Проповідь у дев'яту неділю після П'ятидесятниці, 25.08.2024
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Амінь.
Сьогодні читаємо Євангелію від Матвія про те, як Спаситель наш Ісус Христос йшов по воді до Своїх учнів, і один з цих учнів – апостол Петро, - спробував піти Йому назустріч. І зробив перший крок, йшов назустріч Спасителю, і в якийсь момент, бачачи хвилі, бачачи вітер, злякався, почав ще більше лякатися від того, що було на початку, і просив Господа, щоб його порятував. Дуже відома сцена, дуже відома історія з Євангелія, часто оспівується в піснях, часто згадується. Часто Ісуса Христа називають Тим, Хто ходив по воді. Коли ми говоримо: «Той, Хто ходив по воді», ми одразу знаємо, про кого йде мова.
Що злякало апостола Петра? Як так сталося, що в один момент він увірував, що це є Спаситель, що це є Месія, що в Нього нема нічого неможливого, Він може ходити по воді, і в якийсь момент він перелякався, він засумнівався, почав тонути. Як так сталося? Що його налякало? Невже ці хвилі, які він до того бачив? Невже цей вітер, який і до цього дув?
Певно, його злякало те, що буде далі. Так само і в нашому житті, дуже часто нас лякає невідомість. Дуже часто нас лякає те, що буде в майбутньому. Нас лякає цей світ, який постійно міняється, постійно змінюється. Але найчастіше ми боїмося, що якщо це момент щастя, він закінчиться, що зараз ми щось маємо, але настане такий день, коли ми це втратимо, зараз ми в безпеці, але завтра ми можемо все це втратити. І це нас лякає. І цей страх передчасний, цей страх про майбутнє.
Ми тут в церкві зібралися в одному місці, в одному просторі. Але це ще є наше єднання в часі. Дуже часто батюшки питають: «А коли, як часто ви ходите в церкву?», «А чи ця людина ходить в церкву?». Це не означає, що ця людина має ходити до церкви відмічатися: «Я був в церкві», ставив свої мітки в цьому районі міста, в цьому приміщення. Ні, мається на увазі те, наскільки людина живе церквою постійно. Наскільки людина тверда в своїй вірі. Наскільки цей час, ці зміни не змусили людину зійти з цього шляху.
Тому що, пригадуєте, коли ми починали якусь справу, чи записувались в якусь секцію, чи брали на себе якісь зобов’язання, що будемо гарно вчитися, але потім з тим часом щось траплялося, щось нас відволікало, і це все сходило нанівець. А ті наші ровесники, які продовжили, постійно продовжули цю справу, дійсно довершували ту обіцянку, яку вони давали. Своєю відданістю, своєю мотивацією, вони доводили свою стійкість.
Так само і ми, християни, тим, що ми постійно перебуваємо з Господом, ми доводимо, що ми єднаємося в просторі і часі. Часом люди кажуть, от мені соромно, що я навернувся в церкву, коли вже був старшим, що всі ці роки не ходив. Немає в цьому нічого соромного. Соромно є тоді, коли хтось ходив, а вже не ходить. Соромно є тоді, коли хтось вірив, а вже не вірить, сумнівається. Оце є проблема. Але коли людина продовжує бути з церквою, коли людина єдналась з церквою не тільки у просторі, але і в часі, коли вона є у єдності не тільки з цим поколінням, але й з тими поколіннями святих, мучеників, апостолів, які були до цього в церкві, тоді ми дійсно стаємо Христовою Церквою. Тоді ми дійсно йдемо і приходимо до нашого Спасителя і ми знаємо, що світ змінюється, але ми продовжуємо йти цим шляхом. Щоб не сталося.
Ба більше. Коли нічого не буде для нас більш важливого від цього спасіння, ці зміни не будуть нас лякати. Віруючи у Боже милосердя і благодать, віруючи в Його милість, ми будемо йти до спасіння, йти до Царства Небесного.
Слава Ісусу Христу.
25.08.2024
Написати листа