Обіцянка життя вічного
В Ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні ми читаємо Євангельське зачало про помноження хлібів, про насичення великої кількості народу, які йшли за Ісусом далі від міст, далі від сіл, далі від своїх домівок в це місце пустинне, а в деяких перекладах взагалі перекладається як пустеля. І ось у цьому місці пустинному, в цій пустелі Ісус Христос зцілює їхніх недужих, проповідує і далі їх не відпускає. Творить чудо, щоб цей народ не розійшовся. Щоб далі слідував за Ним.
Що це нагадує нам? Нагадує ще одну історію зі Святого Писання, з Старого Заповіту про вихід народу єврейського в пустелю. Так само народ слідував за пророком, виконував волю Божу, йшов в місця пустинні, де не було життя. Залишали свої домівки, залишали своє життя. І так само Господь Бог створює чудо, цю манну небесну, щоб нагодувати цю кількість народу. І цей вихід, прихід в Землю обітовану, і став тим фактором, який і сформував цей єврейський народ. Став основою. Так само, як і Закон Мойсеїв, який також був даний під час цієї подорожі. Став основою для єврейського народу, а потім, після розділення Царств, юдейського народу.
І так само ця проповідь в пустелі, цей вихід людей в місця пустинні є тим, що мало би охаректеризувати, сформувати нашу церкву. Люди вийшли, залишили своє мирське життя, шум міста, шум того базару, де робляться всі справи, де на той час робили всі справи, люди обмінювалися інформацією, плітками, якимись політичними новинами, економічними новинами, суспільними новинами - весь цей шум міста, шум інтриг, все лишається. Тому що не має бути чогось зайвого, коли проповідується Слово Боже.
Так само і в нашій церкві, коли ми приходимо сюди, не має бути нічого зайвого. І бажано, щоб і в нашому житті так було. Щоб все те зайве займало другорядне місце в нашому житті, хоч рідко так буває. І так само у цьому місці пустинному не було нікого зайвого. Тому що не було випадкового слухача. Не було того, хто б проходив випадково повз ці місця пустинні і раптово почув щось. Всі, хто йшов за Ісусом - йшли за Ісусом. Вони зробили цей крок за Ним. Не просто цікавлячись з нудьги. Не просто з думкою - а ну, послухаємо, що там цікаве розкажуть. А вони дійсно йшли за Ним. І тому там нікого не було зайвого. Всі ті, хто дійсно слідував за Ним.
Чи часто так буває в нашому житті? Чи так буває часто в церкві? Чи так ми готові зробити часом крок назустріч церкві? Чи не буває так у нашому суспільстві, що ми очікуємо, що церква має ходити і переконувати всіх? Запрошувати. Перетворювати приміщення церкви, цього храму на щось таке, де кожен може прийти і вести себе так, як йому заманеться. Так, як він себе веде в аеропорту чи магазині. А коли роблять зауваження, щось не так, як вони це собі уявили, людина лишається незадоволена: "Як це так!? Я прийшов до них! Та я піду в іншу церкву! Нащо це мені взагалі треба. Конкуренція є. Я собі піду в красивішу церкву!"
І часто так буває, що ми забуваємо, що ми йдемо до церкви, а не церква до нас. Ми йдемо в цю пустелю. Ми йдемо за Ісусом Христом. Ми йдемо за Його Словом. Ми лишаємо все те зайве, і йдемо до вічного. І це наше життя, життя християнина - йти крізь пустелю, йти крізь цю марноту нашого життя до світла. Ми часом переживаємо - як це буде? Як це буде наше життя, коли ми відмовимося від усього цього маленького, від цих маленьких деталей, які формують наше життя, які роблять його можливим, забезпечують. Але не треба за це думати. Так само, як і в цьому Євангельському зачалі є обіцянка життя вічного. Життя того, яке є з Богом. І це наше маленьке життя, повне цих деталей, яке є в'язнем цих деталей - воно є ніщо. Воно є цією пустелею, яку ми пройдемо і знайдемо своє місце у Царстві Небесному, споглядаючи Господа у Його Славі.
Слава Ісусу Христу!
07.08.2022
Написати листа