Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя тридцять перша після П’ятидесятниці. Євангеліє про сліпого Вартимея

Неділя тридцять перша після П’ятидесятниці. Євангеліє про сліпого Вартимея

Проповідь святителя Миколи Сербського

Лк., 93 зач., 18:35-43.

На світі є багато, надто багато речей, котрі людина або не вживає за призначенням, або зловживає ними. 

Багато хто носить годинники на грубих ланцюжках – почнемо з цього – не через годинники, а через людей: щоб бачили, що у них є коштовності!

Багато хто тримає доглянутих коней і чудові екіпажі не тому, що їм треба багато їздити, а для здивування народу і на заздрість ворогам! О, сто разів жалюгідні ті, кому безсловесні коні і мертві колеса підносять авторитет!

Багато хто одягається непристойно не для того, щоб приховати свою відчайдушну наготу і захистити тіло від холоду і пилу, а щоб підкреслити свою красу. О, незавидна краса, котру суха трава і хутро звіра можуть настільки підкреслити!

Багато хто загромаджує свій дім золотим і срібним посудом та іншими непотрібними прикрасами, саме у такій кількості, щоб було що до самої смерті охороняти від злодіїв. О бідні брати, хіба ви не розумієте, що треба остерігатися найстрашнішого з усіх злодіїв, котрий цілковито пограбував і спустошив вашу душу? Якби ви так берегли вашу душу, як бережете ваші коштовності, душа ваша пережила б їх; а так коштовності ваші переживуть душу. 

А що сказати про їжу і питво, дані Богом людям для підтримання  тіла, а вживаються людьми на погибель і тіла, і душі?

І що сказати про язик, даний людям, щоб вони славили Бога, вчили і потішали одне одного, а вживається ними для богохульства, хвастощів, наклепу, чи для того, щоб гнівити і отруювати душі?

І що сказати про розум, даний людям, щоб вони прокладали шлях до Божественної істини, а використовується ними у якості посібника та раба усяких гріхів і пороків?

І ще: що сказати про серце людське, дане людям, щоб бути органом любові, органом споглядання Бога і миру духовного, а перетвореного ними на міхи усякої нечистоти: хтивості, сріблолюбства, гордості і ненависті?

Те ж саме можна сказати і про очі. Бог дав людям зір не для чогось іншого, як для того, щоб вони, дивлячись на цей світ, бачили приблизне зображення того, іншого, істинного і безсмертного світу. Але подібно до того, як ніби хтось, задивившись на тінь, забув би про дерево, що відкидає цю тінь, так і багато зрячих людей все життя приковують свої погляди винятково до цього чуттєвого світу, цілком осліпнувши душею для бачення Бога і світу небесного. Навіщо тоді їм очі? Чи не стають тоді очі губителями їх душ? Очі не допомогли їм знайти шлях до вічної істини, але відвели їх з початкового доброго шляху, на який Бог ставить усі молоді душі, у непролазні оману та терня світу цього, звіди не видно нічого, крім цих самих оман і терня. О, скільком, навіть не тисячам, а мільйонам людських створінь очі принесли цілковиту погибель душі! Чи можемо ми порахувати, скільки царів в історії втратили царства через хтивість очей? І скільки мудреців – розум? І скільки порядних  чоловіків та жінок – честь? Скільки заможних будинків розорені через коштовні жіночі прикраси, абсолютно не потрібні сліпому! Скільки лікарень наповнені тими, хто спершу згрішив очима, а потім оплатив свій гріх розкладанням тіла і душевним мороком! Воістину, якби можна було порахувати усі жертви голодних і хтивих очей, не можна було б не вигукнути: «Можна позаздрити сліпим!»

Тому й Господь наш Ісус Христос ніколи жодного тілесного сліпця, що підійшов до Нього, не назвав сліпим, у той час як назвав сліпими старійшин народу іудейського, духовних вождів і книжників, що мають очі, та не бачать нічого (Мт.13:15). Бо  хто сліпий очима, сліпий тимчасово, в одному тільки цьому світі; а хто сліпий духом, сліпий для обох світів, і для цього, і для другого, і у цьому світі, і у вічності. Тілесна сліпота є лише блідою картиною сліпоти духовної і виразним нагадуванням духовним сліпцям, що не бачать ні Бога, ні Царства Божого, щоб вони отямились і лікувалися, доки ще є час. Через сліпців тілесних Бог хоче відкрити сліпоту сліпців духовних. Джерело сліпоти очей – не Бог, але, як і у випадку з усіма іншими недоліками і хворобами, гріх людський. Якби не було в людях сліпоти духовної, то й усі сліпі тілесними очима відразу прозріли б. Але доки будуть існувати сліпці духовні, що духом не бачать Бога, Бог буде зображати їх сліпоту через закрити очі тілесно сліпих. 

