Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Неділя восьма після П’ятидесятниці. Євангеліє про Того, Хто примножив хліби на порожньому місці

 

Мт., 58 зач., 14:14-22

Все, що творить Всевишній Бог, Він творить доцільно. У ділах Його нема нічого безцільного, непотрібного чи зайвого.

Чому деякі люди так безцільно рухаються і віддаються таким безцільним заняттям? Тому, що не знають ні мети свого життя, ні пункту призначення свого шляху

Чому деякі люди завантажують себе непотрібними турботами і ледь повзають під тягарем зайвих речей? Бо забувають про те, що одне тільки потрібне.

Щоб дарувати зібраність розсіяному розуму людському, цілісність – розділеному серцю людському, єдність – розхитаним силам людським, Господь наш Ісус Христос від початку до кінця вказував людству одну – і тільки одну – мету: Царство Боже. Косоокий, дивлячись в обидва боки, не бачить жодного! Ой, яке ж безцільне життя розуму, що ставить перед собою багато цілей! Яка безсильна розтрачена сила волі!

Одне тільки потрібно – Царство Боже! В одну цю точку прагнув Христос Чудотворець спрямувати погляди усього людства. Хто в одну цю точку дивиться, у того одна думка – Бог, одне почуття – любов, одне прагнення – наблизитись до Бога. Блаженний той, хто так себе зібрав – він уподібнився до лупи, котра, збираючи безліч сонячних променів, може запалити вогонь.

Слова, які Господь сказав Марті: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї…(Лк. 10:41,42), - виголошені насправді як докір і нагадування всьому людству. А це одне тільки – і  Царство Боже (Мт.6:33). Все, що Господь вимовив, і все, що Він сотворив, спрямоване тільки у цю точку і тільки до цієї мети. Тільки у цій точці зібране все полум’я, що світить мандрівникам, які блукають ущелинами і стрімнинами тимчасового життя. 

Все у Господа доцільне – тобто, все направлене на цю найвищу, одну-єдину мету – все доцільне і все потрібне: як слова виголошені, так і діла сотворені. І жодного слова зайвого, жодного діла недоцільного! І яка плодоносність і слів, і діл Його! Мільйони і мільйони разів кожне слово і кожне діло Його приносило й донині приносить плід. І який солодкий, пахучий і животворчий плід цей!

Чому Господь наш Ісус Христос не зробив каміння хлібами, коли диявол пропонував Йому це, однак пізніше, коли народ, який зібрався біля нього, був голодним, на змиг ока з малої кількості хліба сотворив величезну, таку, що після трапези залишилося більше, ніж було на початку? Тому що перше чудо було б недоцільним, непотрібним і зайвим, а друге було доцільним, потрібним і доречним.

Чому Господь не захотів показати знамення з неба фарисеям, коли вони цього від Нього вимагали, однак незліченну кількість разів виявляв ці знамення з неба, ці небачені чудеса над хворими, прокаженими, біснуватими, боягузливими, мертвими? Знову ж таки, тому, що всяке знамення з неба перед заздрісними і марнославними фарисеями було б недоцільним, непотрібним і зайвим, в той час, як у інших випадках воно було доцільним, потрібним і доречним. 

Чому Господь не пересував гори з місця на місце і не вкидав їх у море? Безсумнівно, Він міг це зробити – чому ж не робив? Він, Котрий міг заборонити бурхливому морю і вітрам, міг, поза сумнівом, і гори пересувати і вкидати їх у море. Але яка в тому була потреба? Жодної. Тому Господь цього й не робив. Однак потреба втихомирити море і зупинити вітри була крайня, бо люди тонули і кликали на допомогу. 

 Чому Господь не робив землю золотом і воронів – голубами? Раз Він міг зробити воду вином, поза сумнівом, Він міг і це. Але навіщо? Не було ніколи ніякої потреби Йому робити землю золотом і воронів – голубами. Однак, якось на одному весіллі була крайня потреба знайти вино для гостей. І щоб допомогти у цій потребі і вберегти господаря від ганьби, Господь зробив воду вином.

