Пізнаймо себе у справах богонадхненних
В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Слава Ісусу Христу!
Глас вопіющого в пустелі. Пустеля. В наших краях зелених, навіть степових, нам важко зрозуміти, що таке пустеля. Чи пустеля піщана, чи снігова, арктична, де є тільки сама людина, в самотності, оточена піском, за відсутності води, тіні, якоїсь живої істоти навколо. І ось Іван Предтеча, Іван Хреститель проповідує в цій пустелі.
Як же так? Що за проповідь в пустелі? Хто почує його проповідь? Одягнений він в верблюжу волосяницю з поясом шкіряним, харчується медом і акридами – саранчею, що не є таким вже дивним для того регіону. І зараз у тих місцях там їдять певні види саранчі, акриду, її трішки підсмажують. І з давніх джерел, рукописів ми знаємо, що древні ассирійці вважали саранчу делікатесом. Втім, і зараз, і в час Івана Хрестителя саранча вважалася їжею бідняків, їжею бедуїнів, тобто, людей, які жили в пустелі. Що підкреслює його скромний спосіб життя, позбавлений розкоші, позбавлений спілкування великого міста. Один автор сказав, що весь рух арабського народу є рухом від пустелі до міста.
Так само, в принципі, і наше життя є рухом від чогось маленького до чогось великого. Той, хто народився в маленькому селі, хоче вирватися у містечко. Той, хто народився і виріс в маленькому містечку, мріє вирватися в більше місто, обласний центр. Ми, живучи в Запоріжжі, дуже часто, думаючи переїжджати кудись, вибираємо ще більше місто – Київ, можливо, Варшаву, якесь закордонне місто. Ті, хто живе в Києві, мріють виїхати ще кудись – в більше місто, де більше людей, більше шуму, більше руху, більше можливостей.
І коли ми приїжджаємо в якесь більше місто, або якесь більше скупчення людей, чого ми боїмося? Ми боїмося інших людей. Ми ставимо замок на наші двері, пароль на наш телефон, кладемо гроші в банк, або гарний сейф, тому що хтось може обманути, хтось може обікрасти. І це є традиційна історія підкорення великого міста, приїжджає новенький провінціал і з’являється людина, яка обманює його відразу на вулиці, відразу на вокзалі вкрадуть його пожитки, і він потім протягом всієї історії старається стати на ноги.
Чого людина боїться в пустелі? Що може нашкодити людині в пустелі? Що створює їй труднощі? Вона сама собі створює труднощі, її власне тіло: її шлунок хоче їсти і пити, її голова не витримує спеки. Ніхто не приїде і її не вдарить. Саме її тіло є тягарем. Вона старається нагодувати його, напоїти, сховати в тінь. Недарма, Ісус Христос перед Своєю місією іде в пустелю, щоб випробувати Себе. Так само, як і Іоан Хреститель проповідував в пустелі.
Люди часто запитують: як підготуватися до сповіді? Найкращою підготовкою є якраз це випробування себе.
З’явитися в пустелі, де нема нічого зайвого, в пустелі своєї душі, навіть якщо ми не можемо вибратися в пустелю, але можемо відірватися трошки від цього галасу міста, від рутини свого життя. Тому що людина, коли йде в пустелю, не бере з собою нічого зайвого. Хто, ідучи в пустелю, бере з собою свою колекцію марок? Чи якусь річ, яка є розкішшю? Всі беруть те, що є найнеобхіднішим. Так само і нам часом треба сісти і подумати над своїм життям, що воно є, без нічого зайвого. Що є найнеобхіднішим в нашому житті. І який такий голод в нас всередині змушує нас, можливо, вкрасти, можливо, брехати, можливо, когось підставити, можливо, дати хабаря? Що це за голод? Що це за спрага в нас до цього гріха?
І оце є та підготовка до покаяння, яке люди мають дати, коли прийде Ісус Христос, коли будуть хреститись в покаянні. І це те, що ми маємо робити. Постаратися задуматися над власним життям. Над нашим життям і тим, хто ми є.
Отці церкви Григорій Нисський, Василій Великий, які взяли цю фразу древніх філософів «пізнай себе!», для чого і на що ми варті, на що здатні, без нічого зайвого, без того мотлоху, який нас оточує, без тих дрібних звичок, якихось рутинних речей, які не становлять суть нашого життя, зрозуміти, хто ми є. Щоб зрозуміти Того, до Кого ми йдем.
І кожного разу, коли ми йдемо до покаяння, ми маємо пізнати себе. Не стоячи перед дзеркалом, не запитуючи «хто я є?», блондин чи брюнет, високий чи низький, не дивлячись на якісь свої здібності, на атестат з школи, а пізнати себе в добрих ділах, спілкуватись з близькими. Чи я є добрий друг? Чи я є гарний батько? Чи я є достойний громадянин? Чи я є християнин? Тому що так пізнається людина.
Так само, як керівник уявлення не має про свого працівника, поки той щось не зробить, так само, як і вчитель уявлення не має про свого учня, поки той щось не напише і не скаже, так само і ми маємо собі щось казати – своїми справами.
Але і справи мають бути певні. Справи мають бути богонадхненні. Тому що ми можемо пізнати себе і зрозуміти, що ми є паскудна людина, тому що і справи наші паскудні. І цей світ ми пізнавали і досліджували через якісь паскудні речі.
Пізнаймо себе. Пізнаймо, щоб знати, звідки вийти і прийти до того себе, якого очікує від нас Господь Бог. Перетворитися, трансформуватися, преобразитися перед Господом. Для того, щоб і ми удостоїлися Царства Небесного. Для того, щоб і ми удостоїлися того життя вічного, споглядаючи Господа в Його Славі.
Слава Ісусу Христу.
16.01.2022
Написати листа