Проповідь у Хрестопоклінну неділю
В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.
Амінь.
Читаємо Євангеліє від Марка сьогодні, де Ісус Христос звертається до Своїх учнів і говорить про те, що щоб спасти душу свою треба її занапастити, віддати за Спасителя.
Цей світ, який ми спостерігаємо, світ матеріальний, який навколо нас – природа, все, що нас оточує, викликає у нас, де б ми не були. Яку б ми природу не бачили – чи це пустеля, чи ліс, чи гори, чи поля, чи моря-океани, чи озера, це все викликає завороження, привертає нашу увагу, замилування. Навіть якщо для нас там важко жити, виживати, коли ми бачимо якусь красиву картинку по телебаченню, ми не можемо відвести свого погляду. Ми спостерігаємо, як летять хмаринки, віє вітер, наші технології вже дозволяють нам бачити далекі світи, сузір’я, галактики, інші планети. Такі пейзажі і види, які не могли уявити наші предки. Ми це зараз можемо бачити. І, можливо, наші діти ще більше зможуть бачити.
І цей світ, який би він не був прекрасний, яке б він не викликав замилування, а часом і відчуття такого зв’язку міцного, коли ми попадаємо в місце, яке ми називаємо Батьківщиною, або рідним містом, рідним селом, рідним краєм, і щось в серці тьохкає. Ми впізнаємо якісь знайомі місця. Попри те, що цей світ нам такий близький, рідний, красивий, він також викликає в нас страх. Тому що попри те, який би він не був красивий, ми завжди боїмося пропасти в цьому світі. Загинути. Що з нами щось станеться. Нам не вистачить їжі. Ми можемо десь впасти, поранитись, чи просто вмерти. А можливо хтось на нас нападе, і розірве, і з’їсть. І цей страх змушує запасатися. І цей страх нас змушує боротись за своє життя, бути обережним, створити якісь правила поведінки.
Ми пройшли багато-багато віків, тисячоліть як людство, як жителі цієї планети, і створили свій людський світ, який вже убезпечує нас, який вже дозволяє нам бути поза харчовим ланцюгом, ми вже не боїмося, що нас хтось з’їсть. Ми не дуже вже й боїмося, що ми помремо з голоду. І, здавалося б, мало бути щастя. Ми мали б просто сидіти і спостерігати цей світ, насолоджуватися ним. Але чогось не вистачає.
І далі є той страх, і далі нас той страх десь жене, за край світу. І далі є щось, що не дозволяє нам заспокоїтись, не дає нам знайти гармонію, порозуміння з цим світом. Тому що ми не слідуємо цим словам Євангелія. Ми все ще стараємося вберегти себе. Заволодіти цим світом, заволодіти його силами, приборкати їх, щоб вони не були нам страшними.
І цей світ, який ми будуємо, людський вже світ, він не оберігає нас від гріха. Він оберігає нас від смерті, небезпеки, але від гріха не оберігає нас. Тому що так рідко ми живемо в гармонії з Богом, так рідко ми пам’ятаємо про Нього. Ми боїмося чогось, що може занапастити наше тіло, але забуваємо про те, що може занапастити нашу душу, ті спокуси, які помножились, це ті можливості жити в задоволенні, в марнотах цього світу, які так само помножилися нашими можливостями. І нема нам спасіння. І не живемо ми так, а виживаємо, хоч, здавалося б, маємо жити.
А потім ми оглядаємось на своє життя, аналізуємо і думаємо – чому ж ми так не поступали? Чому ж, коли ми були молоді, не робили того, і того, і того, все чогось боялися? Чому ж ми, коли були молоді, коли мали можливість, можливо, не відповіли на чиюсь взаємність, тому що чогось боялися, і не пізнали справжнього коханняЗ Чому, коли ми були молоді, боялися якихось пригод, якоїсь небезпеки і не пізнали справжньої дружби? Чому ми все збирали-збирали гроші, які потім пропали, в когось на ощадкнижках, в когось за якихось інших обставин, і все втратилось і змарнувалось? Чому ми так боялися жити?
Треба жити. Треба жити заради Господа. І все те, що в нас є, треба сприймати як щось, що ми використовуємо, а не нас використовує, ми використовуємо для спасіння. Що воно нам служить для спасіння. Не для задоволення. Не для нашого комфорту. Навіть не для нашої безпеки. Хоча ми і використовуємо ті речі, які і створені для нашого спасіння, як ікони, хрестики, ми використовуємо їх як амулетики, які б мали нас далі забезпечувати якимсь захистом, далі помножувати наш комфорт, не збурхувати наше таке невеличке болотце нашого життя.
Ми маємо жити. Маємо жити по-справжньому в цім світі. Маємо жити без гріха.
Маємо жити заради нашого Спасителя. І заслужити таким життям вже життя вічне. Життя вічне, в якому ми будемо мати можливість споглядати Господа в Його Славі.
Слава Ісусу Христу!
7.04.2024
Написати листа