Тільки біси і грішники вимагали від Христа безцільних, непотрібних і зайвих чудес. Подивіться тільки, яких дурниць вимагає від Христа диявол: зробити камінь в пустелі хлібом і кинутися з храму вниз! І гляньте, як закоренілі грішники, фарисеї і книжники, очевидці багатьох чудес Христових, що принесли користь, вимагають від Нього ще й якогось знамення, якогось безцільного і зайвого чуда, якими були б, наприклад, пересування гір, перетворення землі на золото і воронів – на голубів! Тому Господь відкинув пропозиції і диявола, і грішників. Але ніколи не відмовлявся Він сотворити чудо, якщо воно було доцільним і потрібним для спасіння людей. 

І сьогоднішнє Євангельське читання описує одне з таких доцільних і потрібних чудес: помноження хлібів у пустельному місці, але не в тому, де нема людей, не в тій пустелі, де тільки диявол, а там, де було, можливо, більше десяти тисяч голодних людських створінь (бо сказано, що їх було більше п’яти тисяч, не рахуючи жінок і дітей).

І, вийшовши, Ісус побачив безліч людей і зжалівся над ними, і зцілив хворих їх. Це відбулося після того, як цар Ірод стратив Іоана Хрестителя. Почувши про це, Господь наш Ісус Христос віддалився на човні у пустельне місце один. Всі чотири євангелисти описують цю подію, одні – з більшими, другі – з меншими подробицями. За Євангелієм від Іоана, Господь сів у човна в околицях Тиверіади і переплив море Галилейське, а за Євангелієм від Луки, Він пристав до північно-західного берега моря і вирушив на гору, в пустельне місце поблизу міста, що називається Вифсаїда.

Господь мав звичай часто усамітнюватися в пустельних місцях і на горах. Він чинив так з трьох причин. По-перше, щоб зробити коротку паузу у Своєму поспішному і щедрому діянні, щоб люди, так би мовити, переварили все вчення, Ним відкрите, і всі чудеса, Ним явлені. По-друге, щоб показати апостолам і нам приклад того, що необхідно усамітнюватися, входити в кімнату (Мт.6:6), молитвенно залишаючись душею наодинці з Богом. Бо усамітнення і безмовність очищують, упокорюють, прояснюють і зміцнюють людину. І по-третє, щоб виправдати і заохотити пустельне мешкання і чернецтво, показавши нам, що добра людина, яка приносить користь, ніде не може сховатися,  як не може сховатись місто, що стоїть на вершечку гори (Мт.5:14).

Історія Церкви тисячі разів показувала, що ніколи великий пустельник, молитвеник чи чудотворець не міг сховатися від народу. Багато хто безпідставно питає: «Що ченцеві робити в пустелі? Чи не краще йому знаходитись серед людей, служачи їм?» Але як буде світити незапалена свічка?  В пустелю, в усамітнення чернець несе свою душу, ніби незапалену свічку, щоб запалити її постом, молитовними роздумами і працею. І якщо вдасться йому запалити її, то світло буде видно всім людям, і люди підуть до нього, і знайдуть його, навіть якщо він буде ховатися у пісках, у непрохідних гора чи неприступних печерах. Ні, не є  марним чернець, навпаки, він може бути корисним народові більше від усіх інших людей. Це ясно показує і випадок, що трапився з Господом нашим Ісусом Христом. Даремно Він ховався від народу в пустельному місці – безліч людей вирушили за Ним. 

А Він, побачивши їх, зжалівся над ними, тому що вони були, як вівці без пастиря. Внизу, в містах, синагоги були сповнені самозваними пастирями, які насправді були вовками в овечих шкурах. Люди знали це і відчували, так само, як знали вони і відчували невимірну милість і любов Христову до них. Люди побачили і відчули, що Христос – єдиний Пастир Добрий, Котрий щиро і співчутливо турбується за них. Тому вони й бігли за Ним навіть у пустельне місце. І Господь зцілив хворих їх. Народ відчуває, що потребує Христа, і вимагає чуда не через марну цікавість, але через крайню необхідність і муки. І почав вчити їх багато, - говорить апостол Марко.

