Пам'ятаймо про своє служіння

Проповідь о. Івана Гошовського у  другу неділю після П’ятидесятниці.

 В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Галилейське море. Море, тому, що у давньоєврейській мові «море» і «озеро» позначалися одним словом. На той час довкола озера кипіло життя, стояли міста – Капернаум, Магдала, Тиверіада, - процвітаючі міста Галилеї. І Галилея на той час славилася своїми ремісниками, торгівлею.

Ці брати, яких зустрів Ісус Христос, також займалися досить гарним на той час ремеслом – рибальством. В радіусі сотень кілометрів навколо озера не було інших прісних водойм. І тому рибальство на Галилейському озері було гарною справою. Вони мали своє тихе життя, в оточенні своїх батьків, братів, родини.

І ось одного дня перед ними на березі озера з’явився чоловік, який сказав їм: “Слідуйте за мною». І вони залишили своє тихе, розмірене життя, сповнене турбот, праці, оточення рідних, і пішли за Ним. Прийняли це покликання на апостольське служіння. Так само, як в свій час прийняв Мойсей, якого Господь покликав в Єгипет визволити народ Ізраїлів. Так само, як в свій час прийняв це покликання Савл, якого звуть Павло. І, можливо, якби вони не прийняли це покликання, вони б собі і далі жили на цьому озері, займалися б своєю справою в оточенні своїх рідних. І одного дня померли б в оточенні своїх нащадків, тихою смертю. Можливо, їхні життя були б сповнені тривог, смутку. Але, в будь-якому разі, воно не було б таким, яким стало після того, як вони стали послідовниками Ісуса Христа. Вони сподобилися апостольського служіння і в свій час більшість із них сподобилися мученицької смерті.

Так само і ми живемо на березі нашої річки. Так само і ми займаємося нашими справами. Закидуємо сіті у річку життя, пробуємо звідти виловити щастя, спокій, хліб насущний для наших родин. Чекаємо, що на березі цієї річки з’явиться хтось, хто скаже нам: “Ідіть за Мною». Хтось, хто поведе нас не тільки в духовному житті, але і в світському. Ми також чекаємо, що хтось прийде і вкаже нам шлях. Хтось прийде і зробить наше життя наповненим сенсом. Що в нашому житті почнеться якийсь період, якийсь подвиг великий, який наповнить наше життя значенням.

Але дні минають. Проходить молодість. Проходить зрілість. Ось уже й старість. А цього не наступає ніяк. Берег цієї річки і далі пустий. І здавалося б, що у нашому житті немає покликання. Ніхто нас не кличе до чогось великого. І можливості створити щось грандіозне в нас не було. І складається думка, що наше життя нічого не варте. Що пройшло воно марно.

Але хіба оці слова Ісуса Христа – «Йдіть за мною», - не стосуються нас? Хіба церква не дає змоги всім нам також служити Господу, також слідувати Йому?

Що робили апостоли після того, як прийняли покликання і слідували Ісусу Христу? Проповідували. Втішали тих, хто в скорботі. Піклувалися про тих, хто впав духом. Хіба і ми, до якоїсь міри, не можемо так само служити? Хіба ми не можемо також долучитися до цього служіння?

Кожному з нас хочеться щось зробити в житті грандіозне, велике. Але часом посмішка до свого ближнього, влучне слово підтримки, а ще краще – справа, діло підтримки, піклування про свого ближнього, може значити для цього ближнього набагато більше, ніж для нас воно здається на перший погляд.

Всі ми створені за образом і подобою Божою. Таким чином, коли ми служимо один одному, коли ми піклуємось один про одного, тим самим ми і служимо Господу. І в церкві ми маємо змогу через таїнство Євхаристії в єдності між собою, в єдності з Христом виконати наше покликання, яке поставлене перед нами. Слідувати Христу, який кличе нас до Себе. І пам’ятати кожен день, кожну хвилину про своє покликання, яке ми взяли на себе. Можливо, це якісь речі, про які не напишуть в підручниках, і в новинах не покажуть, але для людей, які поряд з нами, - не тільки наші близькі, але й випадкові перехожі на вулиці, і випадковий знайомий, - для тих людей маленька увага, маленьке піклування можуть значити так багато. І тому будьмо уважні один до одного. Пам’ятаймо про наше служіння. Служімо один одному і Господу Богу нашому.

Амінь.