Плекаймо єдність між нами

Проповідь  о. Івана Гошовського у неділю про митаря і фарисея

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Ми читаємо притчу про фарисея і митаря, і одразу згадується ілюстрація з дитячої Біблії, де стоїть фарисей гарно вдягнений, у барвистих дорогих одежах, а позад нього стоїть митар у скромних, можна навіть сказати – бідних одежах. Таким чином ілюстратори, а також іконописці пробували наочно зобразити скромність, покаяння митаря і гордість, самовпевненість фарисея. 

Хоч, напевно, у ті часи в реальності все виглядало трохи по-інакшому, тому що це якраз митарі були заможні люди, які збирали податки для римського уряду і з того жили. Часто з того й наживалися. Тому й не мали гарної слави серед людей. А фарисеї були представниками релігійної течії, які дотримувалися закону Мойсеєвого, зберігали цей закон, закликали інших до чіткого виконання закону Мойсеєвого і тому мали у тому суспільстві репутацію праведників, благочестивих людей. Людей, які після зруйнування храму, не маючи більше місця, навколо якого об’єднатися, об’єдналися навколо тих писань, цього закону, прагнучи провадити благочестиве духовне життя. 

І ось фарисей і митар, цих два представники свого суспільства – один стереотипний грішник, другий стереотипний праведник, - моляться в храмі. Фарисей дякує Господу за те, що він не такий, як інші люди, які неправедники, прелюбодії. А митар, смиренно вклонившись, сховавши свій погляд, просить у Бога Його милосердя. 

Здавалося б, дві молитви – одна молитва покаяння, друга молитва вдячності. Але що з цією молитвою вдячності не так? Що фарисей вкладав у свою молитву? Хіба він дякував Господу за ті милості, які Бог посилав на нього? Хіба він Господу за те, що Він відвів його від спокуси і укріпив в час спокуси, щоб він не звершив тяжкого гріха? Хіба він дякував Богові за сили, які Він дав тримати цей піст? Ні. Він дякує за те, що він не такий, як ті решта, що він інакший. Дякує за те, який він є. 

І так часто буває в нашому суспільстві. Ми бачимо таких людей, які демонструють свою вищість. Чи то через свою освіту. Чи то через своє становище у суспільстві. Чи то через свою національність. Чи приналежність до якоїсь держави, чи до якоїсь громади. У нас з’являється іронічна посмішка, ми посміхаємося, висміюємо таких людей. Але в чому небезпека такої поведінки, крім того, що людина сама себе принижує і виставляє себе на сміх? Небезпека цього фарисея не лише в тому, що він створює якусь прірву між собою і цим митарем. Недаремно, іконописці зображають їх так далеко один від одного на іконах. Це тому, що фарисей підкреслює – я не такий, як вони!

І коли людина думає, людина бачить себе кимось іншим, вищим, вона робить шкоду не тільки сама собі. Так само і цей фарисей, ствоюючи цю прірву між собою і цим митарем, створює собі цю могилу духовну.  І ця прірва стане його могилою. 

Не дарма цей рух, фарисейство, так і не отримав повного поширення серед народу юдейського, а так і лишився однією з релігійних течій. Тому що кожного разу, коли ми підкреслюємо свою вищість, підкреслюємо цю різницю «ми-вони», ми починаємо розділ, розбрат, даємо початок непорозумінню між людьми.

Як мудро святі отці в церковному переданні поставили це Євангельське зачало в час, коли ми готуємось до посту. Напевно, вже у цьому році кожен  з нас прийняв рішення, чи він буде повністю тримати Великий Піст, чи, можливо, через обставини здоров’я, чи якісь інші обставини він собі його трішки полегшить, або взагалі не буде дотримуватися, тому що так сталися обставини. І нам ні в якому разі не можна стати тими фарисеями, коли ми почуємо, що хтось через обставини не дотримується посту, або не має часу прийти в церкву. В жодному разі ми не маємо в своєму серці сказати, які ми праведні, дякуємо Богові, що ми стоїмо в церкві, що ми дотримуємося посту. Ні в якому разі ми не маємо створити прірви між нами. Тому що ми – єдина церква. І ця єдність має підтримуватися і збільшуватися між нами. Тому що ніхто з нас, коли бачить, як хтось інший впав, не каже у своєму серці: «Дякую Тобі, Боже, що я не впав. Дякую, Боже, що я стою на ногах міцно». Ні, ми підходимо до цієї людини, даємо руку помочі і допомагаємо встати. Так само і багато інших людей. 

Ми повинні розуміти, що нас чекає такий день, коли і наші слабкості проявляться. І не відомо, чи ми зможемо вистояти у цій спокусі. І тому слабкості інших треба сприймати як свої слабкості. І проблеми інших сприймати як свої проблеми. І, по можливості, старатися зрозуміти цих людей. Зрозуміти цих людей у слабкості, коли вони чинять гріх. Зрозуміти їхні рішення, і, якщо є можливість – вберегти людину від гріха, коли ми бачимо, що вона сумнівається. Коли ми бачимо, що їй не вистачає сили прийняти правильне рішення – постаратися цю людину підтримати, вказати правильний шлях, бути поряд з нею в цей важкий період. А не створити цю прірву, цю дистанцію, і дякувати, що ми не такі. Тому, плекаймо цю єдність. Плекаймо порозуміння. Плекаймо милосердя і любов один до одного. 

Амінь.

Слава Ісусу Христу!