Коли ж настав вечір, приступили до нього учні Його і сказали: місце тут пустельне і час уже пізній; відпусти народ, щоб вони пішли у села і купили собі їжі. Євангелист Матвій не розповідає, чим саме Господь так довго займався з народом, повідомляючи тільки, що Він зцілив хворих їх. Однак євангелист Марко заповнює цей пробіл словами і почав учити їх багато. Бачите, як чудесно доповнюють одне одного євангелисти! Отже, Господь до пізнього вечора вчив народ. Це мало тривати багато годин. А за такий час ви можете прочитати все Євангеліє. Отже, в одному цьому випадку Господь повідав із Свого Божественного учення стільки, скільки склало б ціле Євангеліє. Чи не правий у такому випадку євангелист Іоан, який говорить, що якби записати все, що сотворив і сказав Ісус, то й самому світові не вмістити написаних книг?

Які милосердні учні! Місце тут пустельне і час уже пізній. Люди зголодніли, давно вже пора розходитись. Але їх домівки далеко, а вони вельми голодні. Тут багато і жінок, і дітей. Треба, щоб вони якомога швидше дістали їжі. Нехай вони підуть в навколишні села і селища і куплять собі хліба. 

Але хіба Христос не милостивіший і не співчутливіший за Своїх учнів? Хіба Він міг не знати, що народ голодний? Звичайно, Христос милостивіший і співчутливіший від Своїх учнів, і Він ще до їх слів пам’ятав, чого потребує народ. Ще на самому початку, як пише євангелист Іоан, Ісус, піднісши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, сказав Филипові: де нам купити хліба, щоб їх нагодувати? Але тут його обступили люди зі своїми хворими. Господь спочатку зцілив усіх хворих, а тоді став навчати народ. І це тривало до настання темряви. І тільки тоді апостоли згадали, що народ голодний і потребує їжі. Таким чином, Господь передбачив це з самого початку, але пізніше навмисне не хотів говорити про це, очікуючи, щоб згадали самі апостоли. Це було з двох причин: по-перше, щоб зміцнити у них співчутливість і милосердя, а по-друге, щоб зробилось явним їх безсилля без Нього. Бо Христос сказав апостолам: не треба йти їм, ви дайте їм їсти. Він знає, що вони цього зробити не можуть, але говорить так, щоб вони цілком усвідомили і визнали своє безсилля. Вони ж сказали Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві риби. За свідченням євангелиста Іоана, і ця мала кількість їжі була не їх, але одного хлопчика, що був там. Тут є у одного хлопчика п’ять хлібів ячмінних і дві рибки; але що це для такої безлічі? Це повідомляє Господу Андрій, Первозванний, апостол, котрий, хоча й був з Христом довше за усіх, не був іще досконалим у вірі, раз питав: але що це для такої безлічі? Хліби були ячмінні, що також невипадково. З цього ми повинні навчитися, як говорить премудрий Златоуст, що слід вдовольнятися простою їжею, а не вибирати краще, бо, за його словами, «сластолюбство є матір’ю всіх хвороб і пристрастей». 

Принесіть їх Мені сюди, - звелів Господь учням. Тільки тепер настала Його черга. Народ не в змозі дістати собі їжі; апостоли також не сповідували своє безсилля допомогти народу. Тепер настав Його час, тепер усе дозріло для чуда.

