Проповідь у двадцять першу неділю після П'ятидесятниці
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Читаючи цю притчу з Євангелії від Луки, про багатого чоловіка, який мав багатий урожай того року, не знав, куди скласти ці свої плоди, результат своєї праці, і ось вирішує цей чоловік збільшити свої кошари, зробити їх ще більшими. І там скласти цей плід, свій урожай, скласти своє добро, яке він накопичив на багато років, і жити в своє задоволення, радіти своєму життю, тішитися своєму достатку. І як мудрість цієї притчі, говориться йому, що дурість робить цей чоловік, бо багатіє не в Бога, а багатіє матеріальними благами – цієї ночі він помре і все це залишиться без толку.
Перша думка, яка нам спадає, це те, що ця притча про матеріальне і духовне. Про те, що треба накопичувати духовні дари, треба думати про духовне, не про матеріальне, треба думати про мудре, про красиве, про милосердя, про дружбу, про любов, а не про якісь матеріальні блага. Красива думка, яка присутня не тільки в християнстві, але й в інших конфесіях, інших культурах.
Звичайно, і ми, коли чуємо цю ідею, часом так трохи цинічно десь в глибині думаємо: а як же без грошей, як же без матеріального? Гарно оголосити, що все матеріальне таке погане, але й без нього теж нікуди. І що ця думка, яка проголошується в цій притчі, як і в інших притчах, у яких нам говориться про Царство Небесне, дещо утопічна. Але і Царство Небесне є не від цього світу і його логіка часом не вписується в наш світ, у якому ми живемо зараз.
Що ще у цій притчі ми бачимо? Що ця притча проголошує – ми більш менш розібралися, і що ця притча заперечує? Що заперечує вибір цього багатого чоловіка? Що він не хоче бачити, що він хоче не помітити, що йому зручно не помітити? Йому не хочеться бачити плинність часу. Те, що в світі все міняється, все рухається, все змінюється. І в тому світі, в якому він зібрав чудовий урожай того року, наступного року може взагалі не бути урожаю! Може бути посуха, або голод, або ще якесь нещастя. І не вдасться йому затримати цю мить прекрасну, мить достатку, ситості, задоволення. Але так хочеться дуже і нам, у момент, коли ми маємо щось велике, яке ми отримали, чи заробили, чи нам це «впало з неба», затримати цю мить, як казав один письменник: «Зупинись, миттєвосте, ти прекрасна!».
І оця наша сліпота, небажання сприймати цей світ, і грає з нами дуже сумний жарт. Скільки ми бачимо таких митців, які, отримавши славу, потім чомусь припиняють писати, тому що вони не можуть справитися з цією славою. Їм хочеться, щоб це зупинилося. Скільки ми бачимо цілих народів, які мали колись «гарний урожай», їхні діди мали гарний урожай і зараз вони живуть з цього достатку, і їм також дуже не хочеться, щоб щось змінювалося. Їм не хочеться, щоб час йшов далі. Їм не хочеться приймати якісь важкі рішення. Їм не хочеться чимось жертвувати. Їм не хочеться сприймати, що світ помінявся і жити по-старому не вийде.
Ось в чому проблема.
І, повертаючись до духовного, так само буває і в нашому духовному житті. Коли нам здається, ми прийшли в церкву, ми похрестилися, ми святкуємо свята, ми приходимо в церкву в неділю до причастя – і цього достатньо. І хай ця мить зупиниться. І на цьому наш шлях до Христа зупиниться. Так - так само не може бути! Так - так само не може бути і це так само може зіграти з нами сумний жарт, коли лишиться тільки обрядовість, коли лишиться тільки зовнішня оболонка християнська, але цього шляху християнського не буде.
Життя динамічне, життя християнина динамічне. Ми маємо йти вперед кожного дня, старатися робити крок вперед. Кожного дня пам’ятати про те, що те, що ми маємо сьогодні, може бути втрачене. Пам’ятати про те, що те, що ми сьогодні зробили, можливо, є недостатнім. Що ніколи не буде цього «ситого дня» для нас, як для християн. Ніколи ми не можемо перевершити те, що від нас вимагається. Тому що як і в цій притчі, і в інших, ми бачимо, що те, що нам треба виконати, часом взагалі поза мирською логікою цього світу.
Тому завжди слід пам’ятати образ цього багатого чоловіка, який сидить у своїй кошарі, сидить у своїх житницях, як згубний образ, як образ такий, який проголошує стагнацію, який проголошує застій, відмирання. Все, що не рухається, є мертвим. Все, що не робить крок вперед, є мертвим. Все, що не росте, є мертвим. Все, що не розвивається духовно, не росте духовно, через покаяння, через піст, через молитву, через самовдосконалення, є мертвим.
Наша віра не має бути мертвою.
Слава Ісусу Христу!
17.11.2024
Написати листа