Сьогодні ми поціновуємо жон-мироносиць і Никодима та Йосифа з Аримафеї. В цьому уривку Євангелії від Марка ми читаємо, що жони-мироносиці прийшли до гробу Ісуса Христа і побачили, що Тіла немає. Що камінь відвалений і хтось знаходиться в гробі, де  лежало Його Тіло і свідчить про Його Воскресіння.

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Сьогодні ми поціновуємо жон-мироносиць і Никодима та Йосифа з Аримафеї. В цьому уривку Євангелії від Марка ми читаємо, що жони-мироносиці прийшли до гробу Ісуса Христа і побачили, що Тіла немає. Що камінь відвалений і хтось знаходиться в гробі, де  лежало Його Тіло і свідчить про Його Воскресіння.

Ми всі звикли до цього уривку, всі його знаємо, пам’ятаємо, кожного року вшановуємо жон-мироносиць, але чи часто ми задумуємося, яка проблема у цьому уривку? Перші свідки Христового Воскресіння – жінки. І проблема в тому, що у єврейському суспільстві жінки не могли свідчити! Тільки в рідкісних випадках, дуже-дуже рідкісних випадках, якщо був якийсь суд, або якесь розбирання в суспільстві, могли покликати жінку, щоб свідчити. Тобто, те свідчення, яке несли ці жінки про Воскресіння, якби були якісь вияснення, якісь слухання – вони навіть не могли б засвідчити. Як дивно, правда? Як дивно звершується Воля Господня.

Здавалося б, якби Господь Бог хотів, щоб звістка про Його Воскресіння прогриміла на весь світ, хто б краще засвідчив, ніж, наприклад, равин, вчитель, чи первосвященник, чи місцевий вельможа?  Але свідчать ті, хто у цьому суспільстві, можливо, були на найнижчому щаблі. Ті, які навіть не могли свідчити.

І на жаль, і у нашому суспільстві, коли ми читаємо цей уривок, є, не у всіх звичайно, але у декого захоплення, певне свідчення, певна опора, певний камінь, на який можна опертися і свідчити не тільки в нашому суспільстві, але й у нашій церкві. Це на жаль так. Тому, що якби значення жінки у нашій церкві, нашому суспільстві вже не було б таким проблематичним, і жінкам не треба було б далі відстоювати якісь свої права, свої позиції, то ми б не дивилися на цей уривок з такою увагою. Але, на жаль, у нашому суспільстві ще й далі є певні групи населення, яким так непросто. І дуже часто інша частина населення не розуміє певні проблеми другої частини населення.

Як і в ті часи є певні групи, які або позбавлені прав, або позбавлені уваги. І тут можна сказати не тільки про жінок, але й про дітей. До якої пори ми не звертали уваги на права дітей? Тільки в останнє століття ми почали говорити про те, що дітей не можна бити, дітей не можна змушувати, дітей не можна одружувати проти їх волі – це все, що прийшло через останні покоління. Але багато-багато віків про це і мови не йшло. Про сиріт. Про вдів, які ми навіть знаємо з Святого Писання, майже не мали прав в той час. Що казати про рабів і про їх місце в суспільстві.

І ця історія, цей переказ євангелиста Марка про те, що жінки свідчать про Його Воскресіння, має нас навернути на думку, що має відбутися певна зміна, що той, хто відсунений на другий план, має знаходитись на першому плані. Той, хто був останнім, має стати перший. Той, хто був першим, має стати останнім. Тому що в чому проблема в такому нашому суспільстві патріархальному? Чому жінки, діти, старші люди були десь заховані, не могли виходити з дому? А в деяких частинах світу жінка і далі без свого чоловіка, чи без супроводу не може виходити з дому. Так само і діти оберігалися, ховалися десь – тому що могла прийти певна небезпека, правда? Могли прийти інші чоловіки з іншого міста і скривдити їх. І це був певний захист. І щоб організувати цей захист і обмежувалися певні права тих, кого захищали.

І, можливо, проблема не в тому, що ці люди могли створити якісь проблеми для суспільства, а, можливо, проблема у цій небезпеці, яка є і в нашому суспільстві, і в інших суспільствах, і у всьому людстві? Тій небезпеці, яку створюють самі люди. І потім ці люди, які самі виховуються у такій сім’ї, у якій є небезпека, яка виходить від одного члена цієї родини, який пригнічує інших членів. І часом може бути так, що і чоловік є пригнічений жінкою.

Які діти виростають у цій сім’ї? Діти, яких лупили все життя, принижували, ламали їх особистість, не давали розвиватися. Ці діти виростуть і спробують відімстити не тільки своєму батькові, своїй матері, а всьому світові. Чи жінка, яку також принижували усе життя і вона слова не могла сказати, виховає таких дітей, щоб вони за неї помстилися всьому світу. І створили небезпеку для всіх інших.

Наші родини мають бути як ця Церква Христова, де найменші можуть свідчити. Де найменші можуть нести Слово Боже. Де є любов, порозуміння і злагода. І, можливо, з часом, нам такі звичні традиційні цінності чи принципи, до яких ми звикли, до виразів, до яких ми звикли, до уявлень про своє місце у суспільстві, про місце протилежної статі, чи про місце інших людей, чи дітей, чи людей-інвалідів, чи старших людей, які не можуть за себе постояти, чи людей інших національностей, чи людей іншої віри – всіх тих, кому ще часом треба відстоювати своє місце, своє право на те, щоб бути вислуханим, на те, щоб функціонувати у цьому суспільстві. Тому що, давайте будемо відвертими, і в нашому українському суспільстві не завжди людина, яка має певні вади, прикута до ліжка або візка, не може часом до супермаркету зайти, тому що немає пандуса. І для цих людей це боротьба. Ми її не помічаємо. Але для тої сім’ї, для тої людини це є боротьба. І ми маємо бачити потреби цих людей. Маємо їх підтримувати. І слухати їх свідчення. Хоч часом ці свідчення, можливо, є про суто їхні права, але так само мають бути вислухані.

Слава Ісусу Христу!

08.05.2022