І звелів народу лягти на траві і, взявши п ‘ять хлібів і дві риби, подивився на небо, благословив і переломив, дав хліби учням, а учні народу. Чому Господь наш Ісус Христос поглянув на небо? Він не робив так, творячи великі чудеса: відкриваючи очі сліпим, очищуючи прокажених, виганяючи з людей бісів, забороняючи морю і вітрам, роблячи воду вином і навіть воскресаючи деяких мертвих. Так для чого ж винятково у цьому випадку Він поглянув на небо, звернувши погляд до Отця Свого Небесного? 

По-перше, щоб перед такою кількістю народу показати єдність волі Своєї і Отчої і тим спростувати наклеп фарисеїв, що стверджували, ніби Він всі чудеса творить за допомогою сили бісівської. По-друге, як Син людський, щоб явити людям образ смирення людини перед Богом і вдячності за всі блага, що від Бога сходять. Схожий приклад подав Він нам і під час Тайної Вечері: благословивши, розламав (Мт.26:26); взявши чашу і подякувавши, сказав…. Взявши хліб і подякувавши, розламав (Лк.22:17-19). Подякував Він Отцю Своєму Небесному і благословив хліб  як дар Божий. Так і ми повинні перед кожною трапезою, якою б скромною вона не була, віддавати за неї Богові подяку і хвалу і благословляти дар Його. По-третє, як Син Божий, щоб при примноженні хлібів, котре цілком схоже до нового творіння, показати єдність сили Трійці в Одиниці, Котра творить лиш як така. Отець, Син і Дух Святий – Трійця Єдиносущна і Нероздільна – є Творець усього сущого.

Господь наш Ісус Христос Сам, Своїми руками, розламав хліби. Для чого? Чому Він не звелів розламати їх учням? Для того, щоб ми бачили Його благе бажання нагодувати народ і Його найбільшу любов до людей. І щоб ми через це навчились: творячи милостиню і даючи дари, треба давати турботливо і з любов’ю, як і Він робив. 

І їли всі і наситились; і набрали позосталих шматків дванадцять кошів повних; а їдців було близько п’яти тисяч чоловік, крім жінок і дітей. Ось чудо з чудес і слава слав! Якщо стільки людей візьмуть лише по одному шматочку розміром з антидот, все-таки п’яти хлібів навряд чи вистарчить. А тут, дивіться: і їли всі і наситились; і набрали позосталих шматків дванадцять кошів повних! Якби це був якесь марево, то не було б сказано: і наситились. Якби навіть і могла людина викликати у іншої ілюзію, що та їсть, однак, маревом голодного наситити не можна. А якщо це було якесь марево, то звідки тоді дванадцять кошів, повних позосталих шматків? Ні-ні, лише закоренілі грішники можуть назвати це ілюзією. Однак, це була дійсність, як і буття Бога є дійсністю. Зверніть увагу ще й на те, що при цьому чуді ніхто не насмілиться сказати щось проти чи знайти для нього якісь дурні пояснення, як фарисеї чинили у випадках з іншими чудесами. Не тільки ніхто не говорив нічого проти, але люди, які бачили чудо, сотворене Ісусом, сказали: це істинно Той Пророк, Котрому належить прийти у світ (Ін.6:14). Більше того, вони хотіли прийти, взяти Його і зробити царем. Таке величезне враження справило це воістину дивовижне чудо Христове на народ! Хто і коли хотів зробити царем  якого-небудь ілюзіоніста? А тут дійсність і правда, і люди, натхненні цією дійсністю і правдою, хотіли силою змусити Христа бути їх царем. І це відбулося б, якби Христос не відійшов, завадивши таким чином цьому наміру натхненного народу.

