Українська Православна Церква Київського Патриархату
Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая Запоріжжя

Приходьте в церкву, щоб творити милосердя

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Слава Ісусу Христу.

Сьогоднішня Євангелія розказує про те, як один чоловік, йшовши з Єрусалима до Єрихону, потрапив до рук розбійників. Місто Єрусалим, столиця всіх релігій, 620 метрів над рівнем моря. А через 40 кілометрів – Єрихон, найстаріше місто, старше за Єрусалим, розташоване нижче рівня моря. І щоб дійти з Єрусалима до Єрихону, треба було йти пагорбами вгору-вниз, і якраз у тих місцевостях було багато розбійників, які нападали на мирних людей.

Іудеї, які жили в Єрусалимі і йшли в Галилею, в Назарет, як ми знаємо, ходили, їм треба було йти через Самарію. Але вони не сприймали самарян, бо вважали, що самаряни – дуже погані люди: «страшні люди, з ними не можна мати ніяких справ, вони як розбійники, вони перекручують нашу релігію, вони не в того Бога вірують».

Звідки ті самаряни взялися? Адже і самаряни – це нащадки Авраама, Ісаака і Якова. Адже і самаряни колись разом із Мойсеєм виходили із Єгипту. І вони належать до тих десяти колін Якова. Тільки після розділення царства, після Соломона, царство розділилося на Іудею і Ізраїль. А коли царство розділюється, то воно встояти не може. І через деякий час оті коліна потрапляють під владу Асирії, а потім їх завойовують єгиптяни, а після єгиптян їх завойовують вавилоняни, а потім, все-таки, іудеї через кілька років потрапляють у цей полон.

І кожен загарбник, який хоче завоювати, перше, що робить – змішує народи, змішує релігії, змішує культури, змішує мови. І коли юдеї повернулися з вавилонського полону, то самаряни навіть хотіли допомагати їм храм відбудувати. Але вони не сприймали цього, і через деякий час самаряни побудували на горі Гарізім свій храм, і цим вони викликали ще більшу ненависть юдеїв до себе, бо юдеї вважали, що храм повинен бути тільки один – в Єрусалимі. А як це так? Як це так, ті люди, які такі погані, і вони повинні вірувати в того самого Бога, що і ми віруємо?! Це щось подібне, як сьогодні між Московським і Київським патріархатами, як між православними і католиками, як між католиками і протестантами.

Але Господь сьогодні хоче показати нам про милосердя. Щоб ми були милосердні один до одного. І показує, як поступив священник, як поступив левит, і як поступив самарянин. Щоб показати, хто ближній? Ближній є той, до якого ми милосердні. Ближній є той, кого ми любимо. А якщо ми його не любимо, то він не може нам бути ближнім. Якщо ми його ненавидимо, то який він нам ближній? Хто може бути ближнім, ви почули з сьогоднішньої Євангелії.

Але я хочу вам сказати, що такі події відбуваються завжди. Ми бачимо деколи людину, яка лежить на тротуарі, і хочемо їй допомогти. Підходимо до неї, щоб її підняти, а вона може ще нас облаяти, тому що вона під алкоголем чи під наркотиками. І багато є таких людей, котрі, навіть коли бачать, що лежить людина, вони вже знають, що туди не треба підходити, тому що це наркоман чи алкоголік там лежить і тільки проблеми нам створить. А насправді це може бути людина з серцевою недостатністю, якій швидку треба викликати.

І як нам деколи поступати? Чи є серед нас отакі самі священники, левити чи самаряни? Не будемо називати тих людей, які роблять добре, самарянами милосердними, а просто будемо називати їх хорошими християнами.

Ось, на вокзалі Запоріжжі першому дівчина з сумкою, два тижні відучилася у вересні, бо тільки вступила, і хоче поїхати додому в Нікополь, і чекає електрички чи поїзда. Біля неї сидить чоловік, який її про все розпитує, і говорить, що у нього теж є діти, які теж навчаються, і вона усе розказує йому повністю, як вступала, як навчається. І настільки він увійшов в довіру, що вона каже: «Пригляньте за моєю сумкою, я через 5 хвилин прийду». Приходить - сумка відкрита, гаманця в сумці немає,  а там документи були, квиток, гроші якісь невеликі.

Поруч сидить священник: «Ой, яке горе, як погано, що це сталося. Не переживай, все буде добре, я за це помолюся».

Але зчинився шум, а тут з’явився один місцевий депутат, який когось проводжав, і говорить: «Покличте начальника вокзалу, чергового!» І починає: «Що у вас тут діється?! Що у вас тут робиться».

І мовчки підходить один чоловік, який просто пішов в касу, купив квиток до Нікополя, купив якоїсь їжі і приніс усе це дівчині і віддав.

Так от, скажіть, будь ласка, хто справжній християнин з тих трьох? Хто? Той, який їхав в Новооолексіївку Херсонської області? Так-так, це той чоловік, який теж чекав поїзда, бо він з Новоолексіївки. Справжній християнин. А знаєте, хто він був? Він був мусульманин. От так Господь все і робить, і так Він деколи на таких подіях нас навчає, як ми повинні поступати в житті.

Знаєте, коли ми все чуємо, що Бог великий, і Його діла великі. Одна маленька дівчинка, яка завжди ходить з мамою до церкви, усе це чує. А священник говорить: «Бог повинен бути у вашому серці». І вона ніяк не може зрозуміти – такий Великий Бог на цілий світ, а Він тут, є у серці. І говорить: «Мамо, як це так може бути, щоб Бог помістився у серці?» А мама говорить: «Може, дитинко, коли у тебе буде велике серце». І для того, щоб робити милосердя, треба мати велике серце. Для того, щоб робити милосердя, треба бачити цей світ. Тільки бачити трішки по-іншому.

Знаєте, коли ми хочемо творити милосердя, бачимо бідну людину, яка просить, і кидаємо їй одну гривню. Але піднімаємо її так високо, щоб всі побачили, як ми ту гривню опускаємо в посудину. Крім цього бідного, і крім цієї гривні нічого не бачимо. А чому не бачимо? Тому що серце наше засліплене і нема ніякого милосердя. Для того, щоб це насправді було милосердя, треба просто заглянути в очі цій бідній людині. І ваше милосердя буде проявлене тільки тоді, коли ви в цих очах побачите або брата, або сестру. Інакше це не буде милосердя. Інакше це буде повинність якась.

Але Господь наш Ісус Христос дає нам цю Євангелію не так, як ми її привикли розуміти, і як я сьогодні розказував. Блаженніший Августин, Іоан Золотоуст і інші отці церкви по-іншому це тлумачили: з Єрусалиму в Єрихон цей чоловік, на якого розбійники напали – це як Адам іде. Іде з Раю на цю землю грішну. І той самарянин – це прообраз Ісуса Христа. А ці рани – це всі гріхи, це те, що нас чіпається у цьому житті. А священник і левит – це той самий закон. Знаєте, чому священник і левит не підійшли? Тому що по закону вони б уже не мали права в церкву зайти, бо вони з кров’ю мали справу. Вони б уже вважалися нечистими. І вони знаменують закон. А осел, на якого посадив розслабленого і  переніс з місця розбою в гостинницю – це Тіло Христове. А сама гостинниця, яку проплатив самарянин і ще й залишив гроші на лікування, символізує Церкву Христову.

Ви знаєте, ми ж хочемо завжди бути в безпеці. Ми хочемо з Єрусалима в Єрихон, з Запоріжжя в Нікополь чи Дніпро, чи в будь-яке інше місто добиратися так, щоб на нас розбійники не нападали, правда? Ми хочемо вільно ходити по місту Запоріжжю і його околицях так, щоб ми теж не бачили цих розбійників. Щоб ми і не бачили тих нещасних, знедолених і бідних. І Господь цією Євангелією показує нам, що нам треба бути в цій гостинниці – церкві. І в церкві ми всі разом можемо вирішити проблему. Проблему бідності, розгульства, гріха – ми можемо подолати це тільки разом, тому що ні один священник, ні один левит цього не можуть зробити. І самарянин показав, тобто, Сам Ісус Христос через цього самарянина показав, як це може бути. Церква для всіх, і так можна надавати людям допомогу.

Отож, Господь і сьогодні нас всіх закликає, всіх, хто хоче творити милосердя: приходьте в цей дім, дім милосердя, де ми можемо разом надавати допомогу. Бо допомога тоді, коли Господь в нашому серці.

Слава Ісусу Христу!

Розклад Богослужінь

Ранкові

Будні - 8:00
Неділя - 8:00 і 10:00
Свята - 9:00

Вечірні

Щодня - 17:00


Сайт релігійної громади Церкви Святого Миколая

Запоріжжя, проспект Ювілейний, 1

Тел:   067 74-21-622

  Написати листа