Проповідь у неділю 23 травня 2021 року

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Амінь.

Сьогоднішній уривок з Євангелія від Іоана вражає своєю алегоричністю. Вражає настільки, що багато дослідників Нового Заповіту вважали, що і ця купальня, і ця історія, швидше є притчею, ніж дійсно історією, ніж оповіданням тих подій, які дійсно відбулися.

П’ять піддашків, тридцять вісім років - всі ці числа, сама історія щось нагадує. П’ять піддашків нагадують п’ять книг Закону Мойсеєвого, тридцять вісім років, скільки жив той чоловік, це час, коли Мойсей водив народ ізраїлів по пустелі і на тридцять восьмий рік помер останній воїн, помер останній, хто вийшов з Єгипту. І цей недужий, який, не увійшовши під один з цих піддашків, не маючи можливості отримати цей Закон Мойсеїв, зустрічає Ісуса. Ісус його зцілює і цей, вже здоровий чоловік, зустрівши Ісуса в храмі, дізнавшись Його ім’я, іде до юдеїв і каже Його ім’я.

Це історія тих християн, які не мали освіти, які не були з юдейського середовища, які не мали уявлення про цей Закон Мойсея, які чекали біля цих піддашків, але ніхто не міг їх туди завести. І ось прийшов Ісус, який дарував спасіння всім: і тим, хто був вихований в юдейському законі, і тих, хто не був. Тих, хто так чекав спасіння осторонь, і так не міг його отримати. І тому-то через цю алегоричність багато вчених казали, що ця історія вигадана. Але у двадцятому сторіччі археологи все-таки розкопали ці купальні, великі цистерни води під Старим Містом в Єрусалимі, що свідчить про те, що історія, певно, мала місце.

Попри те, що ця історія має таку глибоку алегоричність, і вся її структура більше нагадує притчу, це історія тих людей, які слідували за Ісусом. Це історія, яка була близька тим людям перших віків, тим першим християнам, які прийшли в Церкву, які знайшли зцілення, зустріли там Господа, зустріли там Істину, яка потім керувала ними протягом їхнього життя. І пішли свідчити про цю Істину.

Коли читаєш перший раз цей уривок, одразу з’являється таке суто українське запитання: чоловік зустрічає Ісуса, його питають «хто тебе зцілив?» і він іде, і каже юдеям «це Ісус мене зцілив». І виникає запитання: це зрада чи перемога? Чи цей чоловік пішов і, вульгарною мовою кажучи, «здав» Ісуса, чи цей чоловік прийшов до юдеїв і прославив Ісуса за Його чудеса?

Хіба не так само чинили апостоли, які також не переховувалися, а також свідчили про Ісусові чудеса, проповідували. Вони не йшли десь в пустелю, як деякі інші релігійні течії того часу, як, наприклад, єсеї. А навпаки, вони йшли в серце тої імперії, яка їх переслідувала: в Рим, Александрію, - ті культурні центри, де вони знали, що їх будуть переслідувати.

Цей чоловік – він є прикладом для нас, прикладом для нашої Церкви, тому що наша Церква є кафолічна, вона є Вселенська, вона має досягти в усі куточки нашого світу. І тому дуже дивно, коли Церква в наш час закривається від якоїсь групи людей. Від групи, яка можливо з нами не згодна, від групи, яка ще не готова нас сприйняти, від групи, яка, можливо, відрізняється від нас мовою, звичками, чи культурою. Ми маємо, як цей зцілений, іти до них і свідчити про Ісуса, свідчити про Його чудеса.

Але щоб свідчити, нам треба самим зцілитися. Нам треба самим знайти Ісуса, зустріти Його в своєму житті. А щоб зустріти Його, там треба Його шукати. Нам треба шукати зцілення так само, як шукав цей недужий, що сидів біля купальні без надії, без нікого, хто міг би ввести його у цю купальню. Він чекав і шукав зцілення. Так само і нам треба шукати зцілення.

І тоді нам не треба буде на вулицях кричати про Євангеліє, - приклад нашого життя, нашого зцілення змусить людей запитатися: «Як так сталося?». Так само як і це зцілення змусило цих юдеїв запитатися: «Чому ти в суботу встав? Як це сталося?». І часом наше зцілення, наш приклад – це найкращий спосіб проповіді. Часом це краще, ніж будь-яка вченість і грамотність в богослів’ї. Приклад, коли люди побачать, що хтось паркував машину на газоні перед будинком і раптом перестав паркувати, і всі задаються питанням – а чому він перестав так робити? що сталося? Або людина вела себе агресивно по відношенню до своїх сусідів, і раптом стала люб’язна. І в людей виникне це запитання: «що сталося?».

І ось тут ця людина може сказати: «Я зустрів свого Спасителя. Я зустрів Господа».

Тому шукаймо цю зустріч. Біля купальні, в під’їзді, в маршрутці, на вулиці, на роботі, в родині. Шукаймо зустрічі з нашим Спасителем, про яку ми б могли потім свідчити не словами, не свічками, не кількістю хрестів на шиї, не кількістю ікон в хаті, а власним прикладом. Який освітить дорогу і нам у нашому житті, і освітить дорогу багатьом іншим, хто буде за нами слідувати.

Слава Ісусу Христу.