І відразу змусив Ісус учнів Своїх увійти в човна і вирушити перед Ним на другий бік, поки Він відпустить народ. Чи не здається дещо дивним, що Ісус велить Своїм учням самим увійти в човна і вирушити на другий бік перед Ним? Чому Він так робить? По-перше, через те, що було; і, по-друге, через те, що буде. Нехай вони якомога швидше відділяться від народу і наодинці поміркують і поговорять про велике чудо примноження хлібів. І нехай вирушать у плавання, в котрому Господь наш Ісус Христос незабаром явить їм нове, небувале чудо, а саме – піде по морю, як по суші. Господь заздалегідь передбачав і те, що трапиться, і те, що Він зробить. Учні нічого не передбачаючи і, звісно, дивуючись тому, що Господь змушує їх вирушати, залишили Його з народом, пішли вниз до моря і спустили човна на воду. Безсумнівно, причиною того, що Господь швидко відіслав апостолів з натовпу народу, було і Його бажання вберегти їх від гордості і самопохвали перед народом: ось, мовляв, вони, послідовники і учні такого небаченого Чудотворця! Як хотів Він навчити їх смирення, сказавши: ви дайте їм їсти; так і тепер, відсилаючи їх, Він хоче вберегти їх від гордості і від піднесення Учителя. І, нарешті, Він хоче явити їм Свою безконечну лагідність і смирення перед Богом тим, що після такого величного чуда віддаляється на гору, щоб помолитися наодинці. Йому не треба було просто їм про це говорити – вони вже були достатньо обізнані з Його звичаєм часто усамітнюватися для молитви. Втім, хіба саме у той день Він якраз навмисне не віддалився у пустельне місце, залишившись один, після звістки про страшну страту Іоана Предтечі? Нехай бачать учні його, що Він не забув, для чого прийшов в місце пустельне, а насамперед – нехай бачать і знають, що несподівано сотворене Ним велике діло і всі похвали і величання з боку захопленого народу ні найменшою мірою не похитнули Його душевного спокою і Його лагідності, і не відвернули Його від наміру помолитися наодинці. 

Вся ця подія з наділенням людей хлібами і рибою, так само як і кількість хлібів і риби та кількість кошів, повних позосталих шматків, має ще й свій таємний, внутрішній зміст. Перед Своєю смертю Господь назвав благословенний хліб Тілом Своїм. І тут Він творить це, правда, не словом, але через кількість хліба. П’ять означає п’ять тілесних відчуттів, а п’ять відчуттів становлять усе тіло. Риба означає життя. В перші віки існування Церкви Христа зображали у вигляді риби, що й сьогодні можна побачити у древніх християнських катакомбах та сховищах. Отже, Христос віддасть Тіло Своє і життя Своє на поживу людям. Але чому рибин було дві? Тому, що Господь  і в Своєму земному житті приніс Себе у жертву, і після воскресіння приносить у Церкві Своїй донині. Що означає  те, що Він особисто поламав хліб? Означає, що Він добровільно приносить Себе у жертву заради спасіння людей. Чому Він дав хліби і рибу учням, щоб вони роздали їх народу? Тому, що вони воістину будуть розносити Христа по всьому світу і Ним, як животворчою їжею, наділяти народи. Що означає  те, що позосталося саме дванадцять кошів шматків? Означає рясність жнив з трудів апостольських. Жнива всякого апостола будуть незрівнянно більшими, ніж посіяне ним насіння, як кожен кіш містив більше хліба, ніж той, котрий голодні їли і ним наситились. 

Але всі ці тайни є глибокі і невичерпні. Хто наважиться надто прискіпливо вдивлятися в їх долі? Хто насмілиться у цьому тимчасовому житті спуститися в їх глибини? Нехай і натяків буде досить для того, кому насолода читати і слухати Євангеліє. Насолодою Євангелія і ангели втішаються. Чим більше людина його читає, молитовно про нього розмірковує і наслідує йому у своєму житті, тим більше відкриваються Євангельські глибини і духмяніє  Євангельська насолода. Господу нашому Ісусу Христу за це належить честь і слава, з Безпочатковим Його Отцем і Святим Духом – Тройці Єдиносущній і Нероздільній, нині і повсякчас, у всі часи і на віки вічні. Амінь.

 

(Це чудотворне помноження хлібів Божественною силою Христовою згадується у дивній молитві під час благословення хлібів на літії). 

 

 

Духовне читання :

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа