Нехай Господь дає нам сили і терпіння принести жертву
В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Ми читаємо Євангеліє у Хрестопоклінну неділю, маленьке, коротеньке Євангельське зачало, яке складається з декількох речень, декількох висловів, ідей. Але наскільки ці вирази є глибокі, наскільки вони ємкі за змістом, наскільки вони виражають всю суть життя християнина.
У кожного життя триває завжди у певних етапах, крок за кроком. Є дитинство, є юнацтво, є зрілий вік, потім є старість. Кожен етап вимагає від нас якихось зусиль, щось ми маємо зробити. Маємо спершу отримати освіту, виховання, потім маємо отримати спеціальність, фах, потім ми працюємо. Хтось хоче кар’єру, хтось щасливого сімейного життя, хтось хоче побачити світ. Наше життя сповнене мрій, очікувань. І ми очікуємо, щоб ці мрії збулися, хоча б деякі з них. Щоб якісь задуми, які ми перед собою ставимо, збулися. Щоб хоч щось у цьому житті йшло згідно з нашим уявленням, згідно з нашим планом, згідно з тим, що ми самі собі пообіцяли. Нам здається, що ми маємо право на це, нам здається, що так має бути, що так живуть мільйони, мільярди інших людей. Все це йде за певним напрямком.
І яке настає розчарування, коли щось у нас йде не так. Яка настає для нас депресія, тривога, туга, розчарування, коли якась мрія не збувається. Коли той світ, який ми очікуємо, який мав би бути повний хоча б якоїсь справедливості, світ, у якому хоча б трішки мало бути правди, виявляється, не має правди. Коли наша освіта виявляється непотрібною. Коли наші старання на роботі виявляються марними. Ми не бачимо ні кар’єри, ані нормальної платні, щоб ми могли забезпечувати свою сім’ю. Коли стосунки з нашими близькими стають невдячними. І непроста є любов і порозуміння між нами. І нам стає важко. Ми розчаровуємося в світі. Ми розчаровуємося в собі. Ми розчаровуємося в церкві.
Ці труднощі, ці перешкоди, які стають на шляху нашим мріям, ми їх сприймаємо як невдачу, якісь прокляття, якийсь приворот, наворот, заворот. А все тому, що ми вважаємо, що ми маємо право на життя. Маємо право на щастя. Це наше життя і ми маємо право ним розпоряджатися. Ми наповнюємо його сенсом, який ми хочемо побачити. І тому ми розчаровуємося, коли це не відбувається.
Але все наповнюється сенсом тоді, коли ми віддаємо. Все наповнюється сенсом, коли ми присвячуємо життя чомусь. Чому ми так захоплено дивимося на митців, на тих, хто творить, хто має пристрасть до чогось, присвячує своє життя чомусь. Так само ми, християни, присвячуємо своє життя Богові. І тоді наше життя наповнюється сенсом. І тоді наше життя вже не повне розчарування. Тоді наше життя є зростанням. Так само, як і в іншому місці Євангелія, коли говориться про таланти. Так само і наше життя нам дається, як ці таланти. Які ми маємо не закопати, не розтратити, як блудний син, на себе, на свої бажання, на своє якесь задоволення. А присвятити комусь. Присвятити Богові. Присвятити ближньому.
Так само і любов проростає, і міцніє, і наповнює наше життя, захлинає його, коли вона наповнюється самопожертвою. Коли любов є не просто симпатія, не просто сантимент, якась емоція, а коли ми готові пожертвувати заради ближнього своїм життям, своїм часом. Іноді, своїми мріями, своїми амбіціями. Тоді це є справжня любов, тоді ми не сумніваємося, що нас люблять, і ми любимо, коли це є жертва.
І, як говориться в цьому Євангелії: «Бери хрест свій і йди за Мною!», - так само, як це зробили ці мученики, які йшли за Ісусом Христом. Йшли шляхом жертви, йшли з Ним на хрест. Звичайно, у нас час, коли переслідування християн, принаймні, у нашій країні, немає, навряд чи хтось буде вимагати від нас мученицької смерті на вогнищі, чи в цирку, як це було в античні часи. Але все рівно наше життя може бути наповнене жертвою, все рівно наше життя може бути сповнене сенсу, коли ми присвятимо його Господу, коли ми будемо йти за Ним. І тоді ми знайдемо весь світ. І весь світ буде наш. Тому що цей світ є світом Господа, Який його сотворив. І тоді ми будемо мати в ньому місце. І тоді ми не будемо метатися, сповнені розчарування, сповнені голоду за якимись насолодами, наповнюючи своє життя якимись марними речами. Тоді ми будемо в гармонії з цим світом. Тому що ми віддамо те, що нам дано.
Віддамо те, що нам дано Господом. Віддамо Господу.
Через служіння, через жертву, через самовиховання, самообмеження, самовдосконалення і вкінці преображення перед Господом.
Нехай Господь Бог укріпляє нас на цьому шляху. Нехай дає нам сили і терпіння принести цю жертву, яка триває протягом всього нашого життя. Жертву вчинками, жертву віри, жертву милосердя.
Слава Ісусу Христу.
19.03.2023
Написати листа