 Якби не було в людях духовної глухоти і німоти, то усі глухі відразу ж почали б чути, а німі заговорили б. Але доки будуть люди, у котрих нема слуху, щоб чути закон Божий, і язика, щоб говорити про велич і славу Божу, Бог буде користуватися для вираження їх духовної глухоти і німоти тілесно глухими і німими. 

Якби не було ні прокази духовної, ні сухот, ні паралічу, ні гарячки, ні інших хвороб духа, то й усі тілесні хворі миттєво зцілилися б від усіх хвороб, котрі проявляються тілесно, оскільки хворий дух змушує їх проявлятися і зображати його стан. І доки будуть усі ці хвороби у дусі людському, будуть усі вони проявлятися на людських тілах.

Отже, сліпота тілесних очей має свій глибокий духовний зміст і знаходить своє пояснення лише винятково у науці духовній. Необізнаний в науці духовній не знає і не може де б то не було поза цією наукою дізнатися, навіщо в світі існують тілесна сліпота, глухота, німота і всі інші хвороби та недуги людського тіла. Така людина, зустрівши сліпця, може тільки роззявити рота від подиву, відчувши жаль і подумати: «Слава Богу, що я не сліпий!» А хто тобі сказав, що ти не сліпий? І чому ти жалієш того, кого таємничий Промисел поставив перед тобою із жалю до тебе самого? Якби ти не був сліпим духом, перед тобою не з’явився б сліпий. Але він з’явився – як живий діагноз твоєї хвороби, твоєї внутрішньої сліпоти. Якщо сліпець просто викликав у тебе жаль, і ти потягнувся за гаманцем та подав йому милостиню, то ні ти, ні він не виконали свого головного завдання, як слід. Головне завдання сліпого при зустрічі з тобою – своєю зовнішньою сліпотою показати твою внутрішню сліпоту; а твоє головне завдання у даному випадку – напоумитись цим наочним уроком, заплакати над своєю власною сліпотою і з усіх сил поспішити лікуватися від сліпоти духа.

Куди тобі поспішати? До кого поспішати? Хто у світі є лікарем для сліпих? Ніхто з смертних людей. Лише Той, Хто створив духовний і тілесний зір, лише Він єдиний здатен зцілити і від духовної, і від тілесної сліпоти.

Але чому Господь наш Ісус Христос, спитаєш ти, маючи сили для зцілення сліпих, не вилікував усіх сліпих на землі? А як би тоді виявлялася духовна сліпота людей? Яку користь принесли б книги, написані про сліпоту духовну, якщо люди ледве напоумлюються, навіть побачивши перед собою живих сліпців? Доки є сліпота духовна, буде й сліпота тілесна.

А тепер розгляньмо нинішнє Євангельське читання і побачимо з нього, чому Господь наш Ісус Христос зцілив саме цих сліпців, і тільки їх.

У ті часи, коли ж підходив Він до Єрихону, один сліпий сидів біля дороги, просячи милостині. Господь наш Ісус Христос переходив у цьому випадку з Галілеї в Єрусалим і вирушив долиною ріки Йордан, найкоротшим шляхом через місто Єрихон. Це Його останнє відвідування цього міста. Перше, безумовно, відбулося приблизно за три роки до того, коли Господь вийшов з іншим народом на Йордан, щоб прийняти хрещення від Іоана Предтечі. Яка різниця між першим і останнім відвідуванням! Тоді Господь ішов, не впізнаний, у натовпі людському; і ніхто у цьому натовпі, натхненному Іоаном, не помічав Його, Сильнішого від Іоана, доки сам Іоан не вказав на Нього, проголосивши: ось Агнець Божий і: Це Той (Ін.1:29-30). А тепер Він йшов з учнями Своїми і безліччю народу (Мк.10:46), який ішов за Ним, і з гучною славою, що досягла навіть до єрихонських сліпців. Тоді Він тільки починав Свою Божественну місію, а тепер наближався до її кривавого і переможного кінця.

Все у житті Христа відбувалося ніби випадково, але насправді все до дрібниць розвивалося за планом Божим, складеним на спасіння людей. Один сліпий сидів біля дороги. Ніби випадково! І ніби випадково по дорозі повз нього проходив Христос. Насправді ж і це все було по Промислу Божому. Господь повинен був відкрити тілесні очі цьому убогому сліпцеві всього лише за кілька днів до того, як духовні сліпці розіпнуть Його Самого на хресті в Єрусалимі. Він хотів вірою цього сліпця посоромити невір’я єрусалимських старійшин і книжників. І хотів ще раз виразно показати, що у цьому світі все вивернуто навиворіт людським гріхом, так що бачать незрячі, а зрячі – сліпі. Як і Сам Він сказав раніше, що прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими (Ін.9:39). Ті, хто кожного дня у храмі очима дивилися у Священне Писання і тлумачили його народові, не змогли побачити Месію і Спасителя у Господі Ісусі; а цей сліпець єрихонський, котрий не міг ні читати Святого Письма, ні тим більше тлумачити його, побачив у Христі Господа і Спасителя світу. З Євангелія від Марка відомо, що цей сліпий був сином якогось Тимея, тому й звали його Вартимеєм. Євангелист Матвій згадує не одного сліпого, а двох. Євангелисти цим зовсім не суперечать один одному, але, як і у випадку з двома біснуватими в Гадарі, один євангелист згадує двох, а другий виділяє тільки одного, котрий був головнішим і відомішим в околицях. Ці два сліпі могли навіть бути не разом, а один в одному кінці міста, а другий – на другому. Бо часто траплялося, що Господь в одному і тому ж місці творив багато чудес, і зцілював багатьох хворих в один і той же день. Але тут мова йде про одного, про того, відомішого в місті, - про Вартимея. 

Цей сліпий був не лише сліпим, але й жебраком, бо сказано: сидів біля дороги, просячи милостині. Жебрацтво є професією багатьох сліпих на світі. Чи може хтось не побачити перста Божого у тому, що в світі серед жебраків більшість - сліпі? Сліпий, раз сам не бачить, неодмінно повинен старатися, щоб якомога більше народу побачили його. Так він служить людям як живе нагадування про інший світ. Багатий сліпий, що перебуває у своїх чотирьох стінах, - сліпий вдвічі, бо він не бачить і його не бачать і, таким чином, він залишається марним і для себе, і для інших. Сліпий же бідняк вимушений перебувати серед людей, просячи милостині.

Так Вартимей сидів, як зазвичай, біля курної дороги і просив милості у тих, хто проходив повз нього. І, почувши, що біля нього проходить народ, запитав: що це таке? Величезний натовп народу поспішав у той час за Христом. Шум цього натовпу почув Вартимей своїм загостреним слухом, що, як відомо, посилюється при сліпоті. Йому сказали, що Ісус Назорей іде. Тоді він закричав: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене. Сліпому Вартимеєві достатньо було тільки почути це велике ім’я, щоб відразу голосно закричати. Це означає, що він вже знав Господа нашого Ісуса Христа не тільки по імені Його, але й по ділах. Мабуть, він дізнався, що багато його товаришів по нещастю, сліпих, були зцілені Христом. Тому, ймовірно, він уже давно мріяв, щоб Цей єдиний Цілитель пройшов по дорозі, біля якої він проводив свої дні, сліпий, наче порох, у котрому він сидів, не маючи у цьому житті ніякої надії, крім Христа, - або крім смерті. І тому, що Вартимей так довго мріяв про зустріч з Христом і очікував її, на його вустах вже був готовий вигук: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене. Чому він називає Його Сином Давидовим? Тому що обіцяний Месія повинен був  прийти з роду Давидового, як це і відбулося, бо з цього роду була Пресвята Діва Марія. Помилуй мене. Тобто: дай мені те, що Ти один можеш мені дати. Помилуй порох в пороху! Маленькі люди насилу виділяють мені копійки, щоб я міг наситити своє тіло хлібом. Ти ж можеш дати мені усе, чого я хочу. А я хочу тільки одного: прозріти. Я вірую в Твою милість; я вірую, що Ти даси мені зір легше і охочіше, ніж люди дають мені гроші. Бо Ти по-царськи багатий дарами і милосердям. Ісусе, помилуй мене!

Ті, хто йшли попереду, заставляли його замовкнути; але він ще голосніше кричав: Сину Давидів! Помилуй мене. Було так багато народу, що одні поспішали перед Христом, в той час як другі бігли за Ним. Ймовірно, Вартимей кричав на весь голос, раз його почали зупиняти і навіть заставляли мовчати. Ймовірно, його відчайдушний голос перекривав увесь шум і гамір величезної маси народу. Ймовірно, його крики набридли багатьом людям, раз вже вони були змушені заставляти його мовчати. Але Вартимей не замовкнув. Він знав, що для нього пробив доленосний час: або він буде зцілений Христом чудотворцем, або ж до смерті залишиться біля дороги, оточений ніччю пожиттєво. Тому він не звертає ні найменшої уваги, коли ті, хто й з найбільшим милосердям не можуть дати йому нічого, крім дрібних монет, заставляють його мовчати; але продовжує кричати до Того, Хто може дати йому те, що дає тільки Бог. Ісусе, помилуй мене!

На жаль, подібні сцени і нині повторюються незліченну кількість разів. Багатьом і багатьом, хто бажає наблизитися до Господа нашого Ісуса Христа, у цьому заважають зазвичай люди, що йдуть попереду: старійшини народу, духовні вожді і книжники. Люди осміюють і заставляють мовчати багато спраглих душ, що голосять за Христом. І зазвичай простаки та бідняки, серця котрих не настільки закам’яніли від люті і пороку, намагаються наблизитися до Христа і голосять до нього, в той час як ті, хто загубили шлях і заблукали у тернях світу цього, змушують їх мовчати і відштовхують від Господа. І те, що буває з окремими людьми, відбувається з цілими народами. Прості народні маси в усій Європі, наприклад, голосять сьогодні до Христа як до єдиного прозорливого Путівника і Спасителя, в той час як вожді європейських народів насміхаються над ними, примушують їх мовчати, а подекуди навіть і забороняють народу вимовляти це святе і спасенне ім’я. Таким чином, ті, хто тоді йшли попереду і заставляли мовчати сліпого Вартимея, були сліпішими, ніж він; як в основній масі своїй більш сліпі старійшини європейських народів, їх книжники і так звані народні просвітителі, ніж прості європейські селяни. Так і нині, як і в ті часи, збуваються слова Христові: незрячі бачать, а зрячі стали сліпими. 

Та подивіться, який чудовий приклад твердості і постійності у вірі подає нам усім сліпий Вартимей! Його примушують мовчати, але він не звертає на це уваги. Його змушують, але він кричить усе голосніше. Навіщо звертати увагу на суху тростину, таку ж суху з середини, як він сам – зовні? Його спрагла душа відчуває, що через Христа тече потік свіжого і досконалого життя; відчуває, що Цей Ісус,  про Котрого він так багато чув і розмірковував, несе Небо на голові, мудрість на язику, милість у серці і здоров’я в руках. Що поруч з Цим Життєдавцем Ісусом усі первосвященики, фарисеї і книжники, які лише хваляться мирськими знаннями і сперечаються про книги та ідеї? Суха тростина, що шумить даремно; мертві кістки, що скриплять, тручись одна  об другу! З усім своїм знанням, і мудрістю, і владою, і марнославством вони не можуть дати йому, зневіреному сліпому, нічого, крім брудних і сумнівним шляхом набутих грошей. Це ті, що тепер погрожують йому кулаками і змушують мовчати, тепер, коли істинний Мудрець, істинний Чоловіколюбець і істинний Лікар удостоює торкатися Своїми святими ногами дорожнього пилу, що осідає на гнилих ямах, які були колись очима Вартимея. Чи повинен він їх послухати у цей доленосний час? Чи треба йому злякатися шуму сухої тростини і стукоту мертвих кісток? Ні, нізащо, Вартимею! Краще тобі спустити дух під їх ударами, ніж залишитися сидіти при дорозі і залежати від їх грошей. Ні, нізащо, о християнине! І ти не бійся тих, хто стоїть між тобою і Христом, хоча б вони й носили царські корони на головах, залізні палиці в руках і все знання цього світу у головах своїх. Бо у порівнянні з Христом всі вони є сухою тростиною і мертвими кістками. Вони самі не бачать і не можуть дати зору тобі; вони не мають у собі життя і тобі не можуть його дати; вони самі нічого не знають і нічого не можуть навчити тебе. Вся їх земна сила, і багатство, і мудрість – дрібні монети, котрі вони, ніби убогі, випрошують у  цього видимого світу і, якщо ти просиш у вбогих, дадуть і тобі. О християнине, будь у своєму голосінні до Христа постійним, як сліпий Вартимей! Кричи, кричи все голосніше, поки Він тебе не почує. Нехай тебе заставляють мовчати; нехай над тобою насміхаються духовні сліпці; нехай шумить суха тростина; нехай скриплять мертві кістки – ти лише невтомно кричи: «Ісусе, помилуй мене!»

Цей сліпий Вартимей воістину не був сліпий духом своїм. Його міцна і нездоланна віра в Господа нашого Ісуса Христа давала зір його духові. Він духом дивився і бачив Бога, хоча очима тілесними не міг бачити створінь Божих. Він дивився і бачив головне, могутнє, неперехідне, безсмертне, нетлінне, вічно живе і радісне. Справжніми і невиліковними сліпцями були ті, хто змушував його  мовчати. Марно вони бігли перед Христом, ніби Його авангард; вони були сліпіші, ніж Вартимей, бо вони не знали, перед Ким біжать і Хто за ними йде. Який страшний і величний урок сучасним священикам, тим, хто йде попереду і керує духовним життям народу! Нехай закриються у клітці душі своєї і самі поміркують, чи бачать вони виразніше, ніж цей сліпий Вартимей, котрий не міг очами бачити ні дерев, ні каміння, ні звірів, ні кущів, але духом своїм бачив Бога, дивився і бачив Божество Господа нашого Ісуса Христа? Чи не схожі багато у чому деякі з них на тих, хто йшов попереду, коли гноблять істинно віруючих людей; коли сміються над душами людськими, волаючими до Живого Христа; коли ведуть боротьбу з ревними богомольцями, змушуючи їх мовчати?

Нарешті наблизився і Господь наш Ісус Христос, почув крики сліпого Вартимея і побачив тих, хто змушував його мовчати. Ісус, зупинившись, звелів привести його до Себе. Тисячі людей проходили повз нещасного сліпого, і ніхто з них не зупинився, не зжалівся, але більше того, вони наказували йому мовчати, щоб він не ображав їх слуху. А Ісус побачив його і зупинився. І як Йому було не зупинитися перед сліпим? Адже і це людина, а Христос  прийшов у світ заради людей. Як не зупинитися перед людиною, котра кричить, благаючи Його про допомогу, перед доброю людиною із зрячою душею? Навіщо Йому поспішати в Єрусалим? Там Ірод, Пилат і Кайяфа, люди гірші і сліпіші, ніж цей Вартимей. Цей просить у Нього спасіння, а ті готують Йому хрест. Він зупинився і звелів немилосердним людям, що бігли попереду, щоб і вони зупинилися і зжалілися над одним зі своїх братів. О, якби і нині Господь звелів усім тим передовим людям, котрі женуться за так званим прогресом і неминуче залишають своїх братів марно плакати і кричати у брудній калюжі біля їх прогресивної дороги, - якби Він звелів їм зупинитися! Подивіться, людина для Нього важливіша від усякого людського прогресу, зовнішнього і оманливого, всіх цивілізацій, університетів, книг, машин. Милість важливіша від усіх людських фраз, усіх людських творінь, розумових і матеріальних. Бігуни вперед керуються малими цінностями, а Христос завжди керується найвеличнішими. Бігуни вперед є дріб’язковими торгівцями, що збирають і ділять гроші, а Христос є істинний багач, що несе з Собою найбільші скарби і щедро наділяє ними. 

Євангелист Марко повідомляє, що після того, як Христос звелів привести до Нього сліпого, люди підійшли до Вартимея і покликали його, кажучи: не бійся, вставай, кличе тебе. Він скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса. Звідси видно, що до цього Вартимей кричав сидячи, і кричав дуже голосно, щоб Христос його почув. Схоже, що він не міг встати, поки його не покликали, через сильне хвилювання і страх, щоб Христос не пройшов, не почувши його. А тепер, переповнений радістю, коли йому сказали, що Він кличе його, - підхопився, скинув з себе верхній одяг і прийшов. 

Ці слова приховують у собі глибинний внутрішній зміст, точніше, приховують весь хід спасіння нашої душі. У своїй духовній сліпоті і ми сидимо в пилюці світу цього. Відчувши присутність Божу, ми в той же час найболючішим чином відчуваємо свою засліпленість гріхом, свою неміч, нечистоту, нікчемність. Тоді зі сльозами ми починаємо благати Бога про допомогу, але все ще сидячи, бо ми не можемо піднятися з багнюки гріха, як би ми не ненавиділи гріх, доки не відчуємо, що Бог почув наше благання і не прийняв його. Не бійся, вставай, кличе тебе. Грішникові, що прокинувся, треба почути ці слова, перш ніж він підніметься з гріха і рішуче підійде до Бога. Бо відчувши близькість Божу і свою гріховну сліпоту, людина буває охоплена невимовним страхом Суду Божого. Вона сидить, як паралізована, дрижить від страху і благає Бога про допомогу. Треба, щоб спочатку хто-небудь сказав йому, щоб він не боявся, тоді сказав, щоб він піднявся з багна своєї немочі і гріховності, і тоді тільки – що Бог кличе його. Хто ж скаже це заблукалому грішникові?  Церква. Вона для того й заснована, щоб грішників, які схаменулися, підбадьорити, допомогти їм встати і запевнити їх у милості Божій. Вона для цього й існує, щоб кожному, хто благає у Бога спасіння, відповісти: не бійся, вставай, кличе тебе. Але для чого Вартимей скинув з себе верхній одяг, перш ніж встати і прийти до Христа? І тут криється свій глибокий внутрішній зміст. Під одягом розуміється та тканина гріха і пороку, в яку зодягнена душа засліпленого грішника. Через цей одяг гріха є сліпою і душа його, тому вона й не бачить Бога; через цей важкий,  як свинець, одяг він не може ні встати, ні прийти до Бога. Отже, він повинен скинути цей нечистий, важкий і непрозорий одяг зі своєї душі – тобто, спочатку повинен віддалити від себе усякий гріх, – щоб тоді тільки зважитися встати і прийти до Бога. 

Тремтячи, ніби струна на гуслах, сліпий Вартимей підійшов до Господа нашого Ісуса Христа. 

І коли той підійшов до Нього, спитав його: чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи! Щоб мені прозріти. Чому Христос питає сліпого, чого той від Нього хоче, якщо знає це заздалегідь? Насправді, Він заздалегідь знає не тільки, чого хоче від Нього сліпий, але й, ще не прийшовши до Єрихону, знає все, що відбудеться того дня в Єрихоні. Він, Хто за сорок років передбачив розорення Єрусалиму і розселення іудеїв по всьому світу, Він, Хто передбачив кінець світу і Страшний Суд за кілька тисяч років до того, як це відбудеться, легко міг передбачити й те, що трапиться того дня в Єрихоні, і, тим більше, чого чекає від Нього сліпий Вартимей. Таким чином, Він питає не тому, що не знає, але питає задля самого сліпого Вартимея і задля присутнього народу. Питає заради Вартимея, щоб той чітко висловив своє бажання і за допомогою слів відкрив почуття свого серця. Цим Господь і всіх нас вчить, що треба усякій нашій молитві до Бога надавати чіткої форми. Молитва, виражена словами, кристалізує, очищує і підсилює молитву нашого серця. А заради народу питає Господь, щоб увесь народ почув, чого просить у Нього сліпий чоловік. А саме, щоб усі почули, що сліпий Вартимей не просить у Нього милостині у вигляді грошей, але просить милостині, якої йому не здатні подати смертні люди і яку подає лише Єдиний Бог Живий. Бо до того часу Вартимей не зовсім чітко вимовив, чого він насправді хоче від Христа, хоча виразно відчував серцем і розумів розумом, чого йому треба. До того часу він лише кричав: помилуй мене. Але він те ж саме кричав і іншим людям, від яких очікував грошового подаяння. Він міг кожному, хто проходив поруч, кричати: «Помилуй мене!» Ось тому Господь і хоче, щоб сліпий чітко і перед усіма проголосив, якої милості він бажає від Христа. 

Господи! Щоб мені прозріти. Цими словами відповідає Вартимей на питання Христове. Щоб мені прозріти. Зверніть увагу на те, що наблизившись до Христа, Вартимей не називає Його більше ні Ісусом, ні Сином Давидовим, але Господом. Отже, уже наблизившись до Христа, він усвідомив, що Ісус є Господь. Так буває і з усіма віруючими: здалеку Христос виглядає для них просто як Людина, хоч і велика. Здалеку ми називаємо Його людським іменем і говоримо про Його земне походження. Але коли ми наблизимося до Нього, коли ми відчуємо Його могутнє і животворче дихання, тільки тоді ми пізнаємо Його небесне походження, пізнаємо, що Він не від світу цього, що Він прийшов з вічності відвідати мандрівників у часі – і що Він воістину є Господь.

Господи! Щоб мені прозріти, - говорить йому тремтячим язиком сліпий Вартимей. Ісус сказав йому: прозрій! Віра твоя спасла тебе. І він відразу прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога. Лише одне могутнє слово: «Прозрій!» - і сліпий Вартимей прозрів. Це не є ніяким навіюванням, про яке так  багато говорять ворожбити - духи нашого часу. Але це є всемогутнє Боже слово, котре, іменуючи, тут же творить. Точно так само, як і на початку творіння, коли сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. Навіюванням користується лисиця при спілкуванні з курми, а не Бог при спілкуванні з людьми. Бо, якщо духовні сліпці, яким не милі всемогутність Божа і близькість Його до людей, пояснюють це чудо навіюванням, тоді треба пояснити навіюванням і те, як засохла по слову Христовому смоква, і стихла буря на морі, і припинився вітер. Чи може навіть спасти на думку, щоб хто-небудь за допомогою навіювання миттю висушив дерево чи втихомирив неживі елементи, якими є море і вітер? Хто й коли навіюванням впливав на дерева, вітри і бурі?

Віра твоя спасла тебе. Господь наш Ісус Христос вимовив ці слова, щоб навчити людей лагідності і смирення. Так Він часто говорив зціленим від страшних недуг. Так Він сказав і кровоточивій жінці, що страждала від кровотечі і зцілилася від одного доторку до Його одягу: кріпися, дочко! Віра твоя спасла тебе (Мт.9:22). Але яка віра могла допомогти стільком біснуватим безумцям, яких зцілив Господь? Яка віра допомогла воскресінню сина вдови з Наїна, якщо Господь воскресив юнака раптово, коли ніхто цього не просив і не чекав? І хіба Господь воскресив Лазаря по вірі Марфи і Марії, а не всупереч їх сумнівам? Діло прозріння сліпого Вартимея, таким чином, є ділом могутності Христової, але Господь хоче приписати його й вірі Вартимея, щоб навчити нас смирення і лагідності, щоб стерти главу сатанинської гордості людей, котрі, подавши сліпому гріш, у серці так надимаються, ніби сотворили щось велике. У дусі Христової лагідності говорить і апостол Павло: не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе (До филип'ян 2:3). Сказавши Вартимеєві ці слова, Господь цим хоче і віддати честь людській гідності, хоче показати, що люди покликані бути співпрацівниками Божими у всьому доброму. Якщо, люди, ви хочете знати, у чому полягає ваше співробітництво з Богом, тоді знайте: воно у вірі в Господа нашого Ісуса Христа. Це єдине, що від вас вимагається, і єдине, що ви можете зробити. Віруйте, і Бог виконає те, чого ви хочете, по вірі вашій.

І Вартимей відразу прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога. Як тільки Вартимей відкрив очі і прозрів, він побачив перед собою Господа нашого Ісуса Христа. Блаженний він: ледь відкривши очі, він побачив найдостойнішого споглядання! І не зміг відвести своїх очей від Нього, від Його краси і піднесеності, але, як прикутий, пішов за Ним. І справді, на що ще варто дивитися? На брудний Єрихон, похмуре місце своїх мук? Чи на траву, що зів’яне? Чи на хмари, що розсіються? Чи на худобу, що чекає на заклання? Чи на людей, які невідворотно поспішають до могили й тліну? Чи на весь оманливий світ цей, що чекає свого кінця і могили, світ, що в муках народжується, в муках живе і в муках помирає? Ні; Вартимей спрямував свій погляд на безсмертного Ісуса, Того, Хто сильніший від усього світу, сильніший від смерті і сильніший від усіх сил пекельних, і погляд його залишився прикутий до Нього. Усе в світі, що може бачити око, має служити людині дороговказом, який вказує напрямок до найсолодшого видіння, до видіння Бога. Інакше все це служить людині вказівником до сум’яття, до терня, до духовного мороку і остаточної погибелі. Вартимей, прозрівши, побачив Бога без посередництва природи, і у нього не було ні бажання, ні потреби дивитися на щось інше. Навіщо дивитися в лице смерті, коли він побачив Нетлінного? Навіщо дивитися на минуще, коли він наблизився до Вічносущого? Навіщо чіплятися за безсильні речі світу цього, коли він припав до Всемогутнього? І пішов за Ним, славлячи Бога. Тепер його очі управляють його язиком, його ногами, і всім його тілом, і всією його душею. Дивлячись на Христа Живого, він тепер знає, і для чого йому язик: славити Бога. І він починає славити і дякувати Богові. Таким чином, Вартимей використав свої очі не на зло, не на розпусту і погибель собі, але для того, для чого Бог і дав очі людині: для споглядання величі і слави Божої. І безліч народу, присутнього тут, побачивши це славне чудо, дякувала Богові. Дар, даний Господом нашим Ісусом Христом Вартимеєві, швидко поширився і на багатьох інших, так що багато тих, хто сумнівався і не вірив, засліплених сумнівами і невір’ям, відкрили свої духовні очі і почали славити Бога. 

Все, що сталося із сліпим Вартимеєм, відбувається і донині з багатьма духовно сліпими людьми, коли до них повертається зір духовний. Тоді вони йдуть за Христом і більше нічого не бажають бачити. Тоді вони славлять Бога і більше нічого не бажають славити.  О, яку величезну лікарню представляє собою цей світ! І найбільша кількість хворих у цій лікарні є сліпими. І єдиний Лікар у цій лікарні є Господь наш Ісус Христос. О, якою брудною є єрихонська дорога світу цього, і який похмурий натовп поспішає цією дорогою! І за цими людьми вирушає єдиний, хто може дарувати зір усім сліпим. Це є Господь наш Ісус Христос. І один тілесний сліпець, Вартимей, стояв того разу серед натовпу сліпців духовних. Це співвідношення залишається правильним і до наших днів. І нині кількість тілесних сліпців надзвичайно мала у порівнянні з величезною кількістю сліпців духовних, для котрих тілесні сліпці служать лише живим нагадуванням, живим образом і живим діагнозом. Але чим більше росте кількість духовно сліпих людей, тим більше росте й кількість сліпих тілесно. Європейська культура може заховати у лікарнях усіх тілесних сліпців, але не може зменшити їх кількості. Вона може закрити їх у чотирьох стінах, щоб світ їх не бачив, але тим гірше для світу! У цьому випадку численні духовні сліпці не зможуть більше бачити на перехрестях міських вулиць і сільських доріг картину своєї душі і читати діагноз своєї духовної хвороби.

Прийшовши з Єрихону в Єрусалим, Господь наш Ісус Христос був вбитий духовними сліпцями, Іродом, Пилатом, Кайяфою і сліпим натовпом старійшин та книжників. Але гріб ледь втримав Його на три дні – і змушений був Його випустити. Він наказав землі випустити Його з гробу, як наказав сліпоті покинути очі Вартимея. І гріб Його став світлим оком для всього світу. Господь воскрес, і, Живий, ходить і нині – невидимий для тілесних, але видимий для духовних людських очей – по запиленій дорозі світу цього, очікуючи, коли який-небудь сліпець заголосить до нього про допомогу: Господи Ісусе, помилуй мене! Він готовий помилувати усякого – варто тільки звернутися до Нього – як помилував і Вартимея. І кожен, хто отримав від Нього духовний зір, піде за Ним і прославить Бога. Честь і слава Господу і Спасу нашому Ісусу Христу, з Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь.

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа