Проповідь 26 жовтня, у двадцяту неділю після П'ятидесятниці
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні ми читаємо Євангелію від Луки, невеличкий уривочок, зовсім маленький уривочок про наїнську вдову, про Ісуса Христа, який йшов у місто проповідувати зі своїми учнями, проповідувати Слово Боже, оточений своїми супутниками, учнями, людьми, які прийшли Його послухати. І ось вони підходять до воріт міста і зустрічають іншу процесію. Вже не таку радісну, вже не таку натхненну. Процесію похоронну, де несуть єдиного сина вдови.
Що означала синова смерть для цієї жінки? Це була двічі трагедія, не тільки тому, що вона втратила сина, а й тому, що тепер її життя мало дуже-дуже змінитися. Життя вдови у той час було дуже складна, а це був її єдиний син і не було би кому подбати про неї.
І ось Ісус Христос підходить до цієї процесії, каже хлопцеві: «Встань». Він встає. І передає його матері. І люди дивуються, славлять Бога і визнають Його за пророка.
Чи була б Його проповідь у цьому місті такою успішною, чи була б така увага велика до Нього у цьому місті, якби Він пройшов повз. І ці процесії б розминулися. Одна б пішла десь на кладовище, інша б пішла в місто, яке б, можливо, було порожнє, тому що усі пішли на процесію похоронну. Напевно, що ні.
І це воскресіння – це була найкраща проповідь, це було найкраще свідчення, що прийшов Месія і Пророк.
Але виникає питання: це ж була не єдина вдова у цьому місті, і в цьому регіоні, серед тих людей, можливо. Чому Він воскресив тільки цього хлопця, чому воскресив не всіх дітей, чому Його чудо було не на всіх. Чому так часто ті чудеса, які відбуваються Євангелії, в про які ми читаємо, відбуваються десь на шляху? Десь Він зустрічає когось, чи хворого, чи біснуватого і воскрешає, чи виганяє бісів. Чи зцілює. Часом буває так, що відбувається проповідь і люди змушені дах розбирати, щоб спустити когось із хворих, донести їх до Ісуса Христа, щоб Він їх зцілив.
Так, наче ці справи для того, щоб не відволікати людей від проповіді. Так, наче і помноження хлібів, і помноження риби для того, щоб людина не втратила свою увагу до цього Слова, яке несе Ісус Христос.
Тому що, що є ці проблеми, які часом, можливо, є катастрофою для нашого життя? Часом буває так, що ми сприймаємо щось у нашому житті як кінець нашого життя, і ми доживаємо наше життя після якоїсь події. Але що це є для вічності, для безмежності? Що є наше життя для вічності? Це є мить. А тут постала перед ними Вічність, постав Бог, який пробує донести їм цю Вічність.
І Він потім спасе усіх на хресті. Він переможе смерть. Він дасть надію для всіх на вічне життя. Можливо, ще не всі знають це, ті, хто слідує за Ним, і ті, хто були в процесії похоронній. Але Він дійсно потім всіх спасе.
Чого ми можемо навчитися з цього уривочка, з цього Євангелія від Луки? Те, що наші турботи життєві, які б вони не були важкі часом, і які ми зараз зносимо, дуже часто змушують нас відволікатися від того, що має сенс в нашому житті – від спасіння. Від нашого буття у Вічності. Від нашого пошуку Господа Бога у цьому житті.
Дуже часто буває так, що навіть якісь маленькі проблеми, якась нудьга, відсутність задоволення, - і вже нас відволікає. Але коли це має значення? Коли наші турботи, які ми спостерігаємо в нашому житті, мають значення? Коли ми маємо діяти? Не маємо ж ми просто ігнорувати цю несправедливість у цьому житті, яка з нами відбувається. Воно має значення, коли це чужий біль і чужі турботи, коли це чужа процесія, коли цей біль розділимо з кимось, коли ми чиїсь турботи розділимо – отоді вони мають значення. Бо тоді вони нас не відволікають, отоді вони є на нашому шляху так само, як і воскресіння Ісуса Христа є на нашому шляху.
І Він зцілює і воскрешає якраз тих маленьких людей: вдову, простих перехожих, калік, які, наприклад, від свого народження були з якоюсь вадою. Ті люди, про яких ми не прочитаємо в книжках історії, де описуються великі війни, царі, імператори. А це історія маленьких людей. Біль маленьких людей. Проблеми маленьких людей. Але вони були розділені Богом, і зцілені, і втішені.
Так само і ми маємо жити. Проходити наш особистий біль як щось таке, що є перешкодою, але розділяти біль тих, хто йде з нами на цьому життєвому шляху. Маємо уподобитися божественному. Маємо уподобитися Ісусу Христу. Маємо йти до Вічності. Маємо відчувати присутність Вічності у нашому житті. За всіма нашими турботами, негараздами, війнами, трагедіями, болем, відчайдушністю, безнадією маємо відчувати присутність Вічності, яка кличе нас до Себе.
Маємо йти до неї. Маємо робити цей крок вперед. Підтримувати тих, хто йде з нами, любов’ю і милосердям.
Слава Ісусу Христу.
26.10.2025
Написати листа