським благословенним покаянням, але сатанинською люттю на себе, на світ і життя; сатанинське гребування собою, світом і життям. Зупинімося, однак, нині на дивовижному прикладі спасенного покаяння малорослого Закхея, про якого й розповідається в нинішньому Євангелії.

У ці часи Ісус увійшов в Єрихон і проходив через нього. І ось якийсь чоловік на ім’я Закхей, начальник митарів і людина багата, шукав побачити Ісуса, хто Він, але не міг за народом, тому що малий був на зріст, і, забігши наперед, виліз на смокву, щоб побачити Його, тому що Він мав проходити повз неї.

Це було у той час, коли Господь сотворив в Єрихоні інше чудо, а саме, коли Він повернув зір сліпому Вартимеєві. Бо і те, що сотворив Господь з Закхеєм, є чудом навряд чи меншим, ніж зцілення сліпого. Вартимею Він відкрив очі тілесні, а цьому Закхеєві – духовні. Вертимея Він вилікував від сліпоти очей, а Закхея – від сліпоти душі. Вартимею Він відкрив вікна, щоб той бачив чудеса Божі в матеріальному світі, а Закхеєві відкрив вікно на чудеса Божі в небесному, духовному світі. Чудом над Закхеєм тлумачиться чудо над Вартимеєм. Здобуття тілесного зору має послужити здобуттю зору духовного. Кожне чудо, сотворене Господом нашим Ісусом Христом, мало насамперед духовну мету, що полягала головним чином у тому, щоб дарувати духовний зір засліпленому людству, щоб побачило воно присутність Божу, могутність Божу і милосердя Боже. Ця мета досягнута частково, наприклад, при зціленні десяти прокажених; бо лише один з них, зцілившись тілесно, зцілився й душею, і повернувся, щоб подякувати Господу (Лк.17:12-20). Але у випадку зі сліпим Вартимеєм, як і у більшості інших, ця мета досягнута повністю. Прозрівши по слову Господа очима тілесними, Вартимей відразу прозрів і духом своїм, бо відразу пізнав присутність Божу, всемогутність Божу і милосердя Боже – і він відразу прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога (Лк.18:43). І прозрів не лише сліпий Вартимей, але, бачачи сотворене Господом над сліпим Вартимеєм чудо, прозріли духом і багато інших; бо сказано: і весь народ, бачачи це, воздав хвалу Богові. Ймовірно, чудо це вплинуло і на митаря Закхея, розкривши йому очі духовні. Безсумнівно також, що він повинен був і раніше багато чути про дивовижні діла і дивовижну особу Господа нашого Ісуса Христа, раз у ньому зародилось настільки непереборне бажання бачити Його, що для його здійснення Закхеєві довелося проштовхуватися вперед крізь натовп людей, котрі були вищі за нього зростом, та ще й вилізати на дерево. Митарі вважалися людьми вельми грішними і нечистими, оскільки, беручи з народу державний податок, вони при цьому немилосердно займалися здирництвом на свою користь. Тому митарі прирівнювалися до язичників (Мт.18:17). І якщо настільки поганою репутацією користувалися митарі взагалі, то яка ж репутація була у одного з їх начальників? А одним з таких горезвісних начальників митарів і був цей малорослий Закхей. Він був начальником митарів і був людиною багатою, тобто, його зневажали і йому заздрили. Зневага і заздрість завжди є дві близько розташовані стіни, між котрими протискується у житті цьому душа багатого грішника. Але у грішнику Закхеєві пробудилася людина Закхей, котра повстала проти грішника у собі і з усіх сил кинулась вперед і вгору, щоб побачити Христа, щоб побачити Людину без гріха, щоб побачити свій незаплямований, пречистий прообраз. Отже, людина Закхей виліз на високу, розлогу і покручену смоківницю біля дороги, по якій мав пройти Господь.

Ісус, коли прийшов на це місце, подивився, побачив його і сказав йому: Закхею! Зійди скоріше, бо нині треба Мені бути у тебе в домі. І він поспіхом зійшов і прийняв Його з радістю. З цих слів явно, що не Закхей першим побачив Господа, але Господь Закхея. Спаситель, глянувши, побачив його і покликав. Своїм духовним зором Господь бачив Закхея і набагато раніше, а Своїми тілесними очима побачив його, коли прийшов на це місце. І хоча малорослий Закхей вибрався з людської маси і виліз на смоківницю, все ж Господь помітив його з землі і з натовпу народу швидше, ніж він Господа з висоти дерева. О, наскільки проникливий Господь Бог наш! Він бачить нас навіть тоді, коли ми про це і не здогадуємося. У той час, як ми шукаємо Його, вживаючи всіх можливих зусиль, щоб знайти Його і побачити, Він стоїть поруч з нами і дивиться на нас. Він завжди бачить нас раніше, ніж ми його. Якби ми не спрямували на Нього свій мисленний погляд, Його шукаючи, лише Його бажаючи, тоді Він явився б нам і покликав би нас на ім’я, щоб і ми зійшли з високих та небезпечних скель плотського мудрування і спустилися в серце своє – спустились молитвенним розумом в серце своє – в істинний дім свій. Тоді Господь сказав би кожному з нас: сьогодні слід Мені бути у тебе в домі. Бо коли розум людський зійде у серце і, у серці, обмившись сльозами, потягнеться до Бога Живого, тоді серце стає місцем зустрічі Бога з людиною. Це є внутрішній чи духовний смисл цієї події.

І він поспішно зійшов і прийняв Його з радістю. Як не поспішити на голос, що оживляє мертвих і забороняє вітрам, зціляє біснуватих і сльозами розчиняє скам’янілі серця грішників? Як не прийняти Того, Кого він бажав хоча б здалеку похапцем побачити? І як не відчувати радості невимовної, бачачи Його у своєму домі, в котрий не зважилась ступити нічия нога, крім ніг пропащих грішників? Але так Господь милує, коли милує. Так Господь обдаровує, коли обдаровує. Зневіреним рибалкам так переповнює невода, що той проривається, тисячі голодних людей у пустельному місці насичує так щедро, що залишається безліч кошиків шматків; хворим, які просять про допомогу, дарує здоров’я не тільки тілесне, але й духовне; грішникам і грішницям прощає не окремі гріхи, залишаючи на них інші, але все прощає їм. Повсюди царські жести, царська милість і царська щедрість дарів! Так і у цьому випадку: Закхей хоче тільки побачити Його, а Він не просто дає йому Себе побачити, а й поспішає перший звернутися до Закхея, та ще й входить під дах дому його. Так чинить Господь. А ось як чинять звичайні грішні люди, самовдоволені і самозвані «праведники»:

І всі, бачачи це, почали нарікати, і говорили, що Він зайшов до грішної людини. О, невимовне нещастя людське – язик, що випереджає розум! Озлоблені душею і розслаблені розумом, люди ці кричать, насміхаються і нарікають, перш ніж поміркувати про наміри Господа нашого Ісуса Христа і про можливу переміну в серці грішного Закхея. На їх коротенькі думки, Господь наш Ісус Христос заходить в дім Закхея через незнання про гріхи цього чоловіка. Так короткозоро судили і фарисеї, коли Господь дозволив жінці-грішниці обмити Йому ноги – якби Він був пророк, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця (Лк.7:39). Так судили і так судять і нині всі ті люди, котрі міркують плотським розумом і оцінюють інших по зовнішності, не знаючи глибини ні милосердя Божого, ні серця людського. Христос не раз говорив, що прийшов у світ цей заради грішників, і найбільше – заради найбільших грішників. І як лікар поспішає відвідати не здорових, а хворих, так і Господь поспішав відвідати не здорових правдою, але хворих гріхом. В Євангелії не говориться, що Господь у даному випадку зайшов в дім якогось єрихонського праведника, однак Він поспішив завернути у дім грішного Закхея. Чи ж не так чинить і кожен розумний лікар, заходячи в лікарню? Чи не поспішає він спочатку до ліжок найважчих хворих? Вся земля являє собою величезну лікарню, переповнену хворими, зараженими гріхом. Всі люди є хворими у порівнянні зі здоров’ям Христовим; всі немічні у порівнянні з всемогутністю Христовою; всі потворні у порівнянні з Христовою красою. Але серед людей є хворі більш і менш важко, є більш і менш немічні, більш і менш потворні. Перші називаються праведниками, другі – грішниками. І Небесний Лікар, зійшовши на землю не для того, щоб розважатися, але щоб терміново лікувати і спасати зачумлених, в першу чергу поспішив на допомогу найважчим болящим. Тому Він їв і пив з грішниками; тому Він дозволяв грішницям плакати біля Його ніг; і тому Він увійшов під дах грішного Закхея. Але, втім, цей Закхей у момент, коли зустрівся з Христом, був далеко не найбільш зачумленою людиною в Єрихоні. Його серце раптово перемінилося, і в цей момент він воістину став набагато здоровішим, сильнішим і красивішим праведником, ніж всі ці нарікальники і насмішники. Бо він покаявся у всіх гріхах своїх, і серце його раптово змінилося. А що серце його змінилося, показує наступне:

Закхей же, ставши, сказав Господеві: Господи! Половину майна мого я віддам жебракам, і, якщо кого чимось образив, віддам учетверо. Хто цього від нього вимагав? Ніхто. Хто звинуватив його у крадіжці чужого? Ніхто. Саму присутність пречистого і безгрішного Господа Закхей відчув як звинувачення собі, і сама ця присутність, без слів, сповіді і пояснень, спонукала його до такого кроку. Покаянне серце без слів розуміє Бога. Розкаяному Бог швидко відкриває, що треба робити далі. Варто лише людині сердечно покаятися у своєму гріху, Бог тут же Своєю силою спонукає її сотворити плоди покаяння. Ще святий Іоан Предтеча показав людям цілу методику істинного покаяння. Спочатку він закликав людей до покаяння: покайтеся. І відразу за цим: сотворіть же гідний плід покаяння (Мт.3:2-8)! І ось грішник, що прискорено вивчив цю методику і застосував її! Лише почувши про Господа нашого Ісуса Христа, Закхей повстав проти себе самого, побачивши Його, він щиро зогидився своєї гріховності; а тепер, коли Преблагий Лікар продемонстрував йому таку увагу і увійшов в його дім, він приносить плоди покаяння. Він знає свою найголовнішу хворобу і ось, відразу застосовує головні ліки від цієї хвороби. Хворобою Закхея є сріблолюбство; ліками від неї є милосердя. Ще в древності було сказано: Хто любить срібло, той не насититься сріблом (Еккл.5:9). Закхей любив срібло і провів усе минуле життя, накопичуючи його всіма способами, у більшості – гріховними. Це хвороба, що безповоротно тягне людину у прірву. Це вогонь, що тим більше розпалюється, чим більше примножується багатство. Не існує суми грошей, котра могла б наситити сріблолюбця. Як вогонь не може сказати: «Не підкладайте у мене більше дров, досить з мене!» - так і пристрасть сріблолюбства не може вимовити слова: «Досить!» Від цієї пристрасті людина не може порятуватися сама, своїми силами. Її може пригасити лише присутність Божа, що вселяє у серце людське сором і страх, а крім сорому і страху – ще й пізнання того, що більше від срібла і золота. Без присутності Христової Закхей прожив би свій гріховний вік, як і всі інші митарі, помер би зневажений та проклятий – і був би забутий. Його ім’я ніколи не вписалось би в Євангеліє на землі та в Книгу Живих на небесах. Але присутність Бога Живого оживила його душу, до того омертвлену пристрастю сріблолюбства, і зробила його новою людиною, відродженою і воскреслою з мертвих. Це є безсмертний урок усім людям, який повчає, що ніхто із смертних не може спастись від своєї гріховної хвороби без допомоги Господа нашого Ісуса Христа.

Але дивіться, яким способом Закхей сповідує свій гріх. Він не каже: «Господи, я людина грішна!», і не каже: «Моя хвороба – сріблолюбство!» Ні, але, приносячи плоди покаяння, він цим самим сповідує і свій гріх, і свою хворобу. Половину майна мого я віддам убогим. Чи не є це виразним сповіданням своєї пристрасті до зажерливості? І якщо кого чим образив, віддам вчетверо. І чи не є це виразним сповіданням того, що його багатство набуте гріховними шляхами? Він не сказав перед тим Господу: «Я згрішив і каюсь!» Він мовчки сповідався у цьому Господу у серці своєму, і Господь мовчки прийняв його сповідь та його покаяння. Для Господа важливіше, щоб людина серцем, а не язиком визнала і сповідала свою хворобу, і закричала про допомогу. Бо язик може й збрехати, а серце не бреше. Подивіться тепер, як Закхей спокутує свій гріх і які зусилля він зі свого боку вживає, щоб вийти на світло з тіні, яку накладає пристрасть сріблолюбства! Він одразу обіцяє половину свого майна віддати убогим – він, котрий милувався кожною отриманою монетою і ховав її подалі від людських очей; він, котрий ніколи не знав блаженства давати! Але і це ще не все. Він з усіх сил старається поправити і загладити завдані людям образи і пропонує воздати вчетверо всякому, у кого взяв щось неправедно. Закон Мойсея набагато м’якше чинить з грішниками, ніж цей Закхей чинить сам з собою. У законі Мойсеєвому говориться: якщо чоловік чи жінка зробить якийсь гріх проти людини, і через це зробить злочин проти Господа, і винна буде душа та, то нехай додадуть до цього п’яту частину і віддадуть тому проти кого згрішили ((Чис.5:6-7).

Так приписувалося діяти тим, хто сповідався у гріху своєму. Закхей, сповідаючись у гріху своєму, таким чином, повинен би був по закону повернути кожному, ображеному ним, стільки, скільки забрав, і понад це ще п’яту частину від цієї суми. Але Закхей ставиться до себе суворіше, ніж закон; він хоче застосувати до себе те положення закону, що стосувалося злодіїв і шахраїв, котрі не сповідалися у своїх гріхах, а впійманих на місці злочину; він хоче тим, кого образив, воздати вчетверо (Вих. 22:10). Так, кожен, хто щиро покається, стає милосердним до інших і немилоседним до себе самого.

Ісус сказав йому: нині прийшло спасіння дому цьому, тому що і він син Авраамів. Такою була відповідь Господа нашого Ісуса Христа малорослому Закхеєві на його сердечне каяття, на його духовну радість і на виявлені плоди покаяння. Наступні ж і заключні слова: бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле – були відповіддю Христа короткозорим мудрецям і нарікальникам, які дорікали Господу за те, що Він зайшов у дім до грішного чоловіка. Поки йшли по вулиці до дому Закхея; поки вони бурчали і обурювалися цим непристойним відвідуванням, Спаситель мовчав і чекав. Чого Він чекав? Чекав, щоб повністю відкрились і серця нечоловіколюбних буркунів, і серце розкаяного Закхея; попустив демону їх люті досягти вершини тріумфу, щоб яснішою і очевиднішою для всіх була його поразка. Така тактика Божої перемоги. Бог ніколи не поспішає при першій зустрічі зі злом показати його слабкість і Свою силу, але чекає, доки воно не піднесеться у своїй пихатості до хмар, щоб тоді знищити зло одним лише подихом вуст Своїх. Зло таке нікчемне у порівнянні з силою Божою, що якби Бог не попускав злу рости, скільки воно може рости, щоб потім втрутитися Своєю силою, люди ніколи б не усвідомили величі сили Божої. Давши на Голгофі свободу і пекельним, і земним силам, Всемогутній відразу ж за цим показав і пеклу, і землі нечувану силу Свою через Воскресіння. Такий же метод використовує Господь і в цьому випадку з Закхеєм. Він спокійно йде у дім Закхея; крикуни кричать, нарікальники нарікають, насмішники насміхаються, але Він мовчить і йде. Він заходить у дім Закхея; самозванні «праведники» залишаються за порогом гбудинку грішника у страху, щоб часом не забруднитися; і знову ще голосніше продовжують кричати крикуни, нарікати нарікальники і насміхатися насмішники. Так тріумф люті досягає своєї крайньої точки. Всі, хто кричить, нарікає і насміхається вже переконані, що вони абсолютно праві, а Христос не правий; що вони добре знають грішника Закхея, а Христос його не знає; що вони твердо дотримуються закону, а Христос порушив закон, переступивши поріг грішникового дому; що вони не дозволяють себе обманути, а Христос обманувся! Звідси – логічний для них висновок, що Христос не є істинним учителем, пророком чи Месією; бо якщо б Він був усім цим чи хоча б чимось з цього, то знав би, хто такий Закхей, і не увійшов би у його дім. І отже: «Ми, єрихонці, сьогодні упіймали Ісуса Христа в капкан, і ми тепер порятуємо світ від великого самообману, нібито Він Месія і Син Божий!» Ось їх тріумф. Ось їх перемога. Ось піднесення зла до хмар. А в той же самий час Закхей росте, стаючи все добрішою і оновленішою людиною. І Господь, менше дивлячись на лицемірний і розлючений натовп, ніж на оновлене Закхеєве серце, спокійно стоїть і чекає, поки все не здійсниться, а тоді прийде і Йому час сказати. І коли злість підноситься до небес, коли спадає вся тверда пліснява із старого серця грішника, тоді Закхей відкриває вуста і вимовляє перед усіма слова, для всіх, крім Христа, несподівані: половину майна мого я віддам убогим. Чи не грім це, що раптово розігнав бундючну хмару? Чому тепер ви раптом змовкли, єрихонці? Чому ви більше не кричите, не нарікаєте і не насміхаєтесь? Чого слова застрягли у вас в горлі? Хто обманувся: Христос чи ви? Хто краще знав Закхея: ви чи Христос? Хто тепер більший праведник: ви чи Закхей?

Наскільки милостивий і лагідний Господь! Як незлобливий агнець, і на цей раз Він стоїть серед людей, розлючених невидимими вовками. І який Він спокійний і впевнений у Своїй перемозі, зараз, як і завжди! Як спокійно Він очікує Свого часу! А коли Його час настає, Він спочатку звертається до хворого, заради котрого і звернув з дороги у його дім: нині прийшло спасіння дому цьому. Цими словами Небесний Лікар дає хворому довідку про те, що той одужав і готовий після виписки з лікарні приєднатися до здорових людей. Сліпота спала з його душі, як і з очей Вартимея, і тепер він може вільно йти шляхом правди і милосердя. Але щоб ця довідка була зрозуміліша і всім, хто стоїть довкола, Господь також додає: тому що й він син Авраама. Справжній син Авраама, в духу та істині, а не тільки по імені та по крові, як інші, що своїм походженням від Авраама лише по імені і по крові хвалилися! Авраам був чоловіколюбним, чудеснолюбним, незажерливим, лагідним і сповненим страху Божого, віри і радості у Духові Святому. Ось таким і став малорослий Закхей. Авраам за свої високі чесноти удостоївся стати духовним родоначальником усіх праведників. Тому-то й Закхей через покаяння стає його істинним нащадком, його сином по духу. Господь оголошує це Закхеєві на втіху а його обвинувачам на роздуми. І ще Він оголошує останнім: бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле. Тобто: знайти саме тих грішників, котрих ніхто не шукає, а всі відштовхують, і спасти саме тих, кого і світ, і вони самі вважають загиблими. Бо Великий Подвигоположник зійшов з небес заради того, щоб спасати не стільки легко застуджених, скільки прокажених і сліпих, біснуватих і паралізованих, і щоб воскрешати мертвих, що у гробах. В другому місці Господь говорить: Я прийшов покликати не праведників, але грішників до покаяння (Мт.9:13; 1Тим.1:15). О, браття, чи знаєте ви, що слово це стосується і нас? Чи знаєте ви, що й ми є грішниками, заради котрих Господь Подвигоположник зійшов на землю? Невисловлена любов до нас звела Його з небес на землю, знаходити загибле і спасати грішних. О, гляньте на маленького Закхея, котрого бажання бачити Господа зробило великим. Ось і нині Христос наближається до нас, як колись до Закхея, оточений масами народу, незліченними масами і праведників, і ремствувальників. Вся історія людська, що складається з двохтисячолітнього гулу за Ним і довкола Нього, схиляється над нами. Хіба ви не чуєте гомону і гулу? Це все минуле летить назустріч вам і поруч з вами. А в центрі багатомільйонного натовпу крокує смиренний Господь і Спаситель. Поспішіть, підніміться на висоту, щоб побачити Господа. Все інше, колишнє і існуюче, не так достойне погляду. Підніміться над брудною дорогою, котрою ви досі брели, вилізьте на високе дерево: Він неодмінно буде проходити повз. О, преблаженний той, кого покличе найсолодший голос, насолодою котрого і ангели насолоджуються!

Воістину, покаяння є першою сходинкою драбини, що веде у Царство Боже. Ніхто й ніколи не міг ступити на другу сходинку, не ступивши спочатку на цю першу. В порожнечі життя цього покаяння є першим і єдино вірним стуком в небесні двері. Ви можете скільки завгодно стукати кулаками у стіни якого-небудь будинку: ніхто вас не почує і ніхто не відкриє. Але стукайте у двері, і вам їх відкриють. Покаяння є стук не в стіну, але у справжні двері, що ведуть до світла і до спасіння. Хто щиро покаявся і забажав увійти у дім Отця свого Небесного, той уже постукав в єдині ворота, через котрі можна увійти в дім цей.

Сріблолюбство засліплює, лише Христос дає зір сліпим. Сріблолюбство робить людину самотньою і сковує її ланцюгами рабства; Христос виводить самотнього з його самотності і вводить у зібрання ангелів, і розковує раба, і робить його вільним. І всім, хто покаявся, піднявся, щоб Його побачити, Він являє себе; а кому Він явиться, для того відкриваються і стають явними всі таємниці Неба і землі, і всі незліченні і неперехідні багатства, котрі Бог від сотворіння світу приготував тим, хто любить Його. Господу і Спасу нашому Ісусу Христу у цьому подобає честь і слава, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і прісно, і у всі часи і во віки віків. Амінь.