Проповідь у другу неділю Великого Посту. Про розслабленого
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Сьогодні читаємо уривок з Євангелії від Марка, дуже відомий уривок, яскравий образ розібраного даху і чотирьох друзів, які спускають свого друга, або свого знайомого, про кого вони піклувалися, спускають його з даху до кімнати, де перебував Ісус Христос, де він навчав, спілкувався з іншими людьми. Не могли вони зайти через двері, бо був великий натовп. Не могли вони пробитися через цей великий натовп, через людей і пішли на таке зухвальство – розібрали цю стріху, цей дах. Перше, не треба переживати за дах, в той час у тому краю дах не був такою складною конструкцією, як у наших хатах традиційно зводяться.
І ось ці зухвальці спускають цього розслабленого до Спасителя, щоб Він його спас, щоб Він його зцілив. І Спаситель говорить: «Прощаються тобі гріхи». І всі дивуються, не кажуть, але дивуються. І Він це відчуває Духом Своїм, що вони здивувалися. І вже Він виглядає зухвальцем в їхніх очах. І вже Він виглядає таким, який робить щось незрозуміле. Як це так – Він прощає гріхи?! Тільки Бог може прощати гріхи. І в цій сцені зцілення Ісус Христос відкриває, що Він є Бог. Він має владу прощати гріхи.
Ми читаємо і в інших місцях Євангелії від Марка і інших євангелистів про історії, коли люди не тільки розбирали дах, а вилазили на дерево, як Закхей, ішли в пустелю за Ісусом Христом, не турбуючись про те, що вони будуть їсти, і Ісус Христос помножив хліби, щоб їх нагодувати. Кожен раз вони роблять зусилля. Часом вони кричали в натовпі, тому що не могли побачити Ісуса Христа, часом вони торкалися до Нього десь в натовпі, щоб зцілитися. Постійно якісь перешкоди на нашому шляху.
І далі, коли читаємо вже не євангелистів, а діяння апостолів, ми бачимо, що і далі продовжується цей шлях такого зухвальства, такої часом пригоди, якихось таких рішень, які людина не приймає за нормальних обставин.
Навіть зараз, в наш час, коли ми вже маємо церкву, маємо куди прийти для молитви, для спілкування з Господом, в наш час, коли кожен вже має можливість стати членом церкви, ми часом маємо зробити таке саме зухвальство, таке саме зусилля. Можливо, не розібрати дах і не лізти на дерево, можливо, не галасувати в натовпі, але часом, щоб наблизитися до Спасителя, наблизитися до Господа нам треба щось в собі розібрати. Часом цю гордість, часом цю образу і небажання прощати, часом якийсь страх. Страх осоромитися. Часом якусь впевненість, коли нам пробують щось нове донести, або розказати, що ми помиляємося, і нам так соромно, і в той же час гордість не дозволяє це визнати. І ми кожного разу маємо розбирати цей дах. Маємо вилазити на дерево свого сумління. Маємо галасувати про свої гріхи, маємо кричати про них, хоча б в собі. Щоб і ми наблизилися до Господа. Маємо бути здатні на це зухвальство. Тому що і Господь Бог зробив немислиме для нас, те, що не могли помислити, не могли очікувати навіть ці люди, які були з ним в одній хаті, одній кімнаті, які прийшли Його послухати, які Його запросили в свою оселю. І навіть вони не були до цього готові, що Він скаже: «Прощаються тобі твої гріхи!» І їм також довелось розібрати якийсь свій стереотип, своє уявлення.
Ми маємо завжди робити крок до Господа. Ми маємо бути сміливими і здатними на таке зухвальство, на такий сміливий акт, на духовний подвиг, на зусилля над собою. Часом це вимагає від нас якихось важких рішень. Часом це вимагає від нас болючих кроків, які, можливо, вразять нашу гордість, але цей крок треба зробити. І наш шлях християнина, якщо він дійсно є свідомим, він залишить по собі таку дорогу з розібраних дахів. З прокладених доріг, з прокладених мостів через наші страхи.
Ідемо шляхом до Господа, куди б він не вів, чи вперед, чи назад, чи вправо, чи вліво, чи на стріху, чи зі стелі вниз, на підлогу. Маємо робити цей крок.
І нехай вам у цьому допоможе Господь Бог.
Слава Ісусу Христу!
16.03.2025
